Справа № 461/7499/15 Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 22-ц/783/1193/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. Г.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого – Мусіної Т.Г.

суддів – Бермеса І.В., Савуляка Р.В.

за участі секретаря – Фейір К.О.

з участю: представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про визнання кредитного договору недійсним з підстав невиконання його істотних умов,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про визнання кредитного договору № KF 48383 від 10 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк», недійсним з підстав невиконання його істотних умов.

Свій позов обґрунтовувала тим, що 10 квітня 2008 року між нею та Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» було укладено кредитний договір № КF 48383 з додатками та доповненнями. Відповідно до умов Договору Відповідач зобов'язується надати позивачу грошові кошти у розмірі 58 000,00 дол. США строком на 25 років. Зазначає, що заява про видачу позивачу відповідачем готівки № 38-48 від 11 квітня 2008 року, не стосувалася ні депозитного ні поточного рахунка, а отже не може бути доказом видачі фізичній особі кредиту в іноземній валюті та не могла свідчити про здійснення бухгалтерської операції щодо видачі кредитних коштів позивачу в іноземній валюті.

Посилаючись на вказане просила задовольнити її позов.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року у задоволенні позову відмолено.

Рішення суду оскаржила позивачка – ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначає, що вона не отримувала від банку кредитних коштів у готівковій формі, що суд першої інстанції не врахував, що заява про видачу готівки № 38-48 від 11 квітня 2008 року суперечить вимогам Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», оскільки у ній не має обов’язкових реквізитів: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Вказує, що заява про видачу готівки не стосувалася ні депозитного, ні поточного рахунка, тому не є належним і допустимим доказом видачі та отримання готівкою кредиту. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_4 в судове засідання апеляційної інстанції не з’явилась повторно, їх клопотання про відкладення розгляду справи розглянуті в судовому засіданні апеляційної інстанції та відхилені як безпідставні, спрямовані на затягування розгляду справи, а саме на неможливість початку розгляду справи судом апеляційної інстанції та прийняття рішення в даному судовому засіданні і тим самим створення перешкод у вирішенні інших двох справ, що з 2015 року знаходяться в провадженні Залізничного районного суду м. Львова за позовами ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., учасником якого є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Двомісячний розгляд справи апеляційною інстанцією сплив, ураховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_3 залишалась без руху у зв’язку з несплатою судового збору та відкладалась за її клопотанням.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 10 квітня 2008р. між Відкритим акціонерним товариством «ЕлектронБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № KF48383 за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит в сумі 58 000 дол. США для придбання та ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_1 під 8,5% річних з терміном погашення не пізніше 08 квітня 2033р. (а.с. 6-13) з двома додатками до нього від 10 квітня 2008р., якими визначено графік погашення кредиту (а.с. 14-20) та від 14 лютого 2014р., яким кредитний договір виклали в уточненій редакції, у якому розмір кредиту, кінцева дата його повернення, графік погашення залишились незмінними (а.с. 21-25).

Позичальник за кредитним договором ОСОБА_3 просить визнати вказаний кредитний договір недійсним на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України у зв’язку з недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч.5 ст. 203 ЦК України, а саме цей договір не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд правильно прийшов до висновку, що правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Судом встановлено, що кредитний договір укладений у письмовій формі та підписаний сторонами і ОСОБА_3 свій підпис не оспорює, сторони договору на час його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення ОСОБА_3 на час укладення кредитного договору відповідало її внутрішній волі одержати кредитні кошти від банку для придбання конкретної квартири.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним як фіктивний, тобто вчинений його учасниками лише для виду без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків.

Позивачем ОСОБА_3 не доведено відсутність у сторін кредитного договору від 10квітня 2008р. наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Позивач недійсність кредитного договору пов’язує з тим, що вона не одержала грошові кошти за цим договором в сумі 58 000 дол. США з часу укладення кредитного договору, обґрунтовуючи це тим, що її заява на видачу готівки, на її думку, не відповідає вимогам Глави 3 Інструкції про касові операції в банках України від 14 серпня 2003 року та суперечить вимогам Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. «Про затвердження записів у бухгалтерському обліку», оскільки в ній не зазначено назву установи від імені якої складено документ та посади і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції та правильність її оформлення.

Колегія суддів вважає, що зазначені позивачем підстави не знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Факт одержання позивачкою 11 квітня 2008р. на підставі кредитного договору від 10.04.2008р. готівки в сумі 58 000 дол. США, що еквівалентно 292 900 грн. з рахунку №22330000011340 підтверджується її заявою на видачу готівки від 11 квітня 2008р., яка видана ВАТ «Електрон Банк», факт видачі готівки по цій заяві засвідчений підписом працівника банку, факт отримання готівки засвідчений підписом ОСОБА_3 як отримувача із зазначенням її паспортних даних та завірені штампом банку із зазначенням назви банку, МФО 325213, дати видачі готівки, та печаткою конкретної каси № 27, у якій була одержана готівка (а.с. 66).

Підпис на цій заяві ОСОБА_3 не оспорює, а факт одержання кредитних коштів не оспорювала протягом семи років.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.4 Кредитного договору для обліку заборгованості за кредитом банк відкрив кредитний рахунок № 22330000011340.840, на який позичальник ОСОБА_3 зобов’язана була повертати кредит готівкою або в безготівковій формі з поточного рахунку позичальника в доларах США, відкритого в банку.

З пояснень представника ПАТ «ВіЕс Банк» колегією суддів встановлено, що позичальник ОСОБА_3 здійснювала погашення кредиту і докази про це містяться в інших справах про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, які знаходяться в провадженні Залізничного районного суду м. Львова та зупинені провадженням до вирішення даної справи.

Доказом одержання ОСОБА_3 кредитних коштів є договір купівлі-продажу квартири від 11 квітня 2008р., за яким ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 у власність квартиру АДРЕСА_2, яка зазначена у пункті № 1.4 кредитного договору як об’єкт для придбання кого ОСОБА_3 надавався кредит (а.с. 62-63).

Факт одержання позивачем ОСОБА_3 кредитних коштів підтверджується навіть змістом її апеляційної скарги, у якій вона визнає, що кредитні гроші готівкою в доларах США нею в приміщенні банку були передані ОСОБА_6, у якої вона придбала квартиру.

Передача грошей, одержаних позивачем як кредитні кошти, іншій особі на виконання її особистих зобов’язань, що випливають з договору купівлі-продажу, не є доказом для визнання кредитного договору недійсним із зазначених позивачем підстав.

Оскільки доведено, що кредитний договір № KF 48383 укладений між ОСОБА_3 та банком є реальним, спрямованим на настання правових наслідків, що ним обумовлені, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позову ОСОБА_3 були відсутні і не вбачає підстав для задоволення її апеляційної скарги.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий Т.Г. Мусіна

Судді: І.В. Бермес

ОСОБА_7