- Позивач (Заявник): Гончарук Володимир Миколайович
- Позивач (Заявник): Денисенко Віталій Вікторович
- Відповідач (Боржник): Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна
- Позивач (Заявник): Денисенко Оксана Володимирівна
- 3-я особа: Товариство з обмеженою відповідольністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс"
- 3-я особа відповідача: Товариство з обмеженою відповідольністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс"
- 3-я особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс"
- 3-я особа: ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс"
- Заявник касаційної інстанції: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
23 лютого 2016 р. Справа № 802/3826/15-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,,
за участю:
секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни
представника позивача: ОСОБА_1
трятя особа: Степка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
до: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор Плюс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровал"
про: визнання рішення протиправним та скасування державної реєстрації
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор Плюс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровал" про визнання рішення протиправним та скасування державної реєстрації.
Ухвалою від 26 жовтня 2015 року було відкрито провадження у адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 30 жовтня 2006 р. між ОСОБА_3 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладено кредитний договір № 0101/1006/88-014 за умовами якого останнім надано грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45000 доларів США. На забезпечення виконання цього зобов'язання, цього ж дня укладено договір іпотеки між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 74,1 кв.м., яка належить на праві спільної сумісної власності позивачам.
В подальшому, між ПАТ «Сведбанк», що є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір про відступлення права за даним іпотечним договором та нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 24374001 від 12.09.2015 року, а саме: про реєстрацію за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» права власності на належну позивачу вищевказану квартиру.
Позивач вважає таке рішення відповідача неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято без додержання вимог чинного законодавства, а саме: не враховано, що третьою особою не дотримано порядку позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки; реєстрацію права власності здійснено без згоди власника. Також, в порушення частини сьомої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором проведено реєстрацію нерухомого майна поза місцем його розташування та залишено поза увагою той факт, що статтею 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з`явилась, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, про що свідчать матеріали справи.
Представник третьої особи позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, навівши заперечення аналогічні письмовим поясненням відповідача.
Відповідачем через канцелярію суду було подано письмові заперечення на позовну заяву. У них зазначалось, що іпотекодержателем виконано вимоги щодо позасудового врегулювання порушень договору іпотеки, шляхом направлення на адресу боржника вимоги про погашення боргу за кредитним договором з пропозицією погасити його в тридцятиденний строк. Ця вимога повернулась від іпотекодавця з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання". Крім того, іпотечний договір № 0101/1006/88-014-Z-01 є підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки, оскільки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання, згідно якого іпотекодержатель має право набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань на підставі цього договору в порядку, установленому чинним законодавством.
В заперечення на посилання позивача на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" зазначено, що вказана у статті 1 цього Закону правова норма поширюється на відносини повязані з примусовим стягненням на нерухоме майно, тоді як в даному випадку право власності на квартиру позивача оформлено на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі, який підписаний в добровільному порядку обома сторонами, тобто відчуження відбулось за згодою сторін.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.
30.10.2006 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0101/1006/88-014 (кредитний договір), за умовами якого остання отримала на строк з 30.10.2006 року по 20.10.2016 року, грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник та позикодавець уклали іпотечний договір від 30.10.2006 року № 0101/1006/88-014-Z-01 (іпотечний договір), згідно пункту 1 якого, Іпотекодавець передала в іпотеку, належну їй на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1.
28.11.2015 року між ПАТ «Сведбанк», що є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступало правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір факторингу №15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого останнє прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі кредитного договору № 0101/1006/88-014 та іпотечного договору № 0101/1006/88-014-Z-01, укладені між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та позивачами.
12.09.2015 року представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернувся до державного реєстратора з заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.
За результатами розгляду заяви державним реєстратором прийнято рішення №24374001 від 12.09.2015 року про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», на підставі якого внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача позивач звернулася з даним позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі--Закон № 1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно абзацу 2 частини першої статті 9 Закону № 1952-IV, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Також відповідно до пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №868 від 17.10.2013 року, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України (далі порядок №868), державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).
В свою чергу, нотаріус, в розумінні статті 3 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII), - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п'ятої цієї статті (частина 7 статті 3 Закону № 1952-IV).
Згідно визначення, наведеного у статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII), нотаріальний округ це територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом (ч.3 ст. 13-1 Закону № 3425-XII.).
Як вже зазначалося вище, предметом договору іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться у м. Вінниця та право власності на яке, зареєстровано за третьою особою.
Проте, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, всупереч процитованих вище вимог статті 3 Закону № 1952-IV та статті 13-1 Закону № 425-XII, здійснено державну реєстрацію права власності спірного майна, не за місцем його розташування та яке знаходиться поза межами нотаріального округу, в рамках якого відповідач має право здійснювати нотаріальну діяльність.
Слід також зазначити, що відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Тобто законодавець пов`язує державну реєстрацію прав з вчиненням нотаріальної дії.
Так, стаття 34 Закону № 3425-XII встановлює перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, а саме: посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності тощо); вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; видача свідоцтва про право на спадщину; видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; проведення опису майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; видача дублікатів нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації; засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчення справжності підпису на документах; засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу; посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; посвідчення факту, що фізична особа є живою; посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці; посвідчення час пред'явлення документів; передача заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; приймання у депозит грошових сум та цінних паперів; вчинення виконавчих написів; вчинення протестів векселів; вчинення морських протестів; прийняття на зберігання документів. На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.
При цьому на думку суду, проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно відбувається разом з вчиненням нотаріальних дій, які безпосередньо пов'язані з правом на майно, а саме, посвідчення правочинів відчуження (купівля - продаж, дарування щодо).
