Справа № 2-а-263/10

№ провадження 2-а-263/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2010 року смт. Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Тарабана Є.О.

при секретарі - Кузнецовій Г.С.

розглянувши у письмовому провадженні в сел. Царичанка Дніпропетровської області адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області (УПФУ), посилаючись наступні

обставини:

-вона народилася 9 березня 1938 року і відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» їй надано статус дитини війни;

-статтею б Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, зокрема дітям війни встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком;

-вказана соціальна допомога повинна виплачуватися щомісячно, починаючи з 1 січня 2006 року;

-протягом 2006-2007 років така допомога їй (ОСОБА_1І.) не виплачувалася взагалі, а з 1 січня 2008 року виплачується лише частково;

-її (позивача в даній справі) неодноразові звернення щодо виплати соціальної допомоги в повному обсязі, позитивного результату не дали, тому вона звернулася із даним позовом, в якому просила:

5. визнати бездіяльність УПФУ щодо не нарахування та не виплати їй вказаного вище підвищення до пенсії за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з І січня 2009 року по дату прийняття рішення у справі на 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною:

2. зобов'язати УПФУ провести нарахування та виплату їй підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з ] січня 2009 року по дату прийняття рішення у справі на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Пре загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У судове засідання позивач та її представник не з'явилися. Від представника позивача надійшла заява з проханням про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явилася, надіславши заяву з проханням про розгляд справи у її відсутність, заявлених позовних вимог не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

В зв'язку з викладеним, відповідно до норм ч. 6 ст. 128 КАС України суд розглянув дану справу в порядку письмового провадження.

На обґрунтування невизнання адміністративного позову представник відповідача у письмових запереченнях посилається на наступні обставини:

-позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки діючим законодавством (ч. 2 ст. 99 КАС України) встановлено річний строк позовної давності, а позивачем заявлені позовні вимоги за період, який перевищує 3 роки, що відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;

-ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлено у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.. Однак, ч. З тієї ж ст. 28 того ж Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до того ж Закону. Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів трудових пенсій» від 15 квітня 2003 року № 544 також встановлено мінімальний розмір пенсії, передбачений для обчислення трудових пенсій за віком, а саме у розмірі 50 грн. Саме таке підвищення до пенсії і виплачується позивачу в даній справі з 1 січня 2008 року;

-Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була призупинена;

-відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про Державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет.

Вивчивши надані сторонами докази, даючи їм оцінку у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Позивачу в даній справі у встановленому порядку надано статус дитини війни, що підтверджується відповідною тимчасовою довідкою (а. с. 5).

Позивач в даній справі є пенсіонером за віком, що підтверджується довідкою, виданою взамін пенсійного посвідчення № 107948 (а/с. 6).

Вказані обставини не оспорюються відповідачем.

Нормами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що діти війни мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме - у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» визначено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в наступних розмірах: з 1 січня - 380 грн., зі квітня - 406 грн., з 1 жовтня -411 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено в наступних розмірах: з 1 січня - 470 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

Статтею 54 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто 498 грн., а з 1 листопада - 573 грн.

Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2010 року встановленому прожитковий мінімум 695 грн., з 1 квітня 2010 року - 706 грн.

На думку суду, УПФУ повинно було призначити та виплачувати позивачу в даній справі підвищення до пенсії у розмірі 30% саме зазначених вище розмірів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача стосовно того, що відповідно до норм ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, як розрахункова величина, застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим Законом, і до такої категорії громадян, як «діти війни», не застосовуються. До такого висновку суд приходить з наступних обставин. Нормами ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Положення ч. З ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку суду, не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для обрахування пенсій та доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого в Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Нормами п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено, а відповідно до норм ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачувалися особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Позивач в даній справі не є інвалідом, а тому не нарахування та невиплата позивачу в даній справі УПФУ підвищення до пенсії є правомірним і позивач за цей період бездіяльності відповідача не просить визнати неправомірною.

Однак, рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнано неконституційними, тобто було відновлено дію ст. 6 Закону. Отже, на думку суду, починаючи з 9 липня 2007 року, відповідач повинен був проводити нарахування відповідного підвищення пенсії позивача в даній справі та відповідно проводити виплату цього підвищення. Однак, відповідачем цього зроблено не було, тому суд вважає, що з 9 липня 2007 року бездіяльність УПФУ була неправомірною, а тому за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року позовні вимоги підлягають задоволенню.

Нормами п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячною Довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення виплачується у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10~рп/2008 положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто неконституційними.

Отже, на думку суду, починаючи з 22 травня 2008 року, відповідач повинен був проводити нарахування відповідного підвищення пенсії позивача в даній справі та відповідно проводити виплату цього підвищення. Однак, відповідачем цього зроблено не було, тому суд вважає, що з 22 травня 2008 року бездіяльність УПОУ була неправомірною, а тому за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року позовні вимоги підлягають задоволенню.

У 2009-му та 2010-му роках будь-яких обмежень дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не встановлювалося, тому, на думку суду, позовні вимоги за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 1 січня 2010 року по 25 жовтня 2010 року підлягають задоволенню.

Стосовно строків давності. Ухвалою суду від 25 жовтня 2010 року позивачеві в даній справі поновлено строк для звернення до суду (строк давності).

Відповідно до норм п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Пенсійний фонд України та його місцеві органи звільнені від сплати державного мита.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області, яка виразилася у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з 1 січня 2009 року по 25 жовтня 2010.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Царичанському районі Дніпропетровської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року і з 1 січня 2009 року по 25 жовтня 2010 року.

Рішення може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі до районного суду апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії даної постанови.

Головуючий: Є.О.Тарабан