Справа №522/29633/13-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Кравчук Т.С.,

при секретарі Антонецькому С.Л.,

розглянувши подання державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, -

В С Т А Н О В И В:

Державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, посилаючись на те, що з 14.08.2015 на примусовому виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження №48465152 з примусового виконання виконавчого листа №522/29633/13-ц, виданого Приморським районним судом м. Одеса 26.03.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1920612,87 грн.

В поданні державний виконавець зазначає, що боржник ОСОБА_1 ухиляється добровільно виконувати зобов’язання, покладені на нього судовим рішенням у зв’язку з чим, вважає за необхідне обмежити його у праві виїзду за межі України на підставі ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».

Представник Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (на момент звернення до суду з поданням – Другий Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції) в судовому засіданні підтримав подання повністю та просив суд його задовольнити.

Суд дослідивши матеріали справи, подання та додані до нього документи, приходить до висновку, що подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Законом України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII регулюється порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначення підстав тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв’язання спорів у цих правовідносинах.

Статтею 6 вказаного Закону № 3857-XII встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов’язань.

Згідно із п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язання за рішенням.

Так, судом встановлено, що на примусовому виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №522/29633/13-ц, виданого Приморським районним судом м. Одеса 26.03.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1920612,87 грн.

14.08.2015 державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №48465152 за вказаним виконавчим листом. Після чого здійснено ряд заходів, щодо місцезнаходження та розшуку рухомого та нерухомого майна боржника, накладено заборону на відчуження майна, проведено дії щодо встановлення відомостей про працевлаштування боржника тощо.

Проте, звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, державний виконавець не надав доказів того, що ним вчинено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, спрямовані на погашення боргу та необгрунтував законність даного подання.

Так, в подані державний виконавець вказує, що боржник за місцем реєстрації не проживає, а фактичне місце проживання боржника не встановлено. Однак ці доводи не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких ОСОБА_1 на момент подачі позовної заяви та розгляду цивільної справи №522/29633/13-ц вказував своє фактичне місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, державним виконавцем не було вжито всіх заходів щодо отримання відомостей про працевлаштування боржника. Як наслідок, у зв’язку з відсутність доказів офіційного працевлаштування боржника, державним виконавцем зроблено хибний висновок щодо виїзду за межі України ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання судового рішення та його неспроможності виконувати зобов’язання покладене судовим рішенням.

Згідно із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції по цивільній справі №522/29633/13-ц, судами було встановлено, що ОСОБА_1 періодично працює за межами України та отримує доходи в іноземній валюті. Тобто, виконання обов’язків боржника прямо пов’язанні з його виїздом за межі України, що пояснює його велику кількість перетину державного кордону України в наданих відомостях Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Слід вважати, що ОСОБА_1 і на теперішній час працює за межами України, що є одним із видів його заробітку.

Державним виконавцем відповідно наданої довідки з Пенсійного фонду України Приморського району м. Одесу в межах проведених виконавчих дій було з’ясовано, що боржник працює у ФОП ОСОБА_3 Проте, даний факт державним виконавцем не було встановлено та перевірено належним чином на момент звернення з поданням про обмеження у праві виїзді ОСОБА_1

Відповідно до ст. 43 Конституції України, - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Отже, боржник не приховує своє місце працевлаштування та отриманих ним прибутків. Ці фактичні обставини можуть свідчити про намір боржника отримувати грошові кошти для подальшого погашення зобов’язання покладеного судовим рішенням.

Крім того, ОСОБА_1 здійснював декілька разів оплату по виконавчому провадженню №48465152, що підтверджується виписками з депозитного рахунку Приморського відділу державної виконавчої служби, які були наданні суду разом з поданням державного виконавця.

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, на утриманні боржника ОСОБА_1 знаходяться двоє неповнолітніх дітей, має матір похилого віку, що свідчить про відсутність у нього наміру виїхати за кордон з метою уникнення виконання судового рішення.

Відповідно до висновків Верховного Суду України з приводу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року, визначено, що «ухилення від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв’язку з чим і здійснюється примусове виконання.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне та на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Тому, з урахуванням вимог ч.2 ст. 10 та ст. 377-1 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України», п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» саме державний виконавець зобов'язаний довести навмисне або інше свідоме невиконання боржником зобов’язань покладених на нього судовим рішення.

Як вбачається з подання державного виконавця про обмеження права виїзду за межі України ОСОБА_1 підставою звернення з відповідним поданням є заява стягувача ОСОБА_2, в якій викладено міркування щодо ухилення боржника від виконання судового рішення у зв’язку з тим, що після винесення рішення судом першої інстанції по цивільній справі №522/29633/13-ц боржник відчужив нерухоме майно, квартиру в м. Одесі та частину квартири в смт. Петрівка Іванівського району Одеської області, своїй рідній матері.

Проте, наявність даного юридичного факту не підтверджує навмисний намір боржника ухилитися від виконання зобов’язання покладеного на нього судовим рішенням. Відповідно до ст. 41 Конституції України, - кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Крім того, відчуження боржником зазначеного майна відбулося до відкриття виконавчого провадження, у зв’язку з чим, державний виконавець немає правових підстав давати правову оцінку діям боржника щодо відчуження ним нерухомого майна, тим паче кваліфікувати їх як ухилення від виконання зобов’язань від виконання судового рішення.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 після відкриття виконавчого провадження не здійснювалась реалізація рухомого та нерухомого майна, на яке було накладено державним виконавцем заборону на відчуження та наявність у боржника нерухомого майна на території м. Одеса не встановлено.

Разом з тим, державний виконавець позбавив законного права боржника надати заперечення з приводу поданої заяви стягувача щодо обмеження ОСОБА_1 в праві виїзду за межі України (ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»). Так, в матеріалах справи відсутні відомості, які підтверджували, що боржник був ознайомлений з даною заявою стягувача та що ним надавалися будь-які заперечення з цього приводу.

Крім того, в поданні вказано, що підставою звернення до суду з поданням є заява стягувача, яка державним виконавцем не була перевірена на вимоги дотримання законності та її обґрунтованості. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює свої повноваження самостійно, втручання осіб в діяльність державного виконавця при проведенні ним виконавчих дій забороняється та за вчинення незаконних дій (або бездіяльності) державний виконавець несе відповідальність передбачену законодавством України.

Таким чином, слід вважати, що державний виконавець обґрунтовував та доводив своє подання про обмеження у праві виїзді за межі України ОСОБА_1 лише на припущенням та міркуванням, а не доказах, як цього вимагає цивільне законодавство України.

Відповідно до висновків Верховного Суду України вказаного вище, встановлено, що ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов’язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов’язків, передбачених ч.6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Як вбачається з подання державного виконавця про обмеження у праві виїзді за межі України ОСОБА_1 та матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем не зазначено жодного факту порушення боржником або ігнорування ним зобов’язань передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV.

Тому, не можливо вважати, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов’язання покладені на нього судовим рішенням або від виконання законних розпоряджень державного виконавця.

Таким чином, докази вказані у подані державного виконавця про обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження фактичним обставинам та спростовуються матеріалами справи та доданими до подання документами виконавчого провадження. Інших доказів, які б підтверджували навмисних намір боржника ухилення від сплати зобов’язань покладених на нього судовим рішенням державним виконавцем не надано та судом не встановлено.

Також, не вбачається обґрунтованості припущення, що вирішення питання про тимчасову заборону боржникові виїзду за кордон сприятиме виконанню рішення суду та що взагалі є підстави вважати, що ОСОБА_1 має намір виїхати за кордон з метою уникнення виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

На  підставі викладеного та керуючись ст. ст. 209, 210, 377-1 ЦПК України, ст. 33 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV та Законом України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» № 3857-XII, висновками Верховного Суду України з приводу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року суд,-  

У Х В А Л И В:

В задоволенні подання державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне скарження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя:                                                   04.04.2016