ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

про прийняття касаційної скарги до провадження

16 лютого 2016 року Справа № 910/20557/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 15.12.2014 Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015

у справі№ 910/20557/14 господарського суду міста Києва

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_3

доПриватного підприємства "Основа Центр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Пейбокс" ("Paybox" LTD)

простягнення 81 074,52 грн.,

в с т а н о в и в:

Касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 у справі № 910/20557/14 відповідає вимогам ст. 111 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржником подана заява про поновлення строку на касаційне оскарження.

З матеріалів справи вбачається, що третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пейбокс" не є резидентом України, а є юридичною особою Грузії та знаходиться за адресою: 0194, Грузія, м. Тбілісі, вул. Кронштанта, 47.

Відповідно до ст. 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі ст. 125 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Так, до правовідносин по повідомленню іноземної сторони про розгляд справи, у якій вона виступає учасником провадження (врученню судового доручення) необхідно застосовувати положення Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (дата прийняття: 22.01.1993, дата приєднання Україною: 10.11.1994 (із заявами та застереженнями), дата набуття чинності для України: 14.04.1995, (далі - Конвенція) разом із Протоколом до неї від 28.03.1997 (дата підписання для України - 28.03.1997 та дата набуття чинності для України - 17.09.1999). Дана Конвенція застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією і Туркменістаном.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін у відношенні своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні і кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно до вказаної вище Конвенції здійснюють установи юстиції Договірної Сторони.

Частиною ІІ наведеної Конвенції визначено порядок надання правової допомоги договірними державами. Так, стаття 5 встановлює, що при виконанні цієї Конвенції компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться один з одним через свої центральні органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлений інший порядок зносин.

Порядок оформлення, вручення та виконання доручень про надання правової допомоги регламентується ст.ст. 7-11 Конвенції. Слід зазначити, що при виконанні доручення про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї країни. На прохання запитуючої установи вона може застосувати і процесуальні норми запитуючої Договірної Сторони. Якщо запитувана установа не компетентна виконати доручення, вона пересилає його компетентній установі і повідомляє про це запитуючу установу. На прохання запитуючої установи запитувана установа своєчасно повідомляє їй і зацікавленим сторонам про час і місце виконання доручення, для того щоб вони могли бути присутніми при виконанні доручення відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони.

Таким чином, іноземна договірна держава повинна вжити усіх необхідних заходів для належного та ефективного виконання судових доручень.

Згідно зі статтею 10 Конвенції запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані на її мові або російською мовою або забезпечені завіреним перекладом на ці мови. В іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти.

Водночас, стаття 11 Конвенції встановлює, що вручення документів засвідчується підтвердженням, підписаним особою, якій вручений документ, і скріпленим офіційною печаткою запитуваної установи, із зазначенням дати вручення і підписом працівника установи, що вручає документ, або виданим цією установою іншим документом, у якому повинні бути зазначені спосіб, місце і час вручення.

Особливості виконання Конвенції визначені Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 № 1092/5/54 (далі - Інструкція).

З огляду на вимоги вказаних Конвенції та Інструкції щодо форми і мови судових доручень, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання позивача забезпечити здійснення перекладу відповідних судових документів на російську мову, з наданням нотаріально засвідчених перекладів суду касаційної інстанції для їх подальшого скерування до відповідних органів юстиції.

Таким чином, для забезпечення повідомлення про розгляд справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Пейбокс" у встановленому порядку, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, як зацікавлену особу, надати Вищому господарському суду України в строк до 16.03.2016 нотаріально засвідчені переклади даної ухвали та доручення про вручення документів на російську мову у двох примірниках.

Зважаючи на необхідність повідомлення учасника судового процесу юридичну особу - нерезидента, з метою з'ясування його правової позиції у справі та враховуючи положення ч. 3 ст. 4 ГПК України, п. 2.2 Інструкції, розгляд касаційної скарги призначається поза межами строку, визначеного ст. 1118 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 53, 86, 123, 125, 1114 ГПК України, суд

у х в а л и в:

Відновити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 строк подання касаційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 у справі № 910/20557/14.

Прийняти касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 у справі № 910/20557/14 до касаційного провадження.

Призначити розгляд касаційної скарги у судовому засіданні на 06.09.2016 о 10 год. 55 хв.

Зобов'язати позивача здійснити переклад даної ухвали суду та доручення про вручення документів на російську мову, нотаріально посвідчити вірність перекладу та надати їх у двох примірниках до Вищого господарського суду України у строк до 16.03.2016. Для отримання наведеного пакету документів, необхідних для перекладу, позивачу слід з'явитись до Вищого господарського суду України.

Роз'яснити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, що у випадку невиконання вимог суду, викладених у резолютивній частині даної ухвали, касаційну скаргу може бути залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Розгляд касаційної скарги відбудеться у приміщенні Вищого господарського суду України за адресою: м. Київ, вул. Копиленка, 6, кімн. № 331 (зал № 11).

Явка представників учасників судового процесу у судове засідання не є обов'язковою.

Неявка повноважних представників учасників судового процесу не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук