Справа № 2-656/09

Ряд. стат. звіт. –  8

Код суду – 0707

  РІШЕННЯ

Іменем України

10 червня 2009 року                                               м.Мукачево

       Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі :

головуючого   Котубей І.І.

при секретарі Бедринець М.Ю.

з участю:

    позивача     ОСОБА_1

    представника позивача  ОСОБА_2

    відповідача   ОСОБА_3

    представника відповідача  ОСОБА_4

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3  про витребування із незаконного володіння майна, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3  про витребування із незаконного володіння майна. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач ОСОБА_3 зайшов в її кімнату 16 м.кв., де знаходилось її власне майно,  обманним шляхом заволодів ним, забрав його собі та користується ним по даний час. Неодноразово відповідач обіцяв майно повернути, але тепер відмовляється виконати обіцянку.  Майно, що належить їй, складається з дитячої стінки (із 9-ти предметів вартістю 3700 грн.), м’ягкої частини (диван, 2 м’які крісла, один пуфік, журнальний стіл, вартістю 3000 грн.), килим (вартістю 1500 грн.), кришталева люстра (вартістю 1500 грн.). Дані речі вона купляла сама після розлучення з ОСОБА_3 Позивачка просить витребувати вказане майно із незаконного володіння відповідача, або відшкодувати його вартість в розмірі 9700 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав, наведених в позовній заяві. При цьому позивачка пояснила, що раніше вона не зверталася до суду з позовом про витребування вказаного майна у відповідача, оскільки не мала можливості сплатити державне мито по справі.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали. При цьому відповідач показав, що зазначене в позові майно дійсно знаходиться в кімнаті, яка після розподілу квартири належить йому. Дані майно і раніше там знаходилось, він його ні від кого не забирав. Це майно було придбано ними спільно, як і багато іншого майна, яке позивачка вже давно продала. Оскільки після розлучення ніякого розподілу майна між ними не було, то у позивача немає підстав говорити, що вказане майно належить їй. Після розподілу квартири йому було виділено одну кімнату, де вказані речі знаходилися, а інші дві кімнати також з речами, що в них знаходилися, залишилися в користуванні позивачки. Отже речі, які знаходяться в його користуванні, не належать особисто позивачці, тому вона не вправі їх від нього вимагати. Частину цих речей відповідач пообіцяв віддати своєму сину, якому також відповідно до складеного ним заповіту заповідає і належну йому частину квартири.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що крім підстав, на які вказав відповідач, позовні вимоги не підлягають до задоволення також з підстав пропуску строку звернення до суду. Оскільки самим позивачем зазначалось, що відповідач незаконно користується її майном з 2002 року і їй не повертає, вона пропустила строк давності на звернення до суду з даними позовними вимогами і просить відмовити в позові саме в зв’язку з пропущення строку звернення до суду. Твердження позивачки про нібито поважні причини пропуску цього строку, оскільки вона не могла сплатити держмито по справі не можуть бути підставою для поновлення їй строку звернення до суду, оскільки за весь цей час позивачка неодноразово з різних підстав зверталася до суду з позовами та скаргами на ОСОБА_3 і сплачувала при цьому держмито.

Заслухавши  думку сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (колишнє подружжя) проживають в АДРЕСА_1 Дана квартира є трьохкімнатною. Відповідач займає та користується в даній квартирі одною кімнатою, а позивач – двома. Дані обставини визнаються сторонами і не потребують доказування. В кімнаті, які займає відповідач, знаходяться речі, якими він користується і які позивач просить витребувати в нього, а саме   дитяча стінка, м’ягка частина, килим, кришталева люстра. Факт наявності даних речей в кімнаті відповідача визнається самим відповідачем.

24.09.2008 року ОСОБА_5 зверталася в Мукачівський МВ УМВС України в Закарпатській області з заявою про незаконність дій ОСОБА_3 щодо привласнення ним вказаного  майна, однак постановою від 01.10.2008 року в порушенні кримінальної справи по даному факту було відмовлено.  Встановлення факту заволодіння майном у спосіб, на який посилається позивач, а саме обманним шляхом, зламавши замок на кімнаті, не може бути проведене в порядку цивільного судочинства, оскільки відносяться до дій, які підпадають під ознаки злочину, відповідальність за який передбачена відповідними статтями КК України. Встановлення такого факту в цивільно-правовому порядку є недопустимим і тому до підтвердження  такого факту в кримінальному процесуальному порядку його не можна вважати доведеним.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається самим позивачем, про порушення свого права, тобто про користування відповідачем речами, які вона просить витребувати в нього, позивачу було відомо з 2002 року, коли вона вселилася в квартиру. З того часу пройшло майже дев’ять років і за цей час позивач не звертався до суду з позовом про витребування майна. Звернувшись з даним позовом до суду в 2009 році позивачем пропущено строк позовної давності. Яких-небудь підстав для поновлення пропущенного строку позовної давності судом не встановлено. Довоти позивача про поважність причин пропуску строку на звернення до суду в зв'язку відсутністю коштів для сплати держмита не можуть бути прийняті судом до уваги, такі причини суд не визнає поважними.

Відповідно до п.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки про застосування позовної давності при вирішенні данного спору заявлено представником відповідача, поважних причин пропущення позовної давності судом не встановлено, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Із врахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60,  174, 209, 213, 214, 215, ЦПК України, 256, 257, 261, 267 ЦК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3  про витребування із незаконного володіння майна – відмовити.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Закарпатської області.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий                                                                                 І.І.Котубей