ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
03.07.06 Справа № 4/260ад
Суддя Батюк Г.М., при секретарі судового засідання Лукашишиній Т.М., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Закритого акціонерного товариства «Індустрія», м. Луганськ
про стягнення 2348 грн. 84 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача –не прибув ( явка обов»язкова);
від відповідача –Литвинова Г.Н., дов. № 84 від 08.06.06;
- Єрмоленко Є.В. дов. №б/н від 29.05.06
в с т а н о в и в:
Суть спору: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь держбюджету України суми несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2002 рік в розмірі 2348 грн. 84 коп..
Відповідач у запереченні , зданого 31.05.06, поясненням по справі, зданого 03.07.06, поясненням по справі, зданого 03.07.06, проти позову заперечує та у задоволенні позовних вимог просить відмовити, посилаючись на наступне:
- Враховуючи середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу, яка розраховувалась у відповідності до вимог Інструкції із статистики чисельності працівників , зайнятих у народному господарстві з початку року, підприємством було працевлаштовано необхідну кількість інвалідів;
- Підприємством відповідача у розділі 11 звіту по формі № 10-ПІ вказано працюючі інваліди поіменно, с зазначенням дати їх працевлаштування;
- Відповідальність підприємства настає лише у випадку не зайняття інвалідом робочого місця і не пов»язується з тривалістю його роботи на підприємстві;
- Підприємством відповідача було введено в дію робочі місця для інвалідів, та працевлаштовані інваліди;
- заявлена у позові штрафна санкція є адміністративно-господарською санкцією і її застосування обмежується строками, встановленими ст.250 ГК України; позивач пропустив строки звернення з позовом до суду;
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Сторони не досягли примирення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01 ( далі- Закон № 875-Х11), чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2002 рік (а.с.11) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –43 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –101,0 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2002 році 2 інваліда ( згідно даних звіту). За розрахунком позивача (а.с.5-6) на підприємстві відповідача не забезпечена кількість робочих місць для працевлаштування у 2002р. 1 інваліда, виходячи з того, що відпрацював на підприємстві відповідача на протязі всього року: один інвалід –9 місяців, другий інвалід –3 місяці, які при поділенні на 12 місяців року, дає підстави стверджувати про фактичну відсутність необхідного нормативу.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році у розмірі 2348 грн. 84 коп.
Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву та поясненнях по справі.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача суми несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2002 рік в розмірі 2348 грн. 84 коп..
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік (а.с.11) облікового складу становить 435 чоловік. Фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2002 році 2 інваліда ( згідно даних звіту). За розрахунком позивача (а.с.5-6) на підприємстві відповідача не забезпечена кількість робочих місць для працевлаштування у 2002р. 1 інваліда, виходячи з того, що відпрацював на підприємстві відповідача на протязі всього року: один інвалід –9 місяців, другий інвалід –3 місяці, які при поділенні на 12 місяців року, дає підстави стверджувати про фактичну відсутність необхідного нормативу.
Пунктом 5 Порядку встановлює, що суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Середня річна заробітна плата на підприємстві обчислюється шляхом ділення суми нараховано фонду оплати праці як в грошовій, так і в натуральній формі, на середньо- облікову чисельність штатних працівників облікового складу, що визначається у порядку, встановленому Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, затвердженою Держкомстатом.
Проте, Порядок не визначає механізм розрахунку кількості не зайнятих робочих місць інвалідами відповідно до названої Інструкції зі статистики.
Відповідно до ст.20 Закону № 875-Х11 підприємства сплачують штрафні санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У частині першій статті 17 Закону № 875-Х11 визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також: займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону № 875-Х11 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Згідно з пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. У пункті 14 цього Положення визначено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. А в пункті 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, визначено: Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда".
Статтею 18 вищевказаного Закону № 875-Х11 встановлено, що працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико –соціальної експертизи.
Пунктами 5,10,11,12,13,14 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості , місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок , відповідно до висновків МСЕК.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
Матеріали справи свідчать, що вищезазначеними органами на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування у 2002 р. не направлялися.
З огляду на викладені приписи нормативних актів створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи працевлаштування, визначені у частині першій статті 18 Закону № 875-Х11.
Згідно наявного в матеріалах справи звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ ( Поштова –річна) за 2002рік на підприємстві відповідача працювало 2 інваліда, чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-хвідсотковому нормативу -2 особи. Згідно пояснень представника позивача у засіданні суду та за поясненнями до розрахунку ним не було визначено як належне працевлаштування у спірний період 2 інвалідів, який зазначений у звіті, за відсутністю повного року роботи. Згідно розділу 11 звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів вказано, що встановлення інвалідності Мініну В.О. з 18.01.2000 -довічно ( відпрацював у 2002р.- 9 місяців), Курка О.К з 30.09.2000 –довічно (відпрацював у 2002р.- 3 місяця). Позивач вважає, що відповідачем не виконаний норматив працевлаштування інвалідів, але аналіз Закону свідчить, що визначена ним відповідальність у випадку не зайняття інвалідом робочого місця не пов”язується з тривалістю його роботи на підприємстві. Тому є підтверджений матеріали справи факт працевлаштування двох інвалідів, згідно визначеного йому нормативу.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 №875-Х11 ( далі- Закон №875-Х11), передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, на підприємстві відповідача у 2002 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу наростаючим підсумком поквартально, а саме: на початок року- 7 осіб,1-квартал-21особа, півріччя-33 особи, 9 місяців-39 осіб , 2002 рік - 43 особи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №1767 "Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" ( далі- Порядок), у квітні 2002 року підприємство відповідача зареєструвалось у Фонді соціального захисту інвалідів.
