ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2016 року Справа № 904/7733/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Дмитренко Г.К. (зміна у складі колегії суддів на підставі розпорядження в.о. голови суду від 09.12.2015р.)

при секретарі: Ситниковій М.Ю.

Представники сторін:

позивача - Матвійчук О.Т., довіреність № 02-36/3045 від 20.10.14 р.;

відповідача - Сицько О.В., довіреність б/н від 20.06.2015 р.;

третьої особи - не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Приватна фірма «Віктор-13», м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2015 року по справі № 904/7733/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м.Київ

до Приватного підприємства «Приватна фірма «Віктор-13», м.Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, м.Дніпропетровськ

про зобов`язання вчинити певні дії

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99. 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2015 року у справі № 904/7733/15 (суддя Рудовська І.А.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м.Київ до Приватного підприємства «Приватна фірма «Віктор-13», м.Дніпропетровськ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, м.Дніпропетровськ зобов`язання вчинити певні дії позов було задоволено, зобов`язано відповідача виконати положення додаткової угоди № 1 від 18.01.2005р. належним чином та у повному обсязі - передати ПАТ «Укрсоцбанк» приміщення загальною площею 60,84 кв.м., яке розташоване на 1-му поверсі будинку, секція ¹ 1 за адресою: АДРЕСА_1 та необхідні документи для реєстрації банком свого права власності на це приміщення у встановленому законом порядку, разом з актом приймання-передачі; стягнуто з відповідача на користь позивача 1218 грн. судового збору; в заяві позивача про забезпечення позову - відмовлено (а.с.87-88).

Рішення господарського суду мотивовано порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо передачі позивачу нежитлового приміщення у будинку, будівництво якого було ним профінансовано; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст. 627, 629, 638, 1130, 1131 ЦК України.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі - ПП «Приватна фірма «Віктор-13», м.Дніпропетровськ, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом прийнято рішення про задоволення позову, хоча, на думку скаржника, сторонами у договорі про сумісну діяльність від 02.04.1996р. та додатковій угоді до нього від 18.01.2005р. не узгоджено всіх істотних умов, зокрема, не конкретизовано предмет договору, не визначений інвентаризаційний номер та технічний план нежитлового приміщення, а визначення абстрактних 60,84 кв.м. не є погодженням таких умов;

- крім того, господарський суд не звернув уваги на те, що згідно договору від 02.04.1996р. повна оплата робіт повинна становити суму 4026,6 млн. крб., а позивачем надано докази фінансування на суму 3443 млн. крб., тобто, на думку скаржника, позивачем і на даний час не виконано своїх зобов`язань за договором;

- також скаржник зазначає, що господарським судом недостатньо були досліджені докази, оскільки два із трьох платіжних доручень, на підтвердження фінансування будівництва, не містять печатки та будь-яких інших ознак, що кошти сплачувались відповідачу; крім того, в рішенні невірно датована додаткова угода, зазначено не 18.01.2005р., а 18.01.2015р. та кінцевий строк введення будинку в експлуатацію - зазначено 01.07.2015р., замість 01.07.2005р.;

- враховуючи вищевикладене, господарським судом не були взяті до уваги докази відповідача - оригінал та копії касової книги ПФ «Віктор» за 1996 рік, відповідно до яких жодних коштів від позивача скаржник не отримував; також господарським судом не було прийнято жодного рішення щодо заявленого відповідачем клопотання про проведення судової технічної експертизи документів про сплату грошових коштів, а також не взято до уваги, що позивачем не виконані вимоги суду - не надано додаткових доказів сплати цих коштів (банківської виписки);

- господарським судом не застосовано до спірних відносин ст.181 Господарського кодексу України;

- також, як зазначає скаржник, в спірному будинку знаходиться три нежитлових приміщення, які належать на праві власності фізичним особам - інвесторам з дійсними договорами інвестування, які не тотожні площі 60,84 кв.м., а у скаржника в зазначеному будинку відсутнє будь-яке приміщення;

- крім того, на думку скаржника, справа взагалі не підвідомча господарському суду, оскільки до участі у ній необхідно залучити фізичних осіб - інвесторів, права яких можуть бути порушені при задоволенні позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зазначає, що рішення у справі прийнято у відповідності до норм діючого законодавства, з належним дослідженням всіх доказів у справі.

Третя особа по справі - фізична особа - підприємець ОСОБА_3, відзив на апеляційну скаргу не надала, правом, передбаченим ст.96 ГПК України, не скористалась, як не скористалась правом участі в судовому засіданні, передбаченим ст.22 ГПК України; про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями (а.с.118-120, 125).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.2015р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий - Виноградник О.М. (доповідача0, судді - Джихур О.В., Вечірко І.О. (а.с.98).

Розпорядженням в.о. голови суду Паруснікова Ю.Б. від 09.12.2015р. в зв`язку з утворенням нової колегії суддів, справу № 904/7733/15 було передано для розгляду колегії судів у складі - Виноградник О.М. (головуючий, доповідач), судді - Джихур О.В., Дмитренко Г.К. (а.с.109).

10.12.2015р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшло клопотання скаржника про витребування у позивача оригіналів платіжних доручень, які б підтверджували отримання грошових коштів в 1996 році (а.с.110), зазначене клопотання задоволено ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.01.2016р., також цією ухвалою продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів за клопотанням відповідача (а.с.127, 130).

08.02.2016р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів - ксерокопій платіжних доручень на перерахування грошових коштів від 04.04.1996р., від 29.04.1996р., від 12.07.1996р., належним чином завірених, також зазначені докази були надані в оригіналі для огляду в судовому засіданні 09.02.2016р. В судовому засіданні 09.02.2016р. колегією суддів було оглянуто в оригіналах вищевказані платіжні доручення та оригінал договору від 02.04.1996р. та додаткова угода № 1 до нього.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.1996 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Дніпропетровської обласної дирекції АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» («банк» за договором, позивач по справі) та Приватною проектно-будівельною фірмою «Віктор», правонаступником якого є Приватне підприємство «Приватна фірма «Віктор-13», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію, статутом, не заперечується відповідачем («фірма» за договором, відповідач по справі, скаржник) було укладено договір про спільну діяльність, предметом якого є часткова участь у здійсненні будівництва 40-квартирного житлового будинку на ж/м Фрунзенський-3 м. Дніпропетровська з вбудованими приміщеннями відділення Укрсоцбанку на 1 поверсі (далі за договором - об'єкт) (п.1.1 р.1 договору (а.с.16)).

Пунктом 1.2 р.1 договору визначено, що станом на 01.04.1996р. сторони узгоджують вартість раніше виконаних будівельно-монтажних робіт по першому поверху будівлі фірмою «Віктор» в обсягах 23.06 тис. крб. (в цінах 1984 року) з застосуванням коефіцієнту переходу в цінах 1996 року з урахуванням ринкових відносин (к-174300), що складає 4026,6 млн.крб.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 р. 2 договору «банк» зобов`язався оплатити виконані будівельно-монтажні роботи в розмірі 4026,6 млн. крб., з урахуванням раніше перерахованої суми 583,6 млн. крб. й прийняти на баланс; фірма «Віктор» зобов`язується після отримання оплати за виконані роботи в розмірі 4026,6 млн. крб.. передати на баланс «банку» з одночасною передачею функції "замовника" по першому поверху будівлі.

Пунктом 3 р.3 договору встановлено, що фінансування, передбачене п.2.2 цього договору, здійснюється шляхом перерахування «частки банку» на розрахунковий рахунок «фірми» на підставі актів виконаних робіт. Розрахунковим рахунком «фірми» в розділі 5 договору визначений рахунок № 644122.

18.01.2005р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору про спільну діяльність, відповідно до якої пункт 1.1 договору змінено та викладено у наступній редакцій: « 1.1. Відповідно з даним договором банк, шляхом фінансування на умовах даного договору, приймає участь в будівництві будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 далі по тексту - «будинок», а фірма зобов'язується своїми силами вести будівництво вказаного будинку, здійснювати введення будинку в експлуатацію та передати банку у власність вбудоване нежитлове приміщення - відділення банку загальною площею 60,84 кв. м., розташованого на 1 поверсі будинку, секція № 1, надалі - об'єкт» (а.с.19).

Відповідно до п.2 додаткової угоди № 1 статтю 2 договору «Зобов'язання сторін» доповнено пунктом 2.3 та викладено його в наступній редакції: « 2.3. Фірма зобов'язується ввести об'єкт в експлуатацію як нежитлове приміщення відділення банку в строк до 01.07.2005 року».

Згідно до п.3 додаткової угоди № 1 статтю 2 договору «Зобов'язання сторін» доповнено пунктом 2.4., викладено його в наступній редакції: « 2.4. Протягом 10 календарних днів після введення об'єкта в експлуатацію, передати об'єкт банку разом з актом приймання-передачі».

Відповідно до п.4 додаткової угоди вона вступає в силу з дати підписання уповноваженими представниками сторін.

