ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

    

"14" липня 2006 р.                                                                            Справа  № 7/148

За позовом       Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

до відповідача  Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Рівнегаз”

про                    стягнення пені, збитків від інфляції та трьох відсотків річних за первісним позовом

                                                            Суддя             МАРАЧ В.В.

Секретар судового засідання: Катеринчик А.І.

За участю представників: від позивача    –Бойко Д.Д. (дов. в справі);

      від відповідача– Янкевич Л.Д. (дов. в справі),

      Лихольот А.В. (дов. в справі).

Стаття 22 ГПК України роз’яснена.

СУТЬ СПОРУ: Позивач –Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” м. Київ– звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз” м. Рівне –10.316.735,72 грн., в тому числі 6.668.682,05 грн. основного боргу, 1.076.058,54 грн. пені за період з 07.04.2004 р. по 07.04.2005 р., 446.807,74 грн. штрафу, 1.658.425,07 грн. збитків від інфляції та 446.761,69 грн. в рахунок трьох процентів річних.

В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору від 28.12.2001 р. № 06/01-786-00000001 щодо оплати переданого у 2002 р. природного газу (т. 1 а.с. 2-6).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, ВАТ “Рівнегаз” для спільного розгляду з первісним подано зустрічний позов про визнання недійсним договору № 06/01-786-00000001 від 28.12.2001 р., підписаного сторонами, в частині порядку та умов проведення розрахунку (речення 2 п. 5.1 договору).

В обгрунтування заявлених вимог, відповідач посилається на те, що вищевказаний договір у відповідній частині є недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР, оскільки порядок розрахунків, визначений ним, суперечить нормам спільної постанови КМУ і Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ ” та Постанови національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 р. № 759 “Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств”. Відповідно до зазначених нормативних актів, розрахунки за природний газ здійснюються у відповідності з встановленим алгоритмом розподілу коштів через розподільні рахунки (т. 1 а.с. 62-64).

Заявою від 04.07.2005 р. ВАТ “Рівнегаз” змінило предмет позову та просить визнати договір № 06/01-786-0000001 від 28.12.2001 р. неукладеним.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.02.2006 р. первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову –відмовлено.  Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 6.668.682,05 грн. основного боргу, в іншій частині позову –відмовлено (т. 2 а.с. 67-69).

Постановою Вищого господарського суду України від 23.05.2006 р. рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2006р. у справі №7/148 в частині відмовити у задоволенні зустрічного позову, а також первісного позову щодо пені, збитків від інфляції, трьох відсотків річних скасовано, провадження у справі за зустрічним позовом припинено, справу в частині вимог первісного позову щодо пені, збитків від інфляції та трьох відсотків річних направлено на новий розгляд до господарського суду Рівненської області; в іншій частині рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2006р. у цій справі залишено без змін.

За таких обставин в даному засіданні господарський суд розглядає тільки вимоги по первісному позову щодо пені, збитків від інфляції та 3% річних.

Позивач під час розгляду справи стосовно вищевказаних позовних вимог подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з  Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” основний борг за поставлений природний газ у розмірі 6.668.682,05 грн., пеню у розмірі 1.076.058,54 грн., штраф у розмірі 466.807,74 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів – 1.686.091,71 грн., три відсотка річних з простроченої суми у розмірі 504.725,87 грн.

В зв’язку з тим, що, як уже зазначалося вище, господарському суду Рівненської області на новий розгляд передано справу тільки в частині вимог первісного позову щодо пені, збитків від інфляції та трьох відсотків річних, то заява позивача про уточнення позовних вимог приймається до розгляду тільки в частині вимог, які стосуються пені, збитків від інфляції та 3% річних.

Відповідач у відзиві на позов в частині вимог про стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних проти його задоволення заперечує, посилаючись при цьому на те, що статтею 5 Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожитий газ та електроенергію” встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам  на їх заборгованість перед постачальниками електроенергії, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг. За таких обставин, стверджує відповідач, проведення розрахунків по договору № 06/01-786-00000001 від 28.12.2001 р. безпосередньо залежало від надходження коштів від населення.

Крім того, відповідач посилається на те, що Законом України від 08.10.1999 р. № 1136-14 “Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР” ст. 214 ЦК викладено в такій редакції: “Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів”.

У прикінцевих положеннях передбачено , що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають із прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Недоплата по договору виникла, зокрема, і внаслідок прострочення оплати населенням за спожитий газ.

Також відповідач стверджує, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення з позовом про стягнення пені і просить застосувати позовну давність при вирішенні спору.

Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини, на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд керувався наступним.

Під час попередніх розглядів справи та винесенні рішень судами, як першої, так і апеляційної та касаційної інстанцій, було встановлено, що 12 грудня  2001 року між сторонами по справі був укладений договір на постачання природного газу за № 06/01-786-00000001 (далі –Договір), який підписано відповідачем з протоколом розбіжностей (т. 1 а.с. 19-21). При цьому, розбіжності до договору врегульовані сторонами шляхом підписання протоколу узгодження розбіжностей (т. 1 а.с. 23).

