КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12666/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.                                                                        Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів            - Гром Л.М., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря            - Новак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Міністерства доходів і зборів у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов’язання вчинити дії, стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2010 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, з урахуванням уточнення позовних вимог, в якому просив:

1) визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва №0000240702/0 від 06.04.2010, № 0000240702/1 від 11.06.2010, № 0000240702/2 від 29.07.2010, № 0000240702/3 від 20.10.2010, № 0000420702/0 від 04.06.2010, № 0000420702/1 від 10.09.2010, № 0000430702/0 від 04.06.2010, № 0000430702/1 від 10.09.2010.

2) зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі міста Києва поновити в картці особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс», що обліковується в Державній податковій інспекції у Печерському районі міста Києва, суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року в розмірі 2 979 348 грн.

3) зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі місті Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок про відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «Селтікс» з бюджету суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року.

4) стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс» в якості відшкодування з бюджету податку на додану вартість суму у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2010 адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2010 скасовано в частині зобов’язання позовних вимог про стягнення судових витрат в сумі 3427 грн 20 коп. та частині зобов’язання ДПІ в Печерському районі надати ГУ Державного казначейства України в м. Києві висновок про відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ «Селтікс» задовольнити частково. Провадження у справі в частині позовних вимог про зобов’язання ДПІ в Печерському районі м. Києва надати ГУ Державного казначейства України в м. Києві висновок про відшкодування ТОВ «Селтікс» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 979 348 грн за січень 2010 року – закрити. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2010 – залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2010 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року в частині відмови визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.04.2010 №0000240702/0, від 11.06.2010 №0000240702/1, від 29.07.2010 №0000240702/2, від 20.10.2010 №0000240702/3, від 04.06.2010 №0000420702/0, від 10.09.2010 №0000420702/1, від 04.06.2010 №0000430702/0, від 10.09.2010 №0000430702/1 скасувати, ухвалити в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.04.2010 №0000240702/0, від 11.06.2010 року №0000240702/1, від 29.07.2010 №0000240702/2, від 20.10.2010 №0000240702/3, від 04.06.2010 №0000420702/0, від 10.09.2010 №0000420702/1, від 04.06.2010 №0000430702/0, від 10.09.2010 №0000430702/1. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Селтікс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.10.2009 по 31.12.2010, за результатами якого складено акт від 31.03.2010 № 32/0702/33302513 (а.с. 66-95 Том I).

На підставі вказаного акту перевірки складено податкове повідомлення-рішення від 06.04.2010 №0000240702/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 806 685 грн за січень 2010 року (а.с. 100 Том I), а за результатами адміністративних оскаржень - податкові повідомлення-рішення від 11.06.2010 №0000240702/1 (а.с. 125 Том I), від 29.07.2010 №0000240702/2 (а.с. 30 Том II), від 20.10.2010 №0000240702/3 (а.с. 32 Том II) про зменшення бюджетного відшкодування у такій самій сумі.

Надалі, Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.10.2009 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 31.05.2010 №51/07-02/33302513 (а.с. 141-174 Том I).

На підставі акту перевірки від 31.05.2010 №51/07-02/33302513 складено податкові повідомлення-рішення від 04.06.2010 №0000420702/0 про зменшення позивачу бюджетного відшкодування в сумі 2 172 663 грн (а.с. 48 Том II) за січень 2010 року та №0000430702/0 (а.с. 49 Том II) про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 805 746 грн (за грудень 2009 року) основного платежу та у сумі 402 873 грн штрафних (фінансових) санкцій, а за результатами їх оскарження - аналогічні податкові повідомлення-рішення від 10.09.2010 № 0000420702/1 (а.с. 203 Том I) та № 0000430702/1 від 10.09.2010 (а.с. 204 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб’єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, позовні вимоги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 06.04.2010 №0000240702/0, від 11.06.2010 №0000240702/1, від 29.07.2010 №0000240702/2 та №0000240702/3 від 20.10.2010 є необґрунтованими, по-друге, встановлені судом факти щодо нереальності (безтоварності) досліджуваних операцій з контрагентом позивача ТОВ «Грант» свідчать про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04.06.2010 №0000420702/0, від 10.09.2010 №0000420702/1, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, по-третє, збільшення розміру грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.06.2010 №0000430702/0, від 10.09.2010 №0000430702/1 відбулося з підстав встановлення контролюючим органом факту завищення позивачем від'ємного значення податку на додану вартість, які визнані судом як обґрунтовані, відтак вказані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, по-четверте, позовні вимоги, які полягають у зобов'язанні ДПІ у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів і зборів у місті Києві вчинити певні дії та стягнути грошові кошти, є похідними від розглянутих вище позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (Закон №168/97-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 Закону №168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

На підставі підпункту 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету підлягає сума, яка при її визначенні згідно з пп. 7.7.1 має від'ємне значення.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Як вбачається зі змісту акту від 31.03.2010 № 32/0702/33302513, підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування у сумі 806 685 грн слугували висновки перевірки про порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: заявлена позивачем до бюджетного відшкодування за січень 2010 року сума складає 2 979 348 грн, однак, контролюючий орган вважає, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 806 685 грн 35 коп., яку заявив до бюджетного відшкодування, за операціями з придбання шкіряного напівфабрикату «Вет-блу» у сумі 4 033 426 грн 76 коп. (в т.ч. ПДВ в сумі 806 685 грн 35 коп.) у постачальника - ТОВ «Абріс-09» - за договором від 15.11.2009 № 15/11/09.

Відповідно до Договору купівлі-продажу від 15 листопада 2009 року №15/11/09, укладеного між позивачем та ТОВ «Абріс-09» (а.с. 80-83 Том II), контрагент зобов'язався поставити і передати у власність Позивача товар, шкіряний напівфабрикат «Вет-блу», а позивач - прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

ТОВ «Селтікс» в рахунок оплати вартості товару передало ТОВ «Абріс-09» простий вексель серії АА №0247293 вартістю 4 840 112 грн 11 коп., яка співпадає з номінальною вартістю (а.с. 79 Том II).

Відповідно до отриманої від УПМ ДПА у м. Києві інформації ТОВ «Абріс-09» не знаходиться за адресою та має ознаки фіктивного підприємства, оскільки, згідно з поясненнями директора, він зареєстрував підприємство за винагороду і не має стосунку до ведення фінансово-господарської діяльності.

Як наслідок, контролюючий орган встановив порушення при формуванні податкового кредиту у сумі 806 685 грн за операціями з ТОВ «Абріс-09», у зв'язку з чим прийняв податкове повідомлення-рішення від 06.04.2010 №0000240702/0 про зменшення бюджетного відшкодування за січень 2010 року у сумі 806 685 грн.

Водночас, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2010 у справі №2а-7192/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012, про застосування до ТОВ «Абріс-09» та ТОВ «Селтікс» юридичних наслідків нікчемності договору від 15.11.2009 № 15/11/09 як такого, що укладений з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, встановлено стосовно ТОВ «Абріс-09» та ТОВ «Селтікс» обставини укладення договору з метою створення штучних підстав для отримання бюджетного відшкодування, а саме: договору від 15.11.2009 № 15/11/09, за яким позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 806 685 грн.

Таким чином, встановлені вказаними вище судовими рішеннями у справі №2а-7192/10/2670 обставини, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не доказуються при розгляді справи №2а-12666/12/2670 в частині, що стосується податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 806 685 грн, сформованого за операціями між позивачем з ТОВ «Абріс-09», тобто в частині, предметом позову в якій є вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.04.2010 №0000240702/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 806 685 грн за січень 2010 року та складених за результатами адміністративних оскаржень податкових повідомлень-рішень від 11.06.2010 №0000240702/1, від 29.07.2010 №0000240702/2 та від 20.10.2010 №0000240702/3 про зменшення бюджетного відшкодування в такій самій сумі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 06.04.2010 №0000240702/0, від 11.06.2010 №0000240702/1, від 29.07.2010 №0000240702/2 та від 20.10.2010 №0000240702/3 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 04.06.2010 №0000420702/0, від 10.09.2010 №0000420702/1, від 04.06.2010 №0000430702/0, від 10.09.2010 №0000430702/1, колегія суддів відзначає наступне.

Так, предметом перевірки, оформленої актом від 31.05.2010 №51/07-02/33302513, було формування позивачем податкового кредиту в сумі 2 979 348 грн, яка вплинула на виникнення у позивача бюджетного відшкодування за січень 2010 року, за операціями з придбання товару у постачальників - ТОВ «Абріс-09» за договором від 15.11.2009 №15/11/09 та ТОВ «Грант» за договором від 02.11.2007 №02/11/07.

Як вбачається з вказаного акту перевірки, податковим органом так само, як і в попередній перевірці, встановлено, що сума, яка заявлена позивачем до бюджетного відшкодування за січень 2010 року складає 2 979 348 грн. При цьому, податковий орган дійшов висновку про необхідність зменшення бюджетного відшкодування за січень 2010 року у сумі 2 172 663 грн.

Підставою для зменшення бюджетного відшкодування за січень 2010 року в сумі 2 172 663 грн та визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 805 746 грн основного платежу слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки від 31.05.2010 №51/07-02/33302513, порушення полягало у неправомірному формуванні податкового кредиту в загальній сумі 2 172 663 грн, що становить суму податку на додану вартість за операціями з придбання товарів у ТОВ «Грант» за договором від 02.11.2007 №02/11/07 (а.с. 205-207 Том I).

Податковий орган обґрунтовує такі висновки тим, що постачальником ТОВ «Грант» є ТОВ «Кайманс», яке, у свою чергу, є постачальником ТОВ «Абріс-09». Відповідно до отриманої від УПМ ДПА у м. Києві інформації, ТОВ «Абріс-09» не знаходиться за адресою та має ознаки фіктивного підприємства, оскільки, згідно з поясненням директора, він зареєстрував підприємство за винагороду і не має стосунку до ведення фінансово-господарської діяльності (а.с. 149 Том I).

Слід відзначити, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України в постанові від 22.09.2015 (справа №21-887а15) та постанові від 05.03.2012 (справа №21-421а11).

Крім того, висновки про неправомірне заявлення до бюджетного відшкодування податковий орган обґрунтовує тим, що слідчим відділом податкової міліції ДПА України 16.04.2010 порушена кримінальна справа №70-502 відносно директора ТОВ «Селтікс» ОСОБА_2 та розпочато судове слідство (а.с. 148 Том I).

Водночас, як свідчать матеріали справи, відповідно до копії постанови від 27.12.2010 у кримінальній справі №70-00502 старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у місті Києві, кримінальну справу за фактом замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем службовими особами ТОВ «Селтікс» за ознаками злочину, передбаченого статтею 15, частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину в їхніх діях (а.с. 68-72 Том V).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон № 996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення реальності здійснення господарських операцій, належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення відповідних таких операцій та використання придбаних товарів/послуг у господарській діяльності.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

Так, між позивачем (покупець) та ТОВ «Грант» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 02.11.2007 №02/11/07, згідно умов якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар відповідно до специфікацій, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору (а.с. 205-207 Том I).

Передача товару покупцю здійснюється за видатковою накладною (пункт 4.3 договору).

