Справа №585/2675/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Глущенко Є. Д.

Номер провадження 22-ц/788/448/16 Суддя-доповідач - Околот Г. М.

Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

при секретарі судового засідання - Чуприні В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни, на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни, до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача ОСОБА_4 та в обґрунтування своїх вимог зазначив, що 25 квітня 2008 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, був укладений кредитний договір №0013/08/17-Kf, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 660 000 грн. строком до 22 квітня 2011 року зі сплатою за користування кредитом 17,5% річних.

У зв'язку з неналежним виконання ФОП ОСОБА_4 умов кредитного договору, у червні 2010 року позивачем було подано позов до Господарського суду Сумської області про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставне майно. Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.07.2010 року позов було задоволено та стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 25.04.2008 року у загальному розмірі 372 060,57 грн., шляхом звернення стягнення на заставне майно - трактор Беларус 3022ДВ, що належить на праві власності ФОП ОСОБА_4

11.09.2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 припинив підприємницьку діяльність, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Після ухвалення рішення Господарським судом Сумської області, ФОП ОСОБА_4 добровільно та частково виконував зобов'язання за кредитним договором, однак з лютого 2013 року припинив сплачувати кошти в рахунок погашення кредиту, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2014 року залишилася заборгованість за кредитом у розмірі 269 688,35 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_4, як з фізичної особи, оскільки не зважаючи на припинення ним статусу ФОП, відповідач має відповідати за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 січня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено (а.с.112).

Не погодившись з вказаним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішення Господарського суду Сумської області від 19 липня 2010 року у справі №16/84-10 про звернення стягнення на предмет застави, надає право ПАТ «Банк Форум» задовольнити свої вимоги за рахунок коштів чи іншого майна боржника, оскільки це судове рішення відповідачем виконане не було, майно на яке звернуто стягнення державним виконавцем не реалізовано у визначений судом спосіб, у зв'язку з чим позивач має право та не позбавлений можливості звертатися до суду за захистом своїх прав в іншій спосіб, передбачений законом, а саме: стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла вже після часткового виконання боржником рішення господарського суду. Також позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував та не дав належної оцінки письмовим доказам, а саме розрахунку заборгованості, який підтверджує наявність заборгованості за кредитним договором після часткової, добровільної її сплати боржником.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеними вимогам дане рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, відмовляючи у зволенні позову про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із недоведеності та безпідставності цих позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів наявності заборгованості за період з 29.06.2010 року по 24.07.2016 року, а також посилався на те, що за наявності рішення господарського суд про стягнення з відповідача заборгованості за рахунок заставленого майна, яке набрало законної сили, позивач має право задовольнити свої вимоги не лише за рахунок заставного майна, але і за рахунок іншого майна боржника, яке буде виявлено державним виконавцем у ході виконання рішення господарського суду відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права, виходячи із наступного.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що 25 квітня 2008 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, був укладений кредитний договір №0013/08/17-Kf, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 660 000 грн. строком до 22 квітня 2011 року зі сплатою за користування кредитом 17,5% річних (а.с.5-8). В забезпечення виконання зобов'язань між банком та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір застави, відповідно до умов якого позичальник передав банку у заставу належний йому на праві власності трактор «Беларус 3022ДВ».

Позивач свої зобов'язання за договором від 25.04.2008 року виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджується меморіальним ордером № 24431(а.с.14).

ФОП ОСОБА_4 належним чином не виконував умови кредитного договору, тому рішенням Господарського суду Сумської області від 19.07.2010 року у справі №16/84-10, яке набрало законної сили 30.07.2010 року, суд задовольнив позовні вимоги банку, стягнувши з ФОП ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 25.04.2008 року у загальному розмірі 372 060,57 грн., з яких - 204 000 грн. - строкова заборгованість за кредитом, 136 469,74 грн. - прострочена заборгованість по кредиту, 14 441,22 грн. - прострочена заборгованість по процентам, 6883,98 грн. - строкова заборгованість по процентам, 7313,37 грн. - пеня по кредиту, 1170,60 грн. - пеня по процентам, 1553,06 грн. - 3% від суми простроченої заборгованості по кредиту, 228,60 грн. - 3% від суми простроченої заборгованості по процентам, шляхом звернення стягнення на заставне майно - трактор «Беларус 3022ДВ», що належить на праві власності ФОП ОСОБА_4, про що 30.07.2010 року був виданий наказ про примусове виконання рішення. (а.с.38-41, 169,170)

11.09.2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 припинив підприємницьку діяльність, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

До теперішнього часу рішення Господарського суду Сумської області від 19.07.2010 року у примусовому порядку не виконано, заставне майно не реалізовано, у зв'язку з чим заборгованість за кредитом не погашена у повному обсязі, про що свідчать акти державного виконавця, постанови про закінчення виконавчого провадження та про відмову у відкритті виконавчого провадження. (а.с.169-180)

