ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року Справа № 904/3800/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГоголь Т.Г. (доповідач),

суддівДобролюбової Т.В., Швеця В.О.

розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно, відповідача: Мухіна Ю.О. - дов. від 22.12.15,

касаційну скаргуФермерського господарства Кропови Р.Г.

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.12.15

у справі№904/3800/15 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовомФермерського господарства Кропови Р.Г.

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Спаський"

третя особаДержавна інспекція сільського господарства в Дніпропетровській області

простягнення збитків

Фермерське господарство Кропови Р.Г. звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Спаський" про стягнення 51855,06 грн. збитків. Позивач вказував на те, що відповідач самовільно використовував земельні ділянки, загальною площею 27,8017 га, надані позивачеві в користування за договорами оренди, укладеними з фізичними особами; що він на виконання цих договорів оренди сплатив орендодавцям орендну плату. Втім, спірні земельні ділянки були засіяні у 2014 році відповідачем та зібрано з них врожай сільськогосподарських культур, що позбавило позивача можливості користуватися орендованими земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення, та, відповідно отримати з них дохід. Позов обґрунтований приписами статей 125, 152 Земельного кодексу України, статей 3, 16, 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.15 (суддя Соловйова А.Є.) в позові відмовлено. Господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи фактів самовільного зайняття і використання саме відповідачем наданих в оренду позивачу земельних ділянок та понесення позивачем спірних збитків. Суд не установив повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.12.15 (судді: Коваль Л.А., Пархоменко Н.В., Чередко А.Є.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Фермерське господарство Кропови Р.Г. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 3, 22 Цивільного кодексу України, статей 125, 152 Земельного кодексу України. На думку товариства, судами невірно оцінені докази у справі та неправильно встановлені обставини справи. Скаржник вважає доведеним матеріалами справи факт понесення позивачем збитків та зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача, що полягали у засіванні спірних земельних ділянок та збиранні врожаю з них упродовж 2014 року, не зміг використовувати такі земельні ділянки за цільовим призначенням.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Крім того, у судовому засіданні представник відповідача зазначив, що у справі №904/2402/15 Господарського суду Дніпропетровської області вирішувався спір про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у вигляді вартості 26,67 тон пшениці, 41,86 тон кукурудзи та 25,26 тон соняшника, як таких, що отримані поза правовою підставою, та у такому позові судами було відмовлено.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 15.02.14 до 21.05.14 Фермерське господарство Кропови Р.Г. - орендар уклав з фізичними особами Фоменко В.А., Шевченко П.Т., Козловим В.М., Яриною П.А., Яловою Г.Т., Шевченко М.І., Федіною К.А. - орендодавцями вісім договорів оренди землі. За цими договорами орендодавці надали, а орендар прийняв у строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Загальна площа переданих позивачеві в оренду земельних ділянок (кадастрові номери: 1223286500:02:023:0019, 1223286500:02:001:0015, 1223286500:02:001:0016, 1223286500:02:040:0005, 1223286500:02:063:0014, 1223286500:02:001:0009, 1223286500:02:023:0030, 1223286500:02:001:0008) склала 27,8017 га. Пунктами 2 вказаних договорів оренди передбачено, що в оренду передаються земельні ділянки у стані, придатному для використання - для виконання сільськогосподарських робіт; за складом і видами угідь є ріллею. Пунктом 5 договорів оренди визначено розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а пунктами 9, 10 узгоджено форму, у якій сплачується орендна плата (як у грошовій формі так і у натуральній), її розмір, строк сплати орендної плати. Згідно з пунктом 8 договорів їх укладено на 10 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Право оренди вказаних земельних ділянок було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами з держреєстру. Позивач (як на підставу позову) посилався на те, що орендовані ним земельні ділянки були самовільно зайняті відповідачем та використовуються ним, і це (на його думку) підтверджується актами червня 2014 року, складеними агрономом управління АПР, депутатом Спаської сільської ради, агрономом Фермерського господарства "Гайворонського А.І." і землевласниками; актом від 30.11.14, складеним головою Фермерського господарства "Гайворонського А.І.", головою асоціації фермерів Новомосковського району, головою Фермерського господарства "Стешенко", головою Фермерського господарства "Кропови Р.Г."; листом Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області від 03.07.14 №06.1113-30/к235. Оцінивши зазначені документи, господарські суди попередніх інстанцій установили, що вони не є належними доказами на підтвердження факту самовільного зайняття спірної земельної ділянки саме відповідачем. Суди установили, що в актах червня 2014 року не зазначено ким засіяні спірні земельні ділянки, їх кадастрові номери; що акт перевірки від 30.11.14 складений особами неуповноваженими на вчинення таких дій та у ньому не відображено обставин самовільного зайняття спірних ділянок, яким чином та у який спосіб визначалася особа, яка займала і використовувала такі ділянки; що лист від 03.07.14, у розумінні приписів земельного законодавства, не є належним доказом встановлення обставин щодо зайняття спірних земельних ділянок відповідачем, висновки, котрі містяться у ньому, зроблені без належної перевірки відповідних обставин, пояснення у відповідача не відбиралися, до адміністративної відповідальності він не притягався. Водночас, як установили суди, інших належних доказів на підтвердження факту самовільного зайняття і використання саме відповідачем спірних земельних ділянок позивачем не надано. В процесі розгляду спору господарські суди не установили складу цивільного правопорушення в діях відповідача. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Фермерського господарства Кропови Р.Г. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Спаський" 51855,06 грн. збитків. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість цих вимог. Відповідно до приписів статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Приписами частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Земельний кодекс України у частині 2 статті 152 унормовує, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Поряд з цим порядок відшкодування шкоди унормований главою 82 Цивільного кодексу України. Приписами частин 1, 2 статті 1166 названого Кодексу якою визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладений обов'язок відшкодування шкоди. Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Поряд з цим, обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. За приписами статті 34 названого Кодексу будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Тобто обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди визнали недоведеним факт самовільного зайняття і використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Спаський" (відповідачем) спірних земельних ділянок, тобто те, що саме він є безпосереднім заподіювачем шкоди позивачу. Суди установили відсутність усіх складових цивільного правопорушення в діях відповідача, як то: протиправної поведінки відповідача та його вини, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди. Водночас не установлено судами і причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою, що унеможливлює висновок про обґрунтованість позову. Як вже зазначалося, позивач, на підтвердження факту самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок, посилався на акти червня 2014 року, акт від 30.11.14, лист від 03.07.14. Проте, надавши оцінку цим документам, суди установили, що вони не доводять факту зайняття і використання спірних земельних ділянок саме відповідачем; що інших належних доказів на підтвердження такого позивачем не надано. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, позаяк не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

За таких встановлених судами обставин справи, відсутні підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги скаржника.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.12.15 у справі №904/3800/15 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фермерського господарства Кропови Р.Г. залишити без задоволення.

Головуючий, суддя Т.Гоголь

Судді Т.Добролюбова

В.Швець