ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

    ПОСТАНОВА  

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря  Волоткевича  А.В. розглянув справу № 4/ 200   за позовом   прокурора  Голованівського  району в   інтересах   держави  в  особі  Кіровоградського  обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів м.Кіровоград

до відкритого  акціонерного  товариства “Голованівське  ХПП” смт.  Голованівськ  Кіровоградської області

про стягнення  5525 грн.

Представники сторін:

від позивача - Поліщук О.М. , довіреність № 04-04/1363  від 10.05.06 ;

від відповідача - Кошуба С.Д. , довіреність № б/н  від 01.12.05 ;

від прокуратури - участі не брав   ;

час  прийняття вступної та резолютивної частини постанови   12:50 год.

26.07.06 р.   в судовому засіданні  оголошено  вступну та резолютивну частину  постанови.

Заслухавши  представників   сторін  та  дослідивши матеріали справи господарський суд  

                                             ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги  прокурор   обґрунтував  наступним.

Згідно ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій /бездіяльності/ фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою, при цьому представництво інтересів держави здійснюється шляхом звернення прокурора до суду з заявою /позовом/ в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України у справі № 1-1/99 про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді встановлено, що прокурори подають до господарського суду саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ та організацій, незалежно від підпорядкованості і форм власності.

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.1991 р. усім підприємствам (об'єднанням), установам і організаціям незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

У разі незабезпечення зазначених нормативів підприємства (об'єднання), установи чи організації зобов'язані щороку сплачувати штрафні санкції до Фонду України соціального захисту інвалідів (його відповідних відділень).

Відповідно до Положення про Кіровоградське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду соціального захисту інвалідів 10.06.2004 р. Кіровоградське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів. Одним із завдань відділення являється здійснення на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці контролю за додержанням підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями всіх форм власності встановлених нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

В ході проведення перевірки прокуратурою району встановлено, що  відповідачем не сплачено штрафні санкції за не створення нормативу робочих місць для інвалідів за 2005 рік.

Як вбачається із звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів та розрахунку заборгованості по платежу до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2005 році працювало 2 інваліди.

У той же час, при загальній чисельності працюючих на підприємстві -  72 працівники та виходячи з нормативу, передбаченого ч- 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", на підприємстві мало бути працевлаштовано 3 інваліди.

Таким чином, кількість не зайнятих інвалідами робочих місць у відповідача у 2005 році склала 1 місце.

Виходячи з того, що середньорічна заробітна плата у відповідача у 2005 році становила- 5525,00 грн., відповідач згідно ч. 1 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів" повинен сплатити за 2005 рік до Кіровоградського обласного віддалення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції у розмірі 5525,00 грн.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Однак, штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2005 році відповідачем станом на 01.06.2006 р. не сплачені.

Оскільки вказані штрафні санкції є джерелом фінансування заходів щодо соціальної, факультативно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів, надання позик на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, забезпечення інвалідів технічними реабілітаційними засобами, тому їх невиплата завдає шкоду інтересам держави і є підставою для втручання органів прокуратури.

Відповідач  заперечив  позовні вимоги, оскільки на його  думку підставою для застосування господарсько-правової  відповідальності учасника господарських відносин може бути лише вчинене ним правопорушення у  сфері господарювання. Оскільки позивачем не надано  суду  доказів  порушення  відповідачем  встановленого порядку у сфері господарювання, відповідач  просить суд відмовити позивачу в  задоволенні позовних вимог.

Провівши  детальний  аналіз  правовідносин, що виникли між позивачем та  відповідачем,  наданих  сторонами  доказів, суд  прийшов до висновку, що заявлені  позивачем вимоги не ґрунтуються  на вимогах закону  та   не підлягають задоволенню.

Посилання  позивача як на доказ погодження  між сторонами  зобов'язання про сплату  штрафних санкцій направленої у звіті про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за  2005 рік  інформації не містить таких даних, оскільки  при складанні  та  здачі   вказаного звіту в  відповідних графах “Кількість інвалідів-штатних  працівників, які  повинні  працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні”  та  “Сума коштів  штрафних  санкцій за нестворені робочі  місця для  інвалідів”  відповідачем  зазначено   фактичні   дані  та  своєчасно    здано  звіт   30.01.06 року   за  належністю (а.с.8).  Крім  того, вказаний  звіт  прийнято  позивачем  без  будь-яких  зауважень.

Суд  приходить  до висновку    про те, що  відповідачем  вживались заходи  до  виконання  вимог  законодавства   про створення робочих місць для  інвалідів.

Так,  відповідачем  у  спірний  період   щомісячно   до   районного  центру  зайнятості  направлялись  звіти   форми №3-ПН  затверджених  наказом  Держкомстату  України від  31 грудня  1997 року №120 “ Про  наявність  вільних  робочих  місць (вакантних  посад)  та  потребу  в  працівниках” (а.с. 26-38), в  яких  зазначалось  про  наявність  робочих  місць   та  потребу  в  працівниках, що  мають  статус  інвалідів.  На підприємстві  відповідача   розроблено  та наказом  голови правління  затверджено  робочу   інструкцію для   робочих  місць   інвалідів  за  спеціальностями  слюсаря 3  розряду  та   столяра  5  розряду  (а.с.46-47).  13.01.2004 року   було видано наказ №1 “Про створення  робочих місць”, яким створено  три  звичайних робочих  місця для  забезпечення  працевлаштування  інвалідів,  створено  атестаційну  комісію та  визначено  задачі   цієї  комісії  по  виконанню  вимог  закону  про   працевлаштування  інвалідів (а.с. 49).

Таким  чином, суд  приходить   до   висновку, що  відповідачем  проведено  всі  організаційні  заходи  по  створенню  робочих  місць  для  працевлаштування  інвалідів.  Доказом  цього  є   фактичне  працевлаштування   двох  осіб, що  мали  статус  інвалідів,  що  не  заперечується  ні  прокурором  ні  позивачем.

На підприємстві  була  можливість працевлаштувати  інвалідів, про що повідомлялось щомісячно  службі зайнятості, однак інваліди  для  працевлаштування не направлялись.  Згідно  довідки  Голованівського районного  центру  зайнятості   №03-580  від  25.07.2006  року   протягом  2005  року  інваліди для  працевлаштування  на  підприємство  відповідача  не  направлялись.

Поряд з цим, суд виходить з того, що обов'язок  підприємства зі  створення робочих місць для  інвалідів не супроводжується його  обов'язком займатись пошуком  інвалідів для  працевлаштування.  Такий  обов'язок згідно  зі ст.18 Закону  України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”  покладено на центральний орган виконавчої  влади з питань  праці та  соціальної політики, органи  місцевого  самоврядування, громадські  організації  інвалідів.  За  повідомленням   управління   праці  та  соціального  захисту  населення   Голованівської  районної  державної  адміністрації №1036  від  25.07.06 р.  інваліди для  працевлаштування на  ВАТ  “Голованівське  ХПП”  не  звертались.  Позивач  та  прокурор  не  надали    суду   доказів   про наявність  фактів  відмови  відповідачем  в  працевлаштуванні   інвалідів.

Відповідно до ч.1 ст. 218  Господарського кодексу  України підставою господарсько-правової  відповідальності учасника  господарських  відносин є  вчинене ним  правопорушення у  сфері  господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що  учасник господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання  господарського  зобов'язання чи  порушення  правил  здійснення  господарської  діяльності, якщо не доведе, що ним вжито   усіх  залежних від нього  заходів для недопущення господарського  правопорушення.

Суд  вважає, що  відповідачем вжито всіх  передбачених чинним  законодавством заходів  із забезпечення  працевлаштування  інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення  повноважними органами  необхідної  кількості інвалідів  для працевлаштування, відсутність  інвалідів, які  бажають  працевлаштуватись.

Судом  не  приймається  до  уваги  та   вважається  повністю  спростованим   матеріалами  справи і  поясненнями    відповідача   надане   до  суду   позивачем  05.07.06   року   пояснення  щодо  обґрунтованості  позовних  вимог  (а.с. 55),  оскільки   відповідачем  повністю  виконано   всі  вимоги, викладені  позивачем  як   доказ  скоєного  правопорушення:  згідно  Положення  “  Про  робоче  місце інваліда і  про  порядок  працевлаштування  інвалідів”  затвердженого  постановою Кабінету  Міністрів  України  від  3.05.1995  року  №314 -  створено  за  власні  кошти  робочі  місця  для   працевлаштування  інвалідів,  своєчасно   до  1 лютого  року,  що  настає  за  звітним,  подано  Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про  середньорічну  заробітну  плату  на підприємстві,  середньооблікову  чисельність   штатних  працівників  облікового  складу  та  про  кількість  працюючих  інвалідів,  визначено  вид  виробництва та   спеціальності   де   доцільно  використовувати  працю  інвалідів,  поінформовано  службу  зайнятості  про  вільні   робочі  місця та  вакантні  посади,  на  яких  може  використовуватись  праця   інвалідів,  вжито  заходів    для  створення  умов  праці   для   інвалідів з  урахуванням  індивідуальних  програм  реабілітації,  розроблено  та  затверджено   Інструкцію про  робоче  місце  інваліда.

Крім  того,  позивач  не  надав  суду   доказів  про те, що  створені  за   твердженням  відповідача  робочі  місця  для  працевлаштування  інвалідів,  з  яких на   двох  інвалідів   працевлаштовано і    одне,  яке  залишилось  вакантним,  не  відповідають  встановленим   вимогам  робочого  місця  для   інвалідів   відповідної  нозології,  атестоване комісією  МСЕК, органів   Держнаглядохоронпраці.

Поряд  з  цим,  суд  вважає, що   позовні   вимоги фактично   ґрунтуються  лише  на  підставі   звіту  про  зайнятість та  працевлаштування  інвалідів  за  2005 рік (а.с.8),  без  врахування   фактичних  обставин справи  та    аналізу   правовідносин  між   сторонами  спору.  Наявність  лише  факту   відсутності  у  відповідача  в  спірному  періоді   працівника який  має  статус   інваліда  не  засвідчує  про  невиконання  ним   встановленого  законом  нормативу  по  створенню   робочих  місць  для  працевлаштування  інвалідів та  не  може  в  безспірному  порядку   тягти  за  собою  наслідки  у  вигляді  штрафних  санкцій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –

                                    П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову  відмовити  повністю.

Сторони мають право оскаржити   в  апеляційному  порядку постанову в   порядку і строки  відповідно до ст.   186 Кодексу адміністративного судочинства  України.  Про  апеляційне  оскарження   рішення   суду     першої  інстанції спочатку   подається заява. Обґрунтування мотивів   оскарження і вимоги до суду апеляційної  інстанції викладаються в   апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та  апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через   суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою,   яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне     оскарження   постанови  суду   першої   інстанції  подається  протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному  обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня   складення в повному  обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,   якщо скарга  подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи    апеляційна скарга, подані після закінчення  строків,   встановлених       цією   статтею,   залишаються   без   розгляду,   якщо   суд   апеляційної   інстанції  за  заявою   особи,   яка  їх   подала,   не   знайде   підстав  для  поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова   набирає   законної   сили   відповідно   до   ст.   254   Кодексу   адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає  законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,   встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,  встановлений цим Кодексом, постанова  суду  першої  інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо  його  не  скасовано,   набирає  законної сили   після   закінчення  апеляційного розгляду   справи.   Якщо   строк   апеляційного   оскарження   буде   поновлено,   то  вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова   виготовлена в повному обсязі     27  липня   2006 року.