ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/2181/15

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Романішина В.Л.,

судді - Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0008281703 від 05.03.2015 року, рішення про застосування штрафних санкцій № 0008311703 від 05.03.2015 року та рішення про застосування штрафних санкцій № 0008331703 від 05.03.2015 року.

Свої позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтувала незаконністю спірних рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року у задоволенні вищенаведеного позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є фізичною особою-підприємцем, перебуває на обліку у відповідача.

Відповідачем було проведено перевірку позивача, в ході якої встановлено розходження даних її податкової звітності з первинними документами.

Відповідно до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік, позивачем задекларовано 182138,00 гривень. Під час перевірки податківцями була підтверджена зазначена суму в 182138,00 гривень.

Відповідно до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік, позивачка задекларувала 157383 гривень витрат, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності.

97197 гривень з вищенаведених витрат знайшли своє підтвердження.

Під час перевірки позивачкою було надано первинні документи щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (алкоголь, продукти харчування) на суму 60186 гривень (арк.спр.54-60).

Разом з тим, під час перевірки позивачем не було надано Книгу обліку доходів та витрат за 2014 рік, книги обліку розрахункових операцій за 2014 рік, фіскальні звітні чеки з РРО, контрольні стрічки з РРО за 2014 рік, у зв'язку з їх втратою (арк.спр.30)

Таким чином, на час перевірки були відсутні документи, які б могли підтвердити факти реалізації, або іншого використання у власної господарської діяльності придбаного на суму 60186 гривень алкоголю та продуктів харчування.

Враховуючи відсутність документів про реалізацію алкоголю та продуктів на суму 60186 гривень протягом 2014 року, ревізором зроблено висновок, про неможливість віднесення до витрат, зазначеної суми, оскільки за таких обставин, зазначені витрати не відносяться до здійснення господарської діяльності позивачки.

За результатами перевірки, податковим органом було обраховано заниження позивачем оподаткованого доходу на суму 60186 гривень, внаслідок чого визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 9027,86 гривень.

Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 9027,86 гривень.

Позивачем зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено не було, а визначення грошове зобов'язання сплачено у повному обсязі.

Також, від зазначеної суми заниження (60186 гривень) було додатково обраховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 20884,55 гривень, а також штрафи за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховуються єдиний внесок в розмірі 255 гривень, а також штраф за несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 1044,23 гривень (арк.спр.17).

Пункт 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України визначає, що об'єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом ІІІ цього Кодексу ( п. 177.4 ст. 177).

Відповідно до п. 138.4, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

При цьому, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Позивачем, в порушення наведених вище норм, а ні під час перевірки, а ні під час судового розгляду, не надано підтверджуючи документи, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходу, по придбаним ТМЦ (послуг) на суму 60186,00 гривень, а саме книгу обліку доходів та витрат, книги обліку розрахункових операцій, контрольні стрічки з реєстратора розрахункових операцій, документи щодо складових інгредієнтів реалізованих страв в тому числі на банкетах та інших документів, обґрунтувавши це їх втратою.

Обов'язок вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару передбачений п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України. Більш того, приписами пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України передбачений також обов'язок платника податків надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Таким чином, суд вважає, що відповідач правомірно дійшов висновку, що позивачкою необґрунтовано віднесено до витрат суму 60186,00 гривень, пов'язаність яких з господарською діяльності документально не підтверджена.

Враховуючи це, відповідачем правомірно донараховано на суму виявленого доходу єдиний внесок та штрафні санкції.

Так, відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону , - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності , що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо неналежного відображення вищенаведеного порушення в акті перевірки, так як вищенаведений факт порушення детально описаний в ньому (акті).

Окрім того, з норм діючого законодавства не вбачається, що незначні помилки акту перевірки (у разі їх фактичної наявності) або незрозумілість такого акту саме платнику податків можуть бути підставою для його звільнення від обов'язку щодо сплати податків та зборів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0008281703 від 05.03.2015 року, рішення про застосування штрафних санкцій № 0008311703 від 05.03.2015 року та рішення про застосування штрафних санкцій № 0008331703 від 05.03.2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /В.Л. Романішин/

/О.І. Шляхтицький/