Справа № 569/7496/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючого-судді Бучко Т.М.

секретар Григорчук В.М.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним набуття права власності на приміщення, скасування свідоцтва про право власності та виселення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 147 від 16 листопада 1998 року, яким було затверджено акт обстеження приміщення мансарди будинку № 7 по вул.Гребінки в м.Рівне та закріплено вказане приміщення за ЖЕК № 5 як службове приміщення для тимчасового проживання з наданням йому квартирного номера № 3; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 18 лютого 2013 року, видане виконавчим комітетом Рівненської міської ради, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8; виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з незаконно займаного ними приміщення.

Надалі позивач зменшив, збільшив і уточнив позовні вимоги та просить визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 147 від 16 листопада 1998 року в частині п.14 щодо затвердження акту обстеження приміщення мансарди будинку № 7 по вул.Гребінки в м.Рівне комісією виконкому, закріплення вказаного приміщення за ЖЕК № 5 як службового приміщення для тимчасового проживання з наданням йому квартирного номера № 3 та визначення основним наймачем службової однокімнатної квартири без номера будинку № 7 по вул.Гребінки, житловою площею 15,7 кв.м, ОСОБА_6; визнати недійсним та скасувати п.2 наказу Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради № 59/01 від 18 лютого 2013 року в частині затвердження розрахунку, задоволення прохання і передачі у приватну власність згідно з п.12 додатку № 2 до наказу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 квартири загальною площею 32,10 кв.м за адресою м.рівне, АДРЕСА_2; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 18 лютого 2013 року, видане виконавчим комітетом Рівненської міської ради, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_3 в м.Рівне належить на праві приватної власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8; виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з незаконно займаного ними приміщення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що в червні 2000 року придбав дві приватизовані квартири № 1 та № 2 в житловому будинку по вул.Гребінки, 7 в м.Рівне. Через півроку після купівлі вказаних квартир йому стало відомо, що на горищі будинку розташована службова квартира № 3, в якій проживає сім'я ОСОБА_8. В 2013 році квартира № 3 відповідачами була приватизована. Вважає приватизацію квартири № 3 незаконною, оскільки мансардне приміщення не може відноситися до житлового, заселенню не підлягає відповідно до будівельних норм та правил, а житлова комісія не наділена повноваженнями визнавати приміщення придатним для проживання. Інженерно-технічні працівники житлово-експлуатаційних організацій приміщення мансарди не оглядали та позитивного висновку про придатність цього приміщення для проживання не надавали. Будь-які рішення про визнання приміщення мансарди житловим, про визнання його комунальною власністю відсутні. Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 147 від 16 листопада 1998 року вказаному приміщенню надано статус службового приміщення для тимчасового проживання. Це рішення було прийняте на підставі протоколу засідання громадської житлової комісії при міськвиконкомі від 27 жовтня 1998 року, яка в результаті обстеження дійшла висновку, що приміщення не відповідає діючим санітарним та технічним нормам, виходячи з вимог діючих будівельних норм та правил, однак, всупереч цьому його було визнано як службове приміщення для тимчасового проживання. Крім того, відсутні будь-які правові підстави поселення сім'ї ОСОБА_8 у спірне приміщення, так як ордер чи інший письмовий дозвіл на вселення ОСОБА_6 не видавався. Рішенням виконкому Рівненської міської ради № 152 від 14 листопада 2000 року службову квартиру було переведено у статус лімітної та наказом управління ЖКГ надано дозвіл на її приватизацію. Враховуючи, що мансардне приміщення не відповідає санітарним та технічним вимогам, ОСОБА_6 не міг набувати права власності на нього, а тому його приватизація є незаконною Такими незаконними рішеннями виконавчого комітету Рівненської міської ради порушено його право власності, так як він не може використовувати свої квартири, які потребують капітального ремонту з огляду на рік побудови будинку - 1934, а відповідачі ОСОБА_7 перешкоджають йому у проведенні реконструкції будинку.

В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю та з аналогічних підстав. Представник позивача, крім того, пояснила, що про спірне рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради позивач дізнався 1 жовтня 2013 року з відповіді міського голови міста Рівне на адвокатський запит. Поняття «лімітна» квартира в чинному законодавстві відсутнє, а тому переведення службового приміщення в лімітне не передбачене законом. Порушення права власності позивача на житло полягає у неможливості проведення ремонту, реконструкції і добудови житлових приміщень без участі і згоди відповідачів ОСОБА_6 та без їх відселення. Незаконність приватизації полягає, серед іншого, і в забороні приватизувати квартири, що перебувають у аварійному стані, а квартира № 3 знаходиться саме у непридатному для проживання стані. Просять позов задовольнити.

