Судове рішення #54746
2/529

                         

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 "18" липня 2006 р.                                                           Справа № 2/529

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Гулової А.Г.

суддів:                                                                        Пасічник С.С.

                                                                                   Шкляр Л.Т.


при секретарі                                                            Павловській Л.П. ,

за участю представників сторін:

від позивача:     Пруднікова Ю.В. - представника за довіреністю від 20.05.2005р.;

від відповідача: Врублевського А.Л. - представника за довіреністю від 01.02.2006р.,

 

розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності Коробчинського Валентина Станіславовича,с.Глибочиця Житомирського району Житомирської області

на рішення господарського суду Житомирської області

від "12" квітня 2006 р.  у справі № 2/529 (суддя  Тимошенко О.М.)

за  позовом Суб'єкта підприємницької діяльності Коробчинського Валентина Станіславовича, с.Глибочиця Житомирського району Житомирської області

до Відкритого акціонерного товариства "Житомирбудтранс", м.Житомир

про стягнення 12000грн., в тому числі 8800,00грн. матеріальної та 3200,00грн.

моральної шкоди,  

ВСТАНОВИВ:

  

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.04.2006р. у справі №2/529 в позові Суб'єкту підприємницької діяльності Коробчинському Валентину Станіславовичу до Відкритого акціонерного товариства "Житомирбудтранс" про стягнення 12000,00грн., серед яких 8800,00грн. матеріальної та 3200,00грн. моральної шкоди, відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає наступне:

- в своєму рішенні господарський суд зробив необгрунтований  висновок , що позивачем не доведено факт передачі 29.06.2005р. відповідачу на зберігання автомобіля КамАЗ, державний №073-91ВВ з напівпричепом, державний номер                090-88ВА;

- укладеним сторонами договором не передбачено умови передачі транспортних засобів на зберігання, а господарським судом не перевірено, хто і яким чином повинен робити запис в журналі охорони про постановку транспортних засобів на  стоянку відповідача, тоді як це є обов'язком працівників  відповідача, а не позивача;



- позивачем зобов'язання за договором виконувались: в належному стані утримувалась територія, виділена під стоянку транспортних засобів, і своєчасно сплачувалась вартість наданих послуг;

- господарським судом взято до уваги редакцію договору, наданого відповідачем, тоді як позивач виконував умови договору, зазначені в його примірнику, який в судовому порядку недійсним не визнано;

- судом не перевірено, які зобов'язання покладено на відповідача по забезпеченню охорони території, де знаходяться транспортні засоби, та транспортних засобів, не витребувано від відповідача положення  "Про стоянку" або інші документи, що регулюють  порядок її функціонування, посадові інструкції працівників стоянки, порядок постановки транспортних засобів під охорону, оскільки це не обумовлено укладеним сторонами договором від 04.04.2005р.;

- в матеріалах справи знаходиться довідка слідчого відділу Житомирського МВВС УМВС України в Житомирській області від 07.07.2005р. за № СВ-32, де зазначено, що  колеса з транспортних засобів позивача, що знаходились на автостоянці по вул. Промисловій,17 в м.Житомирі, були таємно викрадені в ніч з 29.06.2005р. на 30.06.2005р. невідомою особою. На місце пригоди  виїжджала слідчо-оперативна група, про що складено акт огляду місця  скоєння злочину, й по цьому факту порушено кримінальну справу.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржене рішення господарського суду Житомирської області  прийняте  з неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим  просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав. Його представник  в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, вважаючи рішення місцевого господарського суду законним, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду  справ в апеляційній  інстанції, колегія суддів вважає, що неподання  відповідачем письмового відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає переглядові справи за наявними у ній доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та  повноту їх встановлення, дослідивши  правильність застосування господарським судом  першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що  апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Обгрунтовуючи позов про стягнення з відповідача на його користь 8800,00грн. матеріальних збитків та 3200,00грн. моральної шкоди, посилаючись на ст.ст.16, 22, 23, 977 ЦК України, ст.ст.216, 218, 224, 225 ГК України, позивач зазначив, що 29.06.2005р. о 19 год. 00 хв. його автомобіль КамАЗ, державний номер  073-91 ВВ з напівпричепом, державний номер 090-88 ВА, згідно умов договору про надання послуг на стоянку автомобілів від 04.04.2005р., було поставлено на території відповідача, що знаходиться  по вул. Промисловій,17 у м.Житомирі, під охорону, однак внаслідок недбалого виконання відповідачем п.2.1 договору, в ніч з 29 на 30 червня 2005р. із транспортних засобів було знято і викрадено 10 автомобільних шин з дисками й по даному факту порушено кримінальну справу №05/085642 за ч.3 ст.183 КК України.

