ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 922/3234/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),

суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.09.2015

у справі№ 922/3234/15 господарського суду Харківської області

за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

доПублічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія"

простягнення 67 524,36 грн.,

за участю представників:

від позивачаЖигальська Ю.Ю.

від відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ "СК "ВУСО") звернулося до господарського Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (далі - ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія") про стягнення страхового відшкодування у розмірі 48 828,56 грн., інфляційних втрат у розмірі 18 129,92 грн. та 3% річних у розмірі 565,88 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2015 у справі № 922/3234/15 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги ПрАТ "СК "ВУСО" задоволено повністю; стягнуто з ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія" на користь позивача 48 828,56 грн. страхового відшкодування, 18 129,92 грн. інфляційних втрат, 565,88 грн. 3% річних та 1 827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 (колегія суддів у складі: Істоміної О.А. - головуючого, Барбашової С.В., Тарасової І.В.) рішення господарського Харківської області від 13.07.2015 у справі № 922/3234/15 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18 129,92 грн. інфляційних втрат та 565,88 грн. 3% річних скасовано і в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено; скасовано рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору в сумі 1 827,00 грн. і прийнято в цій частині нове рішення, яким здійснено новий розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 321,15 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви; в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 у справі № 922/3234/15, ПрАТ "СК "ВУСО" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову, а рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2015 у даній справі залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.02.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПрАТ "СК "ВУСО" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.02.2016 о 10 год. 50 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.08.2014 у м. Харкові по вул. Сумській, 74 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Fiat Linea (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) та автомобіля Mazda3 (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під управлінням водія ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8).

Згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту № 1073538-02-21-01 від 13.12.2013 майнові інтереси власника автомобіля НОМЕР_3 були застраховані позивачем у справі - ПрАТ "СК "ВУСО".

За умовами вказаного договору ПрАТ "СК "ВУСО" зобов'язалось при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в межах страхової суми.

Відповідно до відомостей про дорожньо-транспортну пригоду, які містяться у довідці ДАІ у Дзержинському районі м. Харкова за № 9423061 від 01.09.2014 та обставин, встановлених Дзержинським районним судом м. Харкова у постанові від 26.09.2014 у справі № 638/14932/14-п (провадження № 3/638/2661/14), вищезазначена дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_8 Вказаною постановою Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

12.08.2014 страхувальником була подана позивачу заява про виплату страхового відшкодування.

Характер та обсяг отриманих збитків в результаті ДТП підтверджується звітом № 14/9/755/622025 по визначенню вартості відновлювального ремонту від 16.09.2014, складеним ФОП ОСОБА_9 (свідоцтво НОМЕР_5 від 02.04.2003), розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику автомобіля НОМЕР_3 становить: 64 330,41 грн.

Згідно зі звітом позивача № 4956-20 від 10.09.2014 сума збитків становить 62 622,30 грн., а сума страхового відшкодування - 49 828,56 грн.

22.09.2014 на підставі звіту від 10.09.2014 та на виконання договору добровільного страхування наземного транспорту № 1073538-02-21-01 від 13.12.2013, позивачем було складено страховий акт № 3867-02, згідно з яким сума страхового відшкодування складає 49 828,56 грн.

Виконуючи свої зобов'язання за договором страхування № 1073538-02-21-01 від 13.12.2013, позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування в сумі 49 828,56 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10760 від 22.09.2014.

Цивільна відповідальність ОСОБА_8 на момент настання страхової події була застрахована в ПАТ "Харківська муніципальна страхова компанія" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_4 (поліс), яким передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну потерпілого, в сумі 50 000,00 грн. та франшизу в сумі 1 000,00 грн.

На підставі наведеного, 01.10.2014 позивачем було направлено на адресу відповідача регресну вимогу за № 4342 про виплату страхового відшкодування на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" в сумі 49 828,56 грн.

Оскільки відповідачем не було здійснено виплату страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 48 828,56 грн. (без урахування франшизи в сумі 1 000,00 грн.) страхового відшкодування.

Предмет позову у даній справі становлять вимоги про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування у розмірі 48 828,56 грн., а крім того, інфляційних втрат у розмірі 18 129,92 грн. та 3% річних у розмірі 565,88 грн.

За змістом положень ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Приписами ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За приписами ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що позивач, в силу приписів ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, вправі вимагати від особи, відповідальної за завдані збитки, відшкодування в межах фактичних витрат виплаченого ним страхового відшкодування, зокрема, і від відповідача у справі, який прийняв на себе цивільно-правову відповідальність винної особи - ОСОБА_8 згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № НОМЕР_4

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача 48 828,56 грн. страхового відшкодування.

Крім того, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України заявлено вимоги про стягнення з відповідача 18 129,92 грн. інфляційних втрат та 565,88 грн. 3% річних за несвоєчасне здійснення відповідачем страхової виплати на користь позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 565,88 грн. та інфляційних втрат у сумі 18 129,92 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем направлялась відповідачу вимога за № 4342 від 01.10.2014 про виплату 49 828,56 грн., яка залишена останнім без задоволення, а отже з боку відповідача мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з таким висновком господарського суду Харківської області, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме ст. 625 ЦК України (відповідальність за порушення грошового зобов'язання), без урахування правової природи спірних правовідносин.

Так, відшкодування шкоди є мірою відповідальності, а дія ч. 2 ст. 625 ЦК України про обов'язок боржника сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у сумі 18 129,92 грн. та 3% річних у сумі 565,88 грн. та прийняв у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Також, у зв'язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних та прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд, на підставі приписів ст. 49, п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України, правомірно здійснив новий розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи, пропорційно задоволеним вимогам.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 у справі № 922/3234/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук