КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2009 № 25/535-29/371
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача – не з’явився;
відповідача – Кисельов Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2009
у справі № 25/535-29/371 (суддя
за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Охтирка Сумської області
до Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 32656,23 грн. в порядку зворотної вимоги (регресу)
ВСТАНОВИВ:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Охтирка Сумської області (далі – позивач) звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» (далі – відповідач) про стягнення 32656,23 грн. в порядку зворотної вимоги (регресу).
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.12.2007 у справі 25/535 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2008 позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 21524,01 грн. страхових виплат. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2008 рішення господарського суду м. Києва від 25.12.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2008 скасовано, а справу повернуто господарському суду м. Києва на новий розгляд.
При новому розгляді справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 06.10.2008 позовні матеріали було передано за підсудністю до господарського суду Сумської області.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 ухвалу господарського суду м. Києва від 06.10.2008 скасовано, а матеріали справи повернуті господарському суду м. Києва.
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.04.2009 у справі 25/535-29/371 позов задоволено повністю. Суд стягнув з відповідача на користь позивача шкоду в сумі 32656,23 грн.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 14.04.2009 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив:
Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок здійснення останнім відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон №1105) страхових виплат застрахованій особі.
Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи).
Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону N 1105 визначено, що страховий ризик - це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону N 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно з статтею 2 Закону N 1105 дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.
Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (робочим органом якого згідно з статтею 18 Закону N 1105 є Відділення).
Відповідно до наведених приписів статей 2, 6 Закону N 1105 позивачем протягом травня 2003 – серпня 2007 були здійснені страхові виплати на загальну суму 21 524, 01 грн. - ОСОБА_2 та протягом листопада 2001 - червня 2006 на загальну суму 11 132,22 грн. - ОСОБА_3
Задовольняючи позовні вимогив повному обсязі суд перешої інстанції виходячи з приписів ст.ст. 1166, 1191, 1188 ЦК України, дійшов висновку, що відповідач в порядку регресу має відшкодувати позивачу виплачену ОСОБА_2 та ОСОБА_3, шкоду, що була завдана зазначеним особам внаслідок винних дій працівників відповідача.
Проте, колегія суддів не може погодитись с такими висновками з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України (частина перша статті 440 ЦК УРСР) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому під шкодою слід розуміти зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага.
Частиною другою статті 1187 ЦК України (стаття 450 ЦК УРСР) встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України (стаття 441 ЦК УРСР) юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частиною першою статті 1191 ЦК України (частина перша статті 452 ЦК УРСР) передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Разом з тим, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК підлягають доведенню: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та вина завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.03.1998 о 16:15 внаслідок того, що ОСОБА_4, водій Охтирського управління технологічного транспорту, яке є структурним підрозділом НГВУ “Охтирканафтогаз” і входить до складу ВАТ “Укрнафта” (згідно наказу № 212 від 27.11.1998) при керуванні автомобілем ЗІЛ-43362 д/н НОМЕР_1 з причепом ПЕС-5 (компресор) не вжив заходів для забезпечення безпеки руху (не перевірив кріплення причепу до автомобіля), порушивши п.2.2 Правил дорожнього руху України, в м. Охтирка на правій половині узбіччя проїзної частини вул. Київської, 2 трапилась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було травмовано працівника АТ “Охтирсільмаш” ОСОБА_2, яка отримала тілесні ушкодження.
Згідно Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 10.08.1993 № 623, за результатами розслідування комісією 19.03.1998 складено Акт Н-1 про нещасний випадок на виробництві, який стався з працівником АТ “Охтирсільмаш” ОСОБА_2 02.03.1998, оскільки потерпіла виконувала свої службові обов’язки (прямувала до Охтирської державної податкової адміністрації).
Разом з тим, зазначений акт не є належним та допустимим доказом як того, що 02.03.1998 трапилась дорожньо-транспортна пригода, так і наявності винних дій працівника відповідача ОСОБА_4 в нанесенні ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.
Встановлення вини фізичної особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди знаходиться поза компетенцією господарського суду і має відбуватися в межах провадження з кримінальної справи або в межах провадження зі справи про адміністративне правопорушення.
Отже, суд перешої інстанції визнав встановленими обставини, які не підтвержені відповідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягення шкоди з відповідача в порядку регресу.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.1982 на 115 км. автодороги Лохвиця –Бєлгород трапилась дорожньо-транспортна пригода внаслідок зустрічного лівостороннього зіткнення автомобіля ЗІЛ-130 д/н 13-85 СУС, за кермом якого був ОСОБА_5, водій Охтирського управління технологічного транспорту (згідно наказу № 212 від 27.11.1998 є структурним підрозділом НГВУ “Охтирканафтогаз” і входить до складу ВАТ “Укрнафта”) та автобуса ЛАЗ 695 д/н 25-53, за кермом якого був ОСОБА_3, водій Охтирського автотранспортного підприємства 18014.
В результаті ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які потягнули за собою стійку втрату працездатності, під час виконання своїх службових обов’язків на посаді водія про, що комісією по розслідуванню нещасного випадку 16.12.1982 був складений акт №1 про нещасний випадок, який стався 15.12.1982.
Як вбачається із вироку народного суду Охтирського району Сумської області від 14.03.1983, обох водіїв ОСОБА_5 та ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні ДТП на підставі ч. 2 ст. 215 КК УССР.
За містом п. 3, 4 Постанови N 6 Пленуму Верховного суду України від 27.03.92, міра відповідальності за шкоду, заподіяну при взаємодії джерел підвищеної небезпеки, при наявності вини обох володільців визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей.
Враховуючи те, що винними у вчиненні ДТП визнані працівники обох підприємств без встановлення ступеню вини кожного, встановлення вини фізичної особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, так сама як і ступеню вини, знаходиться поза компетенцією господарського суду і має відбуватися в межах провадження з кримінальної справи або в межах провадження зі справи про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції без достатніх правових підстав поклав майнову відповідальність за спричиннення шкоди ОСОБА_3, на відповідача.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, колегія бере до уваги, що всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не було надано до суду належних доказів на підтвердження вини працівників відповідача у скоєнні обох ДТП, а отже фактично не обґрунтовано своїх вимог та доводів у цій частині.
Колегія суддів також враховує, що статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим
Порушення судом першої інстанції зазначених норм процесуального права призвело до прийняття неправильного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 14.04.2009 необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду м. Києва від 14.04.2009 у справі № 25/535-29/371 скасувати та прийняти нове рішення.
2. У позові відмовити повністю.
3. Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Охтирка Сумської області (42700, Сумська обл., м. Охтирка, вул. Калова, 29, код ЄДРПОУ 24016448) на користь Відкрито акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3/5, код ЄДРПОУ 00135390) 163 (сто шістдесят три) грн., 28 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги. Видати наказ.
4. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови суду.
5. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
13.07.09 (відправлено)