Ухвала
іменем україни
10 лютого 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Кафідової О.В., Колодійчука В.М.,
УмновоїО.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на земельну ділянку, матеріали та обладнання, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що у період з червня 2007 року по жовтень 2011 року проживала у фактичних шлюбних відносинах із відповідачем у справі. За цей час вони отримали земельну ділянку в с. Чаква Володимирецького району Рівненської області та за спільні кошти та заощадження побудували на ній житловий будинок.
Враховуючи викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити факт її проживання однією сім'єю із ОСОБА_4 в період з червня 2007 року по жовтень 2011 року; визнати за нею право власності на Ѕ частини земельної ділянки та Ѕ частини матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використані для будівництва житлового будинку та надвірних господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що
ОСОБА_3 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з
ОСОБА_4 з червня 2007 року по жовтень 2011 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на Ѕ частини земельної ділянки скасовано та провадження у справі в цій частині закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 306, 310 ЦПК України.
В іншій частині рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 вересня 2015 року залишено без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити вказані судові рішення, задовольнити позов в частині визнання права власності на Ѕ частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних в процесі самочинного будівництва, в решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
В іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 335 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_3 з червня 2007 року по жовтень 2011 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4, вела з ним спільне господарство та мала спільний побут.
На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 внаслідок безоплатної передачі із земель комунальної власності була набута земельна ділянка площею 0,2133 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
На вказаній земельній ділянці в 2007 році сторони побудували житловий будинок з надвірними спорудами, однак вказані будівлі відповідно до технічного паспорта, виданого 12 жовтня 2010 року, є самочинним будівництвом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частини будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних в процесі будівництва житлового будинку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право власності на самочинно збудоване майно ні за ким не зареєстроване, то вимоги ОСОБА_3 є передчасними.
Разом з тим, погоджуючись із висновками суду першої інстанції та залишаючи рішення без змін, апеляційний суд також звертав увагу на те, що обов'язок доведення тієї обставини, що в період спільного проживання сторін виконувалися будь-які роботи з приводу придбання та будівництва будинку внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, обсяг та перелік таких затрат і будівельних матеріалів, покладається на позивача. При цьому, позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає з огляду на наступне.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на наступне.
Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-2710цс15, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
При цьому, звертаючись до суду із указаним позовом, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на Ѕ частини саме будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва житлового будинку, який не прийнято в експлуатацію.
Відповідно до вимог ст. ст. 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-388цс15, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
З урахуванням викладеного висновки суду першої інстанції щодо передчасності заявлених позивачем позовних вимог є неправильними.
У силу наданих чинним ЦПК України повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частини будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва, - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частини будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: О.В. Кафідова
В.М.Колодійчук
О.В.Умнова
І.М.Фаловська