На підтвердження своїх доводів позивач подав договір надання послуг на стоянку автомобілів від 04.04.2005р., довідки слідчого відділу Житомирського міського відділу внутрішніх справ УМВС України в Житомирській області від 07.07.2005р.          №СВ-32, від 09.09.2005р. №СВ-32, претензію №5 від 11.07.2005р. на суму 7500,00грн., довідки ПП "ВКФ "Мотор" від 11.07.2005р. №91, від 30.06.2005р., квитанції до прибуткових касових ордерів №33, 59, 76, копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, реєстраційний №07391 ВВ, №09088ВА, довідку Глибочицької амбулаторії загальної практики - сімейної медицини №573 від 21.09.2005р., розрахунок ціни позову, фотознімки (а.с.8 - 27).

Відповідач подав в обгрунтування заперечень проти позову копію договору від 04.04.2005р., який за змістом різниться від наявного в матеріалах справи договору від 04.04.2005р., поданого в обґрунтування позовних вимог СПД Коробчинським В.С.            (а.с. 28 - 29).

Як зазначалося вище, суд першої інстанції відмовив у позові.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд зазначив, що ч.1 ст.936, ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України передбачають прийняття зберігачем речі на зберігання, однак позивачем не доведено факт передачі автомобіля на зберігання відповідачу.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правові відносини із зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України передбачає відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання на загальних підставах.

Таким чином, зберігач приступає до виконання свого основного обов’язку після прийняття речі на зберігання, й цивільно-правова відповідальність зберігача наступає у разі невиконання чи неналежного виконання обов’язку щодо забезпечення цілісності чи схоронності речі, яка передана йому на зберігання.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи із того, хто посилається на юридичні факти, які грунтують його вимоги і заперечення.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Оглянувши в судовому засіданні подані сторонами примірники договору від 04.04.2005р., судова колегія не приймає до уваги положення пункту 6 "Обов’язки сторін" цього договору, оскільки в поданих сторонами примірниках договору редакція пункту шостого різна за змістом, що свідчить про те, що сторони за договором не досягли згоди щодо обов’язку сторін.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту передачі 29.06.2005р. о 19 год. 00 хв. відповідачу на зберігання автомобіля КамАЗ, державний номер 073-91 ВВ з напівпричепом, державний номер 09088 ВА, позивач доказів не надав.

Знаходження автомобіля позивача на території відповідача, про що зазначено у довідці слідчого відділу Житомирського міського відділу внутрішніх справ УМВС України в Житомирській області від 07.07.2005р. № СВ-32, на яку посилається позивач, не являється беззаперечним доказом того, що позивач передав транспортні засоби у відповідному технічному стані, а відповідач прийняв їх на зберігання. Довідка не містить інформації й щодо розміру викраденого.

Доводи позивача стосовно того, що умовами договору від 04.04.2005р. не передбачено порядок передачі транспортних засобів на зберігання не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначалося вище, це випливає із змісту ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України.

Твердження позивача, що судом першої інстанції взято за основу редакцію договору, поданого відповідачем безпідставні, оскільки в оскарженому рішенні зазначено, що при вирішенні спору господарський суд виходив із загальних принципів цивільного законодавства та приписів глави 66 Цивільного кодексу України.

Стосовно доводів позивача про те, що суд першої інстанції при вирішенні  спору не витребував у відповідача положення "Про стоянку" або інші документи, що регулюють порядок діяльності, посадові інструкції працівників стоянки, порядок постановки транспортних засобів на територію стоянки, слід зазначити, що ч.3 ст.38 Господарського процесуального кодексу України покладає на сторону, яка порушує клопотання про витребування доказів, обов’язок докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не порушував клопотання про витребування додаткових доказів, а суд зобов'язаний витребувати додаткові докази лише у випадку, якщо подані сторонами докази є недостатніми для вирішення спору по суті (ч.1 ст. 38 ГПК України).

Судова колегія не вбачає порушень процесуального права у зв'язку з невитребуванням доказів, на які вказує позивач, оскільки згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справ в їх сукупності, керуючись законом.

В силу імперативного правила статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно, недотримання цієї вимоги закону позивачем є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 12.04.2006р. прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

 Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 12 квітня 2006 року у справі №2/529 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності Коробчинського Валентина Станіславовича, с.Глибочиця Житомирського району Житомирської області - без задоволення.

2. Матеріали справи №2/529 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                 Гулова А.Г.

судді:

                                                                                           Пасічник С.С.  

                                                                                           Шкляр Л.Т.  

 віддрук. 4 прим.

1- до справи, 2- позивачу, 3- відповідачу, 4- в наряд

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація