Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 р. Справа № 805/4908/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голошивця І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання неправомірними дій Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та зобов'язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати неправомірними та такими, що порушують права позивача, дії відповідача щодо незабезпечення її права на отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зобов'язати Територіальне Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу відповідними установами у встановленому законом порядку вихідну допомогу судді, який вийшов у відставку, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 28 січня 2014 року на адресу Вищої Ради юстиції України рекомендованим листом направила заяву про відставку, яку отримано Вищою Радою юстиції 03 лютого 2014 року. Розгляд матеріалів щодо внесення подань до Верховної ради України про звільнення суддів з посад у зв'язку з поданням заяви про відставку, в тому числі й у відношенні позивача, було призначено порядком денним №2 засідання Вищої ради юстиції від 25 лютого 2014 року та порядком денним №2 засідання Вищої ради юстиції від 18 березня 2014 року, проте фактично розгляд цих матеріалів відбувся на засіданнях Вищої ради юстиції 30 червня 2015 року.

Наказом №47-к голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області «Про звільнення судді ОСОБА_1» від 18 серпня 2015 року позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Звернувшись до Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з листом щодо виплати вихідної неоподаткованої допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року у редакції, що діяла на момент подачі заяви про відставку, однак, отримала відповідь з відмовою з тих підстав, що на момент прийняття Постанови про звільнення позивача у відставку, стаття 136 зазначеного Закону втратила чинність.

У зв'язку з викладеним, вважає дії відповідача неправомірними, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та надав до суду письмову заяву про розгляд справи без участі позивача.

На адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення в обґрунтуванні яких зазначено, що у наказі голови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 серпня 2015 року № 47-к не містить зобов'язання здійснити виплату позивачу, який звільнений у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат. Посилання позивача на порушення її прав і свобод які виникли у зв'язку з невиплатою їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на думку відповідача не обґрунтоване у зв'язку з тим, що Конституційний суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судій, а її невиплату до звуження конституційних прав судді, а також зазначив, що положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містять визначення щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, крім того, не мають зворотної сили і на позивача не розповсюджується. У зв'язку з наведеним вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та розглянути справу без участі представника ТУ ДСА України в Донецькій області.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження, та фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В СТ А Н О В И В:

ОСОБА_1 з 22 листопада 1995 року працювала суддею Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області та, маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яку отримано останньою 03 лютого 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.32).

Відповідно до порядку денного №2 засідання Вищої ради юстиції від 25 лютого 2014 року та порядку денного №2 засідання Вищої ради юстиції від 18 березня 2014 року на засіданні Вищої ради юстиції відбувся розгляд матеріалів щодо внесення подань про звільнення суддів з посад за загальними обставинами, зокрема, у зв'язку з поданням, крім іншого, заяви про відставку ОСОБА_1 (а.с.33-43).

30 червня 2015 року, відповідно до порядку денного засідання секції Вищої ради юстиції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад, розглянуто матеріали щодо внесення подань про звільнення суддів з посад за загальними обставинами, зокрема, у зв'язку з поданням заяви про відставку, крім інших, ОСОБА_1 - суддею Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області (а.с.52-55).

Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №634-VІІІ "Про звільнення суддів", ОСОБА_1 звільнено з посади судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з поданням заяви про відставку, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України (а.с.46-47).

Наказом Голови Костянтинівського міськрайонного суду від 18 серпня 2015 року №47-к «Про звільнення судді ОСОБА_1» вирішено вважати ОСОБА_1, суддю Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області (таб. № 787) звільненою з займаної посади 18 серпня 2015 року у зв'язку з поданням заяви про відставку, на підставі Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 16 липня 2015 року №634-VIII. (а.с.70)

З метою отримання вихідної неоподаткованої допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, 30 вересня 2015 року позивач звернулась до Територіального управління ДСА України в Донецькій області із відповідною заявою (а.с. 57).

За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 Територіальне управління ДСА України в Донецькій області у листі від 06 листопада 2015 року №07-3910-15 повідомила позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги, оскільки, на час прийняття Постанови Верховною Радою України «Про звільнення суддів» від 16 липня 2015 року №634-VIII, стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно з Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, а також з набуттям чинності 28 березня 2015 року Закону України №192-VIIІ від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд», яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції (а.с.49).

Не погодившись з вказаною відмовою позивач звернулась до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення по справі суд керується наступним.

Відповідно до п. 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Так, звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), становить не менше двадцяти років, та на підставі подання суддею заяви про відставку, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Згідно довідки Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області №33 від 02 вересня 2015 року, ОСОБА_1 на день звільнення - 18 серпня 2015 року (наказ №47-к від 18.08.2015р.) має стаж, що дає право на відставку, одержання щомісячного грошового утримування та вихідної допомоги в зв'язку з відставкою судді - 22 роки 06 місяців 25 днів (а.с.56).

Згідно до ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Вищевказане вбачається також з рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційним судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Отже, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати вихідної допомоги такому судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд зауважує, що 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Однак, зазначена обставина не є підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку реалізовано нею до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні".

Частиною 3 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Так, подання заяви про відставку та внесення Вищою радою юстиції відповідного подання до Верховної Ради України вказує на набуття суддею права на відставку.

Безпосередню роль у цьому процесі також відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" №1861-VI від 10 лютого 2010 року, керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях, за результатом розгляду якого, рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою Верховної Ради (ч.8 ст. 216-1).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яка надійшла до Вищої Ради юстиції 03 лютого 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.32), що не оспорюється сторонами, а відповідне подання Вищої ради юстиції внесено до Верховної Ради України лише 30 червня 2015 року.

Разом з тим, фактичне звільнення позивача з посади судді у зв'язку із поданням заяви про відставку відбулося лише 16 липня 2015 року на підставі постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №634-VІІІ "Про звільнення суддів" (а.с.46-47).

Так, на переконання суду, тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від волі позивача, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Суд при вирішенні спору також враховує, що позбавлення позивача права на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Таким чином, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну "Про судоустрій і статус суддів", а дії Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо відмови у нарахуванні судді ОСОБА_1, яка вийшла у відставку, зазначеної вихідної допомоги є протиправними, що є підставою для зобов'язання відповідачів вчинити відповідні дії.

З таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачами не доведено правомірність не виплати вихідної допомоги відповідно до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями ст. ст. 4-15, 51, 69-72, 86, 94, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання неправомірними дій Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати дії Територіального Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області протиправними щодо відмови у нарахуванні судді ОСОБА_1, яка вийшла у відставку, вихідної допомоги судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Зобов'язати Територіальне Управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Голошивець І.О.