Справа № 460/3621/14 Головуючий у 1 інстанції: Варениця В.С.

Провадження № 22-ц/783/155/16 Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Мусіної Т.Г.

суддів - Левика Я.А., Савуляка Р.В.

за участі секретаря - Фейір К.О.

з участю: позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,

представника відповідача Віжомлянської сільської ради - Поставитюка В.В.,

представника відповідача ДП «Центр державного земельного кадастру» -

Туркаса О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 26 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Віжомлянської сільської ради Яворівського району Львівської області, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про визнання незаконними рішень, відшкодування майнової та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

05 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, уточненим 11 листопада 2014 року,до Віжомлянської сільської ради Яворівського району Львівської області, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про визнання незаконними рішень, відшкодування майнової та моральної шкоди, в якому просив:

- зобов'язати відповідача Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» компенсувати йому вартість робіт з виготовлення технічної документації для одержання державного акту на право власності;

- зобов'язати відповідача Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» виправити у карті плану земельної ділянки зміну площі в сторону зменшення, встановивши межі земельної ділянки відповідно до Поземельної, Погосподарської книг і матеріалів повторної зйомки, проведеної в 2014 році;

- стягнути з відповідача Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на його користь 3000 гривень матеріальної шкоди, 5000 гривень моральної шкоди та 300 гривень прямих витрат на проведення геодезичної зйомки меж присадибної земельної ділянки, в результаті якої зменшено її розміри з 0,18 га до 0,16 га;

- скасувати рішення Віжомлянської сільської ради від 17.04.1997 року №30 «Про відкриття погосподарського номера ОСОБА_8;

- скасувати рішення Віжомлянської сільської ради від 04.07.2006 року, від 14.12.2009 року та від 22.05.2010 року про відмову у наданні рішень на оформлення права власності на земельні ділянки для ведення селянського господарства і садівництва;

- стягнути з відповідача Віжомлянської сільської ради на його користь 12 000 гривень матеріальної шкоди та 15 000 гривень моральної шкоди, завданої йому систематичним прийняттям за його заявами незаконних рішень та неправомірними діями її працівників при розгляді його письмових звернень.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що на підставі заповіту його бабусі ОСОБА_9 він успадкував нерухоме майно у вигляді старого і новозбудованого будинків з господарськими спорудами на земельній ділянці площею 0,18 га в с. Віжомля.Рішенням виконкому Віжомлянської сільської ради від 22.10.1993 року №97 «Про затвердження заяв громадян по приватизації земельних ділянок» була задоволена його заява про приватизацію присадибної земельної ділянки площею 0,18 га.02 листопада 2009 року він подав в сільську раду заяву встановленої форми з усіма необхідними документами, які сільською радою було подано до Управління Держкомзему у Яворівському районі. Через декілька тижнів сільська рада повернула його заяву без додатків, не повідомивши причин відмови в її задоволенні.

17 лютого 2010 року він повторно звернувся в сільську раду з заявою про видачу Державного акту на право власності на присадибну земельну ділянку розміром 0,18 га, на яку йому було надано відповідь про необхідність звернення до Яворівського РВ ЛРФ ДП «Центр державного земельного кадастру». Його наступні звернення не дали жодних результатів щодо приватизації присадибної земельної ділянки.

На повторну заяву від 28.07.2014 року на ім'я Яворівського РВ ЛРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» йому було відмовлено у виготовленні технічної документації на присадибну земельну ділянку розміром 0,18 га, хоч роботи зі зйомки ним було оплачено в сумі 300 гривень.

У серпні-вересні 2014 року він звернувся до Віжомлянської сільської ради про внесення змін до рішення ради в частині виготовлення технічної документації із землеустрою стосовно встановлення меж присадибної земельної ділянки в натурі, однак посадовими особами було відмовлено, з посиланням на те, що землі загального користування не приватизовуються. Подана заява від 29.08.2014 року була внесена на розгляд сесії лише 24 жовтня 2014 року, що є порушенням ч.1 ст.159 ЗК України.

Також сільська рада без його згоди прийняла рішення №30 від 17.04.1997 року про відкриття на старому будинку другого погосподарського номера. На його звернення від сільської ради надійшло неправдиве твердження, що відомості про успадкування ним будинку відсутні, що не відповідає дійсності, так як позивач додавав ксерокопії свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Віжомлянська сільська рада не розглядала його письмових звернень в його присутності, не повідомляла про дату розгляду, не знайомила із прийнятими рішеннями. Дані обставини підтверджуються перевіркою прокуратури Яворівського району про підтвердження факту порушень (лист №55/2-36-13 від 02.07.2013 року).

Вказує, що незаконними рішеннями Віжовлянської сільської ради, прийняттям незаконного та необґрунтованого висновку, неправдивими листами відповідями, систематичними зволіканнями та ненаданням відповідей йому було завдано значної матеріальна та моральної шкоди.

Посилаючись на вказане просив задовольнити його позов.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 26 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Зокрема, вказує на те, що суд помилково прийшов до висновку, що за вказаними у позовній заяві датами рішення сільської ради не приймались, хоча позивач допустив технічну опечатку і в подальшому долучив до справи необхідні рішення та безпідставно відмовив у вимогах позивача щодо забезпечення його земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства і садівництва в межах безоплатної приватизації, для городництва і сінокосіння за рахунок земель запасу. Рішення суду ухвалено за участі нелегітимного представника Віжомлянської сільської ради. Судом не поновлено його права, порушені сільською радою щодо нерозгляду його звернень та ненадання відповіді на його заяви. Суд порушив вимоги ст. 120 Земельного кодексу України, так як не врахував, що позивач з набуттям права власності на будинок набув права власності і на земельну ділянку, на якій він розміщений без зміни її цільового призначення. Судом не враховано вимоги ч.2 ст.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» про те, що земельні ділянки, право власності і користування на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Згідно геодезичних зйомок 2013р. і 2014 р. його присадибна ділянка є сформованою розміром 0,19 га, між тим як Яворівський відділ ЛРФ ДП «ЦДЗК» безпідставно визначив площу його присадибної земельної ділянки в розмірі 0,16 га, що не відповідає площі 0,18 га, зазначеної в Поземельній та Погосподарській книгах. У площу його присадибної земельної ділянки безпідставно не була включена дорога, яку він сам обладнав за рахунок його присадибної ділянки.

У зв'язку з цим вважає, що має право на приватизацію присадибної земельної ділянки площею 0,18 га згідно рішення виконкому Віжомлянської сільської ради № 97 від 22.10.1993р вважає, що суд безпідставно відмовив йому у позові в частині скасування рішення виконкому № 30 від 17.04.1997р. про відкриття на належному йому старому житловому будинку другого по господарського номеру та не надав належної оцінки його доказам по цьому питанню.

Посилаючись на вказані обставини, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.02.1993р., виданого державним нотаріусом Яворівської державної нотаріальної контори Смокорівською А.П., зареєстровано в реєстрі за № 453, є власником двох житлових будинків: по АДРЕСА_1: дерев'яного будинку «А-1» - загальною площею 57,7 кв.м., жилою площею 27,8 кв.м., та цегляного будинку під літ. «Б-1» загальною площею 120 кв.м., житловою площею 56,7 кв.м. (а.с. 15 т.1). Право власності на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 02.02.2010р. за № № 29596327 (а.с. 16 т.1).

На час відкриття спадщини у зв'язку із смертю 04.09.1991р. бувшого власника будинків ОСОБА_9 присадибна земельна ділянка, на якій розташовані жилі та нежитлові об'єкти спадщини не була приватизована.

Рішення виконавчого комітету Віжомлянської сільської ради народних депутатів № 97 від 22 жовтня 1993р. відповідно до Земельного кодексу та Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992р. № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» було затверджено заяви громадян на приватизацію земельних ділянок, а саме під № 102 ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,18 га (а.с. 17-18 т.1).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Віжомлянської сільської ради Яворівського району № 1493 від 12.12.2013р., виданої на ім'я ОСОБА_2, площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за період з 01.01.2013р. по 12.12.2013р. становить 0,1800 га (а.с. 22).

Площа земельної ділянки у зазначених розмірах не підтверджена актом виносу земельної ділянки в натурі іншою технічною документацією або іншими доказами, які б достовірно підтверджували її площу саме в розмірі 0,1800 га.

Актом обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 від 12 грудня 2013р., складеним комісією Віжомлянської сільської ради в складі голови ОСОБА_11, голови постійної комісії з питань регулювання земельних відносин ОСОБА_12 та її членів ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, депутата сільської ради ОСОБА_16, землевпорядника ОСОБА_17 у присутності представника позивача ОСОБА_3 встановлено, що згідно карти роздержавлення та приватизації земель, земельна ділянка ОСОБА_2 межує з вулицею загального користування, яку ОСОБА_2 вважає частиною своєї земельної ділянки та бажає її приватизувати разом з присадибною земельною ділянкою (а.с. 35 т.1).

Відповідно до ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З врахуванням наведеного рішенням № 382 26-ї сесії 6-го скликання Віжомлянської сільської ради Яворівського району від 20 грудня 2013р. ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Зелена 58 в с.Віжомля орієнтовною площею 0,1800 га (а.с. 39).