Представник відповідача - виконавчого комітету Рівненської міської ради - позов не визнала та пояснила, що відповідачі ОСОБА_7 проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення виконавчого комітету № 147 від 16 листопада 1998 року. Позивач отримав право власності на квартири в 2000 році, а тому спірне рішення ніяким чином не могло порушити право власності позивача на момент його прийняття. Акт огляду приміщення мансарди затвердили повноважні особи. Рішення про аварійність будинку № 7 по вул.Гребінки в м.Рівне ні виконкомом, ні міською радою не приймалось. Вважає, що позовна вимога щодо оскарження рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради повинна розглядатися в порядку Кодексу адміністративного судочинства. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради - позов не визнала та пояснила, що підстав для відмови ОСОБА_7 у приватизації квартири АДРЕСА_1 орган приватизації не мав. Документи на приватизацію готувало БТІ. Підтвердженням законних підстав проживання сім'ї ОСОБА_7 у квартирі, яку вони мали намір приватизувати, було рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 152 від 14 листопада 2000 року про переведення службової квартири у лімітну, в якому основним квартиронаймачем зазначений ОСОБА_6 Лімітні квартири відносяться до державного житлового фонду та підлягають приватизації. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачів - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - позов не визнала та пояснила, що вимогу про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради належить розглядати в порядку КАС. Решта позовних вимог необґрунтовані та безпідставні. Позивачем не надано жодного доказу неможливості провести ремонт у належних йому квартирах через проживання сім'ї ОСОБА_8 у їх власній квартирі. Просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивачу належать на праві приватної власності квартири №1 та 2 по вул.Гребінки, 7 в м.Рівне на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2000 року та договору купівлі-продажу від 24 червня 2000 року відповідно.

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності сім'ї ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 18 лютого 2013 року.

Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 147 від 16 листопада 1998 року ( п.14 ) затверджено акт обстеження приміщення мансарди будинку № 7 по вул.Гребінки комісією виконкому та закріплено вказане приміщення за ЖЕК № 5 як службове приміщення для тимчасового проживання з наданням йому квартирного номера № 3. Основним наймачем службової 1-кімнатної квартири АДРЕСА_4, житловою площею 15,7 кв.м, зазначено ОСОБА_6

Відповідно до ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.154 Житлового кодексу здійснення контролю за використанням і збереженням житлового фонду, за утримання будинків, що належать громадянам, належить до компетенції виконавчих комітетів міських рад.

Стаття 14 Закону України «Про основи містобудування» встановлює, що до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування відноситься здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності експлуатації будинків незалежно від форми власності.

У відповідності до п.1 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 189 від 26 квітня 1984 року, жилі будинки державного і громадського житлового фонду підлягають плановому суцільному обстеженню з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам.

Якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків ( жилих приміщень ) і в разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку ( жилого приміщення ) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання ( п.5 вказаного Положення ).

Для обстеження стану зазначених жилих будинків виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів призначає комісію в такому складі: заступник голови виконавчого комітету місцевої Ради ( голова комісії ), начальник управління ( відділу ) житлового ( комунального ) господарства виконавчого комітету місцевої Ради ( заступник голови комісії ), представник органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби, представник відділу ( управління ) у справах будівництва і архітектури виконавчого комітету місцевої ради або районний архітектор, представник органу державного пожежного нагляду, депутат місцевої Ради, інженер житлово-експлуатаційної організації ( секретар комісії ), представник громадського будинкового комітету ( п.6 ).

Комісія виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів: а) розглядає подані житлово-експлуатаційною організацією документи; б) обстежує стан жилого будинку ( жилого приміщення ) та складає акт; в) перевіряє обґрунтованість висновків про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту жилого будинку ( жилого приміщення ); д) при визнанні жилого будинку ( жилого приміщення ) непридатним для проживання вносить виконавчому комітетові місцевої Ради пропозицію з проектом відповідного рішення ( п.7 ).

Виконавчий комітет відповідної місцевої Ради нарожних депутатів розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо придатності жилого будинку ( жилого приміщення ) для проживання ( п.8 ), використання будинку ( приміщення ) в інших цілях або знесення будинку ( п.11 ).

Положення застосовується також у випадках позачергового обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду ( п.13 ).

