ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 "14" липня 2009 р.                                                           Справа № 11/88-09

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Гулової А.Г.

суддів:                                                                        Пасічник С.С.

                                                                                   Щепанської Г.А.

при секретарі                                                            Жарській І.В. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Геєць Г.В. - представника за довіреністю від 01.10.2008р.,

від відповідача: Петришина В.В. - представника за довіреністю від 28.05.2009р.,

                            Мільчина Г.М. - представника за довіреністю від 14.07.2009р.,

  

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "СБН-Дистрибуція", м.Вінниця

на рішення господарського суду Вінницької області

від "28" травня 2009 р. у справі № 11/88-09 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергопак", м.Боярка Київської області

до Приватного підприємства "СБН-Дистрибуція", м.Вінниця

про стягнення 287096,92грн.,  

ВСТАНОВИВ:

  

Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.05.2009р. у справі №11/88-09 з Приватного підприємства "СБН-Дистрибуція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ергопак" стягнуто 287096,92грн. боргу, 3394,75 витрат з державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вважаючи, що вказане рішення прийняте місцевим господарським судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, а також недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення- про відмову в позові. 

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем, згідно вказаних ним у позовній заяві накладних, в період з 03.03.2008р. по 29.05.2009р. було поставлено                  ПП "СБН-Дистрибуція" товар на суму 222732,21грн., а згідно усної домовленості - на суму 118827,33грн., всього на суму 341559,54грн., й за поставлений товар відповідач сплатив кошти в сумі 369000,00грн., тобто, заборгованість перед позивачем відсутня;

- в ухвалі від 30.03.2009р. суд першої інстанції зобов'язав сторони надати в судове засідання пояснення щодо виконання договору №128 від 01.03.2008р., однак, в засіданні суду, яке тривало близько десяти хвилин, відповідач був позбавлений можливості викласти свої заперечення, чим порушено ст.22 ГПК України щодо надання сторонам права викласти свої доводи та міркування, й у зв'язку з чим 02.06.2009р. підприємством "СБН-Дистрибуція" було подано письмові зауваження на протокол судового засідання стосовно його неповноти та неправильності;

- в обґрунтування свого рішення, місцевий господарський суд посилається на ст.530 ЦК України, згідно з якою при