Справа №1-31
2009р.
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„10” квітня 2009 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого – судді Кавацюка В.І.
при секретарі Юрчишин О.В.
з участю прокурора Ружицького Р.А., Проданець Н.В.
захисника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові
кримінальну справу про обвинувачення
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, не військовозобов’язаного, судимого 02 липня 1999 року Шевченківським районним судом м. Львова за ст.142 ч.2 КК України (в редакції 1960 року) на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна, зареєстрованого і проживаючого за адресою - АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 27 ч. 4, 5 – ст. 146 ч.2 КК України,
у с т а н о в и в :
Підсудний ОСОБА_2 протягом кінця лютого – березня 2006 року скоїв підбурювання та пособництво у вчиненні з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб викрадення та незаконне позбавлення волі людини.
Вищевказаний злочин був вчинений підсудним ОСОБА_2 за наступних обставин.
Підсудний ОСОБА_2, перебуваючи в родинних стосунках з ОСОБА_3 та знаючи його матеріальний стан, приблизно в кінці лютого – на початку березня 2006 року підбурив ОСОБА_4 залучити інших осіб та організувати викрадення і незаконне позбавлення волі доньки ОСОБА_3 – ОСОБА_5, за що пообіцяв ОСОБА_4 матеріальну винагороду. Після цього він повідомив ОСОБА_4 місце проживання ОСОБА_5 та показав її фотографію, а останній до участі у вчиненні цього злочину в свою чергу залучив ОСОБА_6 та ОСОБА_7
З метою успішної реалізації злочинного плану та утримання потерпілої ОСОБА_5 після її викрадення, ОСОБА_4, на виконання домовленості з ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою в групі з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, найняв за відповідну плату в гр. ОСОБА_8 належну їй квартиру №62 на вул. Хвильового,17 в м. Львові.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, 16 березня 2006 року близько 7.30 год. ОСОБА_4 зустрівся з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в обумовленому місці неподалік будинку №5 на вул. Дж. Вашингтона в м. Львові, в якому проживала потерпіла ОСОБА_5, де додатково розподіли між собою ролі і узгодили план щодо її викрадення. На вказану зустріч підсудний ОСОБА_6 прибув на автомобілі „ЗАЗ-1102”, на якому спеціально замінив справжній р.н.з. Н 2282 ОН на р.н.з. М 2658 ОН, щоб в майбутньому не бути викритими у вчиненому злочині.
Знаходячись біля будинку №5 на вул. Дж. Вашингтона в м. Львові, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали очікувати потерпілу ОСОБА_5 Коли остання проходила неподалік від них, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вибравши сприятливий момент, із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров’я потерпілої, проти її волі, заштовхали потерпілу ОСОБА_5 в салон вищезгаданого автомобіля, на якому в подальшому направились в район вул. Г.Мазепи в м. Львові. Протримавши потерпілу ОСОБА_5 в салоні вказаного автомобіля декілька годин, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ввечері 16 березня 2006 року завели її в винайняту ОСОБА_4 квартиру №62 на вул. Хвильового, 17 в м. Львові, в якій всупереч волі ОСОБА_5, незаконно утримували її впродовж семи днів, позбавивши можливості вільно на свій розсуд пересуватись та вийти з даної квартири.
23 березня 2006 року приблизно о 18.00 год., завдяки оперативним заходам працівників ОБШМР „Беркут” УМВСУ у Львівській області, ОСОБА_5 була звільнена, а ОСОБА_6 та ОСОБА_4, які в цей момент знаходились в цій квартирі, затримані. В подальшому того ж дня був також затриманий ОСОБА_7
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 25 грудня 2006 року ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за скоєння викрадення і незаконного позбавлення волі потерпілої ОСОБА_5 були визнані винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ст.. 146 ч.2 КК України, та засуджені до різних строків позбавлення волі.
В судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні злочину не визнав та показав, що потерпілу ОСОБА_5 він знає з часу звільнення влітку 2001 року з місць позбавлення волі, оскільки дочка його дружини - ОСОБА_9 вийшла заміж за сина ОСОБА_3 – ОСОБА_10 В них були хороші стосунки та матеріальним становищем ОСОБА_3 він ніколи не цікавився, оскільки дочка дружини була в них за невістку. Про викрадення ОСОБА_5 він дізнався від дочки дружини, з якою перебував на ринку „Галицьке перехрестя” і якій повідомив про це по телефону ОСОБА_3 Взявши в дочки мобільний телефон, він позвонив ОСОБА_3 та останній попросив його приїхати в офіс очолюваного ним підприємства. Приїхавши в офіс, він побачив там працівників міліції Невського, Синявського, Янчишина та через деякий час ОСОБА_3 розповів йому про обставини викрадення своєї дочки. Ввечері того ж дня йому зателефонував додому ОСОБА_3, однак коли він, підсудний, взяв телефонну трубку, останній нічого на відповідав. Через декілька днів йому, ОСОБА_2, зателефонував його знайомий ОСОБА_11, який повідомив, що він провів одну добу в УМВСУ у Львівській області. На запитання про те, чи має ОСОБА_11 якесь відношення до викрадення ОСОБА_5, останній відповів, що до цього викрадення жодного відношення немає. Через деякий час, коли він з дружиною перебували в особняку ОСОБА_3 на вул. Пасічній,5 в м. Львові, останній при всіх сказав „ОСОБА_7 тут всі знаємо ОСОБА_11, тому що знайшли автомобіль „Таврія” білого кольору, який належить його сусідові”. Після цих слів, він, ОСОБА_2, висловив думку, що викрадення ОСОБА_5 – це справа рук ОСОБА_11 Такий висновок він зробив з того, що раніше ОСОБА_11 приходив до нього, цікавився матеріальним становищем ОСОБА_3, оглядав фотографію ОСОБА_5, яку пізніше з собою забрав. Приблизно через тиждень працівники міліції знайшли ОСОБА_5 та він з дружиною поїхали на вул. Пасічну,5 в м. Львові, де стали очікувати, коли її привезуть з УМВСУ у Львівській області. Оскільки його дружина повинна була йти на роботу, вони, не дочекавшись ОСОБА_5, поїхали додому. Через декілька днів на прохання ОСОБА_3 він, ОСОБА_2, зі своєю дружиною знову приїхали до нього додому та останній заявив, що біля 04.00 год. працівники міліції будуть затримувати „замовників” викрадення своєї дочки. На наступний день він без будь-яких підстав був затриманий працівниками міліції, які повезли його в Личаківський райвідділ міліції м. Львова, а відтак – в Личаківський районний суд м. Львова, де на нього, підсудного було накладено стягнення у виді п’яти діб арешту за опір працівникам міліції, хоч жодного опору він не чинив. З приміщення суду його знову завезли в приміщення Личаківського райвідділу міліції м. Львова, де в кабінеті начальника відділу кримінального розшуку його стали розпитуватись чи знає він ОСОБА_11 В подальшому під впливом морального тиску та під диктовку працівника міліції Невського він став давати пояснення, написав явку з повинною, а в подальшому він був поміщений в ізолятор тимчасового тримання. Через декілька днів до нього в приміщення ізолятору тимчасового тримання приходив слідчий прокуратури Труба разом з ОСОБА_11 і проводив між ними очну ставку, на якій ОСОБА_11 повідомив, що це він, ОСОБА_2, запропонував викрасти ОСОБА_5 Після звільнення з ізолятору тимчасового тримання слідчий Труба проводив в приміщенні слідчого ізолятора між ним, ОСОБА_2, і ОСОБА_4 очну ставку. Через деякий час його, підсудного, відвезли в суд, де розглядалось питання про обрання йому запобіжного заходу в виді арешту, однак суд в обранні такого запобіжного заходу відмовив і його відпустили. Пізніше його знову стали викликати для проведення слідчих дій, після чого він себе став погано почувати. Будучи в розпачі, в другій половині червня 2006 року він без повідомлення своїх рідних поїхав в с. Розлуч Турківського району Львівської області, де став проживати в будинку своєї куми, а в квітні 2008 року був затриманий працівниками міліції. Жодного злочину він не вчиняв та відношення до викрадення потерпілої ОСОБА_5 не має.
Незважаючи на невизнання підсудним ОСОБА_12 своєї вини, його винуватість у вчиненні злочину стверджується наступними зібраними в ході досудового слідства і перевіреними в судовому засіданні доказами.
З даних на досудовому слідстві і перевірених в судовому засіданні показань ОСОБА_4 вбачається, що останній розповів про обставини викрадення і незаконного позбавлення волі ОСОБА_5 Зокрема, при розгляді в суді кримінальної справи №1-348/2006р. ОСОБА_4, допитаний в якості підсудного, свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 146 ч.2 КК України, визнав повністю та показав, що в кінці січня – на початку лютого 2006 року під час гри в карти він програв 10000 доларів США невідомим особам, які мав віддати до 31 березня 2006 року. Приблизно через два тижні до нього зателефонував невідомий мужчина і запропонував зустрітись біля кафе „Анна-Марія” на вул. Городоцькій в м. Львові. Коли він, ОСОБА_4, прийшов на вказану зустріч, до нього підійшов цей невідомий мужчина, якого він впізнав по голосу, і став розпитуватись як йдуть справи зі збиранням грошей для повернення боргу. Почувши відповідь, що зі збиранням грошей є труднощі, невідомий запропонував викрасти одну дівчину, пояснивши, що після такого викрадення і утримування дівчини на протязі декількох днів його, ОСОБА_4, борг буде анульований. При цьому невідомий мужчина показав йому фотографію цієї дівчини і вказав адресу місця її проживання. Він, ОСОБА_4, погодився на таку пропозицію, оскільки не мав можливості зібрати та повернути до 31 березня 2006 року борг. Обличчя та зовнішнього вигляду цього мужчини він не бачив, оскільки той підійшов ззаду та наказав не повертатись. Після цієї зустрічі він, ОСОБА_4, 15 березня 2006 року попросив свого товариша ОСОБА_6 допомогти здійснити викрадення дівчини та також зателефонував своєму товаришеві ОСОБА_7, з яким домовився про зустріч вранці 16 березня 2006 року. З метою реалізації викрадення він також попросив ОСОБА_6 взяти автомобіль, в якому останній затемнив вікна та зняв переднє сидіння пасажира. 16 березня 2006 року вранці він, ОСОБА_4, в обумовленому місці зустрівся з ОСОБА_6, який приїхав на автомобілі марки „Таврія”, що належить його дідові ОСОБА_13, та з ОСОБА_7, якому розповів про все та попросив допомогти вчинити викрадення дівчини. В подальшому того ж дня приблизно о 11.00 год. на вул. Дж.Вашингтона, 5 в м. Львові вони троє викрали раніше невідому їм потерпілу ОСОБА_5, яку з застосуванням фізичної сили посадили на заднє сидіння автомобіля марки „Таврія” та відтак поїхали в район вул. Г.Мазепи в м. Львові, а ввечері того ж дня завели її в квартиру №62 на вул. Хвильового,17 в м. Львові, яку допоміг винайняти його товариш ОСОБА_11 В цій квартирі вони утримували потерпілу ОСОБА_5 на протязі 7 діб та 23 березня 2006 року приблизно о 18.00 год. були затримані працівниками міліції (т.2 а.с.154-155).
Такі показання ОСОБА_4 щодо обставин викрадення і незаконного позбавлення волі потерпілої ОСОБА_5 також підтвердили при розгляді вищевказаної кримінальної справи №1-348/2006р. допитані в якості підсудних ОСОБА_14 та ОСОБА_7 (т.2 а.с.155).
З даних на досудовому слідстві і оголошених в судовому засіданні показань ОСОБА_4, які він давав під час допитів в якості обвинуваченого 05 червня 2006 року та 26 червня 2006 року, випливає, що викрасти потерпілу ОСОБА_5 йому запропонував саме ОСОБА_2, який, зокрема, повідомив, що ОСОБА_5 є його родичкою, що її необхідно буде утримувати декілька днів і за це він віддячиться. При цьому ОСОБА_2 показав ОСОБА_4 фотографію ОСОБА_5, вказав місце її проживання, а також повідомив, що для викрадення ОСОБА_5 необхідно буде підшукати автомобіль та квартиру, в якій слід буде її утримувати (т.2 а.с.20-23,70-71).
Такі свої показання ОСОБА_4 також підтверджував в ході досудового слідства в очній ставці з ОСОБА_2 (т.2 а.с.1-4).
З показань допитаної в ході досудового слідства і в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_15 (дошлюбне прізвище – Кіндратів) вбачається, що вона проживає в квартирі №49 на вул. Дж.Вашингтона,5 в м. Львові та станом на березень 2006 року працювала бухгалтером на підприємстві, яке очолював її батько ОСОБА_3 Офіс цього підприємства знаходиться неподалік від місця проживання. 16 березня 2006 року приблизно о 11.00 год., коли вона йшла з роботи додому, до неї підійшов невідомий хлопець, який спитався яка година. Відтак він зразу ж схопив її руками за рот та вона лише встигла крикнути „Татку!”, оскільки батько мав йти за нею позаду. В цей же час до них підбіг інший невідомий хлопець та її насильно посадили в автомобіль марки „Таврія”, в якому знаходився третій невідомий хлопець. Коли вони проїжджали по вул. Пасічній в м. Львові, їй на голову і очі надягнули в’язану шапочку, щоб вона не бачила, куди її везуть. В процесі розмови вказані хлопці, якими, як з’ясувалось пізніше були ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6 називали себе наступними іменами: ОСОБА_4 – „Ігорем”, ОСОБА_7 – „Валіком”, ОСОБА_6 – „Васею”, а вона, потерпіла, - назвалась „Наталею.” Приїхавши в якесь місце вона з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 знаходилась в автомобілі до вечора, а ОСОБА_4 на деякий час виходив з автомобіля. ОСОБА_4 їй пояснив, що її потримають п’ять днів і відтак відпустять. Ввечері того ж дня її підвезли до якогось будинку та, взявши під руки, насильно завели в однокімнатну квартиру. В першу ніч в квартирі разом з нею були ОСОБА_4 і ОСОБА_7, а в наступні – ОСОБА_4 і ОСОБА_6, а ОСОБА_7 приходив щодня ввечері і приносив їжу. 23 березня 2006 року біля 18.00 год. в квартиру, де її утримували, прибули працівники міліції, які її звільнили та затримали ОСОБА_4 і ОСОБА_6 (т.1 а.с.13-15, 67-73, т.2 а.с.155).
З даних на судовому слідстві і перевірених в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_3 видно, що він працює на посаді генерального директора ЗАТ „Монтажбудзв’язок”, а потерпіла ОСОБА_5 є його донькою. 16 березня 2006 року приблизно о 11.00 год. він разом з дочкою вирішив піти в ЖЕК, щоб виписатись з квартири №49 на вул. Дж.Вашингтона,5 в м. Львові та тому сказав їй піти додому і взяти будинкову книжку, а сам разом зі своїм заступником ОСОБА_16 вийшов з приміщення на декілька хвилин пізніше. Почекавши біля приміщення ЖЕКу деякий час, він став дзвонити на мобільний телефон доньки, однак телефон був відключений. Оскільки по домашньому телефону також ніхто не відповідав, він побіг додому, проте дочки ОСОБА_17 вдома не було. Вийшовши з під’їзду, він побачив ОСОБА_16, яка повідомила, що коли вони йшли в ЖЕК, то чула як якась дівчина крикнула „Татку”. Крім цього, якась невідома жінка пояснила, що чула крики дівчини, яку заштовхували в автомашину. Він зрозумів, що дочку викрадено, а тому про це повідомив в правоохоронні органи. 23 березня 2006 року його дочка ОСОБА_5 була знайдена працівниками міліції в квартирі на вул. Хвильового в м. Львові, а злочинців було затримано (т.1 а.с. 29-31, т.2 а.с.156, 182-184).
З даних на досудовому слідстві і перевірених в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_10 вбачається, що потерпіла ОСОБА_5 є його рідною сестрою. Коли він одружувався, то його тесть ОСОБА_2 на весіллі не був, та родичі повідомили, що він на заробітках, хоч це не відповідало дійсності та ОСОБА_2 відбував покарання у місцях позбавлення волі. Після викрадення 16 березня 2006 року його сестри ОСОБА_5, ОСОБА_2 говорив, що якщо міліція не знайде ОСОБА_5, то вони цим займуться і швидко її знайдуть. ОСОБА_2 також повідомляв, що він міг би зайнятись пошуками ОСОБА_5, однак робити цього не хоче, так як пошуками займається міліція (т.1 а.с. 197-199).
З перевірених в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_11 видно, що приблизно в лютому - березні 2006 року до нього звернувся ОСОБА_4, з яким він знайомий з дитячих років, з проханням підшукати серед знайомих квартиру, в якій він міг би деякий час проживати за невисоку плату. 16 березня 2006 року йому зателефонував ОСОБА_4 і повідомив, що йому така квартира необхідна негайно. В зв’язку з цим він, ОСОБА_11, зайшов до свого знайомого ОСОБА_18, який на той час займався питаннями нерухомості, та останній допоміг знайти квартиру в одному з будинків по вул.Хвильового в м. Львові. Взявши ключі від квартири, він приблизно о 13.00 год. зустрівся з ОСОБА_4 біля комплексу „Балатон”, передав йому ключі та показав квартиру, яка здається в найом. Того ж дня ввечері о 18-19 год. ОСОБА_4 зателефонував йому знову і просив прийти на квартиру, пояснивши, що власниця квартири хоче забрати свої речі. Коли він, ОСОБА_11, зайшов у квартиру, то в ній знаходився ОСОБА_4 і туди також прийшла власниця квартири, яка забирала свої особисті речі. Вона намагалась зайти у ванну кімнату, але ОСОБА_4 її не впустив, а сам взяв речі з ванної кімнати (т.1 а.с.164-168, т.2 а.с.156).
В ході додаткового допиту в якості свідка ОСОБА_11 показав, що приблизно в середині лютого 2006 року при зустрічі з ОСОБА_2, останній запропонував йому потримати родичку і в процесі цього будуть гроші. При цьому ОСОБА_2 не говорив, звідки він повинен був взяти гроші (т.1 а.с.185-187).
Свої показання про те, що ОСОБА_2 пропонував вчинити викрадення і протримати декілька днів свою родичку, свідок ОСОБА_11 також підтверджував на очній ставці з ОСОБА_2 (т.1 а.с.188-191).
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винуватість підсудного ОСОБА_2 у вчиненні злочину повністю і об’єктивно доведена, та його дії органом досудового слідства правильно кваліфіковано за ст.27ч.ч.4,5, ст.146 ч.2 КК України, оскільки своїми умисними діями він скоїв підбурювання та пособництво у вчиненні з корисливих мотивів за попередньою змовою викрадення людини і незаконне позбавлення її волі.
При цьому суд не надає віри показанням підсудного ОСОБА_2 про те, що даного злочину він не вчиняв і що до викрадення та позбавлення волі потерпілої ОСОБА_5 він не має жодного відношення, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами та такі показання суд оцінює як обрану підсудним ОСОБА_2 форму свого захисту, спрямовану на уникнення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Призначаючи підсудному ОСОБА_2 міру покарання, суд враховує характер і тяжкість вчиненого ним злочину, його наслідки, особу винного, який раніше судимий і судимість в нього знята і не погашена в установленому порядку, його роль та участь у вчиненні злочину та приходить до висновку, що його виправлення і перевиховання також можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Керуючись ст.ст. 323,324 КПК України, суд
з а с у д и в :
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.27ч.ч.4,5, ст.146 ч.2 КК України, та призначити йому покарання у виді одного року і шести місяців позбавлення волі.
Раніше обраний засудженому ОСОБА_2 запобіжний захід – взяття під варту – залишити без зміни і початок строку відбування покарання рахувати йому з часу його затримання і взяття під варту 08 квітня 2008 року, зарахувавши в строк відбування покарання час перебування у попередньому ув’язненні з 02 червня 2006 року по 09 червня 2006 року (т.2 а.с.6,43, 140, 141).
На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Львівської області протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення через Шевченківський районний суд м.Львова, а засудженим ОСОБА_2 - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Суддя В.І.Кавацюк
- Номер: 1-в/653/175/16
- Опис:
- Тип справи: кримінальне провадження у порядку виконання судових рішень
- Номер справи: 1-31/09
- Суд: Генічеський районний суд Херсонської області
- Суддя: Кавацюк В.І.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 16.11.2016
- Дата етапу: 19.12.2016