Таким чином Віжомлянська сільська рада дотримала вимоги ст.. 118 Земельного кодексу України щодо розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для передачі присадибної земельної ділянки у власність ОСОБА_2

Судом встановлено, що Яворівським РВВ Львівської РФ Центру Державного земельного кадастру в межах компетенції за договором з ОСОБА_2 була проведена геодезична зйомка земельної ділянки ОСОБА_2 за результатами якої був складений план, вирахувана площа земельної ділянки, контур, кути ліній та поворотні точки на плані співпадають з існуючою огорожею зазначеної земельної ділянки. Відповідно до геодезичної зйомки встановлено, що фактична площа земельної ділянки становить 0,1618 га про що складено відповідний план (а.с. 220).

Геодезична зйомка була проведена з врахуванням даних карти роздержавлення, згідно якої впродовж земельної ділянки ОСОБА_2, на якій розташовані належні йому на праві власності будівлі, проходить дорога спільного користування, що чітко відображено на витягу з карти роздержавлення (а.с. 221), яка є в електронному вигляді, і вносити зміни до якої може тільки реєстратор.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 підтвердив, що спірна частина земельної ділянки використовується як дорога, і його земельна ділянка відгороджена від цієї дороги сітчастою огорожею.

Відповідно до ч.3 ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів, зокрема, вулиці, проїзди, шляхи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не оспорював межі земельної ділянки, а саме дороги спільного користування з межею його присадибної земельної ділянки у порядку, передбаченому ст. 159 Земельного кодексу України, як і правомірність даних карти роздержавлення і приватизації земель Віжомлянської сільської ради щодо існування спірної дороги загального користування.

Відповідно до п.5 постанови Верховної Ради України від 13.03.1992р. № 2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» повноваження щодо затвердження проектів роздержавлення земель відноситься до районної ради.

Згідно ст. 31 Закону України «Про землеустрій» зміни до документації із землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Рішення органів влади щодо внесення змін до карти роздержавлення та приватизації земель на території Віжомлянської сільської ради в частині виключення із земель загального користування спірної дороги, що проходить вздовж земельної ділянки ОСОБА_2, не приймалось.

З врахуванням наведеного позовні вимоги ОСОБА_2 щодо зобов'язання Яворівський районний відділ ЛФР ДП «ЦДЗК» виправити в картографічних матеріалах Державного земельного кадастру розміри меж його земельної ділянки та встановлення меж із включенням спірної дороги, що належить до повноважень останнього, є безпідставними, тому задоволенню не підлягали.

Таким чином та обставина, що ОСОБА_2 не погоджуючись з результатами геодезичної зйомки, вимагає провести заміри з врахуванням прилеглої до його ділянки дороги, яка згідно карти роздержавлення та приватизації земель сільської ради належить до земель загального користування, не дає підстав для висновку, що при геодезичній зйомці працівниками ЦДЗК були незаконно змінені розміри його присадибної земельної ділянки, як зазначені позивачем підстави для стягнення вартості виконаних та оплачених ним робіт в сумі 300 грн., а також 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди і 3000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, правові підстави стягнення останньої позивачем взагалі не визначені, а розмір не обґрунтований.

Розроблення на вимогу позивача приватним підприємством «Західгеоцентр» геодезичної зйомки присадибної земельної ділянки ОСОБА_2 з включенням у її площу дороги спільного користування та визначенням її площі 0,19 га., не створюють юридичних наслідків з врахуванням положень ч.3 ст. 83 Земельного кодексу України та чинної карти роздержавлення і приватизації земель Віжомлянської сільської ради.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог в частині визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Віжомлянської сільської ради від 17.04.1997р. № 30 «Про відкриття погосподарського номера гр. ОСОБА_8.» (а.с. 46 т.1), оскільки судом встановлено, що вказане рішення було прийнято на підставі заяви ОСОБА_2 від 02.04.1997р. (а.с. 42, 178) і вичерпало свою дію фактом його виконання.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що рішення від 17.04.1997р. залишилось не скасованим, чим порушуються його права, не заслуговують на увагу, виходячи з правової позиції, висловленої у Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 про те, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Окрім того, позовні вимоги ОСОБА_2 про скасування рішення від 17.04.1997р. пред'явлені до Віжомлянської сільської ради, між тим як рішення № 30 від 17.04.1997р. було ухвалено виконавчим комітетом Віжомлянської сільської ради, позовних вимог до якого ОСОБА_2 не пред'являв.

Окрім того, згідно довідки Віжомлянської сільської ради № 31 від 03.02.2015р., виданої на підставі записів погосподарської книги № 3 на 2011-2015р. Віжомлянської сільської ради Яворівського району, номер об'єкта погосподарського обліку 0128-2 га ім'я ОСОБА_8 ліквідований станом на 01.01.2012р. (а.с. 224 т.1), тому предмет спору відсутній.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були правові підстави для відмови у позові ОСОБА_2 про скасування незаконних рішень сільської ради від 04.07.2006р., 14.12.2009р., 22.05.2010р. про відмову у наданні йому у власність земельних ділянок для ведення селянського господарства та садівництва, оскільки позивач не надав належних доказів про те, що сільською радою приймались рішення відносно позивача за такими датами, а сільська рада у своїх письмових запереченнях категорично заперечує проти прийняття рішень від 04.07.2006р., 14.12.2009р., 22.05.2010р.

Перевіряючи фактичні обставини справи в межах наданих апеляційній інстанції повноважень, колегією суддів встановлено, що по заяві ОСОБА_2 від 04.07.2006р. вх. № 67 від 12.07.2006р. про надання дозволу на погодження місця розташування земельної ділянки та складання проекту відведення земельної ділянки із земель запасу для ведення фермерського господарства і садівництва на правах власності на підставі статей 24, 31, 32 Земельного кодексу України та статей 5,7 Закону України «Про фермерське господарство» в урочищі «Королівка» (а.с. 59 т.1), рішенням № 53 від 26.07.2006р. 3-ї сесії 5-го скликання Віжомлянської сільської ради, прийнятого в межах місячного строку, погоджено надання дозволу ОСОБА_2 на складання технічної документації по інвентаризації земельної ділянки (саду) з подальшою передачею в оренду площею 5 га (а.с. 60 т.1).

З пояснень представника сільської ради в судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що при прийнятті цього рішення сільська рада врахувала, що ОСОБА_2 не зареєстрований як фермер, не веде фермерського господарства, не є членом фермерського господарства, до його заяви не були долучені необхідні документи, передбачені ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», а розмір вказаної ним земельної ділянки для передачі у власність для ведення садівництва 5 га не відповідає вимогам пункту «в» ч.1 ст. 121 Земельного кодексу, оскільки не може перевищувати 0,12 га.

Рішенням цієї ж сесії сільради № 64 від 26.07.2006р. відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання технічної документації по інвентаризації земельної ділянки в кількості 5 га для вирощування плодових дерев і кущів в урочищі «Грабок», тобто для ведення садівництва, що перевищує передбачену законом площу для ведення садівництва (а.с. 61 т.1).

На обох копіях вказаних рішень сесії позивачем зазначено про одержання цих рішень в жовтні 2006 року, тобто ще за 8 років до звернення в суд з позовом у даній справі.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 22.05.2010р. (а.с. 62 т.1) про надання йому земельної ділянки для ведення селянського господарства, садівництва та городництва на території саду в с. Віжомля в розмірі 4 га землі та інших громадян рішенням 30-ї сесії 5-го скликання № 866 від 2 серпня 2010р. земельна ділянка (сад) в кількості 33 га. залишено у користуванні Віжомлянської сільської ради (а.с. 65).

Посилаючись в письмових поясненнях від 16.02.2015р. на те, що сільська рада не надала йому відповіді по його заяві від 14.12.2009р. № 398 про надання згоди на відведення земельної ділянки для ведення селянського господарства (2 га), в тому числі садівництва (0,12 га), овочівництва (0,12 га), сінокосіння (0,45 га) в урочищах земель запасу («Грабок», «Щедрів», «Королівка» - а.с. 122-127) позивач ОСОБА_2 позовних вимог щодо визнання вказаних дій відповідача неправомірними не заявляв, решта його заяв розглянуті з ухваленням рішення, тому з врахуванням вищенаведеного правові підстави для відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди сільською радою в межах заявлених ним позовних вимог відсутні.

З матеріалів справи не вбачається порушення судом першої інстанції положень ч.4 ст.10 ЦПК України, оскільки ні позивач, ні його представник по довіреності (юрист за фахом) не були обмежені у наданні доказів, уточнювали позовні вимоги, проте позовних вимог про визнання незаконними рішень Віжомлянської сільської ради № 53 від 26.07.2006р., № 64 від 26.07.2006р., № 866 від 02.08.2010р. не пред'явили у спосіб, передбачений ЦПК України.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 26 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий Т.Г. Мусіна

Судді: Я.А. Левик

Р.В. Савуляк