Підставою для прийняття виконавчим комітетом Рівненської міської ради рішення № 147 від 16 листопада 1998 року стали протокол засідання громадської житлової комісії при міськвиконкомі від 27 жовтня 1998 року, довідка ЖЕК-5, акт обстеження стану житлового будинку з метою встановлення відповідності санітарним і технічним вимогам та визначення його придатним ( непридатним ) для проживання, доручення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 4 вересня 1998 року, заява ОСОБА_6 від 21 вересня 1998 року та копія поповерхового плану квартири №3 ( мансарди ) по вул.Гребінки, 7 в м.Рівне.

Актом обстеження приміщення мансарди, проведеного комісією у складі директора ДМІ, заступника директора ДМІ, начальника МБТІ, завідуючого відділом СЕС м.Рівне, головного інженера філіалу НДІ «Проектреконструкція», державного інспектора з пожежного нагляду СВПЧ-1 м.Рівне, начальника державної інспекції АБК, начальника ЖЕК-5, встановлено, що приміщення мансарди складається з кухні, житлової кімнати, санвузла, обладнане каналізацією, водопроводом, підведений природний газ. За висновком комісії можливе використання вказаного приміщення для проживання.

Як вбачається з протоколу засідання громадської житлової комісії при міськвиконкомі від 27 жовтня 1998 року, єдиною причиною неможливості закріпити приміщення мансарди як житлове приміщення для постійного проживання була невідповідність висоти приміщення ( 2,3 м замість допустимих 2,5 м ) діючим санітарним та технічним нормам. Враховуючи цю обставину, відділ по обліку та розподілу житла запропонував затвердити акт обстеження приміщення мансарди та закріпити вказане приміщення за ЖЕК-5 як службове приміщення для тимчасового проживання.

Згідно із ч.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу – це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта протиправним є невідповідність його вимогами діючого законодавства та ( або ) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів осіб. Відповідно до ст.16, 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він не тільки суперечить актам цивільного законодавства, але і порушує цивільні права або інтереси.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення, суд перевіряє, чи прийняте воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи зазначені положення закону, суд дійшов висновку, що виконавчим комітетом Рівненської міської ради рішення № 147 від 16 листопада 1998 року в частині затвердження акта обстеження приміщення мансарди будинку № 7 по вул.Гребінки та закріплення його за ЖЕК № 5 як службового приміщення для тимчасового проживання прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства України та в межах компетенції, воно не порушувало прав та інтересів мешканців будинку, навпаки, в ситуації, що склалася, рішення було направлене на захист прав громадян та забезпечення їх житлом, а, відтак, відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним і скасування вказаного рішення.

Не заслуговують на увагу твердження представників відповідачів про необхідність розгляду позовної вимоги щодо оскарження рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради в порядку Кодексу адміністративного судочинства з огляду на таке.

За змістом ч.1 ст.15 ЦПК України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із передбачених ст.11 ЦК України підстав у цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносинах, розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Згідно із ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії ), дій чи бездіяльності.

    Суд вважає, що дані правовідносини сторін не відповідають нормативному визначенню справи адміністративної юрисдикції, оскільки відносини позивача ОСОБА_1 та відповідача - виконавчого комітету Рівненської міської ради - не засновані на адміністративному, іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських або контрольних функцій відповідачем.

Отже, відсутній публічно-правовий спір між позивачем та вказаним відповідачем, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку органів державної влади, а пов'язані з вирішенням питань, які розглядаються на підставі Цивільного кодексу України та Житлового кодексу. Таким чином, даний спір  належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві приватної спільної часткової власності по 1/3 частині квартири за кожним на підставі поданої заяви від 13 листопада 2012 року.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир ( будинків, кімнат у гуртожитках ) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі ( будинку, кімнаті у гуртожитку ), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири ( будинку, кімнати у гуртожитку ).

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 1 грудня 1984 року №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Україніській РСР» на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер. Який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер вручається громадянинові, на ім’я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред’являються паспорти ( або документи, що їх замінюють ) членів сім’ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Згідно із ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир ( будинків ), кімнат ( гуртожитків ) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації : квартири-музеї; квартири ( будинки ), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, інсторико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири ( будинки ), які перебувають в аварійному стані ( в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей ); квартири ( кімнати, будинки ), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири ( будинки ), розташовані в зоні безумовного ( обов’язкового ) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 152 від 14 листопада 2000 року, яке не оскаржувалося та є чинним, службову квартиру АДРЕСА_1 переведено в лімітну. Основним квартиронаймачем зазначено ОСОБА_6 Відтак, вказана квартира відноситься до об’єктів приватизації відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно із ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або сооба, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2010 року, яке набрало законної сили, встановлено, що квартира № 3 перебуває у комунальній власності. За ЖЕК-5 квартира була закріплена рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 147 від 16 листопада 1998 року як службове приміщеня для тимчасового проживання. Наявність мансардного поверху та розташування в ньому кухні, житлової кімнати та санвузла як складових квартири підтверджується також копією поповерхового плану від 9 лютого 1996 року, виданого Рівненським міським бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до положень ст.58 ЖК України єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер. Однак, вселення на жилу площу без ордера, але з відома органів, що винесли рішення про надання жилого приміщення, або з дозволу відповідних посадових осіб не може вважатися самоуправним.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_6 з 19 січня 1988 року працював в ЖЕК-5 покрівельником та перебував в списках черговості на отримання службового житла з 12 березня 1988 року. В грудні 1988 року ОСОБА_6 був поселений на тимчасове проживання в звільнену в 1986 році квартиру АДРЕСА_3 начальником ЖЕД-1. Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 147 від 16 листопада 1998 року ОСОБА_6 визнано основним наймачем службової квартири АДРЕСА_5.

Як вбачається з копії паспортів відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вони зареєстровані за місцем проживання - квартира АДРЕСА_1 з 16 лютого 1999 року ( тимчасово до 16 лютого 2002 року ) та з 23 січня 2001 року ( постійно ).

Правомірність проживання ОСОБА_6 з сім’єю у квартирі АДРЕСА_1 підтверджувалася рішеннями виконавчого комітету Рівненської міської ради № 147 від 16 листопада 1998 року про визнання ОСОБА_6 наймачем службової квартири АДРЕСА_6 та № 152 від 14 листопада 2000 року про переведення вказаної службової квартири в лімітну з визначенням основним квартиронаймачем ОСОБА_6

Як вбачається з листа управління з питань будівництва та архітектури Рівненської обласної державної адміністрації від 29 грудня 2007 року, будинок № 7 по вул.Гребінки в м.Рівне не введений до реєстру аварійних будинків. Відомості про прийняття виконавчим комітетом Рівненської міської ради рішення про визнання будинку № 7 по вул..Гребінки в м.Рівне непридатним для проживання відсутні.

Відтак, безпідставними є покликання позивача на незаконність приватизації квартири № 3 з мотивів, що спірне приміщення не відноситься до об’єктів приватизації - не є житловим, відсутні документи його перебування у комунальній власності, відсутній ордер на вселення до нього та приміщення є аварійним і непридатним для проживання.

Відсутність ордера на вселення не може слугувати підставою для визнання приватизації незаконною за наявності інших доказів набуття громадянином права на безоплатне отримання житла у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». За таких обставин суд вважає, що приватизацію квартири АДРЕСА_1 було проведено у повній відповідності до вимог законодавства про приватизацію, а тому позовна вимога щодо визнання недійсним та скасування п.2 наказу Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради № 59/1 від 18 лютого 2013 року про передачу у приватну власність ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 вказаної квартири до задоволення не підлягає. Відповідно, не підлягає до задоволення і позовна вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло від 18 лютого 2013 року. Крім того, суд зауважує, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами. Свідоцтво про право власності на житло як правовстановлюючий документ не може бути визнаний недійсним, а підлягає анулюванню як правові наслідки скасування рішення органу приватизації, на підставі якого його було видано.

У відповідності до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою або органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно із ч.4 ст.9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.109 ЖК виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Позивачем як підставу виселення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири № 3 зазначено відсутність будь-яких правових підстав, тобто незаконність, їх вселення до спірного приміщення. Оскільки зазначене твердження позивача спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами, які були наведені вище, вказана позовна вимога до задоволення не підлягає.

Згідно з положеннями норм ст.16 ЦК України особа вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушенного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Посилання позивача на порушення оскаржуваними рішенням та наказом його права власності на придбані в 2000 році квартири № 1 та №; 2 по вул..Гребінки, 7 в м.Рівне з мотивів неможливості проживання в них через загрозу для життя та здоров’я та необхідністю проведення ремонтних робіт не приймаються судом до уваги, оскільки в даному випадку позивачем вибрано спосіб захисту права власності, що не відповідає змісту порушеного права.

Якщо життю, здоров’ю або майну фізичної особи загрожує небезпека, така особа має право вимагати її усунення від того, хто її створює відповідно до ст.1163 ЦК України. Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Позивачем подібних позовних вимог пред’явлено не було.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання незаконним набуття права власності на приміщення, скасування свідоцтва про право власності та виселення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :