Справа № 2-616\ 2009 року
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2009 року Ленінський районний суд
м.Дніпропетровська
у складі головуючого судді Черненковой Л.А.
при секретарі Волкобоєвой А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Ленінська районна у місті Дніпропетровську рада, управління Держкомзему у м.Дніпропетровську Дніпропетровської області про усунення прешкод в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою шляхом зобов`язання знесення самовільних будівель, про поновлення пропущенного строку позовної давності для звернення до суду, суд, -
В С Т А Н О В И В:
16.08.2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, та просила ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні нею права власності на майно, а саме: знести самовільно возведені споруди – душ, туалет, сарай, гараж, зливної ями, огорожі, розміром 20 метрів, посилаючись на те, що їй на праві власності за договором купівлі-продажу від 09.12.1976 року належить 1/2 частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1. Співвласником у домоволодінні є ОСОБА_3 З лівої сторони їх домоволодіння розташоване домоволодіння № 28, яке належить трьом співвласникам: ОСОБА_2Г належить квартира № 1; ОСОБА_4 належить квартира №3; квартира № 2 належала ОСОБА_5, яка померла у 2004 році. Квартира № 1, яка належить відповідачу, розташована по сусідству з її квартирою. Діючи самовільно, відповідач поставив огорожу із шиферу на протязі 20 метрів, захопивши частину її земельної ділянки. Відповідач самовільно в безпосередній близькості від її квартири побудував гараж, спорудив живильну яму, на якій збудував душ, сарай і туалет. У зв`язку з чим її житло почало руйнуватися, з`явилися тріщини, стала відбуватися усадка стін, тому що вся стічна вода, яка збирається на поверхнях покрівлі самовільно споруджених відповідачем будівлях, стікає під її будинок. Відсутність природного світла, а також постійна сирість спричиняє виникнення плісняви в будинку. Протягом декілька років вона зверталась до відповідача для усунення цих перешкод та він обіцяв це зробити, але до теперішнього часу свої обіцянки не виконав. Позивачка неодноразово зверталась зі скаргами в інспекцію ДАБК, до райвиконкому. Вищевказані факти були встановлені неодноразовими виїздами комісій відповідних служб. Постановою № 965 від 03.12.2003 року на відповідача було покладене адміністративне стягнення – штраф. Але до теперішнього часу відповідач самовільні будівлі не зніс та живильну яму не засипав. У зв`язку з її неодноразовими скаргами відповідач останній раз був попереджений про необхідність демонтувати самовільні будівлі до 15.04.2004 року Ленінським райвиконкомом, але до теперішнього часу вимоги виконкому ним не виконані. У відповідності до ст. 391 ЦК України вона має право на захист права власності від порушень, які не пов`язані з позбавленням володіння.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав.
Справа судом розглядалася неодноразово.
22 жовтня 2008 року позивачка змінила свої позовні вимоги (а.с.5-8 том 2) та просить суд поновити пропущений нею строк позовної давності, визначений для звернення до суду за захистом свого права, посилаючись на те, що самовільні споруди були збудовані відповідачем десь у 1987 році. Сирість в належній їй частині домоволодіння та її руйнування з`явилось через декілька років після спорудження самовільних будівель, а саме: після 1990 року. Для усунення зазначених недоліків вона звернулась до ОСОБА_2 на що він пообіцяв прибрати душ і переставити огорожу, однак свої обіцянки не виконував, а тому з 1998 року вона стала звертатися до виконавчого комітету Ленінського району, архітектурного відділу та до квартального комітету № 3 Ленінського району, які неодноразово попереджали відповідача про усунення ним перешкод в користуванні її домоволодінням. Після того, як відповідач не виконав розпорядження інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, 03 грудня 2003 року він був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу. Після цього, а саме: 29 червня 2004 року, вона отримала відповідь заступника голови Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради про те, що за захистом своїх прав їй необхідно звернутися до суду, тому як в компетенцію виконавчого комітету знесення самовільних будівель не входить, а знести їх в добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється. В липні 2004 року позивачка звернулася до суду. Вважає, що строк позовної давності для звернення до суду був пропущений нею з поважних причин, оскільки ОСОБА_2 обіцяв знести самовільні будівлі в добровільному порядку. Однак, ні її прохання, ні прийняті до нього заходи адміністративного впливу, не дали бажаних результатів. Отже строк позовної давності може бути їй поновлений.
У судовому засіданні позивачка підтримала та уточнила свої позовні вимоги, не підтримав позовні вимоги в частині знесення гаражу, у зв`язку з його знесенням відповідачем.
Просить задовольнити позов.
Відповідач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, посилаючись на те, що за станом здоров`я не може з`явитися до суду, він є інвалідом другої групи.
Третя особа: ОСОБА_4 у попередньому судовому засіданні залишив позов на розсуд суду, у подальшому у судове засідання не з`явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, позов залишив на розсуд суду.
Судом за згодою позивачки притягнуті до участі у справі в якості третіх осіб: Ленінська районна у місті Дніпропетровську рада, управління Держкомзему у м.Дніпропетровську Дніпропетровської області, ОСОБА_3, як співвласник позивачки.
Третя особа: ОСОБА_3 надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, позов залишив на розсуд суду.
Третя особа: управління Держкомзему у м.Дніпропетровську Дніпропетровської області в особі свого представника у судове засідання не з`явилися, надали суду заяву з проханням розглянути справу за їх відсутністю.
Третя особа: Ленінська районна у місті Дніпропетровську рада в особі свого представника у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися судом про дату, час та місце розгляду судової справи, про причини неявки не повідомили, заяву про розгляд справи за їх відсутністю не надали.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності вказаних осіб за згодою позивачки.
Суд, вивчивши матеріали справи, вислухав позивачку, третю особу, спеціаліста КП ДМБТІ, експерта, дослідивши висновки експертиз, дослідивши письмові докази у справі, з`ясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Судом встановлено, що на праві власності позивачці належить на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.1976 року посвідченого Другою ДДНК за реєстром 2-5385 (частка не перерєстрована) - 1/2 частина домоволодіння за адресою: вул. Юдіна, 26.
Співвласником у домоволодінні є ОСОБА_3 (третя особа у справі) на підставі договору купівлі-продажу від 28.08.1998 року посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_6 за реєстром № 1-2111, якому належить 66/100 частин вказаного домоволодіння (а.с.14 том 2, а.с.11,12 том1).
Відповідно до оглянутої у судовому засіданні інвентаризаційної справи, - домоволодіння № 28 по вул. Юдіна у м Дніпропетровську належить на праві власності трьом співвласникам: ОСОБА_2 (відповідач у справі), ОСОБА_4 ( третя особа у справі), та ОСОБА_5, яка померла у 2004 році (правонаступником у справі є держава в особі Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради).
Домоволодіння №28 та № 26 по вул. Юдіна у м. Дніпропетровську є суміжними.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що позивачка вважає, що порушуються її права власника домоволодіння та користувача земельної ділянки за адресою: м. Дніпропетровськ, вул Юдіна, № 26, - а саме: побудовою у 1987 році відповідачем самовільно огорожі із шиферу на протязі 20 метрів, чим була захоплена частина її земельної ділянки; відповідачем самовільно в безпосередній близькості від її квартири побудувано гараж, споруджено живильну яму, на якій він збудував душ, сарай і туалет, у зв`язку з чим її житло почало руйнуватися, з`явилися тріщини, які вона помітила у 1990 році, стала відбуватися усадка стін, тому як вся стічна вода, яка збирається на поверхнях покрівлі самовільно споруджених відповідачем будівлях, стікає під її будинок, та відсутність природного світла, а також постійна сирість спричиняє виникнення плісняви в будинку.
Позивачка підтвердила у судовому засіданні, що її права були порушені саме у 1987 році, коли відповідач без її згоди побудував вказані будівлі.