Згідно п. 4.8 Договору продавець зобов'язується надати покупцю разом з товаром наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру, документ, що підтверджує якість товару.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору купівлі-продажу від 02.11.2007 №02/11/07, видаткових накладних (а.с. 113, 115, 117, 125, 134, 135, 138, 146, 147, 153, 156, 166, 168, 170, 179, 187, 189, 191, 198, 200 Том IV), актів прийому-передачі товару (а.с. 215-237 Том I), рахунків-фактур (а.с. 23-25, 31,49, 57, 79, 92, 100, 107, 114,116, 118, 126, 136, 137, 145, 148, 154-155, 167, 169, 171, 180, 188, 190, 192, 199, 201 Том IV) та податкових накладних (а.с. 263-267 Том I, а.с. 91 Том II, а.с. 101-108 Том II, а.с. 111 Том II, а.с. 114-128 Том II).

Натомість, умовами договору купівлі-продажу від 02.11.2007 №02/11/07 передбачено передачу товару на підставі видаткових накладних, проте, позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог надано суду як копії актів прийому-передачі товару, складання яких не передбачено умовами договору від 02.11.2007 №02/11/07, так і копії видаткових накладних, але вказані видаткові накладні не містять посилань на даний договір, як на підставу складення останніх.

Також, у відповідності до положень договору від 02.11.2007 №02/11/07, товар постачається згідно із специфікаціями, які є його невід'ємною частиною. Водночас, наявними у матеріалах справи копіями специфікацій до даного договору визначено поставку товару на загальну суму 24 601 713 грн 06 коп. (а.с. 208-214 Том I), яка не відповідає сукупній сумі товару, поставленого ТОВ «Грант», визначеного у наявних у матеріалах справи копій видаткових накладних, актів прийому-передачі товару та рахунків-фактур.

Крім того, матеріалами справи не підтверджено факту розрахунку позивача з ТОВ «Грант» за товари, поставлені у відповідності до договору від 02.11.2007 №02/11/07.

Позивачем також не надано суду копії довіреностей (витягу з журналу реєстрації довіреностей), про які зазначено у видаткових накладних, складених за результатами фінансово-господарських операцій з ТОВ «Грант».

Крім того, колегія суддів відзначає, що видаткові накладні та рахунки-фактури, видані ТОВ «Грант» за договором від 02.11.2007 №02/11/07 не містять даних, які дають змогу ідентифікувати посадових осіб, які підписували вказані документи (а.с. 113-118, 125, 126, 134-138, 145-148, 153-156, 166-171, 179, 180, 187-192, 198-201 Том IV) відповідно до вимог Закону №996-XIV.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Натомість, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, оскільки господарські операції позивача з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та поставка товарів (виконання робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з такими контрагентами, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим частиною другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, надані позивачем докази, якими останній підтверджує реалізацію товарів, поставлених ТОВ «Грант», на користь третіх осіб, не спростовують встановлених судом фактів щодо нереальності (безтоварності) досліджуваних операцій з вказаним контрагентом позивача. Разом з тим, згідно з наданою представником ДПІ у Печерському районі м. Києва під час судового розгляду справи у суді першої інстанції інформації, яка надійшла від служби внутрішніх доходів Сполучених Штатів Америки, американська компанія «Eastmoon Inc», якій, за твердженнями позивача, реалізовано частину товару, придбаного у ТОВ «Грант», не має ідентифікаційного номеру платника податків та не подає декларації з податку на прибуток у Сполучених Штатах Америки, з огляду на що остання не може здійснювати жодної операції у Сполучених Штатах Америки (а.с. 33 Том III). Вказана інформація не спростована представником позивача під час апеляційного розгляду справи.

Разом з тим, представник позивача у суді апеляційної інстанції пояснив, що відомості про те, що кошти за проданий товар надійшли саме від іноземних компаній «Eastmoon Inc», «Troy Alliance LTD» та «Pallada Limited», відсутні.