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що після ухвалення рішення Господарським судом Сумської області від 19.07.2010 року, ФОП ОСОБА_4 добровільно виконував зобов'язання за кредитним договором, частково сплачуючи заборгованість за кредитом, однак з лютого 2013 року припинив сплачувати кошти в рахунок погашення заборгованості, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2015 року залишилася заборгованість за кредитом у розмірі 269 688,35 грн., оскільки відсотки за користування кредитними коштами з березня 2011 року за рішенням банку не нараховувалися боржнику.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що після ухвалення рішення Господарським судом Сумської області від 19.07.2010 року, ФОП ОСОБА_4, добровільно виконував зобов'язання за кредитним договором №0013/08/17-Kf від 25.04.2008 року, а саме у період з листопада 2010 року по 25.02.2013 року частково сплачував грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, яка була визначена у рішенні господарського суду, і ці обставини не оспорюються відповідачем та його представником, однак з лютого 2013 року припинив сплачувати кошти в рахунок погашення заборгованості, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2015 року залишилася несплаченою заборгованість по кредитному договору у розмірі 269 688,35 грн.

В матеріалах справи є наявними надані банком розрахунки заборгованості (а.с.3-4, 47-49, 65-67, 102-103), які належним чином оформлені та підтверджують рух коштів, які надходили від ОСОБА_4 на сплату заборгованості за кредитом після ухвалення рішення господарським судом, а саме з 15.11.2010 року до 25.02.2013 року. Дані грошові кошти були зараховані банком відповідно до умов договору спочатку на погашення заборгованості за процентами до березня 2011 року, а після припинення з 04.03.2011 року банком нарахування відсотків, сплачені боржником грошові кошті у період з 04.03.2011 року по 25.02.2013 року у розмірі 70 781,39 грн. зараховувалися банком у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Також даним розрахунком визначена сума заборгованості за кредитом у розмірі 269 688,35 грн., яка залишилася несплаченою після припинення боржником погашати визначену рішенням суду заборгованість за кредитом, яка відповідачем і його представником не спростована.

За таких обставин колегія судді вважає, що відповідач ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, докази, які маються в матеріалах справи, підтверджують наявність заборгованості відповідача за кредитним договором, висновок суду першої інстанції щодо не надання позивачем доказів наявності заборгованості за кредитом, спростовуються даним розрахунком, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по цивільній справі № 6-1206цс15, яка відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України повинна враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Виходячи із вищенаведених норм ЦК України, а також зі змісту кредитного договору, колегія суддів вважає, що наявність рішення господарського суду про задоволення вимог банку шляхом звернення стягнення на заставне майно, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а тому не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача, як з фізичної особи, заборгованості за кредитом, яка у повному обсязі ним не погашена, оскільки зобов'язання відповідача за цим кредитним договором, не зважаючи на припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи та його виключення з реєстру, не припинилися і повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та ЦК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (рішення від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства» п.36) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Однак суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі про відмову у позові дійшов до помилкового висновку про те, що за наявності рішення господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, позивач має право задовольнити свої вимоги не лише за рахунок заставного майна, але і за рахунок іншого майна боржника, яке буде виявлено державним виконавцем у ході виконання рішення господарського суду, що є підставою відмови у стягненні заборгованості, чим на думку колегії суддів порушив гарантовані права позивача щодо ефективного засобу юридичного захисту та справедливого судового розгляду в такому його елементі, як право доступу до суду для захисту порушених прав чи інтересів, що є неприпустимим та порушує принципи діяльності судової влади, яка повинна забезпечувати рівні права всіх осіб, чиї інтереси так чи інакше зачіпає судова діяльність.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи відповідача та його представника, щодо пропущення позивачем строку позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.264 ЦК України, перебіг строку позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач ОСОБА_4 після ухвалення рішення Господарським судом Сумської області від 19.07.2010 року, а також після закінчення строку дії договору у квітні 2011 року, у період з листопада 2010 року по 25.02.2013 року частково здійснював перерахування коштів на погашення заборгованості, визначеною рішенням суду, останній платіж у рахунок погашення тіла кредиту в розмірі 10000 грн. ним був зроблений 08.02.2013 року.

Отже, виходячи з доведеності факту порушення зобов'язання позичальником, відсутності належних доказів його повного погашення та наявності доказів того, що до спливу трирічного строку позовної давності позичальник ОСОБА_4 сплачував у 2011 році, у квітні-вересні 2012 року, а також у лютому 2013 року частину боргу, тобто вчинив дії, які відповідно до приписів ч.1 ст.264 ЦК України свідчать про визнання ним боргу та відповідно переривають строк позовної давності, тому строк позовної давності позивачем не попущений і правових підстав для застосування наслідків його пропуску немає.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Таким чином, з підстав передбачених п.3, 4, ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову банку у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України з відповідача на користь банку слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2966,57 грн. (а.с.115)

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316,317,319,325 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни, - задовольнити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 січня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Ларченко Ірини Миколаївни, до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року №0013/08/17-Кf, станом на 24 липня 2015 року у розмірі 269 688 (двісті шістдесят дев'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім ) гривень 35 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» 2966 грн. 57 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -