Справа № 712/2-1257/2011

У Х В А Л А

Іменем України

11 березня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю представника позивача адвоката ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Кам’яницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 9 червня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

04.09.2008 ОСОБА_2 звернулася до суду із указаним позовом до Кам’яницької сільської ради Ужгородського району. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 09.09.2014 до участі в справі залучено ОСОБА_3 в якості співвідповідача. Неодноразово змінюючи та уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_2 остаточно їх мотивувала таким.

ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_5, яка померла 20.11.2007 і залишила заповіт від 16.10.2007, згідно із яким позивач є спадкоємцем усього майна, що залишилося після смерті спадкодавця. У процесі реалізації свого права на спадкування позивач виявив, що будинок № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району, що був побудований спадкодавцем за час спільного життя із дідом позивача ОСОБА_6, не був зданий в експлуатацію, а право власності на нього не було зареєстроване. Крім того, не був офіційно зареєстрований і шлюб між бабою та дідом позивача – ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.04.2008 було встановлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_5 і ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу з 1944 року по день смерті останнього (25.02.1985).

Відповідно до даних погосподарської книги та інших документів будинок № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця був побудований у 1952 році, забудовником був ОСОБА_6, тож будинок був зведений у період спільного проживання ОСОБА_5 і ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу, що мало наслідком виникнення у них права спільної сумісної власності у рівних частках на будинок. Згідно з чинним на час побудови в сільській місцевості будинку законодавством, державна його реєстрація не була передбачена, цей будинок не вважався самовільним будівництвом, а право власності на таке майно підтверджувалося довідкою виконкому сільської ради та іншими документами. Відтак, спадкодавцю ОСОБА_5 належала 1/2 частка у будинку.

Мати позивача – Симочко (дошлюбне прізвище – ОСОБА_5) ОСОБА_7 народилася 04.12.1955, у Свідоцтві про народження, виданому 13.12.1995 Невицькою сільською радою Ужгородського району, її матір’ю вказано ОСОБА_5, батько не зазначений. Окрім ОСОБА_8 у ОСОБА_5 і ОСОБА_6 народився 23.08.1962 і син – ОСОБА_3, вищевказаним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.04.2008 було встановлено, що його батьком є ОСОБА_6 Таким чином, ОСОБА_8 і ОСОБА_3 були рідними сестрою і братом.

На час смерті ОСОБА_6 у будинку проживали його дружина ОСОБА_5 і донька ОСОБА_8 зі своєю сім’єю, внаслідок чого прийняли спадщину за правилами ст. 549 ЦК Української РСР (1963 р.), шляхом вступу в управління нею, проте, не оформивши відповідні права через те, що офіційним порядком будинок не був уведений в експлуатацію.

Позивач ОСОБА_2 народилася 21.11.1984, її мати ОСОБА_8 померла 08.06.1992, на цей час позивач проживав у спадковому будинку, користувався усім майном, але його право на 1/4 частку у спадковому майні, що належала матері, не було оформлене. Позивач проживає в цьому будинку і на час звернення до суду.

Посилаючись на ці обставини, уточнивши заявою від 27.04.2015, що 1/4 частина будинковолодіння, щодо спадкування якої за ОСОБА_8 ставиться питання, відповідає 6/24 частинам, а 4/6 частини будинковолодіння, які спадкуються за ОСОБА_5, відповідають 16/24 частинам, ОСОБА_2 остаточно просила:

встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_6, котрий помер 25.02.1985, був батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1;

визнати за нею право власності на 6/24 частин будинковолодіння № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району Закарпатської області в порядку спадкування за матір’ю ОСОБА_8, котра померла 07.06.1992;

встановити факт перебування у спільній сумісній власності ОСОБА_6 і ОСОБА_5 будинку № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району як такого, що побудований в період їх проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу;

визнати за нею право власності на 16/24 частин будинковолодіння № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району в порядку спадкування згідно заповіту за ОСОБА_5, яка померла 20.11.2007;

всього визнати за нею право власності на 22/24 частки будинковолодіння № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району.

Справа розглядалася судом неодноразово. Останнім рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09.06.2015 змінений позов задоволено частково:

встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_6, який помер 25.02.1985, був батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1;

визнано за ОСОБА_2:

право власності на 1/6 частину будинковолодіння № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району Закарпатської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8, яка померла 07.06.1992;

право власності на 4/6 будинковолодіння № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла 20.11.2007.

В решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_4, рішення суду оскаржив, вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, наводить у скарзі такі доводи:

суд в одній цивільній справі розглянув матеріали і позовного і окремого провадження, що є процесуально недопустимим;

спадкоємець першої черги ОСОБА_3 фактично був позбавлений законного права спадкування на належну йому частку в спадковому майні (ст. 529 ЦК Української РСР (1963 р.));

суд не врахував довготривалого проживання відповідача у спадковому будинку на момент смерті його батька ОСОБА_6 та не дав оцінки факту догляду відповідача за батьком протягом останніх двох років його життя;

позивач не врахував, а суд не з’ясував обставин спадкування у зв’язку з наявністю окрім ОСОБА_2 інших спадкоємців: батька ОСОБА_9, братів і сестер ОСОБА_10, ОСОБА_1, Жанни та ОСОБА_4;

мати позивача померла не залишивши заповіту, у сім’ї були ще четверо дітей, тому позивач не може бути єдиним спадкоємцем частки матері у будинковолодінні.

Відповідач просить рішення суду скасувати, у позові ОСОБА_2 – відмовити.

Інші сторони рішення суду не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_3, який у судовому засіданні 05.02.2016 апеляцію підтримав, представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_1, яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, з яких Кам’яницька сільська рада заявою від 19.03.2015 № 359/02-06 позовні вимоги в суді першої інстанції визнавала повністю (а.с. 203 т. 1), обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу та норм ст. 303 ч. 1 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову стосовно відповідача ОСОБА_3, у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, та бере до уваги відповідні пов’язані факти і обставини, оскільки це необхідно для розгляду скарги.

Чинним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16.04.2008 встановлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу з 1944 року по день смерті останнього (25.02.1985) (а.с. 10-11 т. 1). Цим же рішенням суду встановлено, що ОСОБА_6 був батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із матір’ю ОСОБА_5 виховував його, вони до дня смерті ОСОБА_6 проживали в ІНФОРМАЦІЯ_3, вели спільне господарство, будинок був збудований у 1952 році, його забудовником був ОСОБА_6

Підтверджується документально (а.с. 13, 124, 184 т. 1), встановлено рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09.06.2015 і не заперечується сторонами, що ОСОБА_5 (після укладення 09.02.1976 шлюбу із ОСОБА_9 – Симочко) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, була донькою ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та проживала в ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент смерті ОСОБА_6, нумерація будинку змінювалася з № 16 на № 8.

З наявних матеріалів справи випливає, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 мали дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_7, і ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 183 т. 1, а.с. 42-45 т. 2 та ін.).

ОСОБА_6 помер 25.02.1985 не залишивши заповіту, ОСОБА_8 померла 07.06.1992 не залишивши заповіту, ОСОБА_5 померла 20.11.2007, залишила заповіт від 16.10.2007, яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла онучці ОСОБА_2, ОСОБА_9 помер 27.11.2011 не залишивши заповіту (а.с. 8, 9, 14, 15 т. 1, а.с. 54, 56 т. 2 та ін.).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09.06.2015 встановлено, що житловий будинок № 8 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району був побудований під час спільного подружнього життя ОСОБА_6 і ОСОБА_5, був на законних підставах набутий ними у спільну сумісну власність, проте, не був зареєстрований установленим порядком, що, втім, на час його побудови в сільській місцевості не вимагалося законодавством. У частині виникнення у ОСОБА_6 і ОСОБА_5 права спільної сумісної власності на будинок, виникнення спадкового майна, а також по суті у частині встановлення родинних відносин ОСОБА_8 відповідні обставини не оспорюються, рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відтак не оцінюється апеляційним судом у неоскарженій частині.

Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ч.ч. 1, 3 ЦПК України).

На стадії апеляційного розгляду справи представником позивача були подані суду посвідчені 17.02.2016 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_14:

заяви ОСОБА_10 (реєстровий № 212) і ОСОБА_11 (реєстровий № 214), якими вони повідомили, що 07.06.1992 померла їх мати ОСОБА_15, яка постійно проживала та була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_9 і попри те, що кожен із заявників на день смерті матері проживав разом із нею, він не виявляв та не виявляє бажання приймати спадщину, що відкрилася після її смерті; крім того, на день смерті батька кожного із заявників ОСОБА_9 (27.01.2011), який постійно проживав та був зареєстрований за указаною вище адресою, кожен із заявників не виявляв та не виявляє бажання приймати спадщину, що відкрилася після його смерті (а.с. 42, 43 т. 2);

заяви ОСОБА_13 (реєстровий № 213) і ОСОБА_12 (реєстровий № 215), які в частині спадкування за матір’ю ОСОБА_15 аналогічні заявам ОСОБА_10 і ОСОБА_11, а в іншій частині містять вказівку на те, що на день смерті батька кожного із заявників ОСОБА_9 (27.01.2011), який постійно проживав та був зареєстрований за указаною вище адресою, кожен із заявників так само постійно проживав із ним, однак, не виявляв та не виявляє бажання приймати спадщину, що відкрилася після його смерті (а.с. 44, 45 т. 2).

Даними паспорта ОСОБА_2, довідкою Виконкому Кам’яницької сільської ради від 26.03.2008 № 547/02-18 (а.с. 16, 20 т. 1), іншими матеріалами справи підтверджується, що вона з народження проживає ІНФОРМАЦІЯ_10 (колишній № 16) по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району, зареєстрована ньому з 19.09.2001, на момент смерті ОСОБА_5 вела з нею спільне господарство за цією адресою. 21.01.2008 за реєстровим № 32 в Ужгородській райдержнотконторі зареєстровано заяву ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом за ОСОБА_5, яка померла 20.11.2007, внаслідок надходження заяви спадкоємця відкрито спадкову справу № 14/08 (номер спадкової справи у Спадковому реєстрі 43830461) (а.с. 226 т. 1, а.с. 52, 53 т. 2). ОСОБА_2 09.12.2013 подала до райдержнотконтори заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 418) на спадкове майно, яке складається з житлового будинку № 16 по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району із належними до нього будівлями і спорудами, у чому їй було відмовлено постановою держнотаріуса Ужгородської райдержнотконтори ОСОБА_16 від 09.12.2013 про відмову у вчиненні нотаріальної дії через відсутність правовстановлюючих документів щодо складу спадкового майна та належності його спадкодавцеві (а.с. 230 т. 1, а.с. 58 т. 2).

Даними паспорта ОСОБА_3 (а.с. 236-237 т. 1), іншими матеріалами справи підтверджується, що він з 14.06.1993 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11, факт свого постійного проживання за указаною адресою щонайменше з часу відповідної реєстрації ОСОБА_3 визнав і в апеляційному суді. У справі немає доказів подання ОСОБА_3 заяви (заяв) про прийняття спадщини, яка відкривалася щодо будинку № 8 (колишній № 16) по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району, апеляційному суду він теж не повідомляв про подання таких заяв.

Виходячи з фактичних обставин, встановлених під час апеляційного розгляду справи на підставі, серед іншого, нотаріально посвідчених документів, які містять інформацію, відому учасникам спадкових правовідносин безпосередньо, що не суперечить іншим обставинам справи по суті, та відображають їх волевиявлення, спадкування будинку № 8 (колишній № 16) по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району (часток у ньому) відбувалося наступним чином:

після смерті 25.02.1985 ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належну йому 1/2 ідеальну частку в будинку, що відповідає 3/6 ідеальним часткам, від якої спадкоємці першої черги не відмовилися і успадкували її за законом у рівних частках (по 1/6 кожен) ОСОБА_5 (дружина спадкодавця, яка пережила), ОСОБА_3 і ОСОБА_8 (діти спадкодавця), внаслідок чого ідеальні частки розподілилися так:

ОСОБА_5 – 4/6, ОСОБА_3 і ОСОБА_8 – по 1/6 кожен, разом – 6/6 або 1 (ст. 4, ст. 524 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 525, 527, ст. 529 ч. 1, ст. 548, ст. 549 ч. 1 п. 1, ч. 2, ст. 553 ЦК Української РСР (1963 р.), тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів);

після смерті 07.06.1992 ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належну їй 1/6 ідеальну частку в будинку, що відповідає 7/42 ідеальним часткам, від якої спадкоємці першої черги не відмовилися і успадкували її за законом у рівних частках (по 1/42 кожен) ОСОБА_5 (мати спадкодавця), ОСОБА_9 (чоловік спадкодавця, який пережив), ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_2 (діти спадкодавця). Діти спадкодавця на момент його смерті були неповнолітніми, проживали разом із ним і прийняли спадщину, заяви від 17.02.2016 у сенсі відмови від прийняття спадщини не мають правового значення, а спадкоємець другої черги за законом ОСОБА_3 не спадкував за сестрою ОСОБА_8 внаслідок прийняття спадщини спадкоємцями першої черги за законом. Результатом став такий розподіл часток:

ОСОБА_5 – 29/42, ОСОБА_3 – 7/42, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_2 – по 1/42 кожен, разом – 42/42 або 1 (ст. 4, ст. 524 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 525, 527, ст. 529 ч. 1, 530, ст. 548, ст. 549 ч. 1 п. 1, ч. 2, ст. 553 ЦК Української РСР (1963 р.));

після смерті 20.11.2007 ОСОБА_5, яка залишила заповіт на ім’я ОСОБА_2, відкрилася спадщина на належні їй 29/42 ідеальних часток у будинку, від цієї спадщини ОСОБА_2 не відмовилася, прийняла її та успадкувала за заповітом, чим виключила можливість спадкування іншими особами, внаслідок чого її ідеальна частка збільшилася до 30/42, а розподіл усіх часток став таким:

ОСОБА_3 – 7/42, ОСОБА_2 – 30/42, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 і ОСОБА_13 – по 1/42 кожен, разом – 42/42 або 1 (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1233, 1234, ст. 1235 ч.ч. 1, 2, ст. 1268 ч.ч. 1, 3, 5, ст. 1269, ст. 1270 ч. 1, ст. 1273 ч.ч. 1, 6 ЦК України (2003 р.));

після смерті 27.11.2011 ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належну йому 1/42 ідеальну частку в будинку, що відповідає 3/126 ідеальним часткам. За обставинами справи, від цієї спадщини не відмовилися та прийняли її спадкоємці першої черги за законом (діти спадкодавця) ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_2 у рівних частках (по 1/126 кожен), доказів прийняття спадщини за батьком іншими дітьми у справі немає, а самі ці спадкоємці бажання її прийняти та факт прийняття заперечують. Оскільки указані троє спадкоємців на момент смерті спадкодавця проживали разом із ним і прийняли спадщину, їхні заяви від 17.02.2016 у сенсі відмови від прийняття спадщини не мають правового значення. Внаслідок прийняття спадщини спадкоємцями першої черги за законом ідеальні частки розподілилися так:

ОСОБА_3 – 21/126, ОСОБА_2 – 91/126, ОСОБА_12 і ОСОБА_13 – по 4/126 кожен, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 – по 3/126, кожен, разом – 126/126 або 1, аналогічний кінцевий результат має місце як у випадку розподілу спадщини одразу за трьома спадкоємцями, які її прийняли, так і у випадку розподілу спадщини спочатку без урахування часток, що припадають на спадкоємців, які не прийняли спадщину, із подальшим розподілом таких неприйнятих часток між трьома спадкоємцями, які здійснили своє право на спадкування (ст. 8 ч. 1, ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 4, ст.ст. 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1258, 1261, ст. 1267 ч. 1, ст. 1268 ч.ч. 1, 3, 5, ст. 1269, ст. 1270 ч. 1, ст. 1273 ч.ч. 1, 6, ст. 1275 ч. 2 ЦК України (2003 р.)).

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він як спадкоємець першої черги був позбавлений законного права спадкування на належну йому частку в спадковому майні, за змістом позиції – за батьком ОСОБА_6, необґрунтовані. Цей спадкоємець здійснив своє право на спадкування, успадкував за батьком 1/6 (21/126) ідеальну частку в будинку № 8 (колишній № 16) по вул. Фрунзе в с. Кам’яниця Ужгородського району, відповідні обставини правильно встановлені судом першої інстанції, у частині вимог, які порушували права ОСОБА_3, у позові відмовлено, а право власності спадкоємця – захищено (ст.ст. 4, 6, 86, 100, 101, 112, 113, ст. 548 ч. 2 та інші норми ЦК Української РСР (1963 р.)). Позивач ОСОБА_2 у частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувала, отже, погодилася із належністю ОСОБА_3 1/6 ідеальної частки у спадковому майні.

Міркування про начебто неврахування судом тривалого проживання відповідача у спадковому будинку на момент смерті його батька ОСОБА_6 та догляду відповідача за батьком протягом останніх двох років його життя не мають фактичного та правового обґрунтування, в т.ч, щодо їх мети, не підтверджуються доказами, тож ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України), до уваги братися не можуть, правового значення в цій справі не мають і на законність та обґрунтованість судового рішення, ухваленого щодо ОСОБА_3, не впливають.

Твердження відповідача ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв’язку з розглядом в одній справі матеріалів позовного та окремого провадження не заслуговують на увагу. Суд не розглядав одночасно матеріали позовного та окремого провадження, а вирішував цивільну справу, розглядав позов, у якому були поставлені одночасно вимоги про визнання права та вимоги про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Ці вимоги взаємопов’язані, факти, що їх належало встановити, мають значення для вирішення питання про право цивільне, що було поставлене позивачем. У справі має місце спір про право, що, крім іншого, підтверджується й правовою позицією відповідача ОСОБА_3 За цих умов, розгляд судом першої інстанції усіх вимог за правилами позовного провадження відповідає нормам ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, ст. 15 ч. 1 п. 1, Розділу ІІІ, ст. 235 ч. 6, ст. 256 ч. 4 ЦПК України. Понад те, в частині, яка стосується встановлення відповідних фактів, ОСОБА_3 ніяких заперечень, доводів у скарзі не наводив, доказів на спростування фактів не подавав і загалом у цій частині рішення суду не оскаржував, що відповідно до правил, визначених ст. 303 ч. 1 ЦПК України, виключає можливість його ревізії апеляційним судом.

Стосовно доводів апеляційної скарги в частині неврахування обставин спадкування ОСОБА_2 майна після смерті її батьків колегія суддів констатує таке.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав (ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч. 1 ЦПК України), зазначене стосується як права на позов, так і права на апеляцію. Особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України), особа зобов’язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-60, ст. 179 ч. 1 ЦПК України). Відповідач ОСОБА_3, оскільки діє у цивільному процесі самостійно стосовно інших сторін (ст. 32 ч. 1 ЦПК України) і не представляє, окрім себе, будь-яких інших осіб (спадкоємців) (ст. 237 ч.ч. 1, 3, ст. 244 ч.ч. 1, 3, ст. 245 ЦК України, ст. 38 ч. 1, ст.ст. 42, 44 ЦПК України), подаючи апеляційну скаргу, обґрунтовуючи її та визначаючи межі оскарження судового рішення, повинен довести наявність у нього права на її подання з відповідними обґрунтуванням і вимогами, наявність фактів і обставин, що свідчать про неправильне вирішення судом питання саме про його цивільні права і обов’язки, про порушення рішенням суду саме його законних прав та інтересів.

Спадкування щодо вищезгаданого майна (будинку) для ОСОБА_3 закінчилося із прийняттям за батьком ОСОБА_6 1/6 (21/126) ідеальної частки у будинку. Після цього спадкування щодо указаного майна, яке мало місце, не змінювало розміру ідеальної частки ОСОБА_3 і на його цивільні (спадкові, права власності) права і обов’язки не впливало, поза тим, і він сам не звертався по оформлення свого права на успадковану частку в нерухомому майні. Самі по собі доводи щодо неврахування судом першої інстанції обставин спадкування іншими спадкоємцями вірні як такі. Водночас, як випливає з матеріалів справи, ці інші спадкоємці на час розгляду справи апеляційним судом були обізнані із даним спором і подали щодо свого ставлення до можливості здійснення права на спадкування нотаріально посвідчені заяви, чим зафіксували на відповідний момент своє волевиявлення. Зазначене не спростовує встановлених апеляційним судом обставин спадкування (виникнення та переходу майнових прав у певних осіб) відповідно до наявних доказів і матеріалів справи та не надає переваг, зокрема, позивачу, проте, беручи до уваги зміст відповідних заяв та невикористання наразі іншими спадкоємцями права апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції за правилами, передбаченими ст. 292 ч. 1 ЦПК України, залишає можливість врегулювання майнових стосунків спадкоємцями ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у позасудовому порядку у разі визнання цього спадкоємцями за необхідне. Якщо ж за наявності потреби у врегулюванні питання це у розумний строк не буде зроблено, будь-хто зі спадкоємців, які прийняли спадщину, проте, не брали участі в справі, не позбавлений права на свій захист оскаржити рішення суду першої інстанції.

Отже, майнові стосунки між іншими спадкоємцями, що виникли, змінювалися та продовжують існувати після здійснення спадкування за першим спадкодавцем (ОСОБА_6Ю.), не порушують майнових прав спадкоємця ОСОБА_3, зокрема, не зменшують його ідеальну частку в спадковому майні та реалізуються поза цією часткою. У справі немає доказів наявності у ОСОБА_8 і ОСОБА_9 доньки (спадкоємця) на ім’я «Жанна», як про це безпідставно зазначається в апеляції. З огляду на обставини справи, за якими ідеальна частка ОСОБА_3 у спадковому майні є визначеною, його право є захищеним і ця частка не змінюється внаслідок зміни (перерозподілу) інших часток у спадковому майні, в апеляційному суді виникло питання про з’ясування мотивів і дійсної мети подання апеляції на рішення суду, на що відповідач пояснив, що не бажає, щоб будинок належав позивачу ОСОБА_2

Відтак, враховуючи, що майнові права ОСОБА_3 ухваленим щодо нього рішенням суду першої інстанції не порушені, діяти в інтересах та на захист прав інших спадкоємців він не уповноважений, а обставини спадкування, на які він вказував у апеляції, стосуються не його, а інших спадкоємців, які не втратили права та можливості врегулювати питання про свої майнові права як у позасудовому порядку, так і в суді, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції за цією апеляцією попри встановлене під час апеляційного розгляду справи. Щодо прав і обов’язків спадкоємця ОСОБА_3 суд першої інстанції ухвалив рішення не порушивши норм матеріального та процесуального права. Тож з урахуванням положень ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч. 1, ст. 32 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України та на підставі ст. 308 цього Кодексу апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3, яка законності та обґрунтованості ухваленого саме щодо нього рішення суду першої інстанції не спростовує, слід відхилити, рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч. 1, ст. 32 ч. 1, ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів –

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_4, відхилити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 9 червня 2015 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді