Ухвала
іменем україни
23 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Коростської сільської ради Сарненського району, треті особи: приватний нотаріус Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Токов Василь Григорович, ОСОБА_4, про часткове скасування рішення сільської ради щодо оформлення права власності на житловий будинок, часткове скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, визнання права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування за законом, визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 03 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 01 жовтня 2015 року, та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи його тим, що після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилася спадщина, про прийняття якої він подав заяву до нотаріальної контори, та 20 березня 2012 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на чотири земельні ділянки.
Крім земельних ділянок, вважав, що спадковим майном є також Ѕ частини житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та Ѕ частини земельної ділянки за цією ж адресою, так як мати проживала з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, про що є рішення суду, і мала право як дружина на Ѕ частини житлового будинку, у якому проживала до дня смерті.
Вважав, що його батько ОСОБА_6 незаконно набув право власності на все житло на підставі рішення сільської ради, свідоцтва про право власності і незаконно подарував вказане майно своїй дочці ОСОБА_2, хоча вона має право лише на Ѕ частини майна.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив частково скасувати рішення Коростської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 26 вересня 2013 року № 33 у частині оформлення права власності та свідоцтво від 22 липня 2010 року про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір дарування від 02 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, на житловий будинок з надвірними будівлями; встановити факт права власності ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини земельної ділянки загальною площею 0,0130 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 03 червня 2015 року позов задоволено частково.
Скасовано частково рішення Коростської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 26 вересня 2013 року в частині оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності від 22 липня 2010 року на вказаний житловий будинок.
Визнано частково недійсним договір дарування вищевказаного житлового будинку від 02 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2
Встановлено факт права власності ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 01 жовтня 2015 року рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 03 червня 2015 року змінено в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину будинку та визначення його частки в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та ухвалити додаткове рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Коростської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 26 вересня 2013 року в частині оформлення права власності на спірний житловий будинок та свідоцтва про право власності від 22 липня 2010 року, а також договір дарування спірного житлового будинку порушують права одного із співвласників спільної сумісної власності, яка була утворена після припинення колгоспного двору.
Разом з тим місцевий суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, оскільки станом на 15 квітня 1991 року право на частку в колгоспному дворі мали п'ять осіб, а тому ОСОБА_5 належало 1/5 частини зазначеного житлового будинку, на яку й відкрилася спадщина після смерті останньої.
Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, проте зазначив, що з 15 квітня 1991 року у спірному будинку залишились проживати три особи, тому ОСОБА_5 належала 1/3 його частини, яку успадкував ОСОБА_1, у зв'язку з чим дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції в цій частині.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення та ухвала суду апеляційної інстанції не відповідають.
Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Проте суд апеляційної інстанції не врахував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 03 грудня 2014 року про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що є порушенням норм процесуального права.
Судами встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 згідно з даними погосподарської книги № 4 взято на погосподарський облік з 1958 року.
Головою колгоспного двору був ОСОБА_6, ОСОБА_5 - членом колгоспного двору, що підтверджуються довідкою виконкому Коростської сільської ради Рівненської області від 19 грудня 2013 року № 575 та копіями погосподарських книг.
Також судами було встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були родиною, мали спільних дітей, у погосподарських книгах ОСОБА_5 зазначена дружиною ОСОБА_6 з 1961 року.
Відповідно до вимог ст. 7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об'єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по введенню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
Згідно з Вказівками суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, відносилися до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Таким чином, судам при розгляді таких справ необхідно належно з'ясовувати питання щодо правильності зарахування будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року № 6-192цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
У порушення ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не перевірив правильність зарахування будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, оскільки від встановлення цієї обставини залежить вирішення позовних вимог ОСОБА_1
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвалене у справі рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Крім того, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив з її безпідставності, оскільки рішенням апеляційного суду Рівненської області від 01 жовтня 2015 року були вирішені всі позовні вимоги позивача та визнано за ним право власності на 1/3 частини спірного житлового будинку. Крім того, зазначив, що рішення суду містить обґрунтування щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання за ним права власності на Ѕ частини земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог просив суд частково скасувати рішення Коростської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 26 вересня 2013 року № 33 у частині оформлення права власності та свідоцтва від 22 липня 2010 року про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 визнати частково недійсним договір дарування від 02 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, на житловий будинок з надвірними будівлями; встановити факт права власності ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Разом з тим рішенням апеляційного суду Рівненської області від 01 жовтня 2015 року було визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 без зазначення надвірних будівель.
Апеляційний суд наведеного не врахував та необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України, у зв'язку із чим постановлену ним ухвалу слід скасувати з підстав, передбачених ч. 1 ст. 342 ЦПК України, з направленням справи до апеляційного суду для вирішення вказаної заяви.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 01 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді: В.С. Висоцька
О.В.Кафідова
О.В.Умнова
І.М.Фаловська