Справа № 22-ц-386/2009 Головуючий у суді першої інстанції: Степаненко О.А.
Категорія - 45 Суддя-доповідач: Дубровна В.В.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
03 червня 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючої - Дубровної В.В.,
суддів - Криворотенко В.І., Семеній Л.І.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
та осіб, які беруть участь в справі - представників ОСОБА_1-ОСОБА_2, ОСОБА_3представника Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Райз-Максимко» Тимошенка Сергія Анатолійовича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Сумського районного суду Сумської області від 30 грудня 2008 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Райз - Агро» / із 16.02.2009 року -ЗАТ «Рай-Максимко»/ про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення вартості незібраного врожаю, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 30 грудня 2008 року позов задоволено частково.
Розірвано договір оренди земельної ділянки від 01 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_1та приватним підприємством «Агрофірма «Весна» та зареєстрований у Сумському районному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 15 лютого 2006 року за № 040661300205.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення вартості незібраного врожаю за їх необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповноту з'ясування фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні вартості незібраного врожаю та ухвалити нове рішення, яким стягнути вартість уже зібраного врожаю пшениці у 2008 році в розмірі 1685 грн. 67 коп.
Зазначає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що земельну ділянку позивачки не можна вважати самовільно зайнятою, констатуючи лише факт її тривалого неправомірного використання відповідачем, не застосував норму ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст.531 КУпАП, в яких міститься поняття терміну «самовільне зайняття земельної ділянки», це призвело до незастосування ст. 212 ЗК України, яка передбачає повернення самовільно зайнятої земельної ділянки їх власникам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування витрат, проведених під час незаконного користування ними. Також не надано належної оцінки акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25 лютого 2008 року № 8 та Акту обстеження земельної ділянки від 14 березня 2008 року № 13, складеними державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Сумській області управління з контролю за використанням та охороною земель у Сумській області, в яких зафіксовано факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1в частині стягнення вартості незібраного врожаю, суд першої інстанції вважав, що дії відповідача по користуванню земельною ділянкою не можна вважати такими, що свідчать про її самовільне зайняття, оскільки земельні ділянки орендодавців, в тому числі і позивачки, були передані НВП «Райз-Агро» /ЗАТ «Райз-Максимко»/ від попередника ПП «Весна» єдиним земельним масивом, реально на місцевості була виділена земельна ділянка сіножатей, належна позивачці, лише 17 грудня 2007 року, після того, як земля була засіяна озиминою.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає зібраним у справі доказам та ґрунтується на законі.
Відповідно до ст. ст.90, 95, 212 Земельного кодексу України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним заняттям земельної ділянки є будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі /на місцевості/, до одержання документа, що підтверджує право на неї, та до його державної реєстрації.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю позивачка є власником земельних ділянок - ріллі площею 3,9 га та сіножаті площею 0,33 га.
На підставі договору оренди землі від 01 грудня 2005 року позивачка передала в оренду приватному підприємству агрофірма «Весна» земельну ділянку ріллі площею 3,9031 га терміном на 5 років.
Договір оренди спірної земельної ділянки сіножаті площею 0,33 га позивачкою не укладався ні з приватним підприємством агрофірмою «Весна», ні із ЗАТ НВП «Райз-Агро».
17 січня 2007 року в Єдиному державному реєстрі зареєстровано винесення рішення засновників приватного підприємства агрофірма «Весна» щодо припинення юридичної особи, а 22 листопада 2007 року проведена державна реєстрація припинення цієї юридичної особи.
Правонаступником ліквідованого підприємства є відповідач - товариство «Райз-агро», чого не спростовують сторони в справі.
Ліквідованим підприємством і його правонаступником всі земельні ділянки, в тому числі орендовані землі ріллі й не орендовані землі сіножатей використовувалась єдиним земельним масивом. До 2007 року позивачка не висувала будь-яких претензій відповідачу з приводу користування належними їй земельними ділянками.
Вперше письмово 13 липня 2007 року, потім 13 серпня та 27 вересня 2007 року, позивачка попередила Підліснівську філію ЗАТ НВП «Райз-Агро» про те, що після збирання врожаю 2007 року вона не буде укладати новий договір оренди та просила не проводити сільськогосподарські роботи на її земельних ділянках, оскільки має намір обробляти їх самостійно.
Тобто, як вбачається з тексту заяв, у них йшла мова про припинення договірних відносин, які стосувались земель ріллі, а не земель сіножатей, які не були об'єктом договору оренди.
Крім того, на час звернення позивачки до відповідача із проханням не проводити сільськогосподарські роботи на її земельних ділянках, ні вона сама, ні відповідач не знали, де конкретно знаходяться належні позивачці земельні ділянки, оскільки їх межі не були погоджені / встановлені/ .
Тільки 31 липня 2007 року позивачці був наданий дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі /на місцевості/. А 7 грудня 2007 року, вже після того, як поле, на якому знаходилась спірна земельна ділянка, було засіяне відповідачем, був складений акт про погодження /встановлення/ меж земельних ділянок гр. ОСОБА_1 для самостійного використання. Тобто, за умови задоволення заяв позивачки про не засіювання належних їй земельних ділянок, які не були виділені на місцевості, відповідач фактично позбавлявся можливості провести осінні польові роботи, засіяти землі, які знаходились в користуванні відповідача на підставі договорів оренди з іншими власниками земельних ділянок, чим порушувались законні права як орендаря, так і орендодавців.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку мало місце використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а не її самовільне зайняття, а тому відсутні наслідки у вигляді повернення позивачці вартості незібраного / на час вирішення справи уже зібраного/ врожаю.
На думку колегії суддів, рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, таким, що узгоджується з доказами, наявними у справі, відповідає вимогам норм матеріального права і тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.1, 308, 312 ч.1 п.1, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 30 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуюча :
Судді: