У Х В А Л А

     І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 травня 2009 року, яким відмовлено в задоволенні його позову до Новгород-Сіверської міської ради про визнання права власності на самовільно збудований гараж, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

 Апелянт наполягає на тому, що суд повинен був застосувати правила ч.5 ст. 376 ЦК України, оскільки всі обставини, визначені даною нормою, є встановленими. Крім того, а апеляційній скарзі звертається увага на те, що відповідач визнав позов, зазначивши, що відхилення від отриманих дозволів на будівництво не суперечить суспільним інтересам та не порушує права інших осіб, порушення будівельних норм не допущено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач, будучи власником двох земельних ділянок, наданих для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, отримав у встановленому порядку дозволи на перебудову старого сараю, розташованого на даних земельних ділянках, та  дозвіл на виконання будівельних робіт з перебудови. Проте, на підставі отриманих дозволів, був збудований не сарай, а гараж, у зв'язку з чим  виконавчий комітет міської ради вважає це будівництво самочинним і відмовляється ввести цей об'єкт в експлуатацію.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для задоволення позову відповідно до ст.376 ЦК України, відсутні.

Такі висновки суду є обґрунтованими та відповідають нормам матеріального права.

Зокрема, у ст. 376 ЦК України мова йде про самочинно збудоване нерухоме майно, споруду, будівлю, житловий будинок на земельній ділянці.

Ст.380 ЦК України визначає, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Ст. 181 ЦК України  встановлює, що до нерухомих речей належать об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знищення та зміни їх призначення.

Згідно до ст. 3 Закону України „Про основи містобудування” об'єктами містобудування є будинки і споруди, їх комплекси.

В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що він є власником квартири у багатоквартирному будинку (частини будинку), яка складається з квартири та сараю, дозвіл на перебудову якого він отримав, і які розташовані на земельних ділянках призначених для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

Відповідно до ст.381 ЦК України  садибою, як об'єктом права власності, є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Об'єктом права власності може бути згідно до ст.382 ЦК України квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Об'єкти права власності, як головні речі, можуть мати такі приналежності як сарай, гараж та інше, яке призначене для їх обслуговування і пов'язане з ними спільним призначенням, що визначено ст. 186 ЦК України.

В ст. 152 ЖК України визначено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів. Це узгоджується  з положеннями Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” ( ст.ст. 31, 40, 41), Законом України „Про архітектурну діяльність”(ст. 13). В разі самовільної зміни архітектурного вигляду будинку або споруди під час експлуатації настає адміністративна відповідальність за ст.97 КУпАП і в подальшому виконком ради вирішує питання про можливість узаконення самовільного переобладнання і прибудови.

 Таким чином, будівництво позивачем сараю з відхиленням від проекту, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, узаконення яких регулюється ст. 376 ЦК України. Ці питання відносяться до компетенції виконавчого комітету місцевої ради, а тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову про визнання права власності на побудований сарай або гараж, який є приналежністю квартири і не може бути самостійним об'єктом права власності.

Позивач не довів того, що самочинно збудований гараж є самостійним об'єктом права власності, побудований без порушень будівельних, санітарних, протипожежних норм, порушень правил добросусідства, завершений будівництвом, побудований на спеціально відведеній для цієї мети земельній ділянці, про що обґрунтовано зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач визнав заявлені вимоги, що є підставою для задоволення позовних вимог, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову, але при наявності для того законних підстав. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що законні підстави для визнання за позивачем права власності на самочинно збудований гараж відсутні.

Доводи апеляційної скарги про можливість прийняття в експлуатацію самочинно перебудованого сараю під гараж не дають підстав для скасування рішення, оскільки це не передбачено ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ст. 308  ЦПК України апеляційний суд відхиляє  апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо  визнає, що  суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України,  апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:                                              Судді: