Справа № 462/1733/15-к Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С. Ю.

Провадження № 11-кп/783/272/16 Доповідач: Яременко О. Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

Головуючого – Яременка О.Д.,

Суддів – Гаврилова В.М., Партики І.В.,

при секретарі – Гамулі І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу № 462/1733/15-к про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_2, за ч.2 ст. 286 КК України,

з участю прокурора Яворського С.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника-адвоката ОСОБА_2,

представника потерпілого-адвоката ОСОБА_3,

за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_3 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2015 року,

ВСТАНОВИЛА :

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі .

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов’язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

Цивільний позов прокурора в інтересах комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м. Львова – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунальної 8-ї міської клінічної лікарні м. Львова 13882,14 гривень витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» на користь потерпілого ОСОБА_4 29250,52 грн. матеріальної шкоди і 1462,53 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього – 30713,05 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 68537,47 грн. моральної шкоди.

В решті вимог позову ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Європейський страховий союз» та ОСОБА_1 – відмовлено.

Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 05 листопада 2014 року близько 17 год.45 хв., керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухався на вул. Кульпарківській у м. Львові у напрямку виїзду за межі м. Львова і біля будинку № 230 порушив вимоги ПДР України, а саме: Р.1 п. 1.5, Р.2 п.2.3 (б, д ), Р.12 п.12.3 та Р.18 п.п.18.1, 18.4, що виразилося в тому, що він був неуважний та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці руху, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким зменшив швидкість та зупинився автомобіль, що рухався по сусідній (правій) смузі та при виникненні небезпеки для руху – пішохода ОСОБА_5, який в цей час переходив проїзну частину дороги по вказаному пішохідному переходу справа на ліво відносно напрямку руху транспортного засобу, не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля аж до повної зупинки, щоб дати дорогу пішоходу, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та наїзду на пішохода ОСОБА_4Й, який в результаті цього отримав тяжкі тілесні ушкодження.

На вирок суду представник потерпілого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї представник потерпілого вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим та невмотивованим. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м’якості. При цьому звертає увагу, що суд, незважаючи на те, що обвинувачений не заперечив фактичних обставин справи, викладених у обвинувальному акті, безпідставно не визнав обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину щодо особи похилого віку, в той час як потерпілому на момент ДТП було 76 років. Водночас не погоджується із тим, що суд призначив обвинуваченому наближений до мінімального строк покарання, передбачений санкцією статті інкримінованого злочину, застосував до нього ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням та не призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. В обґрунтування цього посилається на те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, щиро не розкаявся у вчиненому, не відшкодував завдану шкоду, не вибачився перед потерпілим і, на думку апелянта, існують ризики вчинення обвинуваченим нових порушень правил дорожнього руху, які можуть бути небезпечними для життя та здоров’я громадян. Крім цього вказує, що судове провадження здійснювалось за відсутності потерпілого, який належним чином не повідомлявся про розгляд справи, що згідно п.5 ч.2 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Також не погоджується із вироком суду в частині вирішенням цивільного позову, вказуючи на те, що при розв’язанні цивільного позову суд не взяв до уваги вимоги, передбачені ЦПК України, не оцінив глибину душевних та фізичних страждань, які були заподіянні потерпілому внаслідок вчиненого злочину. При цьому представник вказує на майнові збитки, які були понесені потерпілим в результаті злочину, в тому числі послуги спеціальної няні, яка здійснювала догляд за потерпілим, витрати на пальне та посилене харчування, витрати на правову допомогу. Покликається на те, що внаслідок злочину потерпілий мав психологічні страждання, які полягли у негативних змінах у його житті, внаслідок отриманих травм - фізичного болю, обмеження життєдіяльності, порушення сну, нестійкій настрій, тощо. На підставі наведеного представник потерпілого просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком вісім років, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років. Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ПАТ «Європейський страховий союз» задоволити в повному обсязі.

На дану апеляційну скаргу захисник ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 подав заперечення, в яких не погоджується з доводами апеляційної скарги а вирок суду вважає законним, обґрунтованим, ухваленим на підставі об’єктивно з’ясованих обставин. Вважає, що призначене обвинуваченому покарання, застосування до нього ст. 75 КК України, не застосування додаткового покарання є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства. Покликається на те, що тілесні ушкодження були завдані потерпілому з необережності. Всупереч доводам представника потерпілого вказує, що обвинувачений на наступний день після вчинення ДТП бачився із сином потерпілого, вибачився за скоєне, передав на лікування потерпілого 800 доларів США, а також купив потерпілому новий слуховий апарат. Водночас захисник спростовує доводи представника потерпілого щодо розміру цивільного позову, посилаючись на те, що ці доводи є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам ЦПК України. Вказує, що твердження представника потерпілого в апеляційній скарзі про те, що на момент його звернення з позовом відповідач не сплатив жодної копійки в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди, не надав потерпілому допомоги як на місці скоєння ДТП, так і в подальшому не цікавився станом здоров»я потерпілого, не приймав участь у його видужанні, є неправдивими. Щодо того, що потерпілий не був присутнім в судовому засіданні, то дана справа розглядалась за участі його представника, який приймав участь у всіх судових засіданнях, не зазначав, що потерпілий не повідомляється про час та дату розгляду справи чи бажає особисто брати участь в судових засіданнях, в той час як представник зазначав суду, що потерпілий хворий та перебуває вдома. На підставі наведеного просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а вирок суду щодо ОСОБА_1 без зміни.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 «Європейський страховий союз» вважає вирок в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з цивільного відповідача ОСОБА_6 «Європейський страховий союз» таким, що відповідає обставинам справи, заперечує проти апеляційної скарги та вважає її доводи необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, виступ представника потерпілого, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого та захисника, які заперечили проти апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав необхідним застосувати до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, розглянувши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, в апеляційній скарзі не заперечується. Кваліфікація дій обвинуваченого також ніким не оспорюється.

Твердження представника потерпілого про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості є необґрунтованими, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. На виконання вимог ст. 370 КПК України судом у вироку наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи представника потерпілого у апеляційній скарзі про те, що суд призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також про те, суд що неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, є безпідставними.

Покарання обвинуваченому призначене судом з дотриманням вимог ст. 65 КК України: відповідає характеру та ступеню тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, проте скоєним обвинуваченим з необережності; обране з врахуванням особи обвинуваченого, з врахуванням обставин, що пом'якшують покарання, а також відсутності обставин, які обтяжують покарання.

На виконання вимог закону суд обґрунтовано взяв до уваги й покликався у вироку на те, що обвинувачений вчинив злочин з необережності, раніше не судимий, за період 2013-2014 року до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не притягувався, одружений, працює, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризуються за місцем проживання, визнав свою вину у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину.

При цьому суд, всупереч доводам представника потерпілого, обґрунтовано не визнав обтяжуючою покарання обставиною – вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Згідно вимог п.6 ч.1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення злочину щодо особи похилого віку.

При цьому злочин, який вчинив обвинувачений, не був спрямований на потерпілого ОСОБА_4, який є особою похилого віку, а вчинений обвинуваченим проти безпеки руху та експлуатації транспорту і характеризується необережною формою вини, що визначається характером ставлення до наслідків.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, врахувавши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку, що тілесні ушкодження були спричинені потерпілому із необережності, та не визнав обтяжуючою покарання обставиною вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Усі дані про особу обвинуваченого були предметом дослідження в суді першої інстанції та враховані судом при призначенні покарання.

Суд першої інстанції, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, дійшов вірного висновку, що обвинуваченому необхідно обрати покарання у виді позбавлення волі.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував і вказав у  мотивувальній частині  вироку на всі зазначені в ст. 75 КК України обставини: тяжкість вчиненого злочину; особу винного, якій раніше до кримінальної відповідальності не притягався, його сімейний стан, позитивні характеристики за місцем проживання, обставини, які пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

ОСОБА_1 вину у вчиненні злочину визнав повністю, розповів про обставини вчиненого ним діяння і його позиція була незмінною, тобто він не намагався уникнути відповідальності за вчинене, активно сприяв розкриттю злочину, під час апеляційного розгляду висловив жаль з приводу вчиненого та готовність не допускати в подальшому протиправних діянь.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд мотивовано дійшов висновку, що виправлення і перевиховання ОСОБА_1 можливе без відбування покарання та обґрунтовано застосував до нього ст. 75 КК України, на підставі якої звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Помилковим є твердження представника потерпілого в апеляційній скарзі про те, що звільнення засудженого від відбування покарання суперечить вимогам ч. 2 ст. 75 КК України, оскільки ця норма закону регламентує звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, що не мало місця в даній справі.

Доводи представника потерпілого про те, що суд безпідставно не застосував до обвинуваченого додаткове покарання, є необґрунтованими.

Санкція ч.2 ст. 286 КК України передбачає основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Як видно із вироку суд, беручи до уваги дані про особу винного, обставини, які пом'якшують покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також врахувавши, що обвинувачений має значний водійський стаж, до дня ДТП та в подальшому до адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не притягувався, а також те, що обвинувачений працює ріелтором і його робота, яка є єдиним джерелом його доходу, пов’язана із переміщенням на автомобілі а позбавлення права керування транспортними засобами позбавить його можливості заробляти кошти, в тому числі для відшкодування потерпілому завданої шкоди, дійшов правильного висновку, що застосування додаткового покарання не є необхідним і це своє рішення належно мотивував.

Висловлюючи вимогу про призначення обвинуваченому найсуворішого покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст. 286 КК України, представник потерпілого не навів переконливих доводів на її обґрунтування та не довів  неможливості застосування до обвинуваченого менш суворого покарання. Водночас, на думку колегії суддів, підстав вважати, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є несправедливим через м'якість, немає.

Разом з тим, як видно із вироку, призначаючи обвинуваченому покарання, суд врахував, що останній відшкодував шкоду потерпілому в незначному розмірі, а також взяв до уваги позицію представника потерпілого, його доводи щодо поведінки обвинуваченого по відношенню до потерпілого, яка на думку представника, є негативною. При цьому суд, врахувавши дані обставини, не визнав пом’якшуючою покарання обставиною щире каяття обвинуваченого а також всупереч доводам представника потерпілого, обґрунтовуючи свої висновки, не вказав, що обвинувачений вибачився перед потерпілим, приходив до нього в лікарню, приносив продукти, тощо.

На думку колегії суддів призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та запобіганню новим злочинам.

Крім цього, колегія суддів враховує, що потерпілий володіє правом на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Щодо покликань представника потерпілого в апеляційній скарзі про те, що суд допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки розглянув справу за відсутності потерпілого, то такі, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Як видно із матеріалів справи до початку судового провадження потерпілий ОСОБА_4 заключив договір із адвокатом ОСОБА_3, який мав здійснювати захист його прав та законних інтересів. Як видно із справи, а зокрема журналів судових засідань, представник потерпілого – адвокат ОСОБА_3 був присутній та приймав участь у кожному судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1, при цьому будь-яких заяв з приводу того, що потерпілий бажає бути присутнім в судовому засіданні не робив, клопотань про відкладення розгляду справи через відсутність потерпілого, в тому числі на момент завершення розгляду справи (останні засідання), про що він вказує в апеляційній скарзі, не подавав. Водночас як вбачається із прослуханого аудіо запису судового засідання при репліці в судових дебатах представник потерпілого заявив, що у нього узгоджена позиція із потерпілим про міру покарання та розмір цивільного позову. Наведені обставини спростовують доводи представника потерпілого про те, що потерпілий не знав та належно не був повідомлений про розгляд справи. Колегія суддів вважає, що права потерпілого при розгляді справи в суді були дотримані.

Доводи представника потерпілого, що суд неправильно вирішив цивільний позов, є безпідставними і свого підтвердження не знайшли.

При вирішенні цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 23 ЦК України врахував глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, отриманих в результаті злочину, врахував заподіяні ушкодження здоров»ю та їх тривалість, які отримані потерпілим внаслідок злочину, обставини, за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода, а також суд зважив на характер правопорушення, форму й ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, інші обставини, які мають істотне значення для визначення її грошового виміру. На думку колегії суддів визначений судом першої інстанції розмір відшкодування - 70000 грн. моральної шкоди в користь потерпілого відповідає засадам виваженості та розумності й з погляду закону та оцінки фактичних обставин справи є співмірним заподіяній моральній шкоді.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Перевіркою матеріалів справи з’ясовано, що суд першої інстанції, приймаючи рішення щодо цивільного позову потерпілого, що стосується відшкодування матеріальної шкоди, дійшов правильного висновку про задоволення його частково. Так, суд обґрунтовано не задовольнив вимоги про відшкодування витрат на послуги спеціальної няні (сиділки), яка здійснювала догляд за потерпілим протягом 60 днів на суму 12000 грн., витрати на пальне та посилене харчування на суму 22600 грн., пославшись на те, що сума цих витрат не підтверджена належними доказами, в той час як і не було надано доказів на ствердження самого факту необхідності надання послуг няні та посиленого харчування саме у зв’язку з отриманими травмами внаслідок ДТП. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, то згідно вимог ч.2 ст. 120 КПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий. Суд правильно встановив та вказав у вироку, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, зокрема відповідними фінансовими документами, в той час як договір про надання правової допомоги та додаток №1 до договору, не може бути належним доказом понесених потерпілим витрат.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний вирок суду постановлений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

З огляду на викладене колегія суддів відмовляє представнику потерпілого в задоволенні його апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 27 листопада 2015 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді :

ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9