22-ц/775/24/2016(м)

0519/12689/12

Головуючий у 1 інстанції Васильченко О.Г.

Доповідач Лоленко А.В.

Категорія 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Лоленко А.В.,

суддів Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.

за участю секретаря Зливка І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват банк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому вказував, що 24 вересня 2001 року він вніс до каси Маріупольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» 400 тис. доларів США для зарахування на депозитні рахунки на своє ім'я та ім'я доньки ОСОБА_4 по 200 тис. доларів США. 26 вересня 2001 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 792, що підписаний директором ОСОБА_2 Проте у зверненні до банку про повернення суми вкладу йому було відмовлено, оскільки грошові кошти ним не вносились. Вважав, що належні йому грошові кошти він вносив до банку, які були злочинним шляхом привласнені директором ОСОБА_2 та головним бухгалтером ОСОБА_3, тому просив стягнути з відповідача на його користь 200 тис. доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02 вересня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 02.09.2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 200 тис. доларів США, що станом на 27.08.2014 року еквівалентно 1598000 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 200 тис.дол.США, що станом на 11 листопада 2014 року еквівалентно 2960845 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 11.11.2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказала, що суди обґрунтовано вважали договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 укладеним, адже він відповідає вимогам Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 07 липня 1997 року № 216 (у редакції, затвердженій постановою Правління Національного Банку України від 30 червня 1998 року № 250), а внесення коштів на відкриття депозитного вкладу у розмірі 400 тис. дол. США підтверджується прибутковим касовим ордером від 24 вересня 2001 року. Ці висновки викладені також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України т з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року. Разом з тим, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції , дійшовши висновку про укладення сторонами договору строкового вкладу , помилково вважав, що на користь позивача підлягають стягненню завдані збитки відповідно до статті 441 ЦК УРСР, адже застосування положень цієї статті виключає одночасне застосування норм матеріального права, що визначають цивільно-правову відповідальність за порушення договірних зобов»язань.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 4 254 000,00 (чотири мільйона двісті п’ятдесят чотири тисячі) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився ПАТ КБ «Приватбанк» та подав апеляційну скаргу.

В скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що суд першої інстанції неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи, що висновки суду не відповідають обставинам у справі, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05.11.2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди 4 254 000,00 гривень, ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.

В судове засідання треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не з»явились, повідомлені про розгляд справи належним чином відповідно до вимог ч.3 ст. 76 ЦПК України, до справи додані відомості про неможливість вручення повісток.

Заслухавши доповідача, пояснення представника Банку – ОСОБА_5, яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, відмовити позивачу в позові, заперечення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_6, які просили рішення суду залишити без зміни, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та Маріупольською філією ЗАТ КБ «Приватбанк» 26.09.2001 р. укладений договір № 791 про спеціальний строковий вклад на суму 200 000 доларів США з виплатою 24 % річних на строк 6 місяців. Даний договір підписаний директором ОСОБА_2 на підставі довіреності №3878 від 26.10.2000 р. З прибуткового касового ордеру №14 від 24.09.2001 р. вбачається, що ОСОБА_1 вніс до каси Маріупольської філії КБ "Приватбанк" 400 000 доларів США.

Постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 07 червня 2006 року про застосування відносно ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечного діяння за статтями 191 ч. 5, 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України встановлено, що ОСОБА_2, відносно якої оголошено розшук, і ОСОБА_3 за попереднім зговором, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили і склали бланк договору про спеціальний строковий вклад, що не відповідав типовим бланкам, затвердженим у ЗАТ КБ «Приватбанк» відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719 і від 30 листопада 2000 року № 1278 та використали його для укладення спеціальних договорів, у тому числі і з ОСОБА_1, незаконним шляхом отримали грошові кошти, які у касу банку не надходили, чим спричинили останньому матеріальну шкоду у розмірі 200 тис. доларів США.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час укладання договору с ОСОБА_1 були працівниками ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2 директором Маріупольської філії Банку, ОСОБА_3 головним бухгалтером.

Перебування у трудових відносинах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з банком під час укладання договору про спеціальний строковий вклад з ОСОБА_1 та приймання від ОСОБА_1 грошей у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» сторонами не оспорюється.

З позовної заяви ОСОБА_1 ( а.с. 3-7) вбачається, що 24 вересня 2001 року він вніс до каси Маріупольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» 400 тис. доларів США для зарахування на депозитні рахунки на своє ім'я та ім'я доньки ОСОБА_4 по 200 тис. доларів США. 26 вересня 2001 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 792, що підписаний директором ОСОБА_2 Проте у зверненні до банку про повернення суми вкладу йому було відмовлено, оскільки грошові кошти ним не вносились. Просив вищезазначену суму стягнути з Банку на його користь.

На час виникнення спірних правовідносин з відкриття банківського депозиту ОСОБА_1 вони були врегульовані Правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 07 липня 1997 року № 216 (у редакції, затвердженій постановою Правління Національного Банку України від 30 червня 1998 року № 250).

Відповідно до п. 6 вказаних Правил залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом:

- відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором.

Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.

Згідно з п. 7 Правил особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів комерційних банків регулюються їхніми внутрішніми положеннями.

У п. 11 Правил зазначено, що депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за його користування.

За п. 12. Правил основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути:

- назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

- назва та адреса власника коштів;

- дата внесення депозиту;

- сума депозиту;

- дата вимоги вкладником своїх коштів;

- процентна ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки Національного Банку України з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України);

- зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

- підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи ? керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи ? власника коштів або уповноваженої на це особи).

Наданий ОСОБА_1 договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 відповідає вказаним вимогам Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 07 липня 1997 року № 216 у редакції, затвердженій постановою Правління Національного Банку України 30 червня 1998 року № 250. Крім того, внесення коштів на відкриття депозитного вкладу у розмірі 400 тис. доларів США підтверджується прибутковим касовим ордером від 24 вересня 2001 року, підписаним головним бухгалтером Маріупольської філії ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3, що підтверджується висновком експерта науково-дослідного експертного криміналістичного центру при УМВС в Донецькій області від 04 квітня 2002 року № 156. Відсутність належних реквізитів у вигляді печатки філії не можуть бути підставою для невизнання ордеру як письмового доказу. Оскільки обов'язок щодо належного оформлення бухгалтерських документів лежить на посадовій особі, яка видає вказаний документ. ОСОБА_1 лише отримав вказаний ордер від ОСОБА_3 як посадової особи та у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ «Приватбанк», що підтверджується як показаннями самого ОСОБА_1, так і доказами, здобутими при розгляді кримінальної справи. Така позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 грудня 2013 року.( т.1 а.с. 249-251).

Таким чином, суд першої інстанції виходячи з того, що злочинними діями ОСОБА_2, директором Маріупольської філії Банку та головного бухгалтера МФ ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 під час виконання своїх службових обов'язків була спричинена шкода позивачеві, дійшов висновку про необхідність покласти обов'язок по відшкодуванню цієї шкоди на відповідача та стягнути з Банку на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу в розмірі 200 000 доларів США, що на момент розгляду справи станом на 07.07.2015 року / день подачі заяви про уточнення позовних вимог складає / 4 254 000 .00 грн. (100 доларів США = 2126.58 грн.), помилково посилався на вимоги ст. 441 ЦК України ( 1963 року), тоді як стягуючи вказану суму суд першої інстанції фактично виходив з договору строкового вкладу , який був укладений між Банком та позивачем та сума була внесена позивачем до Банку на підставі прибуткового касового ордеру від 24 вересня 2001 року.

В даному випадку суд вірно посилався на договірні відносини між ОСОБА_1 та Банком, тому слід було правильно застосувати вимоги матеріального закону, який регулював дані правовідносини на момент виникнення права( 2001 рік), а саме: ст. 6 ЦК України (1963 року), в якій вказано, що цивільне право охороняється законом; ст. 161 ЦК України (1963 року), в якій вказано, що зобов»язання повинні виконуватись належним чином і в установлений договором строк; ст. 384 ЦК України ( 1963 року), в якій вказано, що громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами.

Враховуючи вищезазначене та встановлені судами попередніх інстанцій та судом першої інстанції при останньому розгляді справи фактичні обставини, хоча і при застосуванні ст.. 441 ЦК України ( 1963 року), замість ст..ст. 6, 161, 384 ЦК України ( 1963 року), Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 07 липня 1997 року № 216 (у редакції, затвердженій постановою Правління Національного Банку України від 30 червня 1998 року № 250), суд вірно вирішив справу по суті, з урахуванням встановлених фактичних обставин по справі, тому апеляційний суд вважає можливим погодитись з рішенням суду.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват банк» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м Маріуполя Донецької області від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.В. Лоленко

Судді С.А. Зайцева

ОСОБА_7