ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р.                                                  Справа № 907/572/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                Мельник Г.І.

суддів                                                                                                    Данко Л.С.

                                                                                                    ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський

                    акціонерний банк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування

                    вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2

                    М.А. № 22/2-2628 від 25.01.2016 року

на рішення           господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 р.

у справі           № 907/572/15

за позовом           Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний           банк”

                    в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на

                    здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Проект Фортуна”, м. Київ

про                     визнання нікчемним договору купівлі-продажу, укладеного 07.02.2014р. між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” та ТОВ „Проект Фортуна”, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №200; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 07.02.2014р. до договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” та ТОВ „Проект Фортуна”, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №200; визнання права власності на приміщення нежитлової будівлі загальною площею 202,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок 343 та комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796,76 кв.м., їдальня загальною площею 169,65 кв.м., будинок оператора з торговою точкою загальною площею 92,42 кв.м., який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок 343 за ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк”

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5 – представник (довіреність № 294 від 22.04.2015р.)

від відповідача: ОСОБА_6 – представник (довіреність б/н від 04.02.2016р.)

          Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Михалюк О.В., Плотніцький Б.Д. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв’язку з перебуванням судді Плотніцького Б.Д. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду № 2 від 18.02.2016р. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №907/572/15, у результаті якої в склад колегії по розгляду даної справи замість судді Плотніцького Б.Д. введено суддю Михалюк О.В. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Данко Л.С., Михалюк О.В. розгляд апеляційної скарги відкладено. У зв’язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 51 від 14.03.2016р. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №907/572/15, у результаті якої в склад колегії по розгляду даної справи замість судді Михалюк О.В. введено суддю Плотніцького Б.Д.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року у справі №907/572/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ващиліна Н.М., судді Пригара Л.І., Ремецькі О.Ф.) у позові відмовлено повністю.

          Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не обґрунтовано та не надано належних доказів того, що вартість відчужуваного приміщення нежитлової будівлі за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість, зокрема, наведене підтверджується, зокрема, звітом та висновком ТзОВ «Бізнес центр «Експертиза». Крім того, дослідивши зміст спірного договору як правочину, місцевий господарський суд дійшов висновку, що його умови не суперечать положенням чинного законодавства, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що даний договір купівлі-продажу, а відтак, і акт приймання-передачі до нього є нікчемними.

          При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі виявлення правочину, в т.ч. спірного договору, що є, на її думку, нікчемним з підстав визначених частиною третьою ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, повинна була повідомити сторону договору (відповідача) про нікчемність договору купівлі-продажу від 07.02.2014 року та вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договору, проте, цього уповноваженою особою Фонду зроблено не було. Крім того, суд констатував неналежність формулювання позивачем вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору та акту приймання-передачі земельної ділянки, оскільки, у відповідності до ст.ст. 16, 215 ЦК України сторона, права якої та інтереси порушено, може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного, недійсним, а не визнання правочину нікчемним, однак, враховуючи положення ст. 124 Конституції України, згідно з якою, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а також принципи верховенства права, доступу до правосуддя, суд першої інстанції розглянув справу по суті позовних вимог.

          Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 22/2-2628 від 25.01.2016 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року у справі №907/572/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, оскільки вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим.

          Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що приміщення нежитлової будівлі, яке є предметом оскаржуваного договору, було відчужено Банком за ціною значно нижчою від тієї, за яку ОСОБА_1 її придбав та відповідно обліковував на балансі.

При цьому, скаржник покликається на п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, відповідно до якого правочини (в тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк здійснив відчуження чи передав користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору. Відтак вважає, що положеннями п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” передбачено необхідність визначення та порівняння ціни відчуження майна зі звичайною ціною на таке майно.

          Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Проект Фортуна” подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить залишити рішення господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року у справі № 907/572/15 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 23.02.2016р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 15.03.2016р. та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2016р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.03.2016р.

18.02.2016 року та 14.03.2016 року склад суду змінено, тому 18.02.2016 року та 15.03.2016 року розгляд справи розпочинався спочатку.

В дане судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, прибули представники позивача та відповідача.

          Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015р. у справі № 907/572/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 без задоволення, виходячи з наступного.

          Аналізом матеріалів справи встановлено, що 20 листопада 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі постанови Правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 року “Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський акціонерний банк” до категорії неплатоспроможних”, прийнято рішення №123 про запровадження з 21.11.2014 року по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

          Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014 року Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2

          При цьому, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк” по 20.03.2015 року включно та продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк” ОСОБА_2

          Та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №63 від 20.03.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ “Всеукраїнський акціонерний банк” та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_2 строком на один рік з 20.03.2015 року по 19.03.2016 року включно.

З’ясуванням доказів у справі встановлено, що під час проведення Уповноваженою особою Фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ “ВіЕйБі Банк” протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, позивачем було виявлено укладення Договору купівлі-продажу від 07.02.2014р. (надалі – Договір) (т. 1 а.с. 21-22), предметом якого є приміщення не житлової будівлі загальною площею 202,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок 343 та комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796,76 кв.м., їдальня загальною площею 169,65 кв.м., будинок оператора з торговою точкою загальною площею 92,42 кв.м.), який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок 343. Вказаний договір посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № №200.

          Відповідно до п. 1.1. Договору Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти у власність нерухоме майно, а саме:

          Приміщення нежитлової будівлі, загальною площею 202,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок №343.

          Комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796,76 кв.м., їдальня, загальною площею 169,65 кв.м., будинок оператора з торговою точкою, загальною площею 92,42 кв.м.), який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок №343.

          Пунктом 1.2. Договору передбачено, що нерухомість належить Продавцю на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 01.12.2012 року за реєстровим №1484.

          Згідно з п. 2.1. Договору продаж нерухомості за домовленістю Сторін вчиняється за вартістю 1 250 000грн., а разом з ПДВ – 1 500 000грн.

          Документальними доказами у справі встановлено, що 07 лютого 2014 року між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” (Продавець) та ТзОВ „Проект Фортуна” (Покупець) укладено Акт приймання-передачі майна за Договором купівлі-продажу від 07.02.2014 року (т. 1 а.с. 23).

          Підписанням вказаного акту Сторонами підтверджено, що ними здійснено остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу від 07.02.2014р. та претензій майнового характеру Сторони на момент підписання вказаного акту не мали.

          Перевіряючи підставність звернення позивача до суду з’ясовано, що як на підставу позовних вимог скаржник покликається на те, що під час проведення Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” встановлено, що договір купівлі-продажу від 07.02.2014 року, в силу п. 3 ч. 3 ст. 38 цього Закону України є нікчемним, оскільки у даному випадку було здійснено відчуження майна за цінами нижчими від звичайних, сталось погіршення фінансового стану позивача, шляхом незаконного відчуження активів банку, внаслідок чого виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами стало неможливим та відбулося заниження вартості майна, що залишилось на балансі банку, оскільки банком придбане і інше майно та земельні ділянки (зокрема, 17 земельних ділянок пл. 0,0024 га кожна, 0,54 га; об’єкти незавершеного будівництва тощо) в складі майнового комплексу.

          Частиною 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

          Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд зобов’язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

          Згідно з ч. 5 ст. 34 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

          Частиною 2 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з такої підстави (п.3), коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

          У відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

          Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами другою та третьою статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

          Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

          У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

          Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

          При цьому, ч. 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

          Перевіряючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги, з’ясовано, що як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі до нього позивач покликається на ч. 3 п. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якій зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору. При цьому, перевіряючи зазначені доводи, колегія суддів зазначає наступне.

          Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

          Поняття “звичайна ціна” визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

          Умовами оспорюваного Договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу від 07.02.2014 року становить 1 250 000,00 грн., крім того ПДВ 250 000,00 грн., загальна вартість 1 500 000,00 грн.. При цьому, зазначену в Договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

          Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалами господарського суду Закарпатської області від 26.05.2015 року (т.1 а.с. 1), від 11.06.2015 року (т.1 а.с. 57-58) та від 18.09.2015 року (т. 1 а.с. 151-153) суд зобов’язував позивача надати докази про ціну спірного майна, за якою позивач його придбав та про здійснення відчуження вказаного майна за цінами нижчими за звичайні, проте позивач таких доказів суду не надав.

          Як стверджує позивач, що підтверджено матеріалами справи, спірне майно ним придбано у складі іншого майна згідно акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 29 листопада 2012р. (т. 1 а.с. 80). При цьому, як вбачається із акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, згідно ч. 1 ст. 49 Закону України „Про іпотеку” іпотекодержатель виявляє бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Початкова ціна майна (згідно ст. 62 Закону України „Про виконавче провадження”) дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію.

          Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач не довів належними і допустимими доказами вартості майна, що є предметом Договору від 07.02.2014 року за яку його придбано, що унеможливлює встановлення перевищення на 20 % і більше оплати від вартості майна, отриманого банком, як це передбачено ч. 3 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

          Разом з тим, колегія суддів вважає, що позивачем не обґрунтовано та не надано належних доказів того, що вартість відчужуваного майна за Договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж його ринкова вартість, а також того, що банк придбав майно, яке є предметом спірного Договору купівлі-продажу від 07.02.2014 року за ціною, що є вищою на 20 і більше відсотків, ніж його відчужив згідно вказаного Договору купівлі-продажу, як цього вимагає ч. 3 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

          Крім того, у матеріалах справи міститься звіт та висновок суб’єкта оціночної діяльності, наданий оцінювачем – ТзОВ “Бізнес – центр „Експертиза” (сертифікат №12589/11 від 22.10.2011), відповідно до якого ринкова вартість нерухомого майна станом на 04.02.2014 року становить 1 509 718,30 грн. При цьому, метою оцінки, здійсненої суб’єктом оціночної діяльності, за результатами якої складений звіт та висновок – визначення ринкової вартості об’єкта оцінки; функція оцінки-для укладення цивільно-правових угод.

          Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

          Згідно з ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема, суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

          За змістом ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

          При цьому, стаття 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

          Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порядку ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" здійснено письмовий запит на проведення рецензування звіту, який виконаний ЗАТ “Консалтингюрсервіс” та ТзОВ “Консалтингова фірма “Євротерра” згідно якого було визначено ринкову вартість спірного майна станом на 07.02.2014 року в розмірі 3 766 046 грн.

          Як вбачається з наявної в матеріалах справи рецензії від 14.09.2015 року (т. 1 а.с. 134-141), дана рецензія виконана оцінювачем ОСОБА_8 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00274 від 26.08.2005 року, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10581 від 03.09.2013р.; має практичний досвід з оцінка майна понад 11 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 10 років) за результатами якого виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 “Загальні засади оцінки майна та майнових прав”, а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

          Разом з тим, рецензією від 14.09.2015 року, яка виконана оцінювачем ОСОБА_8, на звіт та висновок суб’єкта оціночної діяльності – ТзОВ «Консалтингова фірма «Євротерра» спільно з ЗАТ “Консалтингюрсервіс”, згідно якого ринкова вартість спірного майна станом на 07.02.2014 року становила 3 766 046 грн., підтверджується, що цей звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

          За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

          Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову (розділ 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”).

          Таким чином, з огляду на викладене та оцінюючи документальні докази у справі в їх сукупності, а також враховуючи те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту відчуження банком спірного майна за цінами, нижчими від звичайних, тобто не довів суду факту заниження (на 20 % і більше) вартості спірного нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного Договору купівлі-продажу, та яке водночас відрізняється від вартості визначеної сторонами в Договорі, невідповідності умов договору купівлі-продажу від 07.02.2014 року положенням чинного законодавства, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання нікчемним Договору купівлі-продажу, укладеного 07.02.2014 року між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” та ТзОВ „Проект Фортуна”, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 200.

          Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що рецензія від 14.09.2015 року, яка виконана оцінювачем ОСОБА_8, на звіт та висновок суб’єкта оціночної діяльності – ТзОВ «Консалтингова фірма «Євротерра» спільно з ЗАТ “Консалтингюрсервіс”, за яким ринкова вартість станом на 07.02.2014 року становила 3 766 046 грн., та якою, зокрема, підтверджується, що цей звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки, виконана суб’єктом оціночної діяльності, який відповідає вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Натомість позивач не навів суду жодних доказів на підтвердження невідповідності поданої рецензії від 14.09.2015 року вимогам чинного законодавства України.

          При цьому, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що висновок був наданий оцінювачем станом на дату, коли було укладено Договір, колегія суддів вважає такі необгрунтованими, оскільки скаржник не надав доказів існування обставин, які б давали підстави встановити, що за станом на 07.02.2014 року вартість земельної ділянки могла змінитись, і був би внаслідок цього встановлений факт заниження вартості на 20 % і більше внаслідок укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

          Крім цього, щодо доводів скаржника про те, що вартість земельної ділянки на момент придбання банком її за результатами прилюдних торгів за офіційним курсом НБУ становить більшу суму в доларах США, аніж вартість у доларах США, яка встановлена на момент відчуження за спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.02.2014 року, колегія суддів зазначає, що визначення вартості майна у спосіб запропонований скаржником не ґрунтується на нормах діючого законодавства, оскільки у Договорі ціна визначалась в національній валюті України.

          Відтак, враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову щодо визнання нікчемним Договору купівлі-продажу, укладеного 07.02.2014 року між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” та ТзОВ „Проект Фортуна”, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №200, суд першої інстанції підставно відмовив у позові.

          Щодо позовної вимоги про визнання нікчемним акту приймання-передачі від 07.02.2014 року до договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” та ТОВ „Проект Фортуна”, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №200, колегія суддів зазначає наступне.

          Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

          Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені статтею 16 ЦК України. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

          Частиною 2 статті 20 ГК України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

          Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту, тобто такі акти є самостійним джерелом виникнення прав та обов’язків в осіб, щодо яких вони прийняті.

          Оскаржений акт приймання-передачі за своїми ознаками до таких актів не відноситься, оскільки засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною певного майна, здійсненого на виконання договору купівлі продажу, а тому, не є правочином, в розумінні ст. 202 ЦК України, а лише додатком до правочину, і може бути використаний в якості доказу у разі звернення будь-якої із сторін з позовом до суду та підлягатиме оцінці судом у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, що ще раз підкреслює правомірність висновку про неможливість задоволення вимоги позивача про визнання нікчемним спірного акту приймання-передачі.

          Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

          Разом з апеляційною скаргою скаржник подав на розгляд Львівському апеляційному господарському суду заяву про призначення судової будівельно-технічної експертизи (вхідний номер канцелярії Львівського апеляційного господарського суду № 01-05/664/16 від 08.02.2016 року, т. 1 а.с. 50-51), проведення якої просив доручити судовому експерту ОСОБА_9 та на вирішення якої поставити питання: “Яка ринкова вартість нерухомого майна: приміщення нежитлової будівлі, загальною площею 202,7 кв.м., яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок № 343; комплексу приміщень (спальний корпус, загальною площею796,76 кв.м., їдальня, загальною площею 169,65 кв.м., будинок оператора з торговою точкою, загальною площею 92,42 кв.м.), який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, будинок № 343, станом на 07.02.2014 року.

          Як на підстави для призначення по даній справі судової будівельно-технічної експертизи скаржник зазначає, що наявні у справі докази є взаємно суперечливими, визначення звичайної ціни нерухомого майна, станом на дату його відчуження має суттєве значення для повного та всебічного з’ясування обставин справи, а отже є необхідність призначення по справі судової оціночно-земельної експертизи.

          При цьому, 23.02.2016 року відповідач подав Львівському апеляційному господарському суду заперечення на заяву про призначення експертизи.

          Перевіряючи доводи скаржника викладені у заяві про призначення судової будівельно-технічної експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог законодавства необхідність призначення судової експертизи пов’язана саме з наявністю при розгляді господарського суду певних питань щодо обставин, які не можуть бути встановлені судом самостійно, оскільки потребують спеціальних знань експерта та можуть бути вирішені шляхом призначення судової експертизи.

Зі змісту ст. 41 ГПК України випливає, що саме суд призначає при розгляді справи наявність таких питань та, відповідно, вирішує питання необхідності призначення певного виду судової експертизи у справі.

Також, слід зазначити, що згідно положень чинного законодавства та наведеної вище статті Господарського процесуального кодексу України, зокрема, суд має право призначити експертизу в разі такої необхідності, проте, це не є обов’язком.

Крім цього, згідно приписів п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

          Відтак, розглянувши заяву позивача про призначення судової експертизи та заперечення відповідача на заяву про призначення експертизи, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви про призначення судової будівельно-технічної експертизи, оскільки в матеріалах справи наявний звіт про оцінку нерухомого майна, яке було відчужене за спірним правочином, вказаний звіт було рецензовано в порядку, встановленому ст. 13 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, матеріали справи містять документи на підтвердження повноважень суб'єктів оціночної діяльності на здійснення такої діяльності, а позивачем належних доказів, які б містили суперечливі у вказаному звіті відомості щодо вартості відчужених прав вимоги не надано, а відтак доводи скаржника щодо правильності визначення ціни договору не є достатньою підставою для призначення експертизи.

Таким чином враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.          У задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 № 22/2-2626 від 25.01.2016 року відмовити.

2.          Рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року у справі № 907/572/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 № 22/2-2628 від 25.01.2016 року – без задоволення.

3.          Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Закарпатської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складений 04.04.2016р.

          Головуючий-суддя                                                                      Мельник Г.І.

          Суддя                                                                                          Данко Л.С.

          Суддя                                                                                 Плотніцький Б.Д.