Ухвала
іменем україни
31 березня 2016 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ГончарВ.П., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алексєєва Олена Володимирівна, про визнання заяви про згоду на укладення договору недійсною, визнання договору купівлі-продажу недійсним,
в с т а н о в и в:
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом.
Зазначала, що 28 вересня 1979 року між нею та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб.
Відповідно до умов договору № 5 про співробітництво в інвестуванні будівництва від 07 жовтня 1996 року ОСОБА_4 вніс на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Єдвенчер» (далі - ТОВ «Єдвенчер») в якості інвестицій для будівництва квартири у будинку АДРЕСА_2 грошові кошти у розмірі 136 600 грн, що еквівалентно 81 600 дол. США, іншу частину вартості будівництва у розмірі 18 000 дол. США сплатила мати позивача ОСОБА_5 Ці внески склали 70 % від вартості квартири.
Згідно із указаним договором вартість квартири, яка складається із чотирьох кімнат, становила 142 640 дол. США та вартість гаража - 6 000 дол. США.
ТОВ «Єдвенчер» не виконало належним чином всі будівельні роботи та передало будинок АДРЕСА_1 українсько- американському сумісному підприємству у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Теком» (далі - ТОВ «Теком»).
27 червня 1997 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Теком» на Одеській універсальній товарній біржі GIP було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, житловою площею 101,3 кв. м, загальною площею 178,3 кв. м за ціною 180 382 грн.
Зазначена квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в період шлюбу.
У травні 2010 року ОСОБА_4 запропонував позивачу відчужити квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_7 за 350 000 дол. США та отримав від останнього аванс у розмірі 10 000 дол. США, про що ОСОБА_7 03 травня 2010 року складено розписку.
Умовами розписки ОСОБА_7 зобов'язався решту вартості квартири у розмірі 340 000 дол. США сплатити на користь продавців протягом двох років та оформити право власності не неї після сплати зазначеної суми у повному обсязі, продавці зобов'язались звільнити та передати зазначену квартиру у власність покупця після виконання ним зобов'язань щодо сплати всієї суми вартості квартири. Виключно за таких умов позивач була згодна відчужити спірну квартиру.
25 травня 2010 року ОСОБА_3, вважаючи, що договір купівлі‑продажу буде укладено за умов визначених у розписці від 03 травня 2010 року, надала нотаріально посвідчену згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Згодом позивач отримала позовну заяву ОСОБА_2 про усунення перешкоду у користуванні власністю шляхом виселення і зняття з реєстраційного обліку та копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, згідно якого остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ціною 48 439 грн.
Оскільки позивач не надавала згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та за ціною нижчою за ту, яка визначена умовами розписки від 03 травня 2010 року, просила задовольнити позов.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 березня 2016 року, позов задоволено.
Визнано недійсною заяву ОСОБА_3 про надання згоди ОСОБА_4 на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 травня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (ОСОБА_2.) та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О.В. та зареєстрований за реєстровим № 911.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Частинами 1, 2 ст. 369 ЦК України встановлено співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягала застосуванню, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач надаючи нотаріально посвідчену згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири помилилась стосовно істотних умов оспорюваного договору, а саме ціни договору та особи - покупця, у зв'язку із чим суд правомірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання заяви про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу та договору купівлі-продажу недійсними.
Згідно з положеннями п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Доводи касаційної скарги, додані до неї матеріали, зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні.
На підставі наведеного та керуючись ст. 324, п. 5 ч. 4, ч. 5 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алексєєва Олена Володимирівна, про визнання заяви про згоду на укладення договору недійсною, визнання договору купівлі-продажу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 березня 2016 року відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ В.П. Гончар