ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"14" березня 2016 р.                                                              Справа № 911/1154/15  

за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк», м. Київ

до 1. Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай», Одеська обл., м. Одеса

    2. Публічного акціонерного товариства «Кримхліб», Автономна Республіка Крим,                         м. Сімферополь

    3. Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів», Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь

про визнання договорів недійсними   

суддя Шевчук Н.Г.

за участю представників:

від позивача – не з’явився,  

від відповідача 1- не з’явився,

від відповідача 2 - не з’явився,

від відповідача 3- не з’явився

Суть спору:  Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії», який у період розгляду справи судом змінив найменування на Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - Банк, позивач) 20.03.2015 звернулось в господарський суд Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай» (далі - ПАТ «Одеський коровай», відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «Кримхліб» (далі - ПАТ «Кримхліб», відповідач 2) та Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (далі-ПАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів», відповідач 3) про:

- визнання недійсною додаткової угоди №14 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010, укладеної 27.02.2014 між ПАТ «Одеський коровай» та ПАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів»,

- визнання недійсною додаткової угоди №16 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010, укладеної 27.02.2014 між ПАТ «Одеський коровай» та ПАТ «Кримхліб».

В обґрунтування цих вимог позивач посилається на те, що зазначені угоди ним, як стороною цих угод, не були підписані, не були з ним погоджені, що суперечить вимогам статті 520 Цивільного кодексу України, а тому вони мають бути відповідно до частин першої та третьої статті 215, частин першої та п’ятої статті 203 Цивільного кодексу України визнані недійсними.

ПАТ «Одеський коровай» проти позову заперечує, вважає, що угоди укладені у відповідності з вимогами діючого законодавства за мовчазної згоди позивача (т. 2 арк с.81-95 т. 3 арк с. 65-71).

Рішенням господарського суду Київської області від 04.06.2015, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015, позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності (т. 2 арк с. 143-149,  205-214).

Постановою Вищого  господарського суду України від 12.10.2015 зазначені судові рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції вказав на неповне встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи щодо факту вчинення оспорюваних правочинів та передчасності висновків щодо їх недійсності (т. 3 арк.с. 49-54).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судових засіданнях представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

Між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Банк) та ВАТ «Одеський коровай», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Одеський коровай», (позичальник) 24.06.2010 укладені договори про відкриття кредитної лінії №17-В/10 і №18-В/10 (далі – Договори №17-В/10 і №18-В/10), за умовами яких Банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом, відповідно, у 327908186,00 рос. рублів та 20551153,05 рос. рублів (т. 1 арк. с. 34-57, 103-115).

Пунктами 11.7 Договорів №17-В/10 і №18-В/10 передбачено, що договір може бути змінений (крім випадків, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України) тільки за взаємною згодою банку і позичальника за умови, що такі зміни викладені в письмовій формі.

Відповідно до цього порядку Банком та позичальником було укладено ряд додаткових угод до зазначених кредитних договорів (т. 1 арк.с. 58-102, 116-147).

На виконання взятих на себе договірних зобов'язань позивачем видано ПАТ «Одеський коровай» 343344843,00 рос. рублів за Договором №17-В/10 та 48974124,90 грн. за Договором №18-В/10, що підтверджується копіями меморіальних ордерів №8766107 від 13.08.2010 та №21673956 від 03.10.2010.

Судом також встановлено, що 27.02.2014 ПАТ «Одеський коровай» (первісний боржник) і  ПАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (новий боржник) підписали трьохсторонню додаткову угоду №14 переведення боргу до Договору №17-В/10 (далі – Угода №14), а також 27.02.2014 ПАТ «Одеський коровай» (первісний боржник) та  ПАТ «Кримхліб» (новий боржник) підписали трьохсторонню додаткову угоду №16 переведення боргу до Договору №18-В/10 (далі – Угода №16) та направили вказані угоди для їх підписання третій стороні – кредитору ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (т. 1 арк.с. 25-33).

Ці додаткові угоди позивач просить визнати недійсним з підстав, передбачених частинами першою та п’ятою статті 203 Цивільного кодексу України.

За умовами проектів вказаних Угод №14 і №16:

первісний боржник переводить на нових боржників, а нові боржники приймають до виконання зобов'язання, відповідно, за Договорами №17-В/10 і №18-В/10 з урахуванням вже укладених додатків та додаткових угод до них, а саме: зобов'язання з повернення кредиту, зі сплати нарахованих процентів за користування кредитом, комісій та/або інших можливих платежів, а також всіх зобов'язань, що передбачені Договорами №17-В/10 і №18-В/10;

сторони Угод №14 і №16 підтверджують, що відповідно до первинних бухгалтерських документів суми невиконаного (непогашеного) зобов'язання зі сплати суми виданих кредитів первісного боржника за Договором №17-В/10 і №18-В/10 станом на день укладення Угод складають, відповідно, 226648682,00 рос. рублів і 46035672,90 грн;

з дати підписання Угод №14 і №16 зобов'язання первісного боржника, що виникли на підставі Договорів №17-В/10 і №18-В/10 перед кредитором в сумі, відповідно, 226648682,00 рос. рублів і 46035672,90 грн., вважаються припиненими у зв’язку із укладенням між первісним боржником, новим боржником та кредитором цих додаткових угод про переведення боргу.

Пунктами 9.1 проектів Угод №14 і №16 передбачено, що угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками. В разі, якщо одна із сторін не підписує означену угоду, вона направляється такій стороні для її додаткового вивчення та надання своїх пропозицій і заперечень. В разі неповернення направленого екземпляру додаткової угоди в термін 7 календарних днів та неотримання пропозицій чи заперечень, остання вважається укладеною в запропонованій редакції, після спливу строку, наданого для її відповіді.

27 лютого 2014 року ТОВ «Одеський коровай» надіслано ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» лист б/н, відповідно до якого у зв’язку з укладенням між відповідачами 27.02.2014 Угод №14 і №16 позивачу надсилаються зазначені угоди для ознайомлення та надання своїх заперечень або протоколу розбіжностей протягом 7 днів з моменту отримання оферти, а також повідомлено, що у разі неотримання від позивача відповіді зазначені правочини будуть вважатись погодженими та укладеними між трьома сторонами в запропонованій та направленій йому редакції.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заявило вимоги про визнання недійсними Угоди №14 і Угоди №16, оскільки вони укладені в порушення вимог статті 520 Цивільного кодексу України без отримання згоди позивача як кредитора за Договорами №17-В/10 і №18-В/10.

ТОВ «Одеський коровай» проти позовних вимог заперечує, посилаючись на обставини надання позивачем мовчазної згоди на укладення спірних угод у розумінні частини другої статті 642 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність надіслання ним обґрунтованих заперечень проти укладення Угод №14 і №16 протягом семи днів з моменту отримання надісланих йому проектів вказаних угод.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 510 цього Кодексу сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Одним з видів заміни особи у зобов’язанні є переведення боргу, наслідком якого є вибуття первісного боржника із зобов’язання і вступ у зобов’язання нового боржника, коли відбувається заміна суб’єктного складу зобов’язання     із збереженням первісного змісту такого зобов’язання.        

У силу статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

При цьому згідно зі статтею 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, тобто, вчиняється у такій самій формі, що і правочин, борг за яким передається новому боржнику.

Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої зазначеної статті підставою недійсності правочину є недодержання вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме в момент вчинення правочину стороною (сторонами).

Тобто, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно статті 205 цього Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно відповідно до положень статті 206 Цивільного кодексу України можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Статтею 208 цього Кодексу встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частиною другою статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. (пункт. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11  від 29.05.2013  «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Судом встановлено, що Угода №14 і Угода №16 за своїм змістом передбачають встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків для ПАТ «Одеський коровай», Банку та, відповідно, ПАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (Угода №14) і ПАТ «Кримхліб» (Угода №16).

Тобто, вказані угоди є багатосторонніми (трьохсторонніми) правочинами, які, однак, підписані лише двома сторонами.

Докази ж отримання акцепту на укладення зазначених угод ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» відсутні.

Як встановлено приписами зазначених вище норм Цивільного кодексу України така згода Банку повинна бути виражена у письмовій формі шляхом підписання та скріплення печаткою Угоди №14 і Угоди №16.

Угода №14 і Угода №16 Банком не підписані.

Обставини щодо відсутності письмової згоди Банку відповідачами не оспорюються і не спростовані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Угода №14 і Угода №16 не були вчинені.

А тому вони не можуть бути визнані недійсними, а значить позовні вимоги безпідставні і не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при відмові у позові покладається на позивача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

              Суддя                                                                                     Н.Г. Шевчук          

Повне рішення складене і підписане 18.03.2016.