Справа № 569/1639/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Тимощука О.Я., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

10 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії. В позові зазначила, що вона перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне  та отримує пенсію за віком відповідно до  Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Їй призначена довічна пенсія, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, виданим 19 листопада 2015 року. З 05 серпня 2015 року їй була призупинена виплата пенсії через зайнятість її на посаді державного службовця, яка дає їй право на призначення пенсії у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу».

З питання поновлення виплати пенсії з 05 серпня 2015 року, 09 лютого 2016 року вона звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, однак їй було відмовлено у відновлені виплати пенсії на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та від 24.12.2015року №911-VIII.

У зв'язку з чим ОСОБА_1 була вимушена звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, які полягають у призупиненні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; зобов’язати  Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком  відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 10 серпня 2015 року у попередньому розмірі із наступними перерахунками, визначеними Законом; стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне на її користь суму сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 12 лютого 2016 року відкрито скорочене провадження у справі.

У відповідності до ст. 183-2 КАС України відповідач надав суду заперечення проти позову, відповідно до змісту яких заперечує проти позову у повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову. Крім того, просить постановити ухвалу про звернення Рівненського міського суду до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень п.9 розділу ІІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та п. 17 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від  24.12.2015 року №911-VIII в частині зупинення виплати призначених пенсій працюючим державним службовцям; зупинити провадження до розгляду Верховним Судом України вказаного подання.

Дослідивши матеріали справи, встановивши обставини і перевіривши їх доказами, надані суду заперечення, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак є підставою для задоволення адміністративного позову.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне та їй призначено довічну пенсію у відповідності до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Перебуваючи на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне ОСОБА_1 продовжує працювати державним службовцем, тому з 05 серпня 2015 року їй була припинена виплата пенсії у відповідності до Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України   «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 8 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсії із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.

Позивач з 05 серпня 2015 року отримувала пенсію за віком. Продовжуючи працювати на посаді в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне після призначення пенсії за віком, продовжила сплату обов’язкових платежів, є особою, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню в розумінні ст. 11 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 45 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Як встановлено за матеріалами справи, пенсія за віком позивачу призначена довічно.

В абзаці 2 частини 1 статті 47 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в редакції до 01 квітня 2015 року передбачалося, що пенсії виплачуються без урахування одержаної заробітної плати (доходу).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, внесено зміни до статті 47  Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» , відповідно до яких установлено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Пунктом 5 Прикінцевих положень вищевказаного Закону передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до  законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки до 01 червня 2015 року закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах не прийнято, з указаного дня норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних Законів («Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів»,  та інші), є скасованими. Тобто, правові норми, які надавали право особі, яка працює на посаді службовця органу місцевого самоврядування, та інших визначених посадах, на призначення пенсії або щомісячного довічного утримання, припинили дію, починаючи з 01 червня 2015 року.

Починаючи з 01 червня 2015 року на позивача не поширюються встановлені частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  (в редакції Закону від 02 березня 2015 року №213-VII) обмеження щодо виплати пенсії, адже з 01 червня 2015 року робота на займаній позивачем посаді не дає права на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених спеціальними Законами. На даний час особам, які працюють на посадах, визначених згаданими спеціальними Законами, пенсія призначається відповідно до  Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тобто,  з 01 червня 2015 року відсутні правові підстави для невиплати позивачу пенсії.

В даному випадку, з 01 червня 2015 року позивач фактично втратила право на призначення пенсії у порядку та у розмірі, що визначалися Законом України «Про державну службу», у зв’язку з чим передбачені ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, і з 05 серпня перешкод для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні. 

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» принципами загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування порушення норм цього  Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) зазначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або  юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними  принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є  нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Враховуючи викладене,  вважаю, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства, тому слід визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, які полягають у призупиненні виплати позивачу пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо розгляду справи у загальному порядку з огляду на те, що скорочений порядок розгляду адміністративних справ щодо пенсійних виплат визначений п. 2 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

На розгляді справи у скороченому провадженні наполягав і позивач у адміністративному позові.

У свою чергу відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо позбавлення права відповідача можливості звернутися до касаційного суду у випадку задоволення позову, розглянутого у скороченому провадженні, покликається на рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2000 року у справі ОСОБА_2 проти Іспанії. Суд не погоджується з такою позицією, оскільки Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини націлена саме на захист інтересів особи від неправомірного втручання держави, а не навпаки.

Крім того, у відповідності до ч. 4  ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, оцінюючи повідомлені позивачем у позові та відповідачем у запереченнях обставини, вважає їх достатніми для прийняття законного рішення у скороченому провадженні та не бачить підстав для виклику осіб та проведенні судового засідання за загальними правилами КАС України.

Щодо клопотання відповідача в частині постановлення ухвали про звернення Рівненського міського суду до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень п. 9 розділу Ш Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та п. 17 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від  24.12.2015 року №911-VIII в частині зупинення виплати призначених пенсій працюючим державним службовцям та зупинення у зв’язку з цим провадження по даній справі, вважаю його таким, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 551,20 грн. (а.с.1).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167, 183-2, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, які полягають у призупиненні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов’язати  Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне поновити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком  відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 10 серпня 2015 року у попередньому розмірі із наступними перерахунками, визначеними Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 551 (п’ятсот п’ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Допустити постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв’язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.          

Суддя Рівненського

міського суду                                                                        ОСОБА_3