Справа № 569/3044/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2016 року м.Рівне

Суддя Рівненського міського суду Галінська В.В., розглянувши у порядку скороченого провадження в м. Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання неправомірними рішення щодо припинення виплати пенсії та зобов"язання поновити виплату пенсії в повному об"ємі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду вищевказаним позовом, просить визнати дії Управління Пенсійного Фонду України в м.Рівне щодо припинення виплати йому пенсії, як інваліду третьої групи, з 01 квітня 2015 року неправомірними та дискримінаційними, зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне поновити виплату йому пенсії, як інваліду третьої групи з 01 квітня 2015 року. Судові витрати покласти на відповідача.

В обгрунтування позовних вимог вказує, що він з 23 листопада 2009 року є пенсіонером по інвалідності за нормами Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", проте з квітня 2015 року і до моменту звернення до суду йому було призупинено виплату пенсії по інвалідності.

09 лютого 2016 року він звернувся з письмовим зверненням до відповідача щодо роз»яснення про причини припинення йому виплати з 01.04.2015 року пенсії по інвалідності. 15 лютого 2016 року він отримав відповідь від відповідача, з якої дізнався, що виплата пенсії припинена відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VІІІ.

Ухвалою суду від 16 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині поновлення виплати пенсії з 01 квітня 2015 року та зобов"язання здійснити перерахунок пенсії за період з 01 квітня 2015 року по 14 вересня 2015 року залишено без розгляду у зв"язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Копія ухвали про відкриття скороченого провадження та копія позову направлена судом відповідачу з наданням строку для письмових заперечень на позов або заяви про визнання позову. У встановлений строк від відповідача надійшли до суду заперечення, в яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначили, що відповідно до ст.47 Закону (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-та VІІІ та від 24.12.2015 № 911-VІІІ) тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Крім того, позивачу роз'яснено, що оскільки він продовжує працювати на посаді державного службовця, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України "Про державну службу", то з 01.04.2015 року виплату призначеної пенсії тимчасово припинено на виконання вимог статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд, визнав наявні матеріали достатніми для прийняття судового рішення в порядку скороченого провадження згідно абзацу 2 ч.1 ст. 183-2 КАС України.

Суд, перевіривши викладені в позовній заяві та письмових запереченнях доводи, дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх в сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Рівне з 23 листопада 2009 року та отримує пенсію по інвалідності, як інвалід ІІІ групи згідно із Законом України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування".

Згідно довідки від 02.03.2016 року №20д/14/17-00-04-117 виданої Державною Фіскальною службою Головного управління ДФС у Рівненській області вбачається, що ОСОБА_1. працює на посаді заступника начальника відділу внутрішнього аудиту та контролю Головного управління ДФС у Рівненській області та є державним службовцем.

З 01 квітня 2015 року набули чинності норми "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, відповідно до якого у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особи, на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру" пенсії, призначені відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не виплачуються. У зв'язку з чим з 1 квітня 2015 року позивачу була припинена виплата пенсії по інвалідності.

09 лютого 2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне із заявою щодо роз"яснення про причини припинення йому виплати з 01.04.2015 року пенсії по інвалідності.

Листом від 15 лютого 2016 року №81/10, відповідачем було відмовлено позивачу у поновленні виплати йому пенсії з посиланням на те, що відповідно до ст.47 Закону (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-та VІІІ та від 24.12.2015 № 911-VІІІ) тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Крім того, позивачу роз'яснено, що оскільки він продовжує працювати на посаді державного службовця, робота на якій зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії, зокрема, відповідно до Закону України "Про державну службу", то з 01.04.2015 року виплату призначеної пенсії тимчасово припинено на виконання вимог статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

За загальним правилом установленим ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування і після припинення роботи.

Статтею 36 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів, яке здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації,побутовому та торговельному обслуговуванню.

Отже органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяючи забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного нарівні з іншими громадянами.

Посилання відповідача на ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставним, оскільки вказана норма розповсюджується на осіб, яким пенсія призначена відповідно до Законів України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", а не як інваліду.

За правилами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормою ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 (v008р710-99), від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (v005р710-02), від 17.03.2004 року № 7-рп/2004 (v007р710-04), від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 (v020р710-04).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду наведених вище міркувань ЄСПЛ, суд приходить до висновку щодо дискримінаційного позбавлення пенсії ОСОБА_1, а саме позбавлення його права на соціальний захист, що включає, зокрема, і право на одержання пенсії по інвалідності та достатній життєвий рівень по відношенню до інших інвалідів з дитинства ІІІ групи, які не працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" та по відношенню до інвалідів інших груп, тому достатні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, яка була зупинена.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне, якими ОСОБА_1 припинено виплату пенсії та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне відновити йому виплату пенсії призначеної по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" підлягають до задоволення починаючи з 15 вересня 2015 року.

Відповідно до ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч.1ст. 94 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у сумі 551,20 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 71, 94, 160, 161, 162, 163, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне про визнання неправомірними рішення щодо припинення виплати пенсії та зобов"язання поновити виплату пенсії в повному об"ємі - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне, якими ОСОБА_1 тимчасово припинено виплату пенсії по інвалідності з 01 квітня 2015 року.

Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне відновити ОСОБА_1 виплату пенсії призначеної по інвалідності з 15 вересня 2015 року.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 551 (п"ятсот п"тдесят одна) гривня 21 (двадцять одна) копійка.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Особа, яка приймала участь у справі, але була відсутня при проголошенні судового рішення, вправі подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Суддя -