Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #54794513

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №668/7972/15-ц

Пров. №2/668/86/16

30.03.2016 р.

Суворовський районний суд м. Херсона  у складі:

головуючий суддя – Гаврилов Д.В.,

секретар – Підгрушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №173/ж від 27.06.2007 року в розмірі 620025,93 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між ВАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримала кредит і зобов’язалась його повернути, сплативши відсотки за користування ним. В подальшому між позивачем та ПАТ «КРЕДОБАНК» укладено договір факторингу, на підставі якого позивач, як новий кредитор, набув право вимоги до ОСОБА_1 У зв’язку з тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, утворилась заборгованість, яку позивач вирішив стягнути в судовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував, надав суду свої письмові заперечення проти позову та просив застосувати наслідки пропуску позивачем строків позовної давності.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 27.06.2007 року між ВАТ «КРЕДОБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «КРЕДОБАНК») та ОСОБА_1 укладено строковий кредитний договір № 173/ж, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 400000 грн. на строк з до 01.06.2027 року, зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 18,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (п.п. 2.1, 3.3) та зі сплатою комісії 100 грн. та 3600 грн. одноразово при видачі кредиту та 80 грн. щомісячно (п. 3.1). Серед іншого сторонами було погоджено графік погашення кредиту із зазначенням щомісячних платежів та визначено, що договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов’язань (п. 7.1).

Згідно додаткового договору № 1 до кредитного договору № 173/ж сторонами погоджено збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 20,5% річних.

В подальшому між позивачем та ПАТ «КРЕДОБАНК» укладено договір факторингу від 29.11.2011 року, на підставі якого позивач, як новий кредитор, набув право вимоги до ОСОБА_1

З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, в наслідок чого утворилась заборгованість. Останній платіж нею здійснено 01.04.2010 року.

Відповідно до розрахунків позивача заборгованість відповідача за кредитним договором складається із наступного:

- 366520 грн. – заборгованість по сплаті кредиту;

- 144288,47 грн. – заборгованість по сплаті відсотків, нарахована за період з 27.06.2007 року по 14.06.2011 року;

- 1280 грн. – заборгованість по сплаті комісії, нарахована за період з 27.06.2007 року по 14.06.2011 року;

- 45453,32 грн. – пеня за прострочення повернення кредиту, нарахована за період з 24.03.2014 року по 24.03.2015 року;

- 59158,27 грн. – пеня за прострочення сплати відсотків, нарахована за період з 24.03.2014 року по 24.03.2015 року;

- 3325,87 грн. – упущена вигода, нарахована за період з 24.03.2014 року по 24.03.2015 року.

З’ясувавши фактичні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.  629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошові зобов’язання. 

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що  зобов'язаннямає виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення – невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось, сторони встановили як строк дії кредитного договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 01.06.2027 року. Тобто погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Відповідно до ст.ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно вимог ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За змістом наведених нормативних положень початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами погоджено графік привернення кредиту, яким передбачено щомісячне погашення тіла кредиту рівними платежами по 1674 грн. Останній платіж на погашення тіла кредиту відповідач здійснила 31.03.2009 року, з вимогами про стягнення заборгованості банк звернувся лише 06.07.2015 року.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, яке, враховуючи відсутність поважних причин пропуску (ч. 5 ст. 267 ЦК України), для суду є обов’язковим.

Таким чином, позивач втратив право вимоги щодо частини заборгованості за тілом кредиту, яка нарахована поза межами строків позовної давності.

За наведених обставин позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають частковому задоволенню. На думку суду, позивач має право вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, починаючи з липня 2012 року (три роки з дня звернення до суду) і до 01.06.2027 року (дня виконання основного зобов’язання). За вказаний період заборгованість складає 299560 грн. (366520 грн. - заборгованість за тілом кредиту – 66960 грн. - прострочена заборгованість за період по липень 2012 року).

Враховуючи те, що заборгованість по сплаті відсотків та заборгованість по сплаті комісії нараховані позивачем за період з 27.06.2007 року по 14.06.2011 року, тобто за межами строків позовної давності, вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені слід зазначити, що в порушення вимог ст. 258 ЦК України пеня нарахована поза межами строків спеціальної позовної давності. Так, з позовом позивач звернувся до суду 06.07.2015 року, а пеня нарахована за період з 24.03.2014 року по 24.03.2015 року.

Отже, пеня підлягає стягненню за рік до звернення з позовом до суду, тобто з 06.07.2014 року по 13.07.2015 року.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із  споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію  принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, штраф та пеня є видами неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 03.09.2014 року у справі № 6-100цс14. Розглядаючи вказану справу, Верховний Суд України дійшов висновку, що ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Враховуючи обставини справи та керуючись положеннями ст.ст. 258, 267 та ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд не погоджується з нарахуванням пені в сумі 104611,59 грн. і вважає, що вона бути зменшеною до 10000 грн.

Відповідно до п. 5.2 кредитного договору за невиконання взятих на себе зобов’язань по поверненню кредиту позичальник, крім сплати пені, відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі, в тому числі і упущену вигоду.

З наведених положень кредитного договору є незрозумілою правова природа упущеної вигоди. Зокрема, сторонами не визначено: порядок та розмір її нарахування, яким видом відповідальності боржника вона є (договірним або позадоговірним) та чи має вона стягуватись в порядку ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов’язання або в порядку глави 82 ЦК України, тобто в порядку відшкодування шкоди.

У зв’язку з цим в задоволенні позову в частині вимог про стягнення упущеної вигоди слід відмовити.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 173/ж від 27.06.2007 року, яка складається з кредитної заборгованості в розмірі 299560 грн. (тіло кредиту в межах строків позовної давності) та 10000 грн. неустойки. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, викладені в його письмових запереченнях, стосовно порушення позивачем порядку дострокового стягнення заборгованості. Оскільки таке право позивачу надано законом і не може бути обмежено положеннями договору. Належними та допустимими доказами було доведено те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, тому звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості є належним способом захисту, яким і скористався позивач.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 3095,6 грн.

Керуючись ст.ст. 257-259, 267, 526, 546, 549, 551, 554, 610-612, 625, 629, 1050,1054 ЦК України, ст.ст. 3,10, 11, 60, 61, 88, 169, 209, 212-218, 360-7 ЦПК України, суд     

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» заборгованість за кредитним договором № 173/ж від 27.06.2007 року, яка складається з кредитної заборгованості в розмірі 299560 грн. та 10000 грн. неустойки.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Приватні Інвестиції» судові витрати, які складаються  з судового збору в сумі 3095,6 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяОСОБА_3





Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація