КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2016 р. Справа№ 910/22962/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Мартюк А.І.

Коршун Н.М.

при секретарі Ляховенку М.Д.

За участю представників:

від позивача: Виговська Л.В.

від відповідача: Подколзін О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біотек»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015р.

у справі №910/22962/15(суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віртус Коммодітіз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біотек»

про розірвання договору та стягнення 162 036,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віртус Коммодітіз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біотек» про розірвання Договору купівлі-продажу №07/07-15-1 від 07.10.2015р., стягнення з відповідача на користь позивача сплачених за Договором купівлі-продажу №07/07-15-1 від 07.10.2015р. коштів у сумі 140 901,00 грн., штрафу за невиконання умов Договору в сумі 14 090,10 грн., пені за прострочення поставки товару в сумі 7 045,05 грн., а також стягнення судового збору в сумі 6 058,74 грн. та витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката в сумі 100 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2015р. позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Біотек» на користь ТОВ «Віртус Комодітіз» 140 901,00 грн. сплачених за Договором коштів, 14 090,10 грн. штрафу, 7 045,05 грн. пені та 3 648,54 грн. витрат на сплату судового збору; розірвано Договір купівлі-продажу №07/07-15-1 від 07.07.2015р., відмовлено у задоволенні стягнення витрат на сплату послуг адвоката Виговської Л.В. у розмірі 100 000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біотек» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/22962/15 від 25.11.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуваням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Скаржник зазначає, що висновок суду про укладення Договору №07/07-15-1 від 07.07.2015р. в письмовій формі шляхом висловлення волі сторін за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв'язку відповідно до положень ст. 207 Цивільного кодексу України є необгрунтованим та безпідставним. Скаржник вказує, що внаслідок неповного дослідження обставин, що мають значення для справи, суд не встановив дійсну правову природу перерахованих позивачем грошових коштів в сумі 140 901,00 грн. на рахунок відповідача. На думку відповідача, позивач мав звертатися до суду з вимогою про повернення коштів, як отриманих відповідачем без достатньої правової підстави.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віртус Коммодітіз», надав до матеріалів справи письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким просить залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015р. у справі №910/22962/15 з підстав, вказаних у відзиві.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2016р. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біотек» та призначено її до розгляду на 21.03.2016р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

07 липня 2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віртус Коммодітіз», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Біотек", як постачальником, був укладений Договір купівлі-продажу №07/07-15-1 та Додаткова угода № 1 до Договору, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність продавця 42,06 тони ячменю врожаю 2015 року, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар протягом двох банківських днів з дня отримання документів на товар. Умови поставки товару ЕХW - склад постачальника (ПАТ "НКХП", м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 122) до 09.07.2015 року. Вартість товару - 140 901,00 грн., в т. ч. ПДВ - 22 782,50 грн. Ціна за одну тону товару складає 3 350, грн., в т. ч. ПДВ - 541,66 грн.

Таким чином, за своєю правовою природою Договір №07/07-15-1 від 07.07.2105р. є договором купівлі-продажу.

Стаття 655 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судовою колегією було встановлено, що укладення Договору було здійснено сторонами шляхом пересилання підписаних екземплярів Договору та Додаткової угоди №1 засобами електронного зв'язку.

В матеріалах справи знаходиться належним чином засвідчена копія Договору та Додаткової угоди №1. На кожній сторінці цього Договору та Додатковій угоді проставлена печатка позивача та відповідача з підписом від імені позивача директора Є.С. Жигуліна, від імені відповідача - директора Кирпи С.С.

У відповідності до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Листом Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" дано наступне роз'яснення.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він відповідає вимогам статті 207 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Якщо правочин не відповідає вимогам статті 207 ЦК України, то його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Разом з тим за загальним правилом частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, але рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. В разі недодержання сторонами письмової форми правочину, для з'ясування факту його вчинення та змісту слід застосовувати за аналогією частину другу статті 205 ЦК України. Поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитись письмовими та іншими доказами, крім свідчень свідків.

За таких обставин, наведене спростовує доводи відповідача про те, що Договір купівлі-продажу від 07.07.2015р. №07/07-15-1 неукладався сторонами.

На виконання умов Договору позивачем 10.07.2015р. на рахунок відповідача було перераховано кошти в розмірі вартості зерна в сумі 140 901,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату №42 від 10.07.2015 р. на суму 140 901,10 грн., та випискою з особового рахунка в ПАТ "Апекс-Банк", належним чином засвідчені копії яких додано до матеріалів справи.

За умовами Додаткової угоди №1 до Договору відповідач зобов'язався поставити партію товару позивачеві в строк до 09.07.2015р.

Відповідач зобов'язання щодо поставки товару позивачеві за Договором та Додаткової угоди №1 не виконав.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а лише належним його виконанням. Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язання. Якщо учасники зобов'язання порушують хоча б одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а змінюється, оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відповідності до п. 8.5. Договору у разі, якщо має місце прострочення у виконанні постачальником зобов'язань по поставці товару згідно даного Договору на більш ніж на 2 дні, покупець має право односторонньо відмовитись від приймання товару, повідомивши про це постачальника, і вимагати від нього відшкодування понесених витрат та збитків.

17.07.2015р. електронною поштою позивач направив відповідачеві вимогу про поверення коштів, сплачених за Договором.

05.08.2015р. позивач повторно направив листа від 05.08.2015р. відповідачеві з вимогою повернути кошти та сплатити штрафні санкції, з огляду на невиконання умов Договору. Даний лист отриманий відповідачем 06.08.2015р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та опис вкладення у лист.

Як вбачається, відповідач правомірну вимогу позивача про повернення коштів не виконав, з огляду на що та враховуючи умови Договору та наведені вище норми закону підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 140 901,10 грн.

Оскільки відповідач порушив умови Договору, позивач просить стягнути з нього 14 090,10 грн. штрафу та 7 045,05 грн. пені.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2. Договору, в разі, якщо передача товару покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в цьому договорі або в додаткових угодах до нього, постачальник оплачує покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення, але не більше 5 % від загальної вартості непоставленого товару.

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені за непоставлення товару впродовж 41 дня з урахуванням обмежень, встановлених п. 8.2. Договору, у розмірі 7 045,05 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 8.8. Договору, за непереоформлення Договору на зерновому складі у відповідності до наказу Міністерства аграрної політики України № 661 від 13.10.2008 р., впродовж 1 дня з дати погодження сторонами всіх умов договору або дати, вказаної в додаткових угодах до Договору, постачальник сплачує покупцеві штраф в розмірі 10 % від вартості непереоформленого товару.

Пунктом 2. розділу V наказу Міністерства аграрної політики України № 661 від 13.10.2008 р. "Про затвердження Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зерногіереробних підприємствах" встановлено порядок переоформлення зерна від одного власника іншому на елеваторі. У відповідності до умов цього порядку переоформлення зерна від одного власника іншому проводиться в їх присутності або в присутності уповноважених ними осіб згідно з заявою власника про переоформлення. У заяві вказуються культура, клас, обсяг переоформлення, реквізити нового власника. До заяви додаються складські документи і доручення, видається наказ керівника зернового складу (форма № 16), складається акт приймання-передавання зерна, який підписується в тристоронньому порядку (перший власник зерна, новий власник зерна і керівник зернового складу), оформляється договір складського зберігання зерна з новим власником. Перед переоформленням зерна перший власник повинен повністю розрахуватися з підприємством за послуги з приймання, очищення, сушіння та зберігання зерна, вирішити питання щодо використання побічних продуктів і відходів, що належать йому.

Однак, в порушення умов договору переоформлення зерна у відповідності до Інструкції не відбулось, заяви на переоформлення зерна до елеватора надано не було, на вимогу представника позивача відповідач не з'явився, підписати тристоронній акт відмовився.

Таким чином, вимога позивач про стягнення штрафу за невиконання даної умови Договору в розмірі 14 090,10 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про розірвання Договору купівлі-продажу №07/07-15-1 від 07.10.2015р., судова колегія зазначає наступне.

Так, у відповідності до ч. 1. та ч. 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З наведених норм закону вбачається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав вважається істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, так і моральної (немайнової) шкоди.

Листом Верховного Суду України від 01.02.2014р. "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р." дано роз'яснення, за якими оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18.09.2013р. у справі № 6-75цс13).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов'язання, яка не встановлена договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.11.2013 р. у справі № 6-111цс13).

Враховуючи вищенаведене, оскільки непоставка товару за Договором купівлі-продажу №07/07-15-1 від 07.07.2015 р. є істотним порушенням зобов'язань за даним Договором, через що позивач був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору, то апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про розірвання Договору купівлі-продажу №07/07-15-1 від 07.07.2015р., у зв'язку з чим дана вимога підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідачем не підтверджено належними засобами доказування наведені ним доводи та обставини, з огляду на що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції судова колегія апеляційного господарського суду залишає без змін.

Крім того, слід зазначити, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні адвокатських витрат, як таких, що не підтверджені належними та необхідними доказами.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Біотек» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015р. у справі №910/22962/15 залишити без змін.

3. Справу №910/22962/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Судді А.І. Мартюк

Н.М. Коршун