УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Касьяна О.П.,
суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,
Попович О.В., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, треті особи: приватний нотаріус Яворівського нотаріального округу Дуда Світлана Богданівна, орган опіки та піклування при Яворівській районній державній адміністрації Львівської області, про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради від 17 грудня 2009 року № 255 та визнання права власності на Ѕ частки житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом.
Зазначала, що в період з 11 травня 1984 року по 21 вересня 2006 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем.
У період шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_8
Перебуваючи в шлюбі, сторони у 1996 року розпочали будівництво житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_2, що була передана у користування матері відповідача ОСОБА_4
Будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 було завершено у 2000 році.
Після відчуження за договором купівлі-продажу від 21 серпня 2002 року квартири АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, останні почали проживати у побудованому житловому будинку АДРЕСА_2.
У зв'язку із погіршенням подружніх стосунків між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивач була змушена піти від чоловіка та поїхати за кордон.
21 вересня 2006 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано, про що позивачу стало відомо лише через пів року.
На час розірвання шлюбу житловий будинок не було введено в експлуатацію та право власності на нього оформлено не було, сторони домовились, що відповідач повідомить позивача про час оформлення права власності на зазначений житловий будинок, у зв'язку із чим ОСОБА_3 не зверталась до відповідача із вимогою про поділ спільної сумісної власності подружжя - житлового будинку.
З листа обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 30 січня 2013 року № 012013 позивачу стало відомо про те, що станом на 29 грудня 2012 року житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстрований на праві власності за сином відповідача ОСОБА_5
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради від 17 грудня 2009 року № 255 «Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2»; визнати недійсним договір дарування, укладений 15 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по Ѕ частці спірного житлового будинку.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2014 року у позові ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2015 року рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради Львівської області від 17 грудня 2009 року № 225 «Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2».
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 15 червня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Дудою С.Б. за реєстровим № 394.
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що шлюб між сторонами розірвано у 2006 році, право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 у 2009 році, позивач, звертаючись до суду у 2013 році за захистом своїх прав та законних інтересів, пропустила строк позовної давності, клопотання про його поновлення не заявляла, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що факт розлучення не впливає на зміст права спільної сумісної власності подружжя та не припиняє його, рішенням Виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, яким визнано за відповідачем право власності на житловий будинок в цілому, порушено права позивача як співвласника, а тому відповідності до положення ч. 1 ст. 393 ЦК України таке рішення підлягає скасуванню; оскільки за договором дарування будинку від 15 червня 2012 року ОСОБА_4 здійснено відчуження нерухомого майна, яке йому на праві власності не належало, то відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України такий правочин має бути визнано недійсним; встановивши, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, однак право власності на нього як на новостворене майно у встановленому законом порядку не оформлено, дійшов висновку, що визнання права власності по Ѕ частки житлового будинку за кожним із подружжя є неможливим.
Проте повністю із такими висновками суду погодитись не можна, зважаючи на наступне.
Судами встановлено, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано 11 травня 1984 року.
В період шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_8
У 1996 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розпочали будівництво житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_2, що належала на праві користування матері ОСОБА_4
Будівництво житлового будинку АДРЕСА_2, Яворівського району Львівської області було завершено у 2000 році.
Після відчуження за договором купівлі-продажу від 21 серпня 2002 року квартири АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, останні почали проживати у побудованому житловому будинку АДРЕСА_2.
Рішенням виконкому Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 128, що було прийнято у вересні 2002 року, забудовником житлового будинку по АДРЕСА_2 визнано ОСОБА_4
21 вересня 2006 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано.
Рішенням Виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 17 грудня 2009 року № 255 доручено комунальному підприємству Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» оформити свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_4
24 грудня 2009 року ОСОБА_4 на підставі рішення Виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 17 грудня 2009 року № 255 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_215 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) (чинного на час будівництва спірного будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Аналогічні норми містяться і в ст. ст. 60, 63, 70 СК України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України.
Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, не встановив в необхідному обсязі тих обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не надав їм належної правової оцінки, дійшовши висновку про те, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та на час розірвання шлюбу не був введений в експлуатацію, не з'ясував ступінь готовності житлового будинку на час розірвання шлюбу, не визначив частку кожного із подружжя у спільному сумісному майні подружжя, не дослідив чи підлягає спірне майно поділу чи є воно неподільною річчю, дійшов передчасного висновку про те, що рішенням виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 17 грудня 2009 року № 255 порушено права позивача як співвласника житлового будинку, який введено в експлуатацію в 2009 році, тобто після розірвання шлюбу.
Згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, ураховуючи, що судом допущені порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення не може вважатись законним та обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_5, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.П. Касьян
Судді: В.І. Амелін
В.П. Гончар
О.В. Попович
В.О. Савченко