ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/2445/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Іванченко А.М.

Провадження № 22-ц/817/916/23 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2023 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів -  Гірський Б. О., Костів О. З.,

секретар - Жук В.М.

з участю приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А.І., представника ОСОБА_1 - адвоката Левик С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2023 року, постановлену суддею Іванченко А.М. у справі №606/2445/14-ц за поданням приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у майні, яким вона володіє спільно з іншими особами,

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. звернувся до суду із вказаним поданням, яке обґрунтовано тим, що у його провадженні перебуває виконавче провадження №67649059 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Теребовлянським районним судом Тернопільської області по справі № 606/5445/14ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договорами позики у розмірі 17 000 доларів США, 17 000 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 790 500 грн.00 коп., 25 014 грн.45 коп.- 3 % річних від заборгованої суми за прострочення виконання зобов`язання.

В ході виконавчого провадження перевірено майновий стан боржника та не виявлено майна боржника для звернення стягнення, інформація про наявні рахунки та доходи відсутня.

Разом з тим, із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відомо, що з 4 червня 1988 року по 18 січня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/2 частка садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , набута на підставі договору купівлі-продажу від 3 грудня 2003 року, тобто у період перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , а тому вважається їх спільною сумісною власністю.

Зважаючи на наведене, приватний виконавець просить визначити частку майна боржника ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини житлового будинку, яким вона спільно володіє з іншими особами та який було набуто під час зареєстрованого шлюбу.

Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2023 року подання задоволено.

Визначено частку майна боржника ОСОБА_1 у майні, яким вона володіє спільно та яке було набуто під час зареєстрованого шлюбу з чоловіком ОСОБА_2 у 1/2 частці садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме у розмірі 1/4 частки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні подання приватного виконавця. Вказує, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що є обов”язковою підставою для скасування судового рішення. Крім цього, шлюб з ОСОБА_1 розіровано у 2018 році. Ні під час, ні після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 питання про поділ майна подружжя не порушувалось, а тому пропущено строк позовної давності. На даний час частка ОСОБА_1 в натурі не виділена. Визначення ідеальної частки ОСОБА_4 у спірному майні призведе до грубого порушення його прав та виникнення не одного судового процесу,

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Левик С.А. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні подання приватного виконавця. Вказує, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, оскільки ОСОБА_1 не було відомо про відкриття виконавчого провадження. З березня 2015 року ОСОБА_1 була за межами України та з цього часу жодним чином не бере участь в утриманні будинку, не оплачує комунальних послуг, не підтримує його технічний стан, а тому вважає, що будинок належить ОСОБА_2 .

Відзиву на апеляційні скарги не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_2 у судове засідання не з”явився, однак подав суду заяву про слухання справи у його відсутності. Свою апеляційну скаргу підтримує повністю.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 — адвоката Левик С.А., яка підтримала доводи апеляційної скарги, приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області        Мелиха А.І., який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Обставини справи.

На виконання рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області у справі № 606/2445/14ц судом 14 червня 2018 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договорами позики у розмірі 17000 доларів США, 17000 Євро, що в гривневому еквіваленті становить 790500 грн.00 коп., 25014 грн. 45 коп.- 3 % річних від заборгованої суми за прострочення виконання зобов`язання.

24 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 67649059 про стягнення на підставі вказаного виконавчого листа відповідних сум.

Копію постанови рекомендованим листом направлено сторонам виконавчого провадження, зокрема, ОСОБА_1 , що підтверджується супровідним листом від 24.11.2021 року №7514, квитанцією ПН 215600426655 АТ “Укрпошта” від 24.11.2021 року про відправлення рекомендованого листа ОСОБА_1 .

Станом на день розгляду подання рішення суду не виконано.

Приватним виконавцем вчинено дії щодо з”ясування майнового стану боржника ОСОБА_1 , зокрема, зроблено запити до Державної податкової служби України щодо отриманих доходів та їх джерел, до Державної фіскальної служби України — щодо наявних рахунків у боржника, до міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, на які отримано відповіді про відсутність у ОСОБА_1 доходів, відкритих рахунків у банках та інших фінансових установах, та про відсутність зареєстрованих за ОСОБА_1 транспортних засобів.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за ОСОБА_1 не зареєстровано нерухоме майно.

Відповідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00040556189, сформованого 17.07.2023, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , актовий запис про шлюб № 16 від 04.06.1988 року, складений Лютянською сільською радою Великоберезнянського району Закарпатської області. 18.01.2019 року внесено запис про розірвання шлюбу на підставі рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області № 606/2446/18 від 13.11.2018 року.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 17.07.2023 №339354216 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві власності належить 1/2 частка садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про власності, виданого реєстраційною службою Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області за № 33074186 від 03.02.2015 року, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Тернопільської області за № 2774 .

Отже, 1/2 частка садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі, якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та і місце засідання суду, яке відбулось 26 липня 2023 року.

ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу серед іншого обґрунтовує тим, що він не був повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною шостою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно із вимогами ч.1 ст. 443 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу від 3 грудня 2003 року та відповідно на момент набуття спірного майна ОСОБА_2 , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Зважаючи на те, що 1/2 частка садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , набута ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з боржником ОСОБА_1 , дане майно є об`єктом їх спільної сумісної власності у рівних частках.

Таким чином, ОСОБА_5 належить 1/2 частина від набутої у шлюбі 1/2 частки садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тобто 1/4 вказаного будинку.

За таких обставин подання приватного виконавця підлягає до задоволення, слід визначити частку майна боржника ОСОБА_4 у майні, яким вона володіє спільно з ОСОБА_2 - 1/2 частиною садибного (індивідуального) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 1/4 частини зазначеного нерухомого майна.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що їй не було відомо про відкриття виконавчого провадження слід зазначити, що визначення частки майна боржника у праві спільної сумісної власності не означає автоматичне звернення стягнення на цю частку, оскільки вказане залежить від подальших дій боржника, який наділений правом запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу (частина п`ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про надання нею у 2015 році згоди на дарування 1/2 частки будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та укладення такого договору дарування 4.02.2015 року між ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 , наявності станом на 6.12.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформація про те, що власником 1/2 частини зазначеного будинку є ОСОБА_5 , а також про те, що з 2015 року вона не бере жодної участі в утриманні цього будинку, до суду про поділ майна не зверталась, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що дані доводи не є підставою для відмови у задоволенні подання приватного виконавця.

Як пояснив у суді апеляційної інстанції приватний виконавець Мелих А.І., договір дарування 1/2 частки будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 був визнаний судом недійсним, чого представник ОСОБА_4 не заперечила.

Станом на день звернення приватного виконавця до суду з даним поданням у Державному реєстрі речових прав наявна інформація про те, що власником 1/2 частки будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою №339354216 від 17.07.2023 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про допущені приватним виконавцем порушення вимог Закону України “Про виконавче провадження”, зокрема, щодо надання боржнику строку для добровільного виконання судового рішення, незастосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду щодо відсутності застосування державним виконавцем штрафу у випадку неотримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів оцінює критично, так як застосування штрафу у виконавчому провадженні не є предметом судового розгляду у даній справі. У разі незгоди з діями приватного виконавця боржник вправі їх оскаржити у встановленому чинним законодавством порядку. Наведені аргументи апеляційної скарги не можуть бути підставою для відмови у визначенні частки май        на боржника у майні, яким вона володіє спільно з іншими особами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що оскільки його колишня дружина ОСОБА_5 не ставила питання про поділ майна подружжя, шлюб між ними розірвано у 2018 році, тому пропущено строк позовної давності для вимоги про поділ майна подружжя, з 2015 року ОСОБА_5 не бере жодної участі в утриманні будинку, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що судом не розглядається спір колишнього подружжя про поділ майна. Відсутність участі одного із співвласників в утриманні будинку не позбавляє такого співвласника права власності на це майно.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що визначення ідеальної частки ОСОБА_4 у спірному майні призведе до грубого порушення його прав та виникнення не одного судового процесу, колегія суддів оцінює критично та зазначає, що застосований порядок визначення частки майна боржника визначений вищезазначеними положеннями чинного законодавства. Сама по собі незгода іншого співвласника на виділення у спільному майні частки боржника не може бути підставою відмови у задоволенні таких вимог виконавця.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Ухвалу Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2023 року — скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким подання приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха Анатолія Івановича про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у майні, яким вона володіє спільно з іншими особами — задовольнити.

Визначити частку майна боржника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в 1/2 частині будинку по АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) , в розмірі 1/4 частки вказаного нерухомого майна.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 листопада 2023 року.

Головуюча                                                                        Хома М.В.

Судді                                                                                Гірський Б.О.

                                                                               Костів О.З.