Однак, у досліджуваному судом випадку проведення державної реєстрації права на спірну квартиру нотаріусом здійснено без вчинення відповідної нотаріальної дії.
Окремо суд зазначає, що стаття 55 Закону України «Про нотаріат», містить перелік нотаріальних дій, які можуть провадитися не тільки за місцезнаходженням майна, а й за місцем реєстрації однієї зі сторін правочину. Зокрема, у частині четвертій цієї статті зазначено, що посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
Однак у цьому випадку вказана норма застосуванню не підлягає, оскільки як встановлено судом, оскаржуваній реєстрації права не передувало укладення договору відчуження та, відповідно вчинення з цього приводу нотаріальних дій.
При вирішені цього спору, суд вважає за необхідне зазначити й про таке
Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898- IV), у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (ч. 1 ст. 7 Закону №898-IV).
Згідно частини першої статті 24 Закону №898-IV, відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.ч. 1, 3 ст.і 33 Закону №898- IV).
Частиною першою статті 35 вказаного Закону передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону №898- IV, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №898-IV, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Пунктом 46 Порядку №868 встановлено особливості державної реєстрації іпотеки, відповідно до якого для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:
1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;
2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Як встановлено судом, пунктом 11 іпотечного договору № 0101/1006/88-014-Z-01 передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання.
При настанні зазначених у цьому пункті договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Таким чином, відповідно до умов договору іпотеки, право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя у випадку, якщо його вимога, протягом встановленого договором строку, залишається без задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи підтведженням того, що письмова вимога про усунення порушення за кредитним договором №0101/1006/88-014 від 30 жовтня 2006 року надсилалась позивачу є свідоцтво приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича. Зазначеним свідоцтвом посвідчено, що нотаріусом 24 лютого 2015 року заяву ТОВ "Вектор плюс" передано ОСОБА_3. В заяві містились відомості щодо письмової вимоги про усунення порушення за Кредитним договором, права за яким уступлені на користь ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс", суму розрахунку відповідальної заборгованості та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Інших підтверджень вручення письмової вимоги не надавалось.
Отже, твердження позивача про те, що вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень, вищенаведеними документами не спростовуються.
Щодо посилань позивача на порушення положень статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суд вказує на наступне.
Статтею 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі-Закон № 1304-7), встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
Так, поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п.2 ч.1 ст.263 ЦК України).
Отже мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Тому установлений вищезазначеним Законом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки.
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-7, протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
При цьому, суд зазначає, що в процитованій вище статті йдеться про заборону відчуження майна саме без згоди власника. Отже наявність чи відсутність такої є визначальним фактором при переході права власності від однієї особи до іншої.
На думку суду, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню вищезазначена правова норма, оскільки позивач, при укладенні договору іпотеки надав добровільну згоду на відчуження майна, що є предметом іпотеки, в разі невиконання ним умов кредитного договору.
Додатково суд вважає за необхідне також зазначити й про те, що приймаючи оскаржуване рішення державний реєстратор керується пунктом 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011р. Однак, вказаний НПА втратив чинність 11.02.2014 р. на підставі Постанови КМ № 868 від 17.10.2013 р.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що оскаржуване рішення про реєстрацію права власності прийнято не за місцем розташування нерухомого майна та не проведено належної оцінки предмету іпотеки, що є порушенням статей 3, 37 Закону № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», суд вважає, що доводи позивачів про протиправність оскаржуваного рішення є обґрунтованими.
З урахуванням доведеної представником позивача протиправності рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 12.09.2015 індексний номер 24374001 про державну реєстрацію права приватної власності, суд доходить висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації (номер запису про право власності: 11148320, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу індексний номер: 24374001 від 12.09.2015 року) права приватної власності ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс", яка є похідною.
Згідно ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд, для захисту прав позивачів дійшов висновку про необхідність скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 12.09.2015 року індексний номер 24374001 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" на квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищезазначене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, враховуючи, що оскаржуване рішення не відповідає всім переліченим критеріям, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора належить задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 12.09.2015 року індексний номер 24374001 про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс"" на квартиру АДРЕСА_1 заг. пл. 74,1 кв.м. житловою пл. 42.1 кв.м.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (ід.код НОМЕР_1, що проживає: АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 365,40 грн. (триста шістдесят п`ять грн. 20 коп.)
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна
- Номер:
- Опис: визнання рішення протиправним та скасування державної реєстрації
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 802/3826/15-а
- Суд: Вінницький окружний адміністративний суд
- Суддя: Чернюк Алла Юріївна
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 26.10.2015
- Дата етапу: 24.05.2016
- Номер:
- Опис: визнання рішення протиправним та скасування державної реєстрації
- Тип справи: Адміністративна апеляційна скарга
- Номер справи: 802/3826/15-а
- Суд: Вінницький апеляційний адміністративний суд
- Суддя: Чернюк Алла Юріївна
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 24.11.2015
- Дата етапу: 17.12.2015
- Номер:
- Опис: визнання рішення протиправним та скасування державної реєстрації
- Тип справи: Адміністративна апеляційна скарга
- Номер справи: 802/3826/15-а
- Суд: Вінницький апеляційний адміністративний суд
- Суддя: Чернюк Алла Юріївна
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 29.03.2016
- Дата етапу: 24.05.2016
- Номер:
- Опис: визнання рішення протиправним та скасування державної реєстрації
- Тип справи: Касаційна скарга
- Номер справи: 802/3826/15-а
- Суд: Касаційний адміністративний суд
- Суддя: Чернюк Алла Юріївна
- Результати справи:
- Етап діла: Рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 13.06.2016
- Дата етапу: 21.07.2016