ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2010 р. № 2а-4521/10/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого –судді Костіва М.В.
суддів Брильовського Р.М.
ОСОБА_1
при секретарі Билень Н.С.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2;
від відповідача: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства “Ігромакс”, м. Львів, до відповідача –1 –Міністерства фінансів України, відповідача – 2 –Головного управління державного казначейства України у Львівській області, відповідача –3 –представництва державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Львівській області про визнання протиправною відмови Міністерства фінансів України повернути кошти в сумі 60000 євро у національній валюті (за офіційним курсом, установленим НБУ на день внесення платежу), сплачені ПП “Ігромакс” за користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор; стягнення з Державного бюджету України на користь приватного підприємства “Ігромакс” надмірно сплачені кошти у розмірі 387537 грн. за видачу ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор серії АВ№082819 у зв’язку з невикористаним у період з 26.06.2009 р. по 29.05.2011 р. строком дії ліцензії,
ВСТАНОВИВ:
Адміністративний позов заявлено приватним підприємством “Ігромакс”, м. Львів, до відповідача –1 –Міністерства фінансів України, відповідача –2 – Головного управління державного казначейства України у Львівській області, відповідача –3 –представництва державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Львівській області про визнання протиправною відмови Міністерства фінансів України повернути кошти в сумі 60000 євро у національній валюті (за офіційним курсом, установленим НБУ на день внесення платежу), сплачені ПП “Ігромакс” за користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор; стягнення з Державного бюджету України на користь приватного підприємства “Ігромакс” надмірно сплачені кошти у розмірі 387537 грн. за видачу ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор серії АВ№082819 у зв’язку з невикористаним у період з 26.06.2009 р. по 29.05.2011 р. строком дії ліцензії.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2010 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 14.07.2010 р. Розгляд справи відкладався в порядку, передбаченому ст. 150 КАС України.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог. Ствердив, зокрема, що платіжним дорученням №204 від 04.07.2006 р. на суму 968842,50 грн. та платіжним дорученням №205 від 04.07.2006 р. на суму 340 грн. позивач сплатив вартість ліцензії Міністерства фінансів України АВ№082819 та плату за видачу ліцензії. 25.06.2009 р. набрав чинність Закон України “Про заборону грального бізнесу в Україні”, чим позивача позбавлено можливості використовувати придбану ліцензію впродовж решти часу, що залишились до закінчення строку її дії на підставі ст. 1212 ЦК України. Однак відповідач –1 відмовився повернути частину сплачених за ліцензію коштів, яка вже не може використовуватись, посилаючись на те, що повернення коштів законом не передбачено. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача - 1 позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченні. Ствердив, зокрема, що кошти за видачу ліцензії позивач сплачував не відповідачу –1, а в державний бюджет України, повернення коштів за невикористану ліцензію законодавством не передбачено. Просить у позові відмовити.
Інші відповідачі вимог ухвал суду не виконали, заперечень по справі не надали, участь уповноважених представників у судових засіданнях не забезпечили.
Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Міністерством фінансів України було видано позивачу ліцензію АВ№082819 на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) строком дії з 30.05.2006 р. по 29.05.2011 р.
Для отримання ліцензії, позивачем було сплачено 968842,50 грн. платіжним дорученням №204 від 04.07.2006 р. як плата за ліцензію на проведення діяльності з організації і проведення азартних ігор на гральних автоматах на 5 років. Крім того, платіжним дорученням №205 від 04.07.2006 р. позивач сплатив 340 грн. –як плату за видачу ліцензії. Як вбачається з зазначених платіжних доручень, одержувачем коштів в обох випадках був ВДК у Личаківському районі м. Львова. Зазначені кошти зараховані в дохід державного бюджету, що підтверджується довідкою ВДК у Личаківському районі №03-26/138 від 05.07.2006 р.
П. 3 розпорядження Кабінету ОСОБА_4 України №494-р від 07.05.2009 р. “Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян” зобов’язано Міністерство фінансів України, ОСОБА_4 АРК, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб’єктам господарювання, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки МНС, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання. На виконання вказаної норми, відповідач –1 видав відповідний наказ, який, як і зазначене розпорядження, сторонами по даній справі не оскаржується, незаконним не визнавався.
25.06.2009 р. набрав чинність Закон України “Про заборону грального бізнесу в Україні”, згідно із п. п. 1, 2 ст. 4 якого цей закон набирає чинності з дня опублікування та діє до прийняття спеціального законодавства, що передбачає право здійснення грального бізнесу у спеціально створених гральних зонах. З набрання чинності цим законом видача ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб’єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим законом скасовуються.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з листом “Про надання відповіді” №20/707 від 08.07.2009 р. звертався до Міністерства фінансів України щодо надання роз’яснення про строки та порядок повернення плати за ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор за решту часу, що лишився до закінчення дії ліцензії у зв’язку з її скасуванням за рішенням центральних органів влади.
Листом №31-35020-04-10/20381 від 27.07.2009 р. Міністерство фінансів України повідомило позивача про те, що законодавство, зокрема, Закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та “Про заборону грального бізнесу в Україні” не передбачило повернення плати (її частини) за ліцензію на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, сплаченої суб’єктами господарювання у розмірі, визначеному законом.
Позивач просить визнати протиправною відмову Міністерства фінансів України повернути кошти в сумі 60000 євро у національній валюті (за офіційним курсом, установленим НБУ на день внесення платежу), сплачені ПП “Ігромакс” за користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача - 1, як він це стверджує у позовній заяві, з вимогою про повернення коштів (лист №20/707 від 08.07.2009 р.), а звертався із вказаним листом лише за отриманням роз’яснення щодо порядку та строків отримання коштів. Таке роз’яснення було надано позивачу листом №31-35020-04-10/20381 від 27.07.2009 р. Як вбачається зі змісту вказаного листа, воно містить власну позицію державного органу щодо відсутності у Законах України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та “Про заборону грального бізнесу в Україні” норм щодо повернення коштів, яка відповідає змісту цих законів. За своїм змістом зазначений лист не носить характеру нормативного акту чи правового акту індивідуального характеру, наданий на звернення самого позивача і не породжує для позивача жодних прав чи обов’язків. При цьому, такий лист не носить характеру офіційного роз’яснення, оскільки надання офіційних роз’яснень норм Законів України не належить до компетенції Міністерства фінансів України.
Відтак, відмова позивачу відповідачем –1 не надавалась, жодних доказів протиправності надання відповідачем –1 позивачу запитаної у нього відповіді суду не надано. Тому, в частині цієї вимоги у позові слід відмовити.
Як вбачається зі змісту платіжних доручень №№204, 205 від 04.07.2006 р., кошти за ліцензію та її видачу були сплачені позивачем до відділу державного казначейства у Личаківському районі м. Львова. Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” за видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до державного бюджету України встановлюються Кабінетом ОСОБА_4 України. Згідно із п. 5 постанови Кабінету ОСОБА_4 України №1755 від 09.11.2000 р. “Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” установлено, що плата, яка вноситься суб’єктом господарювання за видачу та переоформлення ліцензії, зараховується до державного бюджету України і вноситься на рахунки територіального органу Державного казначейства.
Позивач посилається на те, що сплачені ним кошти в частині суми, що відповідає невикористаному строку дії ліцензії, є безпідставно отриманими державним бюджетом та підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Однак посилання позивача на судові рішення, які виносились по подібних справах іншими судами України, є некоректним, оскільки судові рішення виносяться за наслідками дослідження в судових засіданнях тих доказів, які наявні у матеріалах саме цих справ. Судові рішення, окрім рішень Європейського суду з прав людини, не є на Україні джерелом права. Згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України.
Згідно із ч. 2 ст. 4 БК України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та Закону про Державний бюджет України. Процедура повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (крім операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду) регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. №226 “Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів”, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 р. за №1000/7288. Згідно із п. 5 вказаного Порядку повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за заявою платника та поданням органів, які повинні забезпечувати надходження платежів до бюджету та за якими згідно із законом закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України з питань повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі з обов'язковим зазначенням встановленої Порядком інформації.
Однак позивач не звертався у встановленому порядку за поверненням коштів до відповідного, уповноваженого їх повертати, суб’єкта, доказів цього суду не надав і в судових засіданнях на ці обставини не посилався. Відповідний орган не надавав позивачу відмови чи обґрунтування, а відтак, питання про незаконність неповернення коштів підняте позивачем завчасно. Законодавство не передбачає автоматичного повернення надміру або зайво сплачених коштів з державного бюджету, встановлюючи для цього відповідний порядок, який повинен бути дотриманий за наявності відповідних підстав для повернення коштів.
Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 69 -71, 86, 98, 158-163, 167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Костів М.В.
Судді Брильовський Р.М.
ОСОБА_1
Повний текст постанови виготовлено 27.10.2010 року.