Дніпровський районний суд м.Дніпродзержинська

м. Дніпрозержинськ, вул. Петровського, 166, 51918, (0569) 55-28-63

Справа №2-80/2011

РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2011 року

Дніпровський райсуд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Кір'яка А.В.

при секретарі Кулік О.О.

за участю представників: позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2.

розглянувши у відкритому судовому засіданні Дніпровського райсуду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" у особі Відділення «Центральне» Дніпродзержинської філії про захист прав споживача та визнання кредитних договорів недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом і, уточнивши свої позовні вимоги у судовому засіданні, просить суд:

-визнати факт порушення Відділенням «Центральне» Дніпродзержинської філії

ПАТ КБ «Приватбанк» статей 10 ч.12, 11 ч.2, 15 ч.І, 19 ч.І Закону України «Про захист

прав споживачів»;

-визнати факт істотної зміни обставин, якими керувався споживач при укладенні

кредитного договору № О2НСС112330510 від 30.07.2007 року та№ ВШСС 212330510

від 30.07.2007 року;

-визнати факт приховування Відділенням «Центральне» Дніпродзержинської філії

ПАТ КБ «Приватбанк» обставин, що мають істотне значення для споживача, при

укладанні та виконанні умов кредитного договору № В2НСО112330510 від 30.07.2007

року та № О2НСО 212330510 від 30.07.2007 року;

-визнати недійсними кредитні договори: № О2НСО112330510 від 30.07.2007 року

та № Б2НСО 212330510 від 30.07.2007 року, - укладеш між ним та Відділенням

«Центральне» Дніпродзержинської філії ПАТ КБ «Приватбанк».

Свої позовні вимоги він у позовній заяві, а його представник у судовому засіданні обґрунтовує тим, що:

- ці договори були укладені між ним та відповідачем під впливом оману зі сторони відповідача, який не надав йому (який не має спеціальної економічної освіти), відповідно до ст.15 ч.І Закону України «Про захист прав споживачів», достовірної інформації перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, зокрема про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між його зобов'язаннями як споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Тобто, перед укладанням валютного кредитного договору в іноземній валюті, банк зобов'язаний повідомити його у письмовій формі про наступне: методику розрахунку середньозваженого курсу гривні стосовно валюти кредиту; порядок залучення статистичних даних для розрахунку середньозваженого курсу гривні стосовно валюти кредиту; аналітичний прогноз авторитетної організації, наприклад ОСОБА_4 банку України, або відомого міжнародного агентства, стосовно курсу гривні протягом часу, порівнювальним зі строком дії договору; порядок курсоутворення під час виконання зобов'язань за договором. Платежі по кредиту здійснюються у доларах США за рахунок його доходів, які він отримує у національній валюті - гривні. Таким чином, його зобов'язання, у даному випадку, залежать від коливань курсу долара і ця залежність є основним недоліком валютного кредитування. Для укладання такого договору та отримання валютного кредиту, йому потрібно було свідомо оцінювати валютні ризики і чітко розуміти фактори, які впливають на курсоутворення. І банк був зобов'язаний надати йому усю необхідну інформацію. В протиріч вимогам Закону, такої інформації банк йому перед укладанням кредитних договорів не надав; тому він при вирішенні питання про укладенні кредитного договору, виходив з рекомендацій відповідача про те, що курс долара відносно гривні буде стабільним;

*30.10.2008 року, офіційний курс долара підвищився до 5,76 грн. за 1 дол.

Відповідно ст..4, п.б ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків

фінансових послуг», надання кредиту є послуга, тому, для діяльності з надання кредиту

застосовуються загальні положення про надання послуг. Відповідно ст.10 ч.І2. Закону

України «Про захист прав споживачів», банк був зобов'язаний негайно повідомити його

про можливі зміни істотних обставин, в наслідок чого можливе погіршення його

фінансового стану та істотного зростання вартості кредиту, більш, ніж можна було

очікувати під час укладення договору. Споживач також має право відмовитися від

договору без штрафних санкцій з боку банка у разі виникнення можливості істотної зміни

обставин. Відповідно ст. 44. Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має

постійно діючий підрозділ з питань аналізу і управління фінансовими ризиками, з метою

забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів клієнтів і тому, має

можливість і обов'язок здійснювати захист споживача. У разі своєчасного повідомлення

банком про зміни, або можливі зміни істотних, обставин договору, він мав би можливість

запобігти фінансовим втратам та достроково повернути кредит. Проте, жодних

повідомлень, застережень та пропозицій від банка, стосовно можливого суттєвого

зростання вартості кредиту в наслідок істотного зростання курсу долара та заходів щодо

протидій цьому погіршенню, досі не поступило. Це привело до катастрофічного

збільшення його зобов'язань, як споживача;

*ст. 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони

керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою

сторін. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони

могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Проте, банк відмовився на внесення змін до договору кредитування які б могли виправити

ситуацію. На цей час, офіційний курс долара складає вже близько 7,99 грн. за 1 дол. І, не

зважаючи на те, що він, як споживач по двом кредитам фактично отримав 146 450 грн., за

час дії договору виплатив відповідачу близько 63 000,00 грн., заборгованість за договором

кредитування продовжує неконтрольовано зростати і зараз, по інформації банка складає

близько 192 000,00 грн. Тобто, на 45 550 грн. більше, ніж було отримано;

*точну інформацію про заборгованість за договором відповідач йому не

повідомляє і відсилає його до головного офісу у Дніпропетровськ. Проте, під час

укладання договору банк не повідомляв йому, що питання по договору треба вирішувати

десь у іншому місці. Очевидно, що за таких обставин він нізащо не погодився би на

укладання кредитного договору на таких умовах. Очевидним є також той факт, що така

ситуація вигідна для банка, який отримує значний додатковий прибуток. Отже, є підстави

в звинувачені банка в веденні нечесної підприємницької практики. ОСОБА_5 ст. 19 Закону

України «Про захист прав споживачів», ведення нечесної підприємницької практики

забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або

бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що

вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або

надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Отже, в наслідок приховування банком обставин, що мають істотне значення та надання споживачу неповної інформації, в нечіткій спосіб інформації, з недотриманням письмової форми, споживач здійснив правочин під впливом оману;

- згідно зі ст. 229 ЦК України, істотне значення має помилка щодо природи правочину. Відповідно ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражено в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Зобов'язання змінюється відносно офіційного курсу валюти на день виконання зобов'язання. Таким чином, важливою складовою природи валютного кредиту є курс цієї валюти, згідно якого здійснюються розрахунки. В даному випадку це курс долара. Курс долара напряму залежить від стабільності гривні. Саме факт сумнівів стосовно стабільності гривні заперечувався банком, який навпаки, стверджував про стабільність гривні протягом дії кредитного договору. ОСОБА_5 230 ЦК України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування;

В судове засіданні позивач не з'явився, а своєю заявою просив суд розглянути справу за його відсутності але за участю його представника.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а додатково, письмово обґрунтовуючи позов, пояснював, що за умовами спірних кредитних договорів ПАТ КБ "Приватбанк" прийняв на себе зобов'язання, на платній основі, надати ОСОБА_3 кредитні кошти у доларах США для використання на споживчі цілі: придбання житла, сплату страхових платежів. За користування кредитними коштами ОСОБА_3 зобов'язаний здійснювати плату у доларах США, яка розраховується виходячи із обумовлених даними договорами процентами річних на суму залишку заборгованості за тілом кредиту. Пунктом І статті 1 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" долар США, як іноземна валюта, віднесено до валютних цінностей. Пунктом 2 статті 1 Декрету, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, - за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України, - визначено валютними операціями. Таким чином, виконання зобов'язань за даними кредитними договорами є валютними операціями. На території України, зазначені валютні операції підпадають під спеціальний режим регулювання, встановлений цим Декретом, який є обов'язковим для всіх учасників валютного ринку України. Діяльність банків в Україні, зокрема, регулюється Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Стаття 2 цього ЗУ "Про банки і банківську діяльність" визначає банківський кредит як будь яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми і сплати процентів та інших зборів з такої суми. За визначенням пункту 6 статті 4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", надання кредиту є фінансова послуга. Отже, за умовами спірних кредитних договорів, ОСОБА_3 отримав фінансову послугу, плату за яку він має вносити на рахунок ПАТ КБ "Приватбанк" у доларах США. За приписами статті 19 ЗУ "Про ба'нки і банківську діяльність", банк має право здійснювати банківську діяльність виключно на підставі банківської ліцензії, виданої ОСОБА_4 Банком України. Стаття 47 цього Закону встановлює перелік операцій, які дозволяється здійснювати "банку на підставі банківської ліцензії, зокрема пунктом 1 частини 2 цієї статті банку надано право виконувати операції з валютними цінностями. Частиною 1 статті 5 Декрету встановлено, що на здійснення валютних операції ОСОБА_4 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. ОСОБА_5 частини 2 статті 5 Декрету, генеральні ліцензії видаються на здійснення операцій, що не потребують отримання індивідуальних ліцензій. Вичерпний перелік валютних операцій, виконання яких потребує отримання індивідуальної ліцензії, встановлено частиною 4 статті 5 Декрету. ОСОБА_5 пункту "г" цього переліку, під режим індивідуального ліцензування підпадають валютні операції пов'язані з використанням іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно до пункту 1.4. положення "Про порядок видачі ОСОБА_4 Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою правління НБУ від 14.10.2004 року за №-483, використання іноземної валюти на територій України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів (послуг), що придбаваються, є використанням іноземної валюти як засобу платежу. Таким чином, виконання зобов'язань за спірними кредитними договорами, а саме: внесення плати за користування кредитом, використання кредитних коштів за цільовим призначенням - також потребує отримання індивідуальної ліцензії. Пункт 1.5 зазначеного положення дозволяє використовувати іноземної валюти як засобу платежу без отримання ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем платежу є уповноважений банк. Уповноваженим банком, згідно статті 1 Декрету вважається будь який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має відповідну ліцензію НБУ на здійснення даної валютної операції, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. ПАТ КБ "Приватбанк" офіційно зареєстрований на території України, але ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу не отримував і належного обсягу повноважень не має, тому не може вважатися уповноваженим банком. Генеральна банківська ліцензія надає право банку здійснювати валютні операції згідно переліку операцій, які вважаються операціями з валютними цінностями, згідно пункту 1 "частини 3 глави 2 положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" затвердженого постановою правління ОСОБА_4 Банку України від 17.07.2001 року №-275. Зокрема, на підставі генеральної банківської ліцензії банк має право розміщати валютні цінності на валютному ринку України, до чого можна віднести надання фінансової послуги з банківського кредитування фізичних осіб резидентів. Разом з тим, отримувати плату чи винагороду за надання такої послуги в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії - банк права не має. Аналогічний висновок викладений у частині 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.04.1997 року №5 де, на підставі норм Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", суд зазначив, що одержання валютними цінностями процентів за договором позики слід вважати їх використанням як засобу платежу за надану послугу. Перелік операцій які дозволяється здійснювати банку на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу, зазначений у ст..47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність", операцій з валютними цінностями не містить, тому наявність у ПАТ КБ "Приватбанк" такого дозволу в даному випадку значення не має і судом до уваги братися не може. Вважає, що здійснювати сплату процентів та винагород за спірними кредитними договорами без отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу - не можливо. Крім того, без отримання індивідуальної ліцензії позивачу не можливо використати кредитні кошти за цільовим призначенням. Тому вважає, що зміст даних кредитних договорів суперечить валютному законодавству України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечує та пояснив, що спірні договори кредитування укладались у іноземній валюті - доларах США. Банк мав право на видачу валютних кредитів, так як мав ліцензію на даний вид діяльності. Наявність генеральної ліцензії та дозволу ОСОБА_4 Банку України достатньо для укладення кредитних договорів з фізичними особами, так як це передбачено як законодавством України, так і листами НБУ. Кредитування відбувалося у 2007 році, а зміни були внесені в 2009 році і також банком отримана була ліцензія на видачу кредитів у валюті. Ліцензія, яка діяла до 2007 року була повернута ОСОБА_4 банку України, а замість неї отримана нова ліцензія у 2009 році. На момент кредитування ставка в гривнях за користування кредитом була 15 відсотків, а у іноземній валюті 14,04 відсотки. Це було значно менше і вигідніше для клієнтів. Крім того, вид кредитування вибирали самі клієнти. Банк не знав про майбутню фінансову кризу. Позивач на підтвердження своїх вимог стосовно порушенням банком Закону «Про захист прав споживачів» не надав жодного доказу вини банку. Тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін і дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_5 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня... Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає, для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». ОСОБА_5 п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету ОСОБА_4 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. ОСОБА_5 п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій вибирали самі клієнти. Банк не знав про майбутню фінансову кризу. Позивач на підтвердження своїх вимог стосовно порушенням банком Закону «Про захист прав споживачів» не надав жодного доказу вини банку. Тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін і дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_5 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня... Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає, для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». ОСОБА_5 п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету ОСОБА_4 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. ОСОБА_5 п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. ОСОБА_5 ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем ОСОБА_3 та ПАТ„Комерційний банк „ПриватБанк" у особі Відділення «Центральне» Дніпродзержинської філії 30.07.2007 року були укладені 2 кредитні договори: № О2НСО112330510 та № ВШСС 212330510. ОСОБА_5 з п.2.1. та п.7.1. цих договорів відповідач надав позивачу кредит відповідно у розмірі ЗО 160 доларів США та 5 800 доларів США на придбання квартири, а позивач зобов'язався належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у цьому договорі. В судовому засіданні також встановлено, що у сторін на момент укладення спірних договорів кредиту індивідуальна ліцензія НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаними договорами кредиту була відсутня тоді як згідно з п.7.1 цих договорів валютою кредитування та розрахунків за цими договорами є долар США.

В судовому засіданні представник відповідача надав суду банківську ліцензію № 22 від 04.12.2001 року, дозвіл № 22-2 від 29.07.2003 року та додаток до даного дозволу. Однак, ці документи не можуть бути прийняті судом до уваги як достатні для використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірних договорів кредиту, так як в силу п. 1.5. Положення про порядок видачі ОСОБА_4 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління ОСОБА_4 банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_4 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

ОСОБА_5 п. 7.1. оспорюваних договорів кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди ..., а банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банка. Як бачимо, сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) - а саме, подання позичальником зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди. Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютних кредитів та отримувачем кредиту є саме позивач, який звертається до банку з проханням видати кредити. Підтвердженням тому, що отримувачем кредиту є позивач служать копії витратних касових ордерів, які носять назву «Заява на видачу готівки», тобто кошти виплачуються за заявою позивача. Доказів тому, що ініціатором видачі кредитів або отримувачем кредиту був відповідач, у судовому засіданні не здобуто. Випадків, передбачених законодавством, в яких позивач ОСОБА_3 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі ОСОБА_4 банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Позивач використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірними договорами, вносячи готівкою долари США в касу відповідача, чого не заперечує представник відповідача, а пунктом 7.1. спірних договорів кредиту передбачено, що погашення заборгованості за цими договорами здійснюється внаступному порядку: щомісяця Позичальник повинен надавати Банку кошти(щомісячний платіж) у сумі 68,26 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Отже, сторонами у вказаному пункті договорів погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту, як засіб платежу. Це підтверджується наданими ОСОБА_3 копіями квитанцій про внесення ним готівкових сум для погашення заборгованості по кредитним договорам саме у доларах США. Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту ОСОБА_3 саме готівкової іноземної валюти.

ОСОБА_5 п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління ОСОБА_4 банку України від ЗО травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. В силу п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, ОСОБА_3 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь відповідача шляхом внесення доларів США в касу ПАТ„Комерційний банк „ПриватБанк". Посилання ж відповідача на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить наведеному вище пп. «г» п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Суд не бере до уваги посилання представника відповідача- ПАТ„Комерційний банк „ПриватБанк" на лист ОСОБА_4 банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про ОСОБА_4 банк України» нормативно-правові акти ОСОБА_4 банку видаються у формі постанов Правління ОСОБА_4 банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління ОСОБА_4 банку. Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу ОСОБА_4 банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Таким чином, у суду є підстави для того, щоб визнати оспорювані кредитні договіри відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України недійсними.

Крім того, заслуговують на увагу також доводи позивача про порушення відповідачем при укладанні оспорюваних договорів Законів України «Про захист прав споживачів», так як у судовому засіданні встановлено, що при укладенні спірних договорів відповідачем у порушення ст.15 ч.і цього Закону дійсно не надав позивачу достовірної інформації про: форми кредитування; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; методику розрахунку середнього курсу гривні стосовно валюти кредиту; порядок залучення статистичних даних для розрахунку середньозваженого курсу гривні стосовно валюти кредиту; аналітичний прогноз авторитетної організації, наприклад ОСОБА_4 банку України, або відомого міжнародного агентства, стосовно курсу гривні протягом часу, порівнювальним зі строком дії договору; порядок курсоутворення під час виконання зобов'язань за договором; фактори, які впливають на курсоутворення. Тому позивач, укладаючи договори у валюті, був впевнений у тому, що курс гривні відносно долара США буде стабільним. Крім того, відповідач у період, коли курс долара почав збільшуватись («рости»), у порушення ст. 10 ч. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», не повідомив позивача про можливі зміни істотних обставин, внаслідок чого можливе погіршення його фінансового стану та істотного зростання вартості кредиту, більш, ніж можна було очікувати під час укладення договору. У разі ж своєчасного повідомлення відповідачем про зміни, або можливі зміни істотних обставин договору, позивач мав би можливість запобігти фінансовим втратам та достроково повернути кредит.

Далі. В силу ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У судовому засіданні встановлено, що у зв'язку зі зростанням курсу долара відносно гривні у порівнянні з курсом у період укладення договору, обставини істотно змінились, і позивач у зв'язку з цим звертався до відповідача з питання зміни (перегляду) умов договору. Але відповідач відмовився від пропозицій позивача. Очевидно, що за таких обставин позивач не погодився би на укладання кредитного договору у іноземній валюті. Очевидним є також той факт, що така ситуація вигідна для відповідача, який отримує значний додатковий прибуток. Отже, є підстави в звинувачені банка в веденні нечесної підприємницької практики.

ОСОБА_5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ведення нечесної підприємницької практики забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що внаслідок приховування банком обставин, що мають істотне значення та надання споживачу неповної інформації, з недотриманням письмової форми інформації, споживач здійснив правочин під впливом оману.

ОСОБА_5 ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

ОСОБА_5 ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності та законодавству України. ОСОБА_5 ст. 15 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства.

Таким чином, Відповідач, порушуючи законодавство, а саме: видаючи кредити у іноземній валюті резидентам для розрахунку з ним та із іншими резидентами, створює умови для недобросовісної конкуренції по відношенню до інших суб'єктів господарювання (банків та кредитних спілок), які придержуються норм чинного законодавства у своїй діяльності.

Що стосується вимог позивача в частині визнання фактів: порушення відповідачем певних статей Закону України «Про захист прав споживачів»; істотної зміни обставин, якими керувався споживач при укладенні кредитних договорів; приховування відповідачем обставин, що мають істотне значення для споживача, при укладанні та виконанні умов кредитних договорів, - то в цій частині у задоволенні позову повинно бути відмовлено, так як ст. 16 ч.2 ЦК України не передбачає такого способу захисту права та інтересу, як визнання факту. Абзац другий ч.2 цієї статті передбачає захист цивільного права чи інтересу іншим способом, але цей спосіб повинен бути встановлений договором або законом. Позивач же ні в позовній заяві ні у судовому засіданні не вказав, яким договором передбачений або яким законом встановлений такий спосіб захисту його права, як визнання факту.

Керуючись ст.ст. З, 6, 203, 215-217, 229-230, 236, 524, 525-526, 533, 652 ЦК України, ст.ст. 10,11, 12,15, 18, 19 Закону України „Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 4, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 2, 19, 44, 45, 47, 53, 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.. ст. З, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.1.4 Положення «Про порядок видачі ОСОБА_4 Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, .п.п. 7, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними» та ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 212-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" у особі Відділення «Центральне» Дніпродзержинської філії про захист прав споживача та визнання кредитних договорів недійсними задовольнити частково.

Визнати недійсними кредитні договори: № О2НСО112330510 від 30.07.2007 року та № О2НСО2112330510 від 30.07.2007 року, - укладені між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством „Комерційний банк „ПриватБанк" у особі Відділення «Центральне» Дніпродзержинської філії.

В останній частині у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" у особі Відділення «Центральне» Дніпродзержинської філії на користь держави 1 700 (одну тисячу сімсот) гривень судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" у особі Відділення «Центральне» Дніпродзержинської філії на користь ОСОБА_3 37 (тридцять сім) гривень у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Кир"як А.В.