Справа № 2-28/2007

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

31 січня 2007 року                                                      Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області в складі: головуючого судді - Чабаненко В.О. при секретарі - Шрейтер С.О. позивач - ОСОБА_1

представники позивача - ОСОБА_5,ОСОБА_6 відповідачі - ОСОБА_2,ОСОБА_3, ОСОБА_4 представник відповідачів - ОСОБА_7 треті особи - Засульська сільська рада,Лубенське МБТІ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Лубни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4 про визнання права власності на частину у спільному майні, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину у спільному майні. В позові вказав, що 8.09.1995р. він уклав з громадянкою ОСОБА_3 шлюб, після якого їй було присвоєно призвіще - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1.

На час укладення шлюбу він працював у Лубенській механізованій колоні № 27 (МК-27) і йому було надано житло у відомчому гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. У гуртожитку він проживав разом із дружиною та її сином до 2000р., що підтверджується довідкою директора МК-27 НОМЕР_2 від 8.10.2003р.

Разом із дружиною та її матір'ю - ОСОБА_2 вони вирішили покращити свої житлові умови та побудувати будинок. Так як мати дружини мала можливість отримати земельну ділянку по місцю проживання у с. Засулля, то вони вирішили побудувати будинок у с. Засулля. З цією метою ОСОБА_2 отримала земельну ділянку у с. Засулля відповідно до рішення Засульської сільради від 4.02.1998р. Це підтверджується копією довідки Засульської сільради НОМЕР_3 від 21.03.2003 року. На отриманій ділянці вони сумісними зусиллями почали будувати будинок.

Більша частина заробітку позивача, майже весь вільний від основної роботи час витрачалось на будівництво будинку. На роботі він отримував у рахунок своєї заробітної плати будівельні матеріали та транспортні послуги, що підтверджується довідкою голови профспілкового комітету МК-27 НОМЕР_4 від 20.01.2006р., товарно-транспортними накладними за № НОМЕР_5,НОМЕР_6.

На будівництві будинку крім нього працювали його батько ОСОБА_7 та брат ОСОБА_8, його знайомі ОСОБА_9, ОСОБА_10.

У період з 1998р. по вересень 2002р. на земельній ділянці були побудовані слідуючи об"єкти: фундамент будинку, сумісно - літня кухня, два сараї з погребом та гараж, сумісно сарай з туалетом, огорожа земельної ділянки з воротами та хвірточкою, колодязь, зливна яма (схематичний план об'єктів додаю до позову). Проведені газогін та електрика до об'єктів. Усе потребувало коштів та його особистої праці.

У грудні 2000р. позивач з дружиною та дітьми виїхали із гуртожитку і поселились у літній кухні, розташованій на земельній ділянці. Засульська сільрада дозволила їм прописатись у літній кухні та присвоїла будівлі поштову адресу - АДРЕСА_2.

З 2002 р. у сімейних стосунках почались негаразди і він з ОСОБА_3 19.09.2002р. розірвали шлюб. В подальшому, 12.02.2003р. розрив шлюбу було зареєстровано ЗАГСІ.. Після розриву шлюбу відповідачі почали постійно створювати умови для того, щоб позивач виселився із будинку, Провокували сварки, бійки, міняли замок на дверях та інше. Він був вимушений переселитись до батьків. Після цього відповідачі подали позов у суд з метою взагалі виселити його із літньої кухні та зняти з реєстрації. Рішенням Лубенського місцевого суду від 3.02.2004р. та послідуючою ухвалою Апеляційного суду Полтавської обл. від 1.06.2004р. вимоги відповідачів були визнані неправомірними. Але відповідачі продовжують чинити йому перешкоди у користуванні житлом, прямо заявляють , що його тут нічого немає і щоб він не мав ніяких претензій до будівель на земельній ділянці. Фактично відповідачі не визнають його права власності на частину майна, яке було створено за моєї участі на земельній ділянці.

Враховуючи таке ставлення відповідачів позивач вирішив у судовому порядку визначити розмір своєї частки у спільному майні. Для цього з допомогою адвоката звернувся в Лубенське бюро технічної інвентаризації з проханням провести оцінку об'єктів, які побудовані на земельній ділянці. Але відповідачка ОСОБА_2 не дозволила провести технічну інвентаризацію об'єктів.

Щоб розділити недобудований житловий будинок, відповідно до норм нині діючого ЦКУ його з початку треба визнати об'єктом нерухомого майна (недобудованого) та визнати чиєсь право власності на нього.

Частина 2 ст. 331 ЦК України закріплює положення, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає лише з моменту завершення будівництва, До завершення будівництва (здачі в експлуатацію) ніяких правоустановних документів на даний об'єкт незавершеного будівництва, в тому числі і для того, щоб підтвердити свої право власності, законодавством не передбачено.

Пункт 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (затверджено наказом Мін'юсту №7/5 від 07.02.2002 року) визначає, що державній реєстрації підлягають лише завершені об'єкти нерухомості, тобто і в даному випадку отримати правоустановний документ неможливо.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 ЦК України, за заявою заінтересованої особи, суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною.

Частина об'єктів на зазначеній земельній ділянці вже закінчені будівництвом та використовуються відповідачами, а деякі не завершені, в експлуатацію не введені. Однак, стадія готовності їх дуже велика, залишилось зробити незначну частину роботи. Фактичний процент готовності недобудованого нерухомого майна позивач вказати не може тому, що відповідачі не допускають найнятих ним спеціалістів для огляду будівель.

Діючим законодавством визнання права власності на недобудоване нерухоме майно може здійснюватись тільки у судовому порядку, то для визнання цього права власності на недобудований будинок (нерухоме майно) в АДРЕСА_2 він змушений звернутись до суду.

У зв'язку із тим, що об'єкт незавершеного будівництва будувався під час знаходження його у шлюбі, будівельні матеріали також купувались ним , тобто майно є спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на те, що всі правоустановні документи оформлені лише на нього. Відповідно до ст.ст. 60, 61, 63, 65, 69-71 СК України, позивач та його колишня дружина мають рівні права на участь в управлінні цим майном, а тому вирішення даної справи без неї буде незаконним, тому вона є по даній справі заінтересованою особою. А відповідно до ст.28 КпШСУ та ст.ст. 69-71 СКУ позивач (після визнання даного майна об'єктом права власності) маю право на частину недобудованого житлового будинку навіть з виділом цієї частки в натурі.

У будівництві вищевказаних об'єктів на земельній ділянці приймали участь троє осіб: він та відповідачі. Відповідно до ст. 331 ЦК Укр. ці об'єкти є власністю осіб, які їх створили, тобто їхнью сумісною власністю. Об'єкти будувались нашою сумісною працею і тому, відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК Укр., вони мають рівні права щодо цих об'єктів, тобто йому , ОСОБА_2 та її дочці ОСОБА_3 належать по 1/3-й частці спільного майна, побудованого на земельній ділянці.

Відповідно до ст. З92 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою.

Прохає суд визнати його - ОСОБА_1 власником 1/3 частки об'єктів, а саме: фундамент будинку, літня кухня, два сараї з погребом, гараж, сарай з туалетом (розташовані сумісно), огорожа земельної ділянки з воротами та хвірточкою, колодязь, зливна яма, які побудовані та обладнані за його участю та розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягає. Судом в якості співвідповідача до участі в справі був залучений чоловік відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4.

В зв'язку з залученням в якості співвідповідача ОСОБА_4 позивач зменшив свої позовні вимоги прохає визнати його власником 1/4 частки будівель, а не 1/3 як він заявляв раніше.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, проти нього заперечують, мотивуючи, що земельна ділянка виділялася саме ОСОБА_2, основний тягар будівництва несли тільки ОСОБА_2 та її чоловік, так як позивач в період 1998-2000 рік працював в МК-27, заробітну плату йому видавали натурою, тобто фінансово він вести будівництво був неспроможний. Не заперечують, що позивач та його батько вирішували деякі питання по будівництві такі як виписка екскаватора, крана, бувших у вжитку залізобетонних опор, також допомагали незначною фізичною працею.

Треті особи - Засульська сільська рада та Лубенської МБТІ у вирішенні даного спору покладаються на рішення суду.

Заслухавши учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши докази,суд встановив, що ОСОБА_2 отримала земельну ділянку у с. Засулля відповідно до рішення Засульської сільради від 4.02.1998р., що підтверджується копією довідки Засульської сільради НОМЕР_3 від 21.03.2003 року але заяву на отримання земельної ділянки вона подала в Засульську сільську раду ще в 1992 році, що підтверджується показами секретаря сільради.

Позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_11 (ОСОБА_3) 8 вересня 1995 року. Тобто заяву на отримання ділянки ОСОБА_2 подала набагато раніше.

На отриманій ділянці ОСОБА_2 разом з чоловіком, донькою, зятем та сватом сумісними зусиллями почали будувати будинок. Позивач добре усвідомлював,що будівництво проводиться на земельній ділянці тещі - ОСОБА_2

У період з 1998р. по вересень 2002р. на земельній ділянці були побудовані слідуючи об"єкти: фундамент будинку, сумісно - літня кухня, два сараї з погребом та гараж, сумісно сарай з туалетом, огорожа земельної ділянки з воротами та хвірточкою, колодязь, зливна яма (схематичний план об'єктів додаю до позову). Проведені газогін та електрика до об'єктів.

У грудні 2000р. позивач з дружиною та дітьми виїхали із гуртожитку МК-27 і поселились у літній кухні, розташованій на вищевказаній земельній ділянці. Засульська сільрада дозволила їм прописатись у літній кухні та присвоїла будівлі поштову адресу - АДРЕСА_2.

З 2002 р. у сімейних стосунках почались негаразди і ОСОБА_1 з ОСОБА_3 19.09.2002р. розірвали шлюб. Почалися судові спори по питанню розподілу побудов . В подальшому, 12.02.2003р. розірвання шлюбу було зареєстровано в РАЦСі.

Позивач ставить питання про визнання за ним права власності на 1/4 частину господарських будівель ОСОБА_2.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства ,що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" "... Оскільки згідно ст. 17 ЗК України і ст. 14 Закону України "Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину в приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність" таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велося подружжям у період щлюбу-жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велося за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку),якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони брали участь лише у будівництві підсобних будівель(літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст. 156 ЖК обов'язок".

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ,а також відповідачами, іншими родичами і сусідами приймав участь в будівництві    фундаменту будинку, сумісно - літньої кухні, двох сараїв з погребом та гаражем, сумісно сараю з туалетом, огорожею земельної ділянки з воротами та хвірточкою, колодязя, зливної ями, проведені газогону та електрики до об'єктів. Але участь його у будівництві не створює для нього права приватної власності на вищеперечислені господарчі будівлі,так як земельну ділянку в АДРЕСА_2 відповідно до рішення Засульської сільради від 4.02.1998р.отримала ОСОБА_2 - теща позивача.

По справі була проведена судова будівельно-технічна експертиза згідно висновку якої була встановлена ринкова вартість будівель і споруд побудованих в період з 8 вересня 1995 року по 19 вересня 2002 року,розміщених на земельній ділянці по АДРЕСА_2. З технічної точки зору зробити розподіл в натурі будівель і споруд на момент проведення експертизи неможливо. Відповідно до будівельних норм і правил виділити 1/4 частини домоволодіння технічно не можливо.

Суд бере до уваги той факт,що спочатку велося будівництво господарських побудов,а не жилого будинку, що також свідчить про те,що власником будівель є саме ОСОБА_2

Суд вважає, що ОСОБА_1 може ставити питання про грошове відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу ОСОБА_2 він надав не безоплатно. Але позивач і його представник цього питання не ставлять і тому суд відповідно до ст. 11 ЦПК України розглядає позов в межах заявлених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись ст. 17 Земельного Кодексу України, ст.ст. 14,16,17 Закону України "Про власність",ст. 10,11,60,213-215 ЦПК України ,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину у спільному майні відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.