Справа № 442/4541/15 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/783/220/16 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.

Категорія:52

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Курій Н.М.,

суддів: Крайник Н.П., Бойко С.М.,

за секретаря Куцика І.Б.,

з участю: ОСОБА_2,

представника органу опіки і піклування - Поліщук Р.І.,

представника Дрогобицького районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді - Дяків Н.Й., прокурора Пиць Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року у справі за позовом Органу опіки та піклування в особі Дрогобицької райдержадміністрації до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Смільнянської сільської ради Дрогобицького району, Дрогобицький районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИЛА:

Дрогобицька районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, звернулась з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Позивач посилався на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, зловживає спиртними напоями та неодноразово притягалась до адміністративної відповідальності.

ОСОБА_2 позов не визнала, посилаючись на можливість та бажання змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року вищезазначений позов задоволено.

Суд позбавив ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, жительку села Смільна Дрогобицького району батьківських прав відносно її дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6 як таку, що ухиляється від виконання покладених на неї батьківських обов'язків.

Суд забезпечив збереженням майна та житла за адресою: АДРЕСА_1 яке належить на праві користування дітям: ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не встановив на підставі чого працівники райдержадміністрації дійшли висновку про те, що вона без поважних причин не виявляє щодо дітей батьківського піклування та те, що умови проживання дітей є неналежними.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не доведено будь якого фактичного порушення нею Сімейного кодексу України та наявності або відсутності звернення її дітей за захистом або скаргами щодо неї.

Апелянт зазначає, що суд не заслуховував думку її дітей щодо вирішення питання про позбавлення її батьківських прав.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, залишивши її дітей на її вихованні та утриманні.

Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що в порушення вимог ст. 150 СК України ОСОБА_2 неналежно виконує обов'язок щодо виховання своїх малолітніх дітей, а тому дійшов переконання, що є всі підстави для того, щоб позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітніх дітей, оскільки остання без поважних причин не виявляє щодо них батьківського піклування, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо їх виховання та утримання.

Проте, з таким висновком суду у зв'язку з неправильним застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та порушеннями вимог процесуального права, погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 59 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Законом, зокрема ч. 4 ст. 61 ЦПК України, установлено, що вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що батьками малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8 є ОСОБА_2 та ОСОБА_11.

Батько дитини, ОСОБА_11, записаний відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Батьками малолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_12, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_13 є ОСОБА_2 та ОСОБА_12.

Батько дітей, ОСОБА_12, записаний відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Діти проживають в сім'ї ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 навчаються в Смільнянській СЗШ І-ІІ ступенів.

Згідно з частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Звертаючись із позовом до суду, позивач обґрунтовував його тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

В обґрунтування позову, серед іншого, позивач посилався на те, що вироком Дрогобицького міськрайонного суду від 13 серпня 2007 року № 1-275-07 відповідачка ОСОБА_2 була засуджена за ст. 166 Кримінального кодексу України за злісне невиконання батьківських обов'язків. Проте, позивачем не додано до матеріалів цивільної справи копії зазначеного вироку.

Також у своєму позові орган опіки та піклування в особі Дрогобицької райдержадміністрації посилається на неодноразове притягнення відповідачки ОСОБА_2 до відповідальності за ст. 184 КУпАП за неналежне виконання батьківських обов'язків. Проте, копій постанов про притягнення відповідачки до відповідальності ні суду першої, ні апеляційної інстанцій не надано. Копія відповіді від 23 червня 2015 року № 9724 Дрогобицького міського відділу ГУ МВСУ у Львівській області про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності (а.с.8, зворот) не може братися судом до уваги, зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 59 та ч. 4 ст. 61 ЦПК України.

З довідки дільничних педіатрів від 26 червня 2015 року (а.с.9 зворот) вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 разом із своїми дітьми ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 регулярно приходить на медогляди, купляє призначені лікарями для дітей медикаменти, що свідчить про наявність контролю відповідачки за станом здоров'я своїх дітей. Довідка у частині відсутності в дітей навичок особистої гігієни - суперечить іншим доказам у справі: характеристикам на дітей ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_5 (а.с. 77-80).

З акту обстеження умов проживання від 19 травня 2015 року (а.с. 16), від 19 листопада 2015 року (а.с. 70), від 24 листопада 2015 року (а.с. 68) та від 15 грудня 2015 року (а.с.95) вбачається, що умови проживання дітей відповідачки є незадовільними. Проте, позивачем не доведено, що усі незадовільні умови є результатом ставлення відповідачки до дітей, а не обставинами у яких опинилася відповідачка: відсутність у даній місцевості відповідної роботи, яка б забезпечила гідний побут дітям; невиконання одним та другим батьком дітей, своїх обов'язків щодо їх утримання; невиконання власником будинку його обов'язків із утримання будинку у належному стані тощо. Позивачем не доведено, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок виключно залежних від неї причин.

