У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.06.09                                                                                       Справа №8/90/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Федоров І.О. судді  Зубкова Т.П.    , Колодій Н.А.

при секретарі:   Пересаді О.В.

за участю представників сторін:

від позивача  –         не з’явився                

від відповідача –     не з’явився

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс» (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2009 р.                                     у  справі  № 8/90/09

за позовом        Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Карт Центр»

                           (м. Луцьк Волинської області)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс»                

                           (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

           Товариство з обмеженою відповідальністю «Ойл Карт Центр»  звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс» 59005,46 грн. основного боргу за договором № 2567 від 11.07.2008 р., 3388,70 грн. пені, 2171,36 грн.  втрат від інфляції та 423,59 грн. – 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області  від  04.03.2009 р. у справі           № 8/90/09 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 59005,46 грн. основного боргу, 3388,70 грн. пені, 2171,36 грн.  втрат від інфляції та 423,59 грн. – 3% річних. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача     767,89 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс»  (відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду  Запорізької області від 04.03.2009 р. у справі № 8/90/09 скасувати        і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права.

Зокрема, заперечує проти одночасного стягнення пені, річних відсотків та втрат від інфляції.

На думку заявника, стягнення пені та стягнення 3% річних є заходами юридичної відповідальності одного і того ж виду,  а саме фінансової відповідальності, тому їх одночасне стягнення суперечить положенням Конституції України.

Також заявник звертає увагу апеляційного суду на те, що по видаткових накладних № 18787 від 21.10.2008 р., № 18788 від 21.10.2008 р. термін сплати настав 05.11.2008 р., однак при розрахунку втрат від інфляції позивач обраховував по зазначених накладних втрати виходячи із середнього індексу інфляції за листопад - грудень 2008 року, а саме 1,037, хоча мав обраховувати зазначені втрати по індексу інфляції безпосередньо грудня 2008 року –  1,021 (оскільки повним місяцем заборгованості був по зазначених накладних виключно грудень 2008 року).

За таких обставин, за твердженням заявника, позивач безпідставно збільшив розмір власних втрат від інфляції, а суд, не перевіривши розрахунки позивача належним чином, виніс рішення про стягнення зазначених сум з відповідача.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.04.2009 р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс» прийнята до провадження та призначена до розгляду на 11.06.2009 р.

Розпорядженням  Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1178 від 11.06.2009 р. справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя:  Федоров І.О., судді: Зубкова Т.П. (доповідач), Колодій Н.А.

Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Ойл Карт Центр» –  апеляційну скаргу відповідача не визнає. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві. Вважає, що господарський суд Запорізької області повно та всебічно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та виніс законне рішення.

Посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, позивач просить  залишити  її  без  задоволення, а рішення  суду першої інстанції  у справі – без змін.

Разом з відзивом на апеляційну скаргу  позивачем було направлено на адресу Запорізького апеляційного господарського суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач (заявник апеляційної скарги) процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача.

В судовому засіданні прийнято постанову.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до  приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами  повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойл Карт Центр» (Продавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс» (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням пластикових смарт-карт на АЗС № 2567 (далі – Договір), за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця через систему автозаправних станцій з використанням пластикових смарт-карт паливно-мастильні матеріали, а Покупець зобов'язався приймати у власність ПММ та оплачувати їх вартість.

Відповідно до п. 3.1 Договору Продавець постачає Покупцю ПММ частинами на умовах EXW (Інкотермс 2000) франко-термінали АЗС.

Згідно з п. 3.4 Договору накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей виписується Продавцем подекадно (три рази в місяць). При цьому відпуск ПММ здійснюється на підставі акту приймання-передачі, який складається подекадно (три рази в місяць).

За умовами п. 4.4 Договору Продавець відпускає Покупцю ПММ з відтермінуванням їх оплати протягом 14 календарних днів, але в будь-якому випадку вартість відпущених та неоплачених ПММ не повинна перевищувати 90000,00 грн., у випадку перевищення вказаної вартості, оплата проводиться достроково протягом 3 календарних днів з моменту такого перевищення.

В п. 5.1.3 Договору визначено, що при вибірці ПММ сторони підписують Акт приймання-передачі, яким підтверджується факт передачі ПММ у власність Покупця.

У випадку не проведення розрахунків Покупцем згідно умов п. 4.4 даного  Договору, Покупець зобов’язується на користь Продавця сплатити пеню в розмірі 0,15% від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 8.3 Договору).

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору, позивачем було передано відповідачу паливно-мастильні матеріали на загальну суму 293997,06 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних (арк. справи 16-32) та Актів прийому-передачі нафтопродуктів (арк. справи 33-49).

За твердженням позивача, за отриманий товар відповідач розрахувався частково –      в сумі 234991,60 грн., на підтвердження чого позивачем надано Довідку Волинського відділення Банку інвестицій та заощаджень  (вих. № 33 від 21.01.2009 р.), згідно якої за період з 01.07.2008 р. по 16.01.2009 р. на поточний рахунок ТОВ «Ойл Карт Центр» від ТОВ «Авто-Скіф-Транс» надійшли платежі в загальній сумі 234991,60 грн. (арк. справи 50).

Решта вартості отриманих паливно-мастильних матеріалів (59005,46 грн.) залишилась несплаченою.

Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойл Карт Центр»  59005,46 грн. основного боргу за договором № 2567 від 11.07.2008 р., 3388,70 грн. пені, 2171,36 грн.  втрат від інфляції та 423,59 грн. – 3% річних стало  предметом  судового  розгляду  у  даній  справі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при  винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає   задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар) у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до  умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог –  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

          Аналогічні  приписи  містить   ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно долучених  до справи копій видаткових накладних та Актів прийому-передачі нафтопродуктів за період з липня по грудень 2008 р. позивач передав відповідачу паливно-мастильні матеріали на загальну  суму 293997,06 грн.  

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати товару, всупереч умов Договору та вимог закону, виконав  лише частково – на суму 234991,60 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість.

          Доказів  оплати решти  суми – 59005,46 грн.  відповідачем суду першої інстанції не надано. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Крім того, наявність у відповідача заборгованості за Договором у розмірі      59005,46 грн. підтверджується двостороннім Актом звірки взаєморозрахунків станом на 08.12.2008 р., який підписаний обома сторонами без зауважень, посвідчений  печатками підприємств (копія акту міститься у справі – арк. справи 10).

За таких обставин, позовна вимога про стягнення основного боргу за Договором  заявлена обґрунтовано і правомірно задоволена судом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання,  покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

           Тобто, передбачені ст. 625 ЦК відсотки річних можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимога про стягнення з нього 2171,36 грн. втрат від інфляції та 423,59 грн. – 3% річних заявлена позивачем обґрунтовано і правомірно задоволена судом. Розрахунок втрат від інфляції та 3% річних колегією суддів перевірено та визнано вірним.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» (далі – Закон)  платники коштів сплачують на  користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу  пеню у розмірі, що встановлюється  за згодою сторін.

Однак, статтею 3 вищезгаданого Закону  встановлено, що розмір   пені   не  може перевищувати  подвійної  облікової  ставки   Національного   банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з п. 8.3 Договору, сторони обумовили, що у випадку не проведення розрахунків Покупцем згідно умов п. 4.4 даного  Договору, Покупець зобов’язується на користь Продавця сплатити пеню в розмірі 0,15% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови Договору та приписи чинного законодавства,  колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, в сумі 3388,70 грн. заявлена обґрунтовано і правомірно задоволена господарським судом.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Твердження заявника стосовно неправомірності одночасного стягнення 3% річних та пені не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Пеня та 3% річних мають різну правову природу.

Враховуючи приписи статей 549, 611 та 625 Цивільного кодексу України та правову позицію Верховного суду України, викладену, зокрема у постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 18.02.2002 р., апеляційна інстанція наголошує, що пеня є самостійним способом захисту цивільних прав та одним із видів забезпечення виконання зобов'язань і, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних. При цьому, 3 % річних не є неустойкою (яка пов'язується з наявністю вини боржника), а є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

В своїй апеляційній скарзі відповідач звертає увагу апеляційної інстанції на невірний розрахунок позивача втрат від інфляції  по видатковим накладним № 18787 від 21.10.2008 р. та № 18788 від 21.10.2008 р. (строк оплати яких наступив 04.11.2008 р.).

Висновки відповідача є хибними.

Так, листом Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 р.  надано рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, згідно яких, якщо строк виконання зобов'язання настав в період з 01 по 15 число поточного місяця то сума індексується з врахуванням поточного місяця, а якщо строк виконання зобов'язання настав в період з 15 по 31 число поточного місяця, то розрахунок розпочинається з наступного місяця.

За таких обставин, позивачем по вказаним вище накладних індекс інфляції правомірно нараховувався за два місяці листопад-грудень 2008 року.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Судові витрати відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача (заявника апеляційної скарги).

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Скіф-Транс» (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.03.2009 р. у справі              № 8/90/09 залишити без змін.

  

Головуючий суддя Федоров І.О.

 судді  Зубкова Т.П.  

 Колодій Н.А.