Відповідач надав пояснення, що до квітня 2002 року, підприємству не було необхідно реєструватись у Фонді у зв'язку з тим, що середньооблікова численність працівників не була більше 15 осіб.
Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік на підприємстві відповідача склала 43 особи. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 2 робочих місця (43Х4%=1,72).
Як свідчать матеріали справи, у 2002 році на підприємство відповідача були працевлаштовані два інваліди другої групи інвалідності, що проробили до кінця року. Згідно наказу від 18.04.02 № 13-вк працевлаштований Мінін В.О., згідно наказу від 01.10.02 № 22-вк працевлаштований Курка О.К.
Позивач пояснив, що враховуючи середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу, яка розраховувалась у відповідності до вимог Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві з початку року, підприємством було працевлаштоване необхідну кількість інвалідів. Підприємством відповідача було виконані вимоги Закону, та при заповненні звіту за формою 10-ПІ було вказано фактичну кількість працюючих інвалідів -2 особи.
У редакції 2002 року статтею 19 Закону №875-Х11 , передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Змінами внесеними в цей Закон, Законом України від 31.05.05. N 2602-1У термін "загальна численність працюючих" змінено на термін "середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік".
Внесення таких змін підтверджує також те, що для підрахування кількості працюючих інвалідів не можливо застосування Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, яка затверджена наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 N 171. Інструкція не містить вимог стосовно підрахування кількості працюючих інвалідів.
Відповідач надав пояснення, що Закон не містить вимог щодо підрахування кількості фактично працюючих інвалідів згідно з п. 3.3.1 - 3.3.3 Інструкції, і не містить терміну середньооблікова чисельність. Закон оперує терміном "кількість працюючих інвалідів", та цей закон не містить ніяких вимог стосовно терміну працевлаштування інвалідів після того, як численність досягла відповідної межі. Крім того, у розділі II Звіту форми № 10-ПІ відповідачем вказано працюючі інваліди поіменно, с зазначенням дати їх працевлаштування, та інших більш детальних даних.
Посилання позивача щодо необхідності підрахунку середньооблікової чисельності працюючих інвалідів у відповідності до порядку передбаченого Інструкцією не приймається судом до уваги, оскільки Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не передбачає такої процедури обчислення, є спеціальним в даній сфері і має вищу юридичну силу. Аналогічні висновки містяться у постанові ВГСУ по справі 11/229 від 31.05.05.
Ствердження позивача щодо необхідності нарахування штрафних санкцій за період, коли інвалід працював неповний рік, не приймається судом до уваги, оскільки відповідальність підприємства настає лише у випадку незайняття інвалідом робочого місця і не пов'язується з тривалістю його роботи на підприємстві. Аналогічні висновки містяться у постанові ВГСУ по справі 5/181 від 12.04.05 .
Суд вважає, що відповідачем здійснено всі залежні від нього заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів і він не може нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
Крім того, слід зауважити, що у відповідності до ст. 20 Закону № 875 в редакції 2002 року, сума штрафних санкцій, яка підлягає сплаті визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Відповідачем надано суду безперечні докази, які підтверджують, що на підприємстві у 2002 році було зайнято інвалідами 2 робочих місця, згідно визначено йому нормативу.
Відповідно до ст.ст. 70-71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем не доведено обґрунтованість його доводів щодо не виконання відповідачем 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2002 році в розмірі 2348 грн. 84 коп.
За таких обставин в задоволені позову про стягнення з відповідача суми несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2002 рік в розмірі 2348 грн. 84 коп. слід відмовити.
Таким чином, позивачем не доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 2348 грн. 84 коп., тому у задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.
До спірних правовідносин сторін необхідно застосувати приписи статті 250 Господарського Кодексу України. Згідно з пунктом 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського Кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2002 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2003 року. А отже, припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. (На час виникнення спірних правовідносин сторін таких випадків законодавство не передбачало.) Позов подано до суду 18.05.06( відмітка господарського суду ). З матеріалів справи вбачається, що звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2002 рік отриманий позивачем 19.12.02 (відмітка позивача на звіті –а.с.11) та позов про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення - 16.04.03. (Шість місяців з дня виявлення порушення сплинули 16.10.03.) Відповідно до чинного законодавства штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним; підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.03, але самостійно не сплатило; датою виявлення порушення слід вважати 16.04.03.
З прийняттям закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів»від 06.10.05 № 2960 не відбулося будь- яких змін ні в характері правовідносин між сторонами, ні в їх статусі та повноважень.
Як до зазначених змін в законі, так і після суб»єкт владних повноважень застосовує штрафні санкції до суб»акта господарської діяльності, які передбачені ст.250 Господарського кодексу України.
За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2002 рік та у задоволені позову слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 05.07.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Г.М.Батюк
Пом.судді В.М.Паталаха