Так, за умовами договору, ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” взяло на себе зобов’язання передати відповідачу –ВАТ “Рівнегаз”–у 2002 р. природний газ відповідно до визначеного п. 2.1 графіку, а відповідач –прийняти та оплатити газ на умовах даного договору (п. 1.1).

Кількість газу, поставленого відповідачу, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які є підставою для остаточних розрахунків (пп. 3.3, 3.4).

Як встановлено судами на підставі актів приймання-передачі газу, актів дооцінки, долучених до матеріалів справи, протягом січня-грудня 2002 року відповідачу поставлено за цим договором природного газу у обсязі 304168,318 м3 на загальну суму 37.599.019,32 грн.

Зобов’язання з оплати переданого природного газу виконані відповідачем лише частково, заборгованість за поставлений природний газ, що встановлено судом, на момент прийняття рішення у даній справі становила 6.668.682,05 грн., що не заперечувалось відповідачем.

Тобто, попередніми рішеннями судів було встановлено, що зі сторони відповідача має місце невиконання зобов’язань по договору № 06/01-786-00000001 від 28.12.2001 р. в частині оплати вартості отриманого природного газу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.07.2006 р. № 31/10-7919 в частині стягнення суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів з січня 2004 року по червень 2006 року в сумі 1.686.091,71 грн. та 3% річних за період з 01.01.2004 р. по 12. 07.2006 р. в сумі 504.725,87 грн. правомірні, грунтуються на законі і підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача стосовно даних вимог з посиланням на Закону України від 08.10.1999 р. № 1136-14 «Про внесення змін до статті 214 ЦК УРСР»не беруться судом до уваги, оскільки позивачем при поданні заяви про уточнення позовних вимог йде посилання на ст. 625 ЦК України, який набув чинності з 01.01.2004 р. і дана стаття не звільняє від сплати збитків від інфляції та 3% річних із прострочення грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг. Крім того, позивач проводить вказані нарахування саме з 01.01.2004 р.

Вимога про стягнення пені за несвоєчасну оплату вартості газу не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що положення Господарського кодексу України  щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01 січня 2004 року була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично спожитий обсяг газу здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за  звітним

Стаття 72 ЦК УРСР передбачає, що стосовно позовів про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлений скорочений строк позовної давності  тривалістю в шість місяців. Згідно зі ст. 76 ЦК УРСР відлік строку позовної давності починається від дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Право на позов про стягнення боргу за поставлений у січні–грудні 2002 року природний газ виникло у ДК “Газ України” відповідно 11.02.2002 р. по 11.01.2003 р.

Неустойка (штраф, пеня) є видом забезпечення зобов’язання (ст. 179 ЦК УРСР), право на позов за якою виникає одночасно з правом на позов за зобов’язанням, виконання якого забезпечується неустойкою. Зі змісту вказаних правових норм ЦК УРСР випливає, що якщо з моменту початку обчислення пені минув період понад шість місяців, то кредитор у позовній заяві має право вимагати пеню, нараховану за останній шестимісячний період, оскільки стосовно тієї пені, яка виникає раніше цього терміну, строк позовної давності вже минув.

Однак, згідно з п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, в редакції від 16.01.2003 р. № 435-4, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

За таких обставин до даного позову мають застосовуватися правила про позовну давність, встановлені положеннями нового Цивільного кодексу України.

Загальні засади відповідальності за порушення цивільно-правових зобов’язань містяться у гл. 51 ЦК України.

Розділом 5 ГК України встановлені особливості відповідальності за правопорушення у сфері господарювання; відповідно відповідальність за такі правопорушення вважається господарсько-правовою.

За змістом ст. 1 ГК України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 217 ГК України, господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких до нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. При цьому, нарахування санкцій триває протягом 6 місяців, якщо інше не встановлено законом або договором (п. 6 ст. 232 ГК України).

Вказаним договором № 06/01-786-00000001 не було передбачено можливості нарахування пені строком понад 6 місяців.

За таких обставин нарахування пені позивачем понад 6 місяців суперечить умовам договору та п. 6 ст. 232 ГК України.

Крім цього, частина 1 ст. 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за порушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

В силу вимог ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до п. 5 цієї статті за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Договором на постачання природного газу був визначений термін розрахунку –до 10-го числа місяця наступного за звітним.

Таким чином, ВАТ “Рівнегаз” повинен був розраховуватися не пізніше 10.01.2003 р., а отже з 11.01.2003 р. починався перебіг позовної давності для стягнення пені за грудень 2002 року, а за інші місяці поставки –відповідно раніше.

Виходячи з приписів пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України, відповідно до якого щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені закінчився.

Пунктом 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На основі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,–

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Рівнегаз” (33027 м. Рівне, вул. Білякова, 4, п/р 26038301586528 в Промінвестбанку м. Рівне, МФО 333335, код ЄДРПОУ 03366701),–на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827),–суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі         1 686 091 грн. 71 коп. та 3% річних з простроченої суми у розмірі 504 725 грн. 87 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Відмовити в задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені в сумі 1.076.058,54 грн.

   Суддя                                                                Марач В.В.

Повний текст рішення складено в повному обсязі та підписано «28»липня 2006 року.