Таким чином, суд за розглядом вказаного спору керується діючим законодавством на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 23, 24 Земельного Кодексу УРСР в редакції 1976 року, -«Землекористувачі мають право і повинні користуватися земельними ділянками в тих цілях, для яких вони їм надані. Землекористувачі зобов'язані раціонально й ефективно використовувати землю, бережно ставитися до неї, не чинити на наданих їм земельних ділянках дій, які б порушували інтереси сусідніх землекористувачів. (ОСОБА_6 змінами, внесеними згідно з Указом Президії Верховної ОСОБА_7 Української РСР від 12.03.81 р. N 1653-X). Залежно від цільового призначення кожної земельної ділянки, наданої в користування, землекористувачі мають право в установленому порядку: 1) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди».
Відповідно до ст. ст.16,20 Земельного Кодексу УРСР в редакції 1976 року, -Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови ОСОБА_7 Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської ОСОБА_7 народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37 - 41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радого Міністрів Української РСР. Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються ОСОБА_7 Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється ОСОБА_7 Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських ОСОБА_7, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних ОСОБА_7 народних депутатів.
Щодо порушення права землекористувача, то судом встановлено, що рішенням народного суду Ленінського району м. Дніпропетровська від 26 березня 1985 року за позовом ОСОБА_1 про розділ земельної ділянки у будинку № 26 по вул. Юдіна у м. Дніпропетровську та за зустрічним позовом до неї співвласника ОСОБА_8 також про розділ земельної ділянки, - було вирішено виділити позивачці земельну ділянку площею 117 кв.м та ОСОБА_8 – 117 кв.м; подвір`я площею 25 кв.м залишено у загальному користуванні співвласників. Рішення оскаржувалося, залишилось без змін судовою колегією Дніпропетровського обласного суду у квітні 1985 року. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.1980 року була затверджена мирова угода, щодо права власності вказаного домоволодіння та за ОСОБА_8 визнано право власності на 44/100 частини домоволодіння, а за ОСОБА_9 визнано право власності на 22/100 частини цього домоволодіння. Судовим виконавцем проведено розподіл земельної ділянки згідно рішення суду від 26.03.1985 року (а.с.140-146).
Відповідно до оглянутих у судовому засіданні інвентаризаційних справ спірних домоволодінь, а саме за № 1408 вул. Юдіна, 26, та за № 1962 вул. Юдіна, 28 міста Дніпропетровська, пояснень у судовому засіданні спеціаліста КП ДМБТІ - межа суміжних ділянок спірних домоволодінь не змінювалась за весь час починаючи з 1937 року.
Згідно досліджених висновків експертиз № 520 від 28.11.2006 року (а.с.240-243) та № 1887/1888-08 від 17.10.2008 року (а.с.263-270) факт порушення межі суміжних землекористувачів не встановлено.
Аналізуючи також договір на право забудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою від 02.09.1953 року (а.с.36-39 том 2) та відповідь КП ДМБТІ ОСОБА_3 за № 242 від 01.02.2000 року, в якій вказано, що згідно архівних даних, земельна ділянка по вул. Юдіна № 26 по договору про забудування, посвідченого нотаріальним відділом Дніпропетровського облсуду 20.12.35 по реєстру № 9373, в якому записана міра та межі цієї земельної ділянки, яка виділялась для забудування гр. ОСОБА_10 площею 800 кв.м, шириною 20,0м.п., довжиною 40,0м.п. Після померлого гр. ОСОБА_10 20.04.1948 року спадкоємцем є його дружина ОСОБА_11 по свідоцтву про право на спадщину, видана 1-ю ДДНК 25.01.49 р. за реєстром № 3600. За рішенням виконкому Ленінської районної ради № 650 від 1956 року із земельної ділянки по вул. Юдіна, № 26 виділено земельну ділянку для забудування житлового будинку гр. ОСОБА_12 площею 420кв.м під адресою вул. Юдіна (8 «а») № 24 (а.с.40 том 2);
пояснення спеціаліста КП ДМБТІ про те, що огорожа (паркан) на межі існує з 1962 року та не значиться по інвентаризаційній справі – самовільною будівлею, то суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог - про знесення самовільно возведених споруд, а саме: огорожі, розміром 20 метрів, тому що: по-перше, вказана спірна огорожа не є самовільною будівлею, по-друге: межі суміжних ділянок не змінювалися з часу надання земельних ділянок для побудови будинків в користування, а це з 1937 року (а.с.10 том 1) та з 1946 року (а.с.33 том1); по-третє: ця огорожа не порушує права власності на частину домоволодіння позивачки та не порушує її права на користування земельною ділянкою, бо не встановлено що у неї захопили частину її земельної ділянки. ЇЇ позовні вимоги суд вважає надуманними, безпідставними. Судом встановлено, що ні у однієї із сторін суміжного землекористування не має Державного Акту про право користування або про право власності на земельну ділянку і встановлення межі земельних ділянок в натурі, тобто на місцевості зі встановленням державних межових знаків землевпорядними органами не провадилося.
Таким чином, заявлені в позові вимоги про перенесення огорожі є безпідставними.
Щодо порушення права власності на домоволодіння, то суд встановив, що у 1962 році була збудована вбиральня у домоволодінні № 28 по вул. Юдіна м. Дніпропетровська та на її місті у 1981 році побудований душ, це вбачається з оглянутої інвентаризаційної справи за вказаною адресою та підтверджено у судовому засіданні спеціалістом КП ДМБТІ.
З технічного паспорту на це домоволодіння, яка надана суду позивачкою, від 05.07.2005 року (а.с.104-107 том 1) вбачається, що рік побудування душу літ. «Д»– 1981 рік; вбиральні літ. «Е» - 1981 рік; сарай (тимчас.) літ. «Ж» - 1981 рік; гараж (тимчас) літ. «З» - 1987 рік.
Спеціаліст КП ДМБТІ у судовому засіданні підтвердив, що окрім гаражу у вказаному домоволодінні самовільних побудов, забудов чи споруд не має. Ці обставини також підтверджуються довідкою КП ДМБТІ за № 5870 від 14.05.2008 року (а.с.17 том 2).
Таким чином, належними доказами у справі підтверджено відсутність самовільних будівель чи споруд у суміжному домоволодінні № 28 по вул. Юдіна в м. Дніпропетровську, окрім гаражу. Але щодо гаражу, то позивачка позовні вимоги в частині знесення гаражу у судовому засіданні не підтримала, посилаючись на те, що гараж знесений відповідачем.
Доводи відповідачки про те, що ні яким чином не мав можливості відповідач узаконити душ, живильну яму, вбиральню, сарай,- тому що вона згоди йому на це не давала, - суд вважає неспроможними, тому, що не передбачено надання згоди власникові на побудову якихось будівель чи споруд на його земельній ділянці особою, яка не є співвласником. Не має право надавати дозвіл чи не надавати дозвіл на вказані дії власник суміжної земельної ділянки. Лише у разі, якщо власник суміжної земельної ділянки порушує права іншого власника суміжної земельної ділянки, то в цьому випадку є можливість звернутись із позовом до суду за захистом порушеного права у встановлений законом строк позовної давності.
Суд критично оцінює наявні у справі відповіді Ленінського райвиконкому на звернення ОСОБА_1, які стосуються самовільних будівель у домоволодінні № 28 по вул.Юдіна в м.Дніпропетровську, а саме: за № 1/14-248 від 17.04.2008 року про те, що з 1966 року рішення виконкому щодо узаконення туалету «Ж», душа і сарая «Е», «Д» за гр. ОСОБА_2 не приймалось (а.с.218 том1); за № Т-2 від 25.03.2004 року про те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась з вимогами сприяння у знесенні самовільно побудованих більш ніж 20 років назад душу,туалету і гаража, комісією встановлено, що душом і туалетом ОСОБА_2 не користується, тому як будинок каналізований від міських мереж, однак вони є самовільною побудовою і просять в строк до 15.04.2004 року провести демонтаж будівлі душу і туалету та перенести гараж в інше місце погодивши його з виконкомом районної у місті ради (а.с.14 том 1); за № Т-5 від 14.07.2003 року про те, що комісією Ленінської районної у місті ради 08.07.2003 року було обстежене домоволодіння № 28/1 по вул. Юдіна, яке належить інваліду 2 групи ОСОБА_2 і встановлено, що огорожа шифером закріплена на старих опорах, вік яких становить понад 20 років, душем і вигрібною ямою гр. ОСОБА_2 не користується, тому як у нього в будинку є ванна і туалет, які підключені до міської каналізаційної мережі. Усі самовільні будови (душ,туалет, гараж збудовані понад 20 років тому, і їх знесення можливо провести тільки через рішення суду (а.с.13 том1); за № Т-2 від 29.06.2004 року про те, що сусід позивачки попереджувався про необхідність знесення самовільних будівель душу, туалету і гаража, побудованих біля 20 років тому. На момент їх будівництва позивачка не зверталась до виконкому Ленінської районної у місті ради для припинення самовільного будівництва. Згідно з діючим законодавством, знесення самовільних будівель може бути виконано тільки згідно з рішенням суду. Для вирішення цього питання пропонують ОСОБА_1 звернутися до суду (а.с.17 том 1).
Самовільні будівлі душу і туалету спростовуються матеріалами інвентаризаційної справи оглянутої судом у судовому засіданні, тому посилання на ці обставини у відповідях Ленінської районної у місті ради є неспроможними.
Суд критично оцінює наявні у справі відповіді інспекції Держархбудконтролю на звернення ОСОБА_1, які стосуються самовільних будівель у домоволодінні № 28 по вул.Юдіна в м.Дніпропетровську, а саме: за № 1774/8 від 03.12.2003 року про те, що нового будівництва на час перевірки на об`єкті не проводилося, самовільне будівництво гаража та сарая минулих часів підтвердилося і на гр. ОСОБА_2 накладено адміністративне покарання у вигляді штрафу, який ним проплачений (постанова № 965 від 03.12.2003 року) та забудовника направлено до Ленінського райвиконкому для подальшого вирішення його питання (а.с.15 том1); за № 357/8 від 22 червня 2004 року про те, що інспекція ДАБК неодноразово розглядала заяви ОСОБА_1 та повторно повідомляють позивачку, що постановою № 965 від 03.12.2003 року ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу, який проплачений за самовільне будівництво гаражу і сарая (а.с.16 том1); відповідно до постанови № 965 від 03.12.2003 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудування ДАБК про будівництво без дозволу гаража (В), сарая по вул. Юдіна, 28/1 на підставі поданих документів і матеріалів технічного паспорта на домоволодіння від 20.06.1977 року, - вирішено згідно зі ст. 96 ч.3 КУпАП накласти на ОСОБА_2 штраф у сумі 68 грн. (а.с.29,27 том 1).
Судом встановлено, що лише гараж є самовільною будівлею, та саме щодо цієї будівлі правомірно притягнуто відповідача до адміністративної відповідальності, але на час розгляду справи спору щодо гаражу не підтримано позивачкою у зв`язку із його знесенням.
Щодо сараю, то відповідно довідки голови квартального комітету № 3 Ленінського району м. Дніпропетровська від 11.12.2004 року – ОСОБА_2 дійсно прописаний та проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, та в будинку є вода і туалет, усі нечистоти зливаються в державну каналізацію. Душа у дворі не має, замість душу стоїть сарайчик 1,2х1,2 кв.м і туалет 1.2 х1 кв.м (а.с.34 том1); згідно акту вказаного квартального комітету від 14.06.2005 року живильна яма під сараєм, душем і туалетом знаходяться на відстані 1м 70 см від будинку позивачки і всі вони є самовільними, що підтверджено постановою ДАБК від 22.06 2004 року за № 357/8 (а.с.68 том 1); згідно довідки цього квартального комітету (а.с.69 том 1) сусіди позивачки ОСОБА_2 побудували на межі з її будинком душ-сарай 1,2кв.мх1,2 кв.м на відстані 1,5 м від будинку. Комісією в складі архітектора району і начальника комунального підприємства «Будівництво і архітектура» Ленінського району обстежили домоволодіння № 28/1 по вул. Юдіна, де на межі з домоволодінням № 26/2 по вул. Юдіна самовільно побудовані душ, туалет і вигрібна яма, металевий гараж встановлений на відстані 30 см при нормі ДБН 1-1,5 м від межі, будівлі збудовані більше ніж 20 років тому і Ленінська районна у місті рада попереджувала гр. ОСОБА_2 про відповідальність за самовільне будівництво, крім того інспекцією ДАБК на гр. ОСОБА_2 було накладено штраф (постанова № 965 від 03.12.2003 року), додатково повідомляють, що у ОСОБА_2 в будинку є туалет і ванна, які підключені до міської мережі каналізації і на теперішній час він вигрібною ямою не користується (а.с.70 том 1).
Аналізуючи докази у справі, суд приходить до висновку, що сарай щодо якого накладено інспекцією ДАБК адміністративне стягнення за технічним паспортом 1977 року, але відповідно до технічного паспорту 2005 року (а.с.104-107 том1) та відповідно до інветаризаційної справи він не є самовільною будівлею.
Згідно досліджених висновків експертиз № 520 від 28.11.2006 року (а.с.240-243) та № 1887/1888-08 від 17.10.2008 року (а.с.263-270) – згідно даним дослідження санітарно-технічним нормам не відповідають наступні споруди домоволодіння № 28 по вул. Юдіна в м. Дніпропетровську: літній душ «Д», і за умови використання – не герметичний вигріб (живильна яма) туалету «Е» (а.с.243 том 1). При візуальному дослідженні № 26 квартири № 2 по вул. Юдіна в м. Дніпропетровську експертом встановлено: в приміщенні 2-3 (житлова кімната) на стіні біля віконних прорізів в верхній частині спостерігаються горизонтальні завдовшки до 30 см тріщини штукатурки з розривом шпалер розкриттям 1 і 2 мм. При огляді ззовні будинку літ. «А-1» на стінах та біля віконних прорізів є тріщини штукатурного шару різної конфігурації і напрямків. Час виникнення тріщин у будинку літ. А-1 по вул. Юдіна № 26 в м. Дніпропетровську, встановити експерту не надається можливим. Слід зазначити, що наявні пошкодження житлового будинку № 26 на думку експерта не можуть вважатися зруйнуванням, а є дефектами. Згідно даним дослідження, а саме: відсутність організованого відводу опадів з крівлі будинку № 26 та її уклоном в сторону проходу між домоволодіннями № 26 і № 28, відсутність відмостки та не відповідне ущільнення замощення проходу виконаного з цегли та полублоків, не герметичне примикання бетонної відмостки та її малої ширини зі сторони вул.Юдіна, давність експлуатації будинку № 26 з візуально наявною давністю проведення поточних підтримуючих ремонтів основних конструкцій будівлі, та не значною близькістю розташування споруд домоволодіння № 28 душу «Д» з туалетом «Е» до будинку № 26 з систематичним їх використанням за призначенням протягом тривалого часу з відповідним замочуванням грунтів, на думку експерта є основними причинами виникнення дефектів (тріщини, можлива усадка, зволоження стін і цоколю) житлового будинку № 26. При дослідженні експертом споруд домоволодіння № 28: душу «Д», туалету «Е» з вигрібною ямою, дефектів основних конструкцій не виявлено. Крівля душу та вбиральні шиферна зі скатом в напрямку «червоної лінії» вулиці. При огляді вбиральні встановлено наявність вигрібної ями. Встановити об`єм вигрібу, якість кладки стін, герметичність та систематичність користування туалетом не надається можливим.
Допитаним в судовому засіданні експертом ОСОБА_7підтверджено висновок експертизи № 1887/1888-08 від 17.10.2008 року та який пояснив, що вказана ним одна з причин наявних дефектів будинку позивачки щодо не значною близькістю розташування споруд домоволодіння № 28 душу «Д» з туалетом «Е» до будинку № 26 є за умови систематичного їх використанням за призначенням протягом тривалого часу з відповідним замочуванням грунтів, але ці обставини, а саме: систематичність користування туалетом, -встановити не надається можливим. Можливо колись ці обставини і мали місце та могли потягти за собою змочування грунту і як наслідок це також могло привести до можливої усадки будинку окрім вказаних технічних невідповідностей будинку та відсутністю належної технічної підтримки будинку зі сторони позивачки ( а саме тривалий час не робляться поточні ремонти та інше).
Аналізуючи докази у справі, суд приходить до висновку, що побудови, які розташовані на земельній ділянці відповідача, а саме: душ, туалет, вигрібна яма не використовуються за цільовим призначенням систематично, а тому не призводять до пошкодження будинку позивачки.
Доводи позивачки про те, що вся стічна вода, яка збирається на поверхнях покрівлі самовільно споруджених відповідачем будівлях, стікає під її будинок, та відсутність природного світла, а також постійна сирість спричиняє виникнення плісняви в будинку, - суд вважає неспроможними, тому що ці обставини спростовуються висновком вищевказаної судової будівельно-технічної експертизи.
Доводи позивачки, що вона є одинокою людиною похилого віку (а.с.6 том 1) та їй приходиться витрачати свої кошти на те, щоб відповідача вимусили знести побудови на його земельній ділянці, - суд вважає неспроможними, тому, що спір судом вирішується лише на підставі Закону та належних доказів. Припущення, неналежні докази, особисті обставини та побажання, які не грунтуються на законі, - недопустимі при вирішенні спору судом.
Згідно до ст. 149, 150 ЦК України в редакції 1963 року, діючого на час виникнення спірних правовідносин у 1987 році, -власник, володілець може вимагати усунення усяких порушень його прав. Але ця норма закону виключена Законом від 16 грудня1993 року.
Відповідно до вимог ст. ст.71, 74,75, 76, 80 ЦК України в редакції 1963 року, - загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки та закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Причини, на які вказала позивачка, по яким вона пропустила строки позовної давності є те, що відповідач обіцяв знести вказані нею у позові будівлі і споруди, але ж відповідач за розглядом цієї справи позов не визнав, тому суд вважає, що, ці причини є голослівними, недоказаними та суд не має підстави для визнання їх поважними за 14 років його пропуску. Ті обставини, що у 2003 та 2004 роках відповідач попереджався відповідними органами про знесення цих будівель, також не є підставою для визнання поважними причинами пропуску строку позовної давності позивачкою.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності без поважних причин для пред`явлення до суду позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат з урахуванням того, що позовні вимоги немайнового характеру, позивачем сплачені відповідно до вимог закону, та у зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, то понесені судові витрати позивачкою - їй не відшкодовуються.
На підставі викладенного і керуючись ст.ст. 16,20,23,24 ЗК УРСР в редакції 1976 року, ст. ст.71, 74,75, 76, 80, 149,150,105 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст.ст.10,11,60, 209 п.3, 212, 213-218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Ленінська районна у місті Дніпропетровську рада, управління Держкомзему у м.Дніпропетровську Дніпропетровської області про усунення прешкод в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою шляхом зобов`язання знесення самовільних будівель, про поновлення пропущенного строку позовної давності для звернення до суду.
Рішення може бути оскаржене у Апеляційний суд Дніпропетровської області через суд Ленінського району м.Дніпропетровська у порядку подання заяви про це протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення суду і подання апеляційної скарги протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження якщо заяву про це не було подано; якщо була подана заява про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була подана в строк, то рішення набирає законної сили після закінчення цього строку; якщо подана апеляційна скарга, то рішення суду набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом
Суддя Черненкова Л.А.