З наданих у суді апеляційної інстанції банківських виписок з ПАТ «Прайм-Банк» не можливо встановити факт оплати саме від таких іноземних компаній. Надані банківські виписки не підтверджують подальшої реалізації позивачем шкіряного напівфабрикату «Вет-блу», придбаного у ТОВ «Грант».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04.06.2010 №0000420702/0, від 10.09.2010 №0000420702/1, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Водночас, у відповідності до позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 23.03.2015, судами при попередньому розгляді справи не з'ясовано, з якими обставинами, викладеними в акті перевірки від 31.05.2010 №51/07-02/33302513, податковий орган пов'язує викладений в акті висновок про порушення позивачем вимог підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого зафіксовано заниження позивачем податкового зобов'язання за грудень 2009 року в сумі 805 746 грн, що визначено в податковому повідомленні-рішенні від 10.09.2010 № 0000430702/0 та складеному за результатами його оскарження податковому повідомленні-рішенні від 10.09.2010 № 0000430702/1.

Так, у відповідності до змісту акту від 31.05.2010 №51/07-02/33302513, нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2009 року у розмірі 805 746 грн відбулося внаслідок встановлення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту за податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2009 року, яка за даними перевірки має позитивне значення у розмірі (+) 806 146 грн, внаслідок чого і встановлено відхилення суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, у розмірі 805 746 грн (а.с. 170 Том I).

Таким чином, збільшення розміру грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.06.2010 №0000430702/0, від 10.09.2010 №0000430702/1 відбулося з підстав встановлення контролюючим органом факту завищення ТОВ «Селтікс» від'ємного значення податку на додану вартість з підстав зазначених вище, які визнані судом як обґрунтовані, з огляду на що вказані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 23.03.2015, незрозумілим є висновок суду щодо ненадання позивачем документів, які б підтверджували розрахунок за придбаний товар у ПП «ТТВ» та у ТОВ «БК «Будзв’язок», а також перевезення придбаного товару, оскільки суди не встановили, між ким операції з придбання товару у ПП «ТТВ» та у ТОВ «БК «Будзв’язок» були вчинені (хто є покупцем товару у цих підприємств), між ким здійснювались розрахунки за товар та операції з його перевезення, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості з'ясувати, яких операцій позивача, за якими ним сформовано спірний податковий кредит та бюджетне відшкодування, стосуються ці висновки судів, чи мають значення для правильного вирішення справи ці докази та чи обґрунтовано суд вважає, що ці докази мали бути надані саме позивачем (а.с. 44 Том V).

Як свідчать матеріали справи та встановлено у ході апеляційного розгляду справи, ТОВ «Селтікс» та його контрагенти не мали жодних операцій з придбання товару у ПП «ТТВ» та у ТОВ «БК «Будзв’язок», акт перевірки від 31.03.2010 № 32/0702/33302513 не містить жодних посилань на ПП «ТТВ» та у ТОВ «БК «Будзв’язок» як контрагентів ТОВ «Селтікс». Таким чином, колегія суддів вважає, що в ухвалі від 09.08.2012 допущену технічну описку відносно того, що позивач не надав документів, які б підтверджували розрахунок за придбаний товар у ПП «ТТВ», а також факт перевезення товарів, придбаних як у цього підприємства, так і у ТОВ «БК «Будзв’язок».

Щодо позовних вимог, які полягають у зобов'язанні Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва вчинити певні дії та стягнути грошові кошти, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що останні є похідними від розглянутих вище позовних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, відтак, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки, по-перше, обставини, встановлені судовими рішеннями по справі №2а-7192/10/2670, не підлягають доказуванню, відтак позовні вимоги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 06.04.2010 №0000240702/0, від 11.06.2010 №0000240702/1, від 29.07.2010 №0000240702/2 та від 20.10.2010 №0000240702/3 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, по-друге, під час апеляційного розгляду справи не доведено фактичного виконання обумовлених послуг контрагентами позивача та реального здійснення господарських операцій, відтак правові підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень № 0000420702/0 від 04.06.2010, № 0000420702/1 від 10.09.2010, № 0000430702/0 від 04.06.2010, № 0000430702/1 від 10.09.2010 відсутні.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                       Н.М.Троян

Судді:                                                                                 Л.М. Гром,

ОСОБА_3

.

Головуючий суддя                                                   Троян Н.М.

Судді:                                                                                           Гром Л.М.

ОСОБА_3