Справа №442/7325/15-ц

Провадження №2/442/216/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючого – судді Івасівки А.П.

при секретарі – Нестір А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4, Органу опіки та піклування Дрогобицької міської ради про визнання договору іпотеки недійсним-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася з позовом до суду до відповідачів, в якому просить визнати недійсним договір іпотеки (житлове приміщення) від 21.09.2006 року, який укладений між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 20.04.1991 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, від якого у них народилося двоє дітей, вона – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після укладення шлюбу, обрала собі прізвище - ОСОБА_1.

Під час перебування у шлюбі її батьки набули у спільну сумісну власність на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2004 року будинок №20 по вул. Котляревського, м. Дрогобич.

21.09.2006 року між АКІБ « УкрСиббанк» (тепер ПАТ « УкрСиббанк») було укладено договір іпотеки (житлове приміщення) для забезпечення виконання грошових зобов’язань ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором №11043890000/3 від 21.09.2006 року. Вважає такий договір недійсним, так як він порушує її та право ОСОБА_4 на користування житловим будинком №20 по вул. Котляревського у м. Дрогобич, а також на його укладення потрібна була згода органу опіки та піклування.

Після придбання такого будинку її батьками, вона разом з сестрою ОСОБА_4 вселились у нього. З 05.10.2004 року її та ОСОБА_4 місце проживання зареєстровано за вищевказаною адресою, а вони набули права користування таким будинком як члени сім»ї власника будинку. 19.09.2006 року її та сестру, яка була на той час неповнолітньою було знято з реєстрації місця проживання, що у будинку №20, вул. Котляревсього у м. Дрогобич як члени сім»ї власника будинку. Однак вони і надалі проживали у такому будинку, який був для них єдиним місцем проживання та право користування вони не втратили. Факт її постійного проживання у спірному будинку підтверджується її медичною карткою, а також показами сусідів. Отже, вважає, що на момент укладення спірного договору у будинку №20, по вул. Котляревського у м. Дрогобичі проживали дві неповнолітні дитини – ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Незважаючи на те, що діти не були зареєстровані в переданому в іпотеку будинку, їх право на користування цим житлом виникло з моменту реєстрації їхнього місця проживання за такою адресою відповідно до ст.ст. 150, 155 ЖК Українською РСР та ст.ст. 331, 402, 405 ЦК України, та момент укладення спірного договору іпотеки вона та її сестра мали право користування житловим приміщенням, яке ґрунтувалося на законі. Сервітутне право на користування житлом набувають члени сім»ї власника житла за фактом набуття статусу члена його сім»ї.

Представник позивачки ОСОБА_6 позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, яку просила задоволити. Наголосила, що з метою гарантування декларованого державною пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконання батьками своїх обов’язків, установляючи заборону для батьків неповнолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Щодо наявності іншого житлового приміщення, що АДРЕСА_1, де б могли проживати діти, і на який так само був укладений договір іпотеки на забезпечення кредитного договору, на забезпечення якого був укладений і спірний договір іпотеки, то таке не відповідає дійсності, так як дана квартира була придбана в день укладення договору іпотеки 21.09.2006 року, тому не могла бути місцем проживання дітей на момент укладення договору іпотеки. Крім того, факт постійного проживання ОСОБА_1 в будинку №20, по вул. Котляревського у м. Дрогобич встановлений рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 18.01.2016 року, яке набрало законної сили.

Представники відповідача ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_7, в подальшому ОСОБА_8 позову не визнали, зокрема з підстав, які викладені у письмовому заперечені (основному та додатковому) на позов. Просили про застосування строків позовної давності. Наголосили, що при укладенні спірного договору до банку було надано довідку (виписку з будинкової книги про склад сім»ї та прописку) підписану директором та паспортистом Комунального підприємства будинкової управи №3, виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, згідно якої в житловому будинку по вул. Котляревського,20, м. Дрогобич проживають ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10., тобто на дату укладення оскаржуваного договору в такому житловому будинку позивачка, неповнолітні діти, не проживали. В той же час, фізична особа, яка досягла 14 років вільно обирає собі місце проживання, натомість як зазначила сама позивачка на дату укладення оскаржуваного договору їй виповнилось 15 років. Разом з тим, зі змісту кредитного договору від 21.09.2006 року вбачається, що у власності батьків позивачки, крім спірного будинку, перебуває квартира, що АДРЕСА_2. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини. Право користування за позивачкою житлом зберігається протягом часу перебування будинку в іпотеці. Просили у позові відмовити.