З довідки директора Смільнянської СЗШ від 19 червня 2015 року (а.с.19, зворот) вбачається, що діти ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_5 ходять до школи у новому чистому одязі. Відповідачка рідко відвідує батьківські збори.

У матеріалах справа містяться довідки завідуючого фельдшерсько-акушерським пунктом с. Смільна від 02.12.2016 р. (а.с. 72-76), з яких встановлено, що станом на дату видачі довідок діти ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 - здорові, а ОСОБА_8 хворіє на ГРВІ. Усі вони з'явилися на періодичний огляд.

З характеристик на ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а. с. 77-80) вбачається, що вони характеризуються посередньо. Щодо ОСОБА_5, ОСОБА_10 у характеристиках зазначено, що батьки не завжди приділяють належну увагу їх вихованню і навчанню.

З акту обстеження умов проживання від 16 лютого 2016 року встановлено, що житлово-побутові умови сім`ї покращилися, у будинку тепло прибрано, посуд чистий, постіль застелена. Наявні готові продукти харчування, запаси овочів, круп, консерви. Наявні засоби особистої гігієни, шкільне приладдя (а.с. 98).

З характеристики на ОСОБА_2 від 15 січня 2016 року № 5 Смілянської сільської ради (а.с. 96) встановлено, що відповідачка стала на шлях виправлення.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН № 44/25 від 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім"ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна особа має право на проживання в сім'ї. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом, згідно ч. 3 ст. 4 СК України.

Статтею 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст. 151 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Савіни проти України" від 18 грудня 2008 р. звернув увагу на те, що при позбавленні батьківських прав треба підходити виважено і в найкращих інтересах дитини. Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя. Неврахування положень цієї норми міжнародного права при розгляді справ про позбавлення батьківських прав призводить до того, що в окремих випадках діти невиправдано стають соціальними сиротами. Завдання держави - захистити і підтримати сім'ю, а не позбавляти дитину права на виховання у родинному середовищі, навіть за складних життєвих обставин. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Савіни проти України" від 18 грудня 2008 р. наголошує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

У відповідності до статті 171 Сімейного кодексу України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції наведені норми закону не виконав та не з'ясував думку дітей відповідачки. В судовому засіданні апеляційної інстанції допитані діти - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 пояснили, що бажають жити разом з мамою, братами та сестрами, оскільки мама турбується про них, забезпечує їх харчуванням, одягом, та у них створені умови для проживання і навчання в сім`ї.

У відповідності до п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У пункті 16 Постанови зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачка свідомо нехтувала своїми батьківськими обов'язками по відношенню до дітей, ухилялась від їх виховання та утримання.

У відповідності до пункту 17 Постанови, не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

На думку апеляційного суду, відповідач ОСОБА_2 не виконує повною мірою своїх батьківських обов'язків, проте, позивачем не надано переконливих доказів необхідності застосування крайнього впливу на відповідача ОСОБА_2 шляхом позбавлення її батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не прийняв до уваги положення принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй від 20 листопада 1959 року, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, а тому такий захід, як позбавлення відповідачки батьківських прав щодо її малолітніх дітей є передчасним.

Згідно з абз. 2 п. 18 означеної постанови Пленуму Верховного Суду України, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у судовому засіданні встановлено, що відповідач не в повній мірі виконує свої батьківські обов'язки, беручи до уваги, що малолітні діти не перебувають на обліку у лікарів, здорові, а також інші конкретні обставини справи, колегія суддів доходить висновку щодо передчасності застосування до ОСОБА_2 такого заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, оскільки наявні підстави вважати, що вона стала на шлях виправлення, а залишення дітей із матір'ю і збереження сімейних зв'язків буде відповідати їхнім інтересам, однак, вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що в справі немає переконливих доказів того, що позбавлення батьківських прав відповідачки буде сприяти інтересам її дітей. З урахуванням віку дітей, встановлених по справі обставин, колегія суддів вважає, що в інтересах дітей є залишення їх для проживання в сім'ї. Суд бере до уваги те, що батьки мають переважне право на особисте виховання дітей.

Таким чином, вирішуючи питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 районний суд не в повній мірі з'ясував всі обставини та неправильно застосував норми матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції належить скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 303, п. 2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Органу опіки та піклування в особі Дрогобицької райдержадміністрації до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Смільнянської сільської ради Дрогобицького району, Дрогобицький районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Покласти на Орган опіки та піклування в особі Дрогобицької райдержадміністрації Львівської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Курій Н.М.

Судді: Крайник Н.П.

Бойко С.М.