Справа № 450/1990/11 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/603/16 Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

Категорія:47

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Мусіної Т.Г.

суддів - Бермеса І.В., Савуляка Р.В.

за участі секретаря - Фейір К.О.

з участю: представника позивача ОСОБА_2 - адвоката

Приндоти У.Г.,

представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 - адвоката

Кіпчарського О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - Кіпчарського Олександра Миколайовича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору голова Солонківської сільської ради Ткачук Віталій Васильовича, СКВ «Троянда», про визнання дій неправомірними в частині передачі у приватну власність земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, уточненим у жовтні 2015 року, до Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_9, треті особи: голова Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Ткачук В.В., садівничий кооператив власників "Троянда", в якому просила:

- визнати недійсним та скасувати договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Мойсеєвою О.Я. 23 жовтня 2007 року між представником дарувальника ОСОБА_14 та обдарованим ОСОБА_4 в частині розміру земельної ділянки 0,0496 га.;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого 22 серпня 2008 року на ім'я ОСОБА_4 в частині розміру земельної ділянки 0,0496 га.;

- визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_2 ділянки 0,0490 га.

- зобов'язати ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 привести належні їм земельні ділянки до розмірів 0,045 га відповідно до рішення виконкому Солонківської сільської ради від 20 квітня 1995р.;

- зобов'язати ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 усунути перешкоди в користуванні дорогою загального користування - АДРЕСА_1, шляхом розширення її до первісного розміру ширини 4,88 м.;

- зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 демонтувати вигрібну яму, яка розташована на території земельної ділянки, що у садівничому кооперативі власників «Троянда».

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням виконавчого комітету Солонкінської сільської ради від 20 квітня 1995 року у приватну власність передано земельні ділянки у розмірах відповідно до протоколу № 15 від 09 червня 1994 року, а саме: ОСОБА_15 - 0,045 га, ОСОБА_16 - 0,045 га. Державні акти вказані особи отримали на земельні ділянки вже у більшому розмірі, а саме: ОСОБА_17 - 0,0490 га, ОСОБА_16 - 0,0496. Збільшення площ вказаних ділянок сталося за рахунок ширини дороги загального користування, яку останні самовільно захопили, чим суттєво звузили вказану дорогу та створили перешкоди у користуванні дорогою не лише позивачу, а й іншим членам кооперативу. ОСОБА_16 23 жовтня 2007 року подарував свою земельну ділянку розміром 0,0496 га своєму синові ОСОБА_4, який отримав державний акт на неї 22 серпня 2008 року. ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер, спадкоємцями є відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Крім того ОСОБА_17 самовільно встановив біля дороги компосну яму поряд з будинком позивача, порушивши при цьому санітарно-будівельні норми.

На підставі наведеного позивачка просила задовольнити її позов.

Справа судовими органами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року вказаний позов задоволено частково та ухвалено:

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого 22 серпня 2008 року на ім'я ОСОБА_4 в частині розміру земельної ділянки 0,0496 га.;

- визнати недійсним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_2 ділянки 0,0490 га.

- зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 привести належні їм земельні ділянки до розмірів 0,045 га відповідно до рішення виконкому Солонківської сільської ради від 20 квітня 1995р.;

- зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 усунути перешкоди в користуванні дорогою загального користування - АДРЕСА_1, шляхом розширення її до первісного розміру ширини 4,88 м.;

- зобов'язано ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 демонтувати вигрібну яму, яка розташована на території земельної ділянки, що у садівничому кооперативі власників «Троянда».

У задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Мойсеєвою О.Я. 23 жовтня 2007 року між представником дарувальника ОСОБА_14 та обдарованим ОСОБА_4 в частині розміру земельної ділянки 0,0496 га. - відмовлено.

Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду оскаржили позивачка - ОСОБА_2 та представник відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5- Кіпчарський О.М.

В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним та скасування договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Мойсеєвою О.Я. 23 жовтня 2007 року між представником дарувальника ОСОБА_14 та обдарованим ОСОБА_4 в частині розміру земельної ділянки 0,0496 га, оскільки скасування державного акту про право власності на землю не перешкоджає повторній державній реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі договору дарування, який в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 125, 126 ЗК України, є правовстановлюючим документом на нерухоме майно - земельну ділянку.

Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позову про визнання недійсним та скасування договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Мойсеєвою О.Я. 23 жовтня 2007 року між представником дарувальника ОСОБА_14 та обдарованим ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5- Кіпчарський О.М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зокрема зазначає, що розглядаючи справу при новому розгляді, суд першої інстанції не взяв до уваги висновки і мотиви, вказані в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, якою скасовано попередні судові рішення у даній справі та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст.. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню повністю, апеляційна скарга представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - Кіпчарського О.М. підлягає задоволенню частково: рішення суду підлягає частковому скасуванню і зміні на підставі ч.4 ст. 309 ЦПК України, виходячи з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до державного акту на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради народних депутатів у 1979 році та зареєстрованого за № 45 (а.с. 43-45), Українському науково-дослідному інституту фізіології та біохімії сільськогосподарських тварин УРСР було надано у постійне користування земельну ділянку площею 2,7 га для колективного саду.

У відповідності до акту від 06.05.1994р. про перенесення в натурі проекту відведення земельної ділянки вказану вище земельну ділянку передано інститутом фізіології і біохімії тварин УААН кооперативному товариству садоводів «Троянда».

У вказаному акті № 45 зазначено, що земельна ділянка була надана на підставі рішення Львівського облвиконкому від 17 жовтня 1978 № 481 із земель радгоспу «Перемога».

Згідно пп.1, 2 Статуту садівничого кооперативу власників «Троянда», затвердженого на зборах членів садівничого кооперативу «Троянда» (протокол № 1 від 26 жовтня 2005р.) та перереєстрованого у виконкомі Солонківської сільської ради за № 27 від 18 травня 2006р. за рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради народних депутатів № 15 від 20 квітня 1995р. садівничому кооперативу виділено земельну ділянку загальною площею 3,0886 га, яка складається з земель загального користування площею 0,3240 га, що перебувають у колективній власності кооперативу та із земель площею 2,7656 га, що перебувають у приватній власності членів кооперативу (а.с. 50 т.1).

Такі площі відображені на загальному плані садівничого товариства «Троянда» (а.с. 121 т.2), проте відповідного рішення органу влади щодо збільшення загальної площі садівничого кооперативу з 2,7 га до 3,0886 га суду не надано.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 20 квітня 1995р. «Про передачу земельних в приватну власність для ведення садівництва і городництва садово-городньому товаристві «Троянда» (а.с. 35 т.1) членам СГТ «Троянда» були передані у приватну власність земельні ділянки в розмірах визначених у протоколі № 15 від 09 червня 1994р., зокрема, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 було надано у приватну власність земельні ділянки по 0,045 га кожному (а.с. 35 т.1).

Цим же рішенням позивачеві ОСОБА_2 було надано у власність земельну ділянку площею 0,0954 га.

20 грудня 1995р. на підставі вказаного рішення ОСОБА_16 було отримано Державний акт про право власності на землю серії НОМЕР_3, відповідно до якого останньому передається у власність земельна ділянка розташована на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області площею 0,0496 га в межах згідно з планом для ведення садівництва (а.с. 8 т.1).

20 грудня 1995р. на підставі згаданого рішення ОСОБА_15 було видано Державний акт про право власності на землю серії НОМЕР_4, відповідно до якого останньому передається у власність земельна ділянка розташована на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області площею 0,0490 га в межах згідно з планом для ведення садівництва (а.с. 9).

На підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного 23 жовтня 2007р. між ОСОБА_14, яка діяла від імені ОСОБА_16, та ОСОБА_4, останній став власником земельної ділянки площею 0,0496 га, розташованої на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, переданої для ведення садівництва (а.с. 28-29). Державний акт про право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_4 22 серпня 2008р. (а.с. 29).

У відповідності до статей 6, 17 Земельного Кодексу України 1990р., введеного і дію з 15.03.1991р. (в редакції чинній на час видачі ОСОБА_15 та ОСОБА_16 оспорюваних державних актів) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення садівництва. Передача земельних ділянок у приватну власність громадян, проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки, шляхом прийняття відповідного рішення.

Відповідно до статті 126, статей 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Така правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України від 04 червня 2014 року у справі № 6-46цс14 і не погодитись з нею у колегії суддів немає підстав.

Статтею 140 ЗК України встановлено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в установленому законом порядку.

Разом із тим у даній справі встановлено, що рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради народних депутатів від 20.04.1995р. ОСОБА_17 та ОСОБА_16 було передано у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва по 0,0450 га кожному, іншого рішення загальних зборів садівничого товариства «Троянда» про збільшення їм площі земельної ділянки відповідно до 0,0496 га та 0,490 га за рахунок земель загального користування кооперативу та іншого рішення Ради про передачу ОСОБА_17 та ОСОБА_16 земельних ділянок для ведення садівництва площею 0,0496 га та 0,0490 га не приймалось, акти виносу меж земельних ділянок в натурі в таких розмірах не складались, збільшення площі, вказаної в державних актах, відбулося на стадії їх оформлення по фактичному користуванню без достатніх правових підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність набуття названими членами кооперативу та їх правонаступниками права власності на земельні ділянки більшою площею.

Та обставина, що у списку членів кооперативу «Троянда» станом на 01 листопада 2006р., складеного та підписаного головою кооперативу власників «Троянда», зазначено, що розмір земельної ділянки ОСОБА_15 становить 0,0490 га (п. 22), а ОСОБА_4 - 0,0496 га (п.47), не є доказом правомірності набуття ними права власності на земельні ділянки саме зазначеною площею, оскільки у вказаному списку просто зазначений перелік членів кооперативу, їх адреси та контактні телефони, номера ділянки та фактична площа згідно державного акта, паспортні дані та ідентифікаційний номер. Список складався для звичайного обліку членів кооперативу та можливого контакту з ними у разі необхідності (а.с. 151 -153 т.1).

Колегія суддів вважає, що дата списку членів кооперативу від 01 листопада 2006р. не може бути початком перебігу строку позовної давності для позивача ОСОБА_2, оскільки вона не є членом правління кооперативу, немає доступу до його документації, тому доводи відповідачів про те, що вона повинна була знати про оспорюваний нею розмір земельних ділянок, ґрунтуються на припущеннях.

Доводи позивача, що про дійсні розміри земельних ділянок відповідачів та порушення свого права вона дізналась лише у квітні 2010р. нічим не спростовані, тому підстави для застосування положень ч.3 ст. 267 ЦК України відсутні.

Перевіряючи висновки і мотиви ухвали касаційної інстанції від 22 січня 2014р. в порядку ч.4 ст. 338 ЦПК України, колегією суддів встановлено, що збільшення площі земельних ділянок ОСОБА_15 та ОСОБА_4 відбулося за рахунок самочинного захоплення ними частини дороги спільного користування, яка проходить між земельними ділянками сторін, саме в частині ділянки дороги по АДРЕСА_5 що розташована навпроти будинку ОСОБА_2 та руйнування ними водовідвідної канави, що примикала до меж їхніх земельних ділянок, чим порушили п.7.5 ДБП Б.2.4-1-94.

Колегією суддів встановлено, що згідно планувальної структури садівничого кооперативу «Троянда» ширина АДРЕСА_4 з проїзною частиною перед ділянкою НОМЕР_5 (позивача ОСОБА_2.) складала 4,88 м разом з водовідвідними канавами, що підтверджується копією плану садівничого кооперативу (а.с. 123 т.2) та оглянутим колегією суддів оригіналом цього плану.

Внаслідок таких дій відповідачів, які приєднали частину дороги спільного користування, засипали водовідвідну канаву та встановили металеву огорожу за межею червоної лінії ширина дороги загального користування звузилась на ширину від 0,52 до 0,72 м., що унеможливлює нормальний заїзд на ділянку НОМЕР_5 до будинку ОСОБА_2 і, відповідно, створює для неї як власника земельної ділянки та житлового будинку перешкоди у користуванні належним їй майном, тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про необхідність захисту її порушених прав шляхом визнання недійсними державних актів відповідачів та зобов'язання їх усунути перешкоди шляхом розширення дороги до первісного розміру ширини 4,88 м.

Вищезазначені порушення підтверджуються планом земельної ділянки виготовленого ТзОВ «ОРДО» (ліцензія Серії АВ № 553707 на проведення робіт із землеустрою, видана Державним комітетом України із земельних ресурсів 26.08.2010р. - а.с. 221 т.1), який позивач надала в підтвердження обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх позовних вимог (106, 135) та звітом будівельно-технічного експерта ОСОБА_18 від 23.04.2014р. (ліцензія серія НОМЕР_6 від 10 серпня 2011р., видана Архітектурно-будівельною інспекцією України, Кваліфікаційний сертифікат НОМЕР_7 від 31.07.2012р., категорія експерт) за наслідками проведення технічного обстеження об'єкта на місці в садівничому кооперативі «Троянда» у с. Солонка Пустомитівського району за висновком якого:

-дорога до житлового будинку АДРЕСА_2 Львівської обл.. не відповідає містобудівним, санітарно-технічним та протипожежним нормам, зокрема: п. 3.19, 3.22, 3.47*, 3.49, 3.51, 7.26 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», п. 6.27, 7.2, 7.5 ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», п.2.10, 2.16, 2.17, 6.11 ДБН В.2.3-5-2001 «Вулиці і дороги населених пунктів»;

-звуження дороги порушує права інших співвласників в користуванні і можливості безпечно керувати автотранспортом для заїзду у гараж власниці будинку НОМЕР_5 ОСОБА_2 згідно п. 4.5.1 ДБН В.2.3-5-2001;

-власницею будинковолодіння АДРЕСА_3 гр. ОСОБА_2 не порушено границь дороги і не звужено її при влаштуванні огорожі.

До звіту додані фото та креслення, які відображають дійсний стан речей.

Доказів, які б спростували вказаний звіт та підтвердили правомірність збільшення площі земельної ділянки та звуження дороги спільного користування, відповідачі суду не надали.

Колегія суддів вважає, що при визначенні ширини спірної дороги, що проходить між ділянками сторін, експерт правильно виходив з положень будівельних норм ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, які затверджені Державним комітетом у справах архітектури, будівництва України та поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України.

Садівничий кооператив «Трояндна» хоча і розміщений за межами населених пунктів, проте адміністративно приєднаний до Солонківської сільської ради, що відповідає п.3.38 ДБН 360-92**.

Таким чином правомірним є застосування пунктів 3.22*, 3.41*, 3.47* ДБН 360-92**, ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», які регулюють ширину проїжджої частини дороги на території дачного чи садівницького поселення (району).

Колегія суддів вважає, що не можна погодитись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0496 га, укладений між ОСОБА_19, яка діє від імені ОСОБА_16, та обдарованим ОСОБА_4, розташованої на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 не є стороною договору дарування, тому не вправі його оскаржувати.

Проте до такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав і інтересів.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-69цс13 і не погодитись з ним у колегії суддів немає підстав.

Оскільки особа, яка подарувала земельну ділянку площею 0,0496 га набула право власності на земельну ділянку зазначеною площею без достатніх правових підстав внаслідок самочинних дій, що встановлено судом, і державний акт на право власності на цю земельну ділянку визнано недійсним, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині підлягають задоволенню і захист порушеного права повинен здійснюватись шляхом визнання вказаного договору дарування недійсним.

Окрім того, враховуючи, що відповідно до ст.. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є нотаріально посвідчений договір відчуження нерухомого майна, а не державний акт, залишення дійсним оспорюваного договору дарування земельної ділянки площею 0,0496 га створює можливість повторної реєстрації права власності на земельну ділянку цією ж площею, тому спір не буде вирішено, а захист порушеного права ОСОБА_2 не відбудеться.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідачів ОСОБА_17 демонтувати вигрібну яму, розташовану на території їх земельної ділянки, підлягає зміни, оскільки суд в порушення вимог ч.4 ст. 338 ЦПК України не перевірив висновку ВССУ в ухвалі від 22 січня 2014 року та не з'ясував, що збудовано - вигрібна яма чи компостосховище, хоча вони мають різне призначення.

В мотивувальній частині рішення суд по різному одночасно зазначає цей об'єкт, а в резолютивній частині зазначив його як вигрібну яму. При цьому суд не надав жодної правової оцінки Звіту експерта від 23 квітня 2014 року по цьому питанню та не навів аргументації на його спростування.

Між тим, шляхом обстеження на місці експертом ОСОБА_18 встановлено, що на земельній ділянці НОМЕР_8 власником якої був ОСОБА_17, а зараз його спадкоємці ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на межі земельної ділянки та дороги АДРЕСА_4 навпроти житлового будинку НОМЕР_5 власниці ОСОБА_2 розташовано компостосховище з бетонними стінками розміром 1,2 мх 1,0 м глибиною 1,5 м.

Віддаль від компостосховища до житлового будинку АДРЕСА_3 - власниці ОСОБА_2 складає 8,75 м.

Згідно п. 3.30 ДБН 360-92** спорудження надвірних господарських будівель по лінії забудови вулиць і проїздів забороняється, їх треба зводити у глибині садиби з дотриманням санітарних і протипожежних вимог.

Пункт 3.31 ДБН 360-92** регламентує: дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби на відстані не менше 15 м від житлових будинків і 20 м від джерела водопостачання (колодязя), обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.

Виходячи з вищенаведеного встановлено, що влаштування компостосховища не відповідає будівельним та санітарно-технічним державним нормам, зокрема п. 3.30, п. 3.31 ДБН 360-92** та підлягає засипці місцевим ґрунтом з пошаровим трамбуванням.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку підлягають застосуванню положення п. 3.30 та п. 3.31 ДБН 360-92**., оскільки будинок ОСОБА_2 має статус житлового, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.09.2006р., тому повинні застосовуватись санітарні вимоги, що регламентують відстань розташування компостосховища від житлового будинку.

Спеціальних будівельних норм і правил, які б регулювали ці питання виключно для дачно-садових кооперативів не існує.

Окрім того, згідно п. 3.49 ДБН 360-92** існуючі дачні і садівницькі райони дозволяється реконструювати у райони садибної забудови за умови приведення вулично-дорожньої мережі та інженерного обладнання до нормативів садибної забудови міських поселень, а у разі розміщення цих територій у межах сільських населених пунктів - до нормативів для сільських населених пунктів.

Згідно з ч.1 ст. 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Відповідно до ст. 104 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Враховуючи, що відповідачі порушують правила добросусідства, розташування компостосховища, а не вигрібної ями, як вважав суд, на віддалі 8,75 м від житлового будинку АДРЕСА_3 не відповідає п.3.30, п. 3.31 ДБН 360-92**, таке підлягає повному демонтажу, у зв'язку з чим рішення суду підлягає зміні.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ураховуючи, що ні Земельний кодекс України, ні Статут СКВ «Троянда» не містять обов'язкових положень про попереднє досудове звернення до правління кооперативу або власників інших земельних ділянок, які допустили порушення, враховуючи, що судовий спір триває з жовтня 2011р., колегія суддів вважає, що рекомендації в ухвалі ВССУ від 22 січня 2014р. з'ясувати, чи зверталась позивач до правління СВК «Троянда» або до власників спірних земельних ділянок з приводу порушеного права, не мають юридичного значення для реалізації права позивача на безпосереднє звернення до суду за захистом свого порушеного права.

В решті рішення суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону, тому колегія судів не вбачає підстав для його зміни або скасування.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - Кіпчарського Олександра Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 23 жовтня 2007 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0496 га, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Моісеєвою О.Я. (зареєстровано в реєстрі за № 4780) від 23 жовтня 2007р. укладений між ОСОБА_19, яка діє від імені ОСОБА_16 та обдарованим ОСОБА_4, розташованої на території Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, передану для ведення садівництва, що належить Дарувальнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серія НОМЕР_9

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року в частині зобов'язання ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ліквідувати вигрібну яму частково змінити та зобов'язати ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 демонтувати компостосховище, розташоване на межі земельної ділянки НОМЕР_8 та дороги АДРЕСА_4 навпроти будинку НОМЕР_5 власниці ОСОБА_2 садівничого кооперативу власників «Троянда».

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий Т.Г. Мусіна

Судді: І.В. Бермес

Р.В. Савуляк