Докази визнання недійсними, розірвання, внесення будь-яких інших змін в встановленому законом порядку до договору про спільну діяльність від 02.04.1996р., додаткової угоди № 1 від 18.01.2005р. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

На виконання умов договору позивачем здійснено часткове фінансування будівництва, що підтверджується платіжними дорученнями: № 43 від 04.04.1996 р. на суму 300 млн. крб., № 54 від 29.04.1996 р. на суму 199 млн. крб., № 76 від 12.07.1996 р. на суму 2 944 млн. крб. (а.с.17-18, 136-137); кошти перераховано саме на рахунок відповідача - № 644122, обумовлений договором. З урахуванням суми раніше профінансового будівництва на суму 583,6 млн. крб., що зафіксовано у договорі про спільну діяльність, позивачем було сплачено в загальному розмірі 4 026,6 млн. крб., тобто повністю виконано свої зобов`язання за договором.

Крім того, позивачем здійснено відповідачу оплату робіт в сумі 35 846,67 грн. за внесення змін в проектну документацію щодо введення в експлуатацію спірного приміщення саме як офісу банку, що підтверджується листом від 02.02.20015р. № 12/245, платіжними дорученнями № 1 від 04.01.2005р., № 10 від 18.04.2005р., № 2 від 18.04.2005р., № 30 від 26.07.2005р. (а.с.46-47, на звороті).

Як зазначає позивач в позовній заяві, в березні 2011 року ним було виявлено, що приміщення, яке планувалось для передачі у власність банку було незаконно самовільно зайняте третіми особами та розташовано в ньому перукарню.

В зв`язку з цим, 17.05.2011р. позивачем було направлено листи: № 13.3-28/67-4035 до Інспекції ДАБК в Дніпропетровській області, № 13.3-28/67-4033 до Головного санітарного лікаря Дніпропетровської області, № 13.3-28/67-4030 до Прокуратури Дніпропетровської області, № 13.3.-28/67-4031 до Податкової служби Дніпропетровської області, № 13.3-28/67-4028 до ПП «Віктор-13» щодо усунення порушень законодавства України в частині можливого розміщення будь-яких організацій у не введеному в експлуатацію будинку.

02.06.2011р. відповідачем листом № б/н надано відповідь позивачу, в якому ПП «ПФ «Віктор-13» зазначив, що позивач має додатково сплатити грошові кошти для проведення робіт по переобладнанню приміщення та виведення його з житлового фонду; повідомлено, що в разі несплати цих робіт договір між сторонами буде розірвано; щодо фактичного передання приміщення у власність, то така вимога є передчасною, оскільки згідно з п.2.4 додаткової угоди № 1 від 18.01.2005р. відповідач має передати приміщення позивачу в десятиденний термін після вводу будинку в експлуатацію, на час відповіді будинок в експлуатацію не введений і знаходиться на балансі утримувача - ПП «ПФ «Віктор-13»; просив позивача ще раз підтвердити намір отримати право власності на об`єкт інвестування (а.с.22). Тобто, з даного листа вбачається, що відповідачем визнавався факт укладення договору про спільну діяльність від 02.04.1996р. та додаткової угоди до нього від 18.01.2005р. з позивачем, факт фінансування будівництва позивачем в обсягах договору, підставою невиконання своїх обов`язків відповідачем було зазначено невведення будинку в експлуатацію.

03.06.2011р. заступником головного державного санітарного лікаря Дніпропетровської області позивачу надано відповідь, що у спірному приміщенні дійсно розташована перукарня «Монро» фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, дозвільних документів щодо розміщення та функціонування перукарні власником не надано; на фізичну особу - підприємця складено протокол порушення вимог санітарного законодавства, головним державним лікарем АНД району м.Дніпропетровська складено постанову про тимчасову заборону експлуатації вказаного об`єкту (а.с.21).

10.06.2011р. листом № 110-83/1843 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області надала відповідь позивачу, що з 2008 року по день відповіді жодна організація або фізична особа не зверталась до Інспекції з приводу введення в експлуатацію секції № 1, будинку АДРЕСА_1, а також що Інспекцією прийнято до відома інформацію про порушення відповідачем містобудівного законодавства (а.с.20).

03.04.2014 р. листом № 961/24 Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області повідомила банк (позивача), що 17.05.2012 р. відповідачем зареєстровано декларацію за № ДП 114312077072 про готовність до експлуатації об'єкта: «Житловий будинок (секція ¹ 1) по АДРЕСА_1, фактична адреса: АДРЕСА_1» (а.с.23).

Але відповідачем взяті на себе за договором про сумісну діяльність та додатковій угоді до нього зобов`язання не виконано, вищезазначене нежитлове приміщення з відповідними документами в порушення умов додаткової угоди № 1 не передано ПАТ «Укрсоцбанк», акт приймання - передачі не складено, що і стало підставою звернення позивача з позовом до господарського суду (а.с.3-6).

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки сторонами у договорі від 02.04.1996р., в який внесено зміни додатковою угодою № 1 від 18.01.2005р., обумовлено всі необхідні істотні умови, зокрема предмет договору, враховуючи вимоги законодавства, договір про сумісну діяльність та додаткова угода до нього є укладеними; як вже зазначалось вище, зазначені договір та угода не визнані недійними, не розірвані.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі; умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що позивачем доведено доказами фінансування будівництва в розмірі, обумовленому сторонами у договорі про сумісну діяльність, відповідачем свої договірні зобов`язання по передачі нежитлового приміщення у власність позивачу за актом приймання-передачі не виконано до теперішнього часу, то господарським судом правомірно задоволено позов та зобов`язано відповідача виконати умови договору та додаткової угоди № 1 від 18.01.2005р. та передати позивачу нежитлове приміщення загальною площею 60,84 кв.м., розташоване на першому поверсі будинку по АДРЕСА_1 та необхідні документи для реєстрації банком права власності на це приміщення у встановленому законом за актом приймання-передачі.

Щодо доводів відповідача про наявність в матеріалах справи доказів фінансування будівництва не в повному обсязі, а лише на 3443 млн. крб., то вони спростовані матеріалами справи, а саме п.2.1 договору про сумісну діяльність від 02.04.1996р., підписаним сторонами, за яким фінансування робіт здійснюється в сумі 4026,6 млн. крб., з урахуванням раніше перерахованої суми 583,6 млн. крб., що було зафіксовано сторонами безпосередньо в договорі від 02.04.1996р. в п.2.1 р.2.

Щодо доводів скаржника про відсутність належного оформлення двох платіжних доручень, невизнання факту отримання коштів, що, на його думку підтверджується касовою книгою за період 1992-1996 рік, яку не було прийнято як доказ господарським судом, то зазначені доводи не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки зазначена касова книга ведеться безпосередньо відповідачем в односторонньому порядку та її належне оформлення та ведення здійснюється лише відповідачем; крім того, матеріалам справи не підтверджено, що відповідач не отримавши коштів на будівництво згідно з договором від 02.04.1996р., звертався з цього приводу до позивача. Також колегія суддів зазначає, що згідно листа відповідача від 02.06.2011р. останнім визнано факт інвестування коштів в об`єкт будівництва (а.с.22), тоді як жодним доказом у справі в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України скаржник не підтвердив, що банківський рахунок № 644122, який зазначено в платіжних дорученнях №№ 43, 54, 76 не належав відповідачу.

Щодо невірного зазначення в рішенні господарського суду дати додаткової угоди та дати введення будинку в експлуатацію, то господарський суд не позбавлений права відповідно до ст.89 ГПК України винести ухвалу про виправлення вказаних описок.

Щодо доводів відповідача про незастосування судом до спірних відносин ст.181 Господарського кодексу України, то предметом розгляду справи є зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а відповідачем не було заявлено зустрічного позову щодо визнання договору, укладеного між сторонами, недійсним або його розірвання, отже, таким правом відповідач не скористався.

Щодо доводів скаржника про непідвідомчість спору господарському суду, то вони не приймаються колегією суддів, оскільки сторонами за договором є юридичні особі, а спір виник в зв`язку з невиконанням однією із них своїх господарських зобов`язань.

Доводи скаржника про відсутність в будівлі жодного приміщення, належного йому на праві власності, не приймаються колегією суддів, оскільки не впливають на факт обов`язковості виконання взятих на себе за договором зобов`язань в силу приписів ст.629 ЦК України.

Щодо доводів скаржника про не призначення судової технічної експертизи документів господарським судом за його клопотанням, неприйняття господарським судом з цього приводу будь-якого рішення та не зазначення про це в тексті самого рішення, то такі доводи не приймаються колегією суддів, оскільки відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Крім того, відповідно до ст.41 ГПК України експертиза при вирішенні господарського спору призначається для роз`яснення питань, які потребують спеціальних знань; враховуючи, що в судовому засіданні 09.02.2016р. колегією суддів оглянуто в оригіналі платіжні доручення № 43 від 04.04.1996 р. на суму 300 млн. крб., № 54 від 29.04.1996 р. на суму 199 млн. крб., № 76 від 12.07.1996 р. на суму 2 944 млн. крб., а також залучено до матеріалів справи їх належним чином засвідчені ксерокопії, то відсутні правові підстави призначення судової експертизи в силу вищевказаного та оскільки скаржник не зазначив саме в чому полягає потреба експертного дослідження з урахуванням спеціальних знань.

За цих обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні господарського суду від 10.11.2015р. відповідають вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами скасування або зміни постановленого судового рішення, правові підстави задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Приватна фірма «Віктор-13», м.Дніпропетровськ - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2015 року у справі № 904/7733/15 - залишити без змін.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.02.2016р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

Суддя Г.К. Дмитренко