Разом з тим, покликається на постанову Верховного суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2940, за якою висловлено правову позицію, що правочин може бути визнаний недійсним, за умови коли право власності на нерухоме майно чи право користування мають діти, відбулося без обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування та такий правочин суперечить правам та інтересам дитини. Сам по собі факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з’явилися, подавши письмове клопотання про розгляд справи без їх участі, відносно задоволення позову, покладаються на думку суду. Також, зазначили, що спірний будинок був єдиним житлом для їхньої сім»ї і їхні діти продовжували проживати і проживали в ньому весь час.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування – ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 підтримали позов, пояснивши, що відбулося порушення прав дітей. Батьки не звертались до органу опіки для надання дозволу на укладення оскаржуваного договору.

Третя особа ОСОБА_4 не з’явилася.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлено ст.16 ЦК України.

Згідно вказаної норми закону, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно частин 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України при вичерпному переліку. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори). Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 8 ОСОБА_14 України, ОСОБА_14 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі ОСОБА_14 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_14 України є нормами прямої дії. Згідно статті 19 ОСОБА_14 України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В пункті 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. І такі усі умови були дотриманні з урахуванням вищенаведеного.

Окрім того, згідно норм ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим товариством. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочинну прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Матеріалами справи встановлено, з метою забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором від 26.09.2012 року №11043890000, 21.09.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (тепер Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір (житлове приміщення), посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_15, зареєстрований в реєстрі за №2656. В предмет такого договору іпотекодавець передала будинок №20, що по вул. Котляревського, в м. Дрогобич, який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі - продажу будинку від 09.07.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу ОСОБА_16 , р. №794.

20.04.1991 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстровано будинком урочистих подій м. Дрогобич Львівської області, актовий запис 162. Від даного шлюбу народились ОСОБА_5 (в шлюбі ОСОБА_1), ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2

На підставі ст. 160 СК України право батьків на визначення місця проживання дитини до 10 років визначається за згодою самих батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. 1) перевіряти на момент укладення оспорюваного договору наявність у дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначено й дитину) або на законі (стаття 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з'ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.  

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно з ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У пункті 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрацію неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Відповідно до довідки (виписки з будинкової книги про склад сім»ї та прописку ) №2424 від 19.09.2006 року, видану Комунальним підприємством «Будинкова управа №3» у будинку по вул. Котляревського, 20, в м. Дрогобич проживають ОСОБА_3 ( власник), ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 (батько) та ОСОБА_10,ІНФОРМАЦІЯ_4 (мати). Такі дані також збігаються з даними, які зазначені у будинковій книзі на будинок, що по вул. Котляревського,20, м. Дрогобич Львівської області, де також вказано, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 були зареєстровані в такому 05.10.2004 року та ОСОБА_4, а зняті з реєстрації 19.09.2006 року.

Поряд з цим, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 18.01.2016 року №442/313/16-ц, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 в будинку №20, по вул. Котляревського, у м. Дрогобич в період з 19.09.2006 року по 06.02.2008 року. Згідно відмітки на рішенні, таке набрало законної сили 29.01.2016 року.

Таким чином, знайшло своє місце на те, що, зокрема ОСОБА_1 набувши право користування житловим будинком №20, по вул. Котляревського у м. Дрогобич з моменту придбання його батьками і проживання в такому з 05.10.2014 року і не втрачала його, незважаючи на формальне знаття з реєстрації, оскільки як позивачка так і її неповнолітня сестра ОСОБА_4 знову були зареєстровані в даному будинку 06.08.2008 року.

На момент укладення оскаржуваного договору позивачка без реєстрації проживала у вказаному будинку( предмет іпотеки).

Змістом ст. 405 ЦК України закріплено, що члени сім»ї власника які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону – нотаріуси для встановлення такого факту витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, однак в даному випадку було надано лише формальну довідку про реєстрацію.

Також, суд приймає до уваги, покликання на факт проживання у спірному будинку як на підставу для визнання договору іпотеки недійсним на медичну картку амбулаторного хворого ОСОБА_5, видану Дрогобицькою міською поліклінікою, де зазначено адресу проживання ОСОБА_5 – вул. Котляревського,20, м. Дрогобич.

В цьому випадку суд приходить до переконання, що на момент укладення спірного договору ОСОБА_1 набула право користування предметом іпотеки.

Верховний Суд України висловив правову позицію, викладену у справі №6-396цс15 від 01.07.2015 року, а саме, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Разом з тим, зазначено про необхідність перевірки наявності у дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на лише на документальній підставі, але й на законі; за відсутності реєстрації дитини в оспорюваному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору, з'ясувати наявність у дитини іншого місця проживання.

Таким чином, суд знаходить підстави для застосування правової позиції Верховного суду, викладену у постанові від 27.01.2016 року №6-1055цс15, оскільки має місце постійного проживання неповнолітньої та малолітньої особи в спірному будинку, переданому в іпотеку, а також відсутність іншого місця проживання в дітей, а отже, і право на користування дітей житловою площею за цією адресою презюмується. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові.

Більше того, слід згадати також про правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України №6-405цс15 від 09.09.2015 р. про те, що укладення батьками правочинів предметом, яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання правочинів недійсними, як передбачено ст. 203, 215 ЦК України, що має місце в даному випадку.

Також не заслуговує на увагу твердження представника відповідача, що у власності батьків позивачки перебуває квартира, що в АДРЕСА_3, (адреса 22 січня,6, кв. 8., яка зазначена в договорі помилково), оскільки відповідно до п. 2.1. кредитного договору вбачається, що така на день укладення договору про надання іпотечного кредиту №11043890000, не перебувала у власності батьків позивачки, тому не могла бути місцем проживання дітей на момент укладення оскаржуваного договору іпотеки. Відповідно до договору іпотеки (житлове приміщення) від 21.09.2006 року, укладеного між АКІБ « УкрСиббанк» та ОСОБА_3, предметом іпотеки є кв. 8, по вул. В. Чорновола,6, м. Дрогобич (п.1.1.), яке за п.1.5. є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21.09.2006 року.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч.4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст. 261 ЦК України).

Але, оскільки норма ч.4 ст.261 ЦК України вказує на те, що, у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особини, позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття, то строк позовної давності за цим позовом ще не почався, оскільки його подано в інтересах малолітніх дітей.

В цьому випадку бере до угави покликання позивачки, що про оскаржуваний договір вона довідалась з моменту звернення ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені, коли на її адресу почали приходити повідомлення в серпні 2015 році.

Разом з тим, з рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 21.12.2015 року у справі №4425783/15-ц, вбачається, що у позові ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання іпотечного кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені відмовлено у зв’язку з пропуском позовної давності.

Таким чином суд приходить до переконання, що строк позовної давності не пропущено.

На підставі наведеного, оцінюючи дослідженні судом докази в їх сукупності, їх належність, допустимість та достатність, суд вважає, що мотиви, викладені у позовних вимогах знайшли своє підтвердження за вище встановлених судом обставин, та можуть слугувати підставами для задоволення позову в цілому.

Керуючись ст. ст. 10-11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір іпотеки (житлове приміщення) від 21.09.2006 року, який укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ЕК Наталією Богданівною.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення –з дня отримання такого.

Суддя                                                 А.П. Івасівка

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.02.2016 року.