КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2011 № 18/021-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Нєсвєтову Н.М.
суддів: Коршун Н.М.
ОСОБА_1
при секретарі: Зайцевій А.І.
позивача: ОСОБА_2В.(довіреність від 02.03.2010р.);
відповідача: не з’явився
третьої особи: не з’явився
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»
на рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2011р.
у справі №18/021-11 (суддя – Кошик А.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Факторинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСІТ»
про стягнення 149 614, 04 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.05.2011р у справі №18/021-11 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Факторинг» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Факторинг» 97 606, 27 грн. – основного боргу, 1 072,73грн. – 3% річних, 3 460, 25 грн. – інфляційних та судові витрати.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2011р у справі №18/021-11 скасувати, та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, з посиланням на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, на неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржник наголошує на тому, що оскільки позивач не має оригіналів довіреностей на отримання ТМЦ, це означає, що третя сторона не передала їх позивачу, а отже право грошової вимоги не передано позивачу, і може бути передане лише з моменту передачі оригіналів довіреностей позивачу.
Також, відповідач зазначає, що довіреність, незалежно від строку її дії залишається у постачальника, тобто у третьої особи, оскільки, отримуючи товар покупець (відповідач) передає довіреність продавцю (третій особі), який і повинен був передати ці документи позивачу.
Скаржник стверджує, що розрахувався з третьою особою в повному обсязі, і не може відповідати за те, що третя особа не виконала свої зобов’язання по Генеральному договору факторингу та не надала позивачу відповідні оригінали довіреностей.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою від 14.06.2011р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 29.06.2011р.
Ухвалою від 29.06.2011р. розгляд справи відкладено на 17.08.2011р., в зв’язку з неявкою представника третьої особи.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/11 введено до складу судової колегії замість судді Кондес Л.О. Коршун Н.М.
В судове засідання з’явився представник позивача, надав свої заперечення проти апеляційної скарги. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явилися.
Представник відповідача через відділ діловодства суду подав клопотання, в якому просив відкласти розгляд справи №18/021-11 в зв’язку з розглядом справи №61/371 в Господарському суді м. Києва. Дане клопотання судовою колегією відхилено як не обґрунтоване.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2011р. за наявними у справі матеріалами без участі представників відповідача та третьої особи.
Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія встановила наступне.
06.04.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСІТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПАНСІЯ» було укладено договір поставки №1561.
Відповідно з п. 1.1 Договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСІТ» (третя особа) зобов’язалось передати у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору поставки товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами договору в Специфікації (додаток № 1), яка є невід’ємною частиною договору.
Згідно до п. 2.6. Договору поставки оплата за товар здійснюється протягом 21-ти календарних днів з дати поставки товару.
Пунктом 3.1. Договору поставки передбачено, що зобов’язання третьої особи по поставці товару виникають на підставі Замовлення відповідача, надісланого за допомогою факсу, електронної пошти або системи EDI. Третя особа зобов’язується, відповідно до п. 3.2. Основного договору, здійснити поставку товару на умовах DDP Інкотермс 2000, за адресою та у строк, вказані у замовленні, дотримуючись Графіку замовлення, доставки і приймання товару.
Відповідно до п. 3.8 Договору поставки, передача товару третьою особою і приймання його відповідачем по найменуванню, кількості (вазі), якості і ціні проводиться на підставі видаткової та/або товарно-транспортної накладної відповідно до погодженого сторонами Замовлення.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСІТ» поставило відповідачу товар за видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.
Відповідач не заперечує проти отримання ним від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСІТ» товару в повному обсязі.
Проте, відповідач своєчасно та в повному обсязі отриманий товар не оплатив, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 147 038,71 грн.
11.06.2010 року між третьою особою (Клієнт) та позивачем (Фактор) було укладено Генеральний договір факторингу.
Відповідно до п. 2.1. Генерального договору факторингу, позивач зобов’язався передати грошові кошти у розпорядження третьої особи за плату, а третя особа зобов’язалася відступити позивачеві своє право грошових вимог до Боржника (відповідача) та здійснювати позивачеві плату за користування фінансуванням.
За Генеральним договором факторингу третьою особою були відступлені позивачеві права грошової вимоги за зобов'язаннями відповідача, які виникли на підставі Договору поставки згідно наведених в позові видаткових накладних.
Відповідне відступлення права грошової вимоги відбувалось на підставі Додаткової угоди № 120 від 04.11.2010 р., Додаткової угоди № 133 від 11.11.2010 р., Додаткової угоди №137 від 12.11.2010 р., Додаткової угоди № 140 від 15.11.2010 р., Додаткової угоди № 142 від 16.11.2010 р., Додаткової угоди № 144 від 18.11.2010 р., Додаткової угоди № 145 від 19.11.2010 р., Додаткової угоди № 147 від 22.11.2010 р., Додаткової угоди № 149 від 23.11.2010 р., Додаткової угоди № 152 від 24.11.2010 р., Додаткової угоди № 154 від 24.11.2010 р., Додаткової угоди № 155 від 25.11.2010 р., Додаткової угоди № 159 від 26.11.2010 р., Додаткової угоди № 160 від 26.11.2010 р., Додаткової угоди № 162 від 29.11.2010 р., Додаткової угоди № 164 від 29.11.2010 р., Додаткової угоди № 169 від 02.12.2010 р., Додаткової угоди № 170 від 06.12.2010 р., Додаткової угоди № 171 від 06.12.2010 р., Додаткової угоди № 173 від 06.12.2010 р., Додаткової№175 від 07.12.2010 р., Додаткової угоди № 184 від 21.12.2010 р. до Генерального договору факторингу.
Відповідно до п. 3.3. Генерального договору факторингу, строк платежу за накладними визначається відповідно до умов Основного договору (поставки), тобто протягом 21-го календарного дня з моменту поставки.
Згідно умов Генерального договору факторингу, безпосереднє відступлення Клієнтом права грошової вимоги до Боржника ОСОБА_3 відбувається на підставі додаткових угод до цього договору. Згідно п. 6.1. Генерального договору факторингу Клієнт зобов’язаний протягом 2 календарних днів після укладення додаткових угод рекомендованим листом у письмовій формі повідомити боржника про відступлення права грошової вимоги.
У зв’язку з простроченням відповідачем виконання зобов’язань з оплати отриманого товару, які відступлені на користь позивача за Генеральним договором факторингу, позивач надсилав відповідачу листи з вимогами про сплату боргу від 10.01.2011 року та від 20.01.2011 року, які залишені без відповіді та задоволення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФКФакторинг» (позивач) на підставі Генерального договору факторингу №112-10Ф від 11.06.2010 року, з урахуванням Додаткових угод та додатків до нього, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСІТ», внаслідок відступлення права грошової вимоги, має дійсні грошові вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПАНСІЯ» (відповідач) за грошовими зобов’язаннями, які виникли відповідно до Договору поставки №1561 від 06.04.2009 року, укладеного між відповідачем та третьою особою.
Слід зазначити, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що заборгованість відповідача в сумі 149 614,04 грн. виникла перед третьою особою на підставі Договору поставки №1561 від 06.04.2009 рок. Строк дії Договору поставки встановлено сторонами до 31.12.2009 року. У випадку, якщо сторони у термін не менш ніж 20 днів до закінчення терміну дії даного договору не повідомлять одна іншу про бажання розірвати Договір, або укласти новий договір, то останній вважається продовжений на один рік.
Колегія суддів повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав докази оплати отриманого товару за Договором поставки на користь третьої особи ТОВ «ТІСІТ».
Згідно ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Статтею 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як вбачається з наявних у справі доказів сплати відповідачем заборгованості за Договором поставки, відповідні сплати відбувались на користь третьої особи не зважаючи на надсилання позивачем ОСОБА_4 про відступлення права вимоги на його користь.
Позивач повідомив відповідача про відступлення права грошової вимоги, шляхом надіслання за місцезнаходженням відповідача цінного листа з описом вкладення та повідомленням про вручення вимоги про сплату боргу та ОСОБА_4 про відступлення права грошової вимоги факторові 14.01.2011 року, про що свідчить підписане представником відповідача повідомлення про вручення поштового відправлення.
Отже, з моменту отримання відповідачем 14.01.2011 року ОСОБА_4 про відступлення права грошової вимоги за Договором поставки, сплата відступленої заборгованості на користь третьої особи з огляду на норму ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України є неналежним виконанням зобов’язання.
З настанням моменту, коли відповідач отримав ОСОБА_4 про відступлення грошової вимоги факторові (14.01.2011 року), відповідач зобов’язаний припинити здійснювати платежі на користь третьої особи та в подальшому здійснювати їх на користь позивача.
Відповідні обставини були з’ясовані в ході розгляду спору, у зв’язку з чим позивач уточнив позовні вимоги, зменшивши розмір позовних вимог на суми оплат відповідачем на користь третьої особи, здійснених до 14.01.2011 року.
Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача 97 606,27 грн., які неправомірно були сплачені відповідачем на користь третьої особи.
Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 97 606,27 грн. відступленої третьою особою заборгованості, оскільки сплата відповідних сум на користь третьої особи відбулась після повідомлення боржника про відступлення грошової вимоги, що не вважається належним виконанням зобов’язання.
Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Таким чином, позивач, внаслідок відступлення третьою особою права грошової вимоги до відповідача, має право, крім суми основного боргу, вимагати також сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків, передбачених Договором поставки та чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв’язку з чим, позивач в уточненнях до позову просить стягнути з відповідача 3460,25 грн. інфляційних та 1 072,73 грн. 3% річних від суми боргу (за розрахунком позивача станом на 05.05.2011 року).
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних та річних судом встановлено, що відповідні нарахування здійснені за період фактичної заборгованості відповідача перед позивачем на уточнену суму боргу.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 460,25 грн. інфляційних та 1 072,73 грн. 3% річних.
Обов’язок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія зазначає, що відповідачем, не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду доказів (в розумінні ст. 32 ГПК України) того, що нарахована позивачем сума 97 606,27 грн. грн. є необґрунтованою.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2011р. у справі №18/021-11 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2011р. у справі №18/021-11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» – без задоволення.
2.Справу №18/021-11 повернути до Господарського суду Київської області.
3.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Нєсвєтова Н.М.
Судді Коршун Н.М.
ОСОБА_1
25.08.11 (відправлено)