Справа № 438/732/14-ц

Провадження № 2/438/31/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2016 р. Бориславський міський суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Пещука Р.Й.

при секретарі: Наминанік О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бориславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи Реєстраційна служба Бориславського міського управління юстиції, приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Бориславська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним та застосування наслідків його недійсності, -

В С Т А Н О В И В:

Після остаточного уточнення своїх позовних вимог в обґрунтування свого позову позивач ОСОБА_1 вказує на те, що вона є рідною донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який до настання своєї смерті – 03.09.2010р. проживав у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Земельна ділянка для будівництва зазначеного житлового будинку була надана в безстрокове користування на підставі договору від 13.03.1970р. її рідному дядькові - ОСОБА_6 та його дружині – ОСОБА_7, оскільки її батько на той час не мав реальної можливості одержати земельну ділянку з таким цільовим призначенням особисто.

В подальшому саме силами її сім»ї розпочалось будівництво будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі і через 2 роки згідно договору від 20.10.1972 року незакінчений будівництвом житловий будинок з готовністю у 13% був виключно формально подарований ОСОБА_6 та ОСОБА_3 її батькові ОСОБА_5

У 1986р. зазначений житловий будинок було здано в експлуатацію і на підставі свідоцтва від 04.08.1986 року, виданого згідно рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів №208 від 24.06.1986р. її батько ОСОБА_5 став законним власником будинку №21 по вулиці Полуботка (на той час Котовського) в місті Бориславі.

12.12.1986р. ОСОБА_5 належну йому на праві власності 19/100 ідеальну частину житлового будинку № 21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель відчужив мені згідно договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстровий №2915.

При цьому, свого батька – ОСОБА_5 може охарактеризувати як людину неврівноважену, імпульсивну, схильну до немотивованих вчинків, які були незрозумілі оточуючим, неоднозначну в своїх судженнях, надмірно прискіпливу, скритну, недовірливу, жадібну, з завищеною самооцінкою.

Незаперечним підтвердженням на її думку неадекватності у поведінці її батька є той факт, що останній до 2005 року заповів усе своє майно, в тому числі і житловий будинок № 21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі, брату відповідачки ОСОБА_2 і своєму племіннику – ОСОБА_8, а пізніше його скасував, уклавши 09.08.2005р. спадковий договір, зареєстрований державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, реєстраційний №941, із повністю чужою йому людиною – ОСОБА_10, з якою познайомився в лікарні, в той час як знову ж таки у нього була доросла донька, яка не відмовляла у допомозі, та працездатна дружина – ОСОБА_11, яка не потребувала стороннього догляду і самостійно приймала участь у веденні домашнього господарства 08.03.2006р.

При цьому, 20.09.2007 року ОСОБА_5, діючи на її думку знову ж таки неадекватно, заповів усе своє майно (заповіт від 20.09.2007 року, посвідчений в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, реєстраційний №1279), в тому числі і будинок №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі, який одночасно був предметом спадкового договору від 09.08.2005р. своїй племінниці – ОСОБА_2, яка являється дочкою його брата – ОСОБА_6 і дружини останнього – ОСОБА_3, хоча в 2005 році він скасував заповіт від свого імені на ім»я племінника ОСОБА_13, який являється рідним братом ОСОБА_2

Також, ОСОБА_14 впродовж ще 7 місяців користувався допомогою набувача по згаданому спадковому договору ОСОБА_10 і лише в квітні 2008р. безпричинно відмовив ОСОБА_10 у виконанні останньою покладених на неї обов’язків. Коли остання намагалась з»ясувати із батьком стосунки, то він невмотивовано уникав розмови із ОСОБА_10, не відчиняв їй вхідні двері і ніяким чином не пояснив чим конкретно керувався.

Уже з травня 2008р. ОСОБА_3, за умови не розірвання спадкового договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 і без оформлення нових договірних відносин, паралельно із ОСОБА_10, допомагає ОСОБА_5 у веденні домашнього господарства, а 18.08.2009р. знову ж таки, коли ще діє спадковий договір, одержує від ОСОБА_5 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстраційний №425, в тому числі і з повноваженнями подарувати належну останньому частину житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі сину ОСОБА_3 – ОСОБА_13

Тобто, за час дії спадкового договору від 09.08.2005р. із ОСОБА_10, ОСОБА_5, не ставлячи останню до відома, діючи непослідовно і нелогічно, 20.09.2007р. заповідає свою частину будинку дочці ОСОБА_3 – ОСОБА_2, а також 18.08.2009р. доручає ОСОБА_3 подарувати цю ж частину будинку сину останньої – ОСОБА_13, хоча будинок обтяжено забороною на відчуження, а в 2005р. ОСОБА_5 скасовував заповіт, складений ним на користь ОСОБА_13

Крім того, 26.10.2009р. ОСОБА_5 разом із ОСОБА_3, як представником, звертаються в Бориславський міський суд з позовною заявою до ОСОБА_10 про розірвання спадкового договору від 09.08.2009р. у якій про наявність заповіту від 20.09.2007р. навіть не йдеться, а уже в уточненій позовній заяві від 18.04.2010р. позивач ОСОБА_5 замінюється позивачем ОСОБА_2 і мається покликання на згаданий заповіт.

При цьому, все це має місце в той час, коли її батько явно не симпатизував ОСОБА_3 та її дітям і завжди рахував, що син ОСОБА_3 – ОСОБА_13 винний в смерті його брата і свого батька – ОСОБА_6 (25.07.1999 року), з яким він більше ніж з іншими підтримував стосунки, а саме, що ОСОБА_13, будучи в нетверезому стані, побив ОСОБА_6 і в того 25.07.1999р. наступила смерть. Про це ОСОБА_5 розповідав родичам та знайомим і тривалий час взагалі не спілкувався з ОСОБА_3 та її дітьми.

Отже, на її думку відчуження будинку комусь із сім»ї ОСОБА_3 ніколи не відповідало внутрішній волі ОСОБА_5, вільній від зовнішнього впливу.

Крім того, в даному конкретному випаду необхідно врахувати незадовільний стан здоров»я у її батька, який знаходився на диспансерному обліку в поліклінічному відділі Бориславської ЦМЛ з приводу цукрового діабету ІІ типу середньої важкості, діабетичної ангіопатії судин нижніх кінцівок ІІІ ступені, ішемічної хвороби серця, атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпертонії ІІ степені, ХНК ІІ степені, хронічного обструктивного бронхіту, ДН ІІ степені. Також, як мені відомо, мій батько з 2005 року страждав аденомою простати ІІ ступені, хронічним простатитом, з вересня 2005 року – гострим коньюктивітом обох очей, з травня 2007 року – хронічним коньюктивітом обох очей, а з березня 2008 року – початковою катарактою обох очей.

Таким чином, тривалий проміжок часу (з 1992 року) мій батько страждав важкими хронічними захворюваннями та систематично приймав сильнодіючі лікарські засоби, що безперечно змінювало його гормональний фон і негативно впливало на його психічний стан.

Отже, підсумовуючи вищевикладене слід прийти до однозначного висновку про те, що ОСОБА_5 станом на 20.09.2007р. не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними через стійкий розлад психічної діяльності у нього, а також знаходився під дією психологічного тиску зі сторони ОСОБА_3, тобто його внутрішнє волевиявлення, як заповідача, не було вільним і не відповідало його волі, а відображало волю інших осіб, які здійснили вплив на нього.

Викладене повністю підтверджується індивідуальною карткою амбулаторного хворого ОСОБА_5 та актом посмертної судово-психіатричної експертизи №113 від 22.02.2013р., відповідно до якого ОСОБА_5 в період укладення заповіту 20.09.2007р. страждав стійким хронічним психічним захворюванням – атеросклеротичною деменцією та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

03.09.2010р. її батька ОСОБА_5 помер і вона, як його рідна донька, згідно ст.1223, ч.4 ст.1257, ст.1261 ЦК України, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», але тільки за умови відсутності заповіту чи визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, одержала б право на спадкування його майна за законом у першій черзі.

При цьому, про смерть батька я дізналась від своєї матері – ОСОБА_15 лише на 3 день (ОСОБА_3І, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 про смерть батька мені не повідомили) і в цей час знаходилась на заробітках в Португалії та через відсутність дозволу на працю не мала реальної можливості приїхати на територію України. Доказом цього є той факт, що у вересні 2010р. на території Португалії на моє ім»я було відкрито візу терміном з 07.09.2010р. по 02.09.2012р. (копія (з перекладом з португальської мови на українську) посвідчення про місце проживання від 07.09.2010 року додає).

Крім того, в той час, коли вона дізналась про смерть батька, мені їй вже було відомо про укладення останнім спадкового договору від 09.08.2005р. з ОСОБА_10, яким я згідно вимог ст.1307 ЦК України в будь-якому випадку позбавлялась права на спадкування нерухомого майна, яке на час смерті знаходилось у власності батька, - будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі, оскільки згідно умов зазначеного договору таке повинно після смерті відчужувача перейти у власність набувача і воно було обтяжено забороною.

Про наявність заповіту її батька від 20.09.2007р. вона на час смерті останнього також знала з чуток, а в перших числах березня 2011р. після зустрічі її сина із ОСОБА_10, яка йому і передала світлокопію цього документу, вона вже дізналась про його дату і інші дані. Оригіналу заповіту вона не бачила до цього часу. Права на обов’язкову частку у спадщині, як це передбачається ст.1241 ЦК України, вона теж не має.

Тобто, вона не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк з поважних причин, пов’язаних з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для мене на вчинення цієї дії, оскільки, знаходилась за межами території України, пізно дізналась про смерть батька і не мала можливостей повернутись додому, не одержала право на спадщину, а також така заява згідно цивільного законодавства України із наведених вище причин не може бути задоволеною і підлягає обов’язковому відхиленню нотаріусом (п.1 ч.1 ст.49 Закону України «Про нотаріат», ст.1223 ЦК України, п.216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Дані обставини підтверджуються постановою в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 від 21.06.2012р., якою за результатами розгляду її заяви про прийняття спадщини від 15.05.2012р. їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 81/100 ідеальну частину житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі Львівської області саме із наведених вище підстав – в зв’язку з видачею на ім»я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто на підставі п.1 ч.1 ст.49 Закону України «Про нотаріат», ст.1223 ЦК України, п.216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

В той самий час, згідно ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, що і має місце в даному конкретному випадку, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

При цьому, письмова згода спадкоємця за заповітом, який ще на даний час в судовому порядку не визнаний недійсним, - ОСОБА_2 щодо подання нею заяви про прийняття спадщини (ч.2 ст.1272 ЦК України, п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування»), відсутня і в зв’язку із зазначеним спором не може бути одержана.

Лише за наявності зазначених умов в їх сукупності вона остаточно усвідомила, що її законні права, як спадкоємця майна свого покійного батька за законом, порушено, оскільки цим заповітом, який вона рахує недійсним, воная згідно вимог ст.1223 ЦК України позбавлена права на спадкування уже всього майна спадкодавця (рухомого і нерухомого).

Фактично вона це остаточно усвідомила після одержання зазначеної вище постанови в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 від 21.06.2012р. про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Так, згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі визнання заповіту недійсним право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України заповіт, як правочин, визнається недійсним рішенням суду з цього приводу, яке набрало законної сили.

Отже, вона зможе одержати право на спадкування майна свого покійного батька ОСОБА_5 тільки з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними заповіту ОСОБА_5 від 20.07.2007р. та послідуючих правочинів, предметом яких є будинок №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі.

Щодо спадкового договору від 09.08.2005р., то згідно рішення Бориславського міського суду від 04.05.2011р., яке набрало законної сили, його розірвано, а заборону на відчуження будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі скасовано.

Як вбачається із п.п.16, 18, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психологічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров»я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст.145 ЦПК).

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Доповнюють та уточнюють викладену правову позицію Верховного Суду України і положення п.п.5, 7, 16, постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», із яких вбачається, що відповідно до ст.ст.215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Правила ст.225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

При цьому, 01.11.2013р. за її дорученням її представниками – адвокатом ОСОБА_16та ОСОБА_17 було подано в Бориславський міський суд заяву про залишення її ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2, КП Львівської обласної ради «Дрогобицьке МБТІ та ЕО», третя особа Бориславська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним та застосування наслідків його недійсності, без розгляду (цивільна справа №1301/1147/2012), оскільки вона мала намір помиритись із своєю двоюрідною сестрою – ОСОБА_2

Ухвалою Бориславського міського суду від 04.11.2013р. її позовну заяву було залишено без розгляду.

Проте, мої перемовини, які я вела через свого представника – ОСОБА_17 із представником ОСОБА_2 – ОСОБА_3 не призвели до примирення. а тому, 23.12.2013р. вона знову звернулась в суд із позовною заявою до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Бориславського міського управління юстиції про визнання заповіту недійсним (без застосування наслідків його недійсності), про що її представник ОСОБА_17 зразу ж усно повідомив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

В січні 2014р. через свого представника ОСОБА_17, зі слів ОСОБА_3, їй стало відомо, що 28.12.2013р. ОСОБА_2, достовірно знаючи про повторне подання нею позовної заяви про визнання заповіту недійсним, подарувала 81/100 ідеальну частину житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель її своїй матері – ОСОБА_3, договір про що посвідчила приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4, хоча ОСОБА_3 також достовірно знала про подання нею зазначеного позову, однак цей дарунок прийняла. Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до нотаріального посвідчення договору дарування від 28.12.2013 року ще й достовірно знали, що примиритись із ОСОБА_2 їй не вдалось.

Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і не мали наміру примирятись, а залишення мого попереднього позову без розгляду використали виключно з метою заволодіння майном її батька.

Таким чином, ОСОБА_3 являється недобросовісним набувачем, оскільки достовірно знала про наявність перешкод до вчинення правочину – договору дарування від 28.12.2013 року (в якості представника ОСОБА_2 приймала участь у цивільній справі №1301/1147/2012 за її позовом).

Провести платне відчуження спірної частини будинку шляхом продажу третій особі ОСОБА_2 без її відома не мала можливості, оскільки воная, як співвласник, згідно ст.362 ЦК України маю переважне право купівлі частки у спільній частковій власності, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обійти б не змогли.

При цьому, станом на 28.12.2013р. земельна ділянка площею 600 м.кв., виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі (договір від 13.03.1967 року), приватизована не була (як і на даний конкретний час), їй не присвоєно кадастрового номера, а ідеальні частки в будинку, належні їй, як співвласнику, - 19/100 та ОСОБА_2 – 81/100, не виділені в натуру.

За таких умов, договір дарування від 28.12.2013 року суперечить ЦК України та ЗК України.

Так, п.6 ст.120 ЗК України встановлюється, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Статтею 132 ЗК України передбачається, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються і повинні містити кадастровий номер.

У ст.377 ЦК України вказується, що до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків).

Як вбачається із Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року, зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статях (пунктах).

У ст.203 ЦК України, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У судовій практиці нерідко виникають питання, чи застосовується зазначене правило до актів іншого галузевого спрямування, як-то: трудового, сімейного, законодавства про соціальне забезпечення. Більшість нормативно-правових актів, зокрема ЦК, мають комплексні положення, які містять норми різних галузей права.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте, положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст.4 ЦК України. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: ЦК України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією України; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та вимоги чинного законодавства України слід прийти до однозначного висновку, про те, що заповіт ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, посвідчений в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 20.07.2007 року, реєстраційний номер 1279, через свою недійсність, не може породжувати правових наслідків, що має призвести до скасування правовстановлюючого документу на будинок №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі на ім»я ОСОБА_2 і втрати останньою права власності на зазначений будинок.

Таким чином усі подальші правочини, зокрема договір дарування від 28.12.2013р. також є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не може бути їх стороною, як відчужувач.

При цьому, як вбачається із ст.ст.257, 261 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Право на отримання спадщини у неї виникло після смерті батька в вересні 2010р. і з того часу вона не пропустила трирічного строку позовної давності на звернення до суду про захист своїх порушених прав, оскільки остаточно я довідалась та усвідомила, що мої законні права та інтереси порушено тільки після одержання постанови в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 від 21.06.2012р.про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином вважає, що є усі підстави для визнання рішенням суду заповіту її батька – ОСОБА_5 від 20.09.2007 року недійсним, застосування наслідків недійсності, визнання недійсним договору дарування від 28.12.2013р., визначення додаткового строку для прийняття спадщини, залучення співвідповідача та третьої особи, а вона є належним позивачем і не попустила строку позовної давності, а тому просить постановити рішення яким визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 20.09.2007р., реєстраційний № 1279, згідно якого все належне спадкодавцеві майно заповідається ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Бориславською державною нотаріальною конторою на ім»я ОСОБА_2 17.05.2012р.;визнати недійсним договір дарування 81/100 ідеальної частини житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель, посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2013р., згідно якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 81/100 ідеальну частину житлового будинку № 21 по вулиці Полуботка в м. Бориславі.; зобов’язати Реєстраційну службу Бориславського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 81/100 ідеальну частину житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель, яке вона набула на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2013р. визначити їй ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини за законом після смерті 03.09.2010 р. її батька - ОСОБА_5, 03.12.1931р.н. народження, терміном в три місяці після набрання даним рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом у Бориславську державну нотаріальну контору.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_16 позов підтримав та дав суду пояснення аналогічні його змісту.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_18 позову не визнала та суду пояснила, що поданий позов є надуманим та таким, що не підлягає до задоволення, оскільки як і на час укладення оспорюваного заповіту, а саме на 20.09.2007р. так і до настання своєї смерті 03.09.2010р. ОСОБА_5 жодним психічним захворюванням не страждав, свідченням чого є те, що останній в цей період вчиняв різноманітні правочини, і його дієздатність в нотаріусами при їх вчиненні перевірялася, крім цього ОСОБА_5 приймав участь в якості сторони в судових засіданнях Бориславського міського суду, де його дієздатність теж у складу суду сумнівів не викликала, крім цього про те, що ОСОБА_5 з часу укладення оспорюваного заповіту і до своєї смерті страждаючи в силу свого віку рядом хронічних захворювань, все ж не страждав жодним психічним захворюванням та був цілком адекватною людиною, про що в судовому засіданні посвідчили ряд свідків свідків. Тому акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 113 від 22.02.2013р. згідно якого ОСОБА_5 на час укладення 20.09.2007р. заповіту в користь ОСОБА_2 страждав стійким хронічним психічним захворюванням – атеросклеротичною деменцією та за своїм станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, на який посилається позивач ОСОБА_1 не є дійсним і не повинен братися судом до уваги. Крім цього вважає, що позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом до суду, відтак, в даному позові просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 позову не визнала, дала суду пояснення аналогічні поясненням представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_18 та попоросила в ньому відмовити.

Представники третіх осіб, та треті особи в даній справі будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи в судове засідання не з»явилися, за цих обставин суд вважає за можливе розглянути справу у їхній відсутності.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, оглянувши матеріали справи слід прийти до висновку, що даний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5, який помер 03.09.2010р. був власником будинковолодіння № 21 по вул. Полуботка в м. Бориславі.

12.12.1986р. ОСОБА_5 належну йому на праві власності 19/100 ідеальну частину житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель відчужив своїй доньці ОСОБА_19 – позивачу по справі згідно договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстровий №2915.

20.09.2007р. ОСОБА_5 уклав заповіт, посвідчений в.о. нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, реєстраційний № 1279, яким все належне йому майно, в тому числі і належну йому частину будинковолодіння № 21 по вул. Полуботка в м. Бориславі заповів своїй племінниці ОСОБА_2 – відповідачу за даним позовом.

Згаданий заповіт позивач оспорює з тих підстав, що на час його укладення спадкодавець ОСОБА_5 внаслідок психічного захворювання перебував в такому стані, що не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що стверджується актом посмертної судово-психіатричної експертизи № 113 від 22.02.2013р. відповідно до якого ОСОБА_5 в період укладення заповіту страждав стійким хронічним психічним захворюванням – атеросклеротичною деменцією та за своїм станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У відповідності до ч. 1 ст. 1233 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

В силу норм ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Позивач як рідна донька спадкодавця згідно ст.1223, ч.4 ст.1257, ст.1261 ЦК України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування», але тільки за умови відсутності заповіту чи визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, одержала б право на спадкування його майна за законом у першій черзі.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння, тощо).

У ст. 225 ЦК йдеться про такий тимчасовий стан цілком дієздатної фізичної особи, за якого вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не може розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Воля особи при вчиненні правочину в таких випадках або взагалі відсутня, або настільки спотворена, що абсолютно не відповідає тій волі, яка була би у цієї особи, якщо б вона знаходилася при здоровому розумі і твердій пам'яті.

Таким чином, підставою визнання правочину недійсним є фактична недієздатність особи, яка вчинила правочин. На відміну від юридичної недієздатності, яка має постійний характер і пов'язується законом або з досягненням певного віку (ст.ст. 31, 32, 34, 35 ЦК України), або з визнанням особи недієздатною чи обмеженням її дієздатності в судовому порядку (ст.36, 39, 40 ЦК України), в цьому разі недієздатність має тимчасовий, інколи навіть одномоментний характер.

Згідно акту № 113 посмертної судової психіатричної експертизи ОСОБА_5 від 22.02.2013р. останній в період укладання заповіту 20 вересня 2007 року страждав стійким хронічним психічним захворюванням – атеросклеротичною деменцією та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 6-12 т. 2 матеріали цивільної справи №1301/1147/2012р., провадження № 2/438/66/2013р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, КП Львівської обласної ради «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» про визнання заповіту недійсним та застосування наслідків його недійсності).

Таким чином суд приходить до висновку, що на час укладення оспорюваного заповіту від 20.09.2007р. спадкодавець ОСОБА_5 в силу психічного захворювання не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому згаданий заповіт повинен бути визнаний недійсним.

При цьому суд не може прийняти до уваги, як підставу для відмови в позові твердження представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_18 та ОСОБА_3, що вищезазначений акт посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5Л не є дійсним, оскільки його дієздатність під час укладена ним правочинів перевірялася нотаріусами та також стверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків, оскільки ці особи не є фахівцями в області судової психіатрії, ї їхні суб»єктивні судження відносно оцінки психічного стану ОСОБА_5 на час укладення ним оспорюваного заповіту та в подальшому не спростовує акту експертизи, який суд визнає належним та допустимим доказом при вирішенні даного спору.

У відповідності до п.п. 5, 7, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до ст. ст. 215, та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже усі подальші правочини, які виникли на підставі оспорюваного заповіту, який визнається недійсним також є недійсними.

17.05.2012р. ОСОБА_2 Бориславською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_5 Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

28.12.2013р. власник 81/100 ідеальної частини житлового будинку №21 з відповідною частиною господарських будівель по вулиці Полуботка в місті Бориславі ОСОБА_2 уклала договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4 згідно якого своїй матері ОСОБА_3 згадану ідеальну частину житлового будинку № 21 по вулиці Полуботка в м. Бориславі.

Таким чином, виходячи з визнання судом оспорюваного заповіту недійсним, видані на його підставі вищезгадані правовстановлюючі документи слід визнати недійсними, зобов»язавши Реєстраційну службуБориславського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 81/100 ідеальну частину житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель, яке вона набула на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2013 р.

Позивач також однією із своїх позовних вимог ставить питання щодо визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини по закону, оскільки вона не подала цієї заяви у встановлений законом шестимісячний строк з поважних причин, пов»язаних з тим, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_5Л вона перебувала за межами України, пізно дізналася про смерть батька і не мала можливості одразу ж повернутись додому, крім цього не одержала права на спадщину, оскільки заповіт був укладений на іншу особу. Оскільки такі обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, заявлений ОСОБА_1 позов в цій частині теж підлягає до задоволення.

Суд також не вважає, що позивач пропустила трирічний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки, право на отримання спадщини у позивача виникло після смерті її батька ОСОБА_5, а саме після 03.09.2010р., остаточно довідалася та усвідомила, що її законні права та інтереси порушено тільки після одержання постанови в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 від 21.06.2012р. про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином підстав для відмови в даному позові не вбачається.

Керуючись ст. ст. 10, 60, ч. 3 ст. 209, 212 ЦПК України, ст. ст. 225, 203, 257, 1223, 1233, 1257, 1261, 1272, 1301 ЦК України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування», п.п. 5, 7, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчений в.о. державного нотаріуса Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 20.09.2007р., реєстраційний № 1279, згідно якого все належне спадкодавцеві майно заповідається ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Бориславською державною нотаріальною конторою на ім»я ОСОБА_2 17.05.2012р.

Визнати недійсним договір дарування 81/100 ідеальної частини житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель, посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2013р., згідно якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 81/100 ідеальну частину житлового будинку № 21 по вулиці Полуботка в м. Бориславі.

Зобов’язати Реєстраційну службу Бориславського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 81/100 ідеальну частину житлового будинку №21 по вулиці Полуботка в місті Бориславі з відповідною частиною господарських будівель, яке вона набула на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2013 р.

Визначити ОСОБА_19 додатковий строк для прийняття спадщини за законом після смерті 03.09.2010 р. її батька - ОСОБА_5, 03.12.1931р.н. народження, терміном в три місяці після набрання даним рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за законом у Бориславську державну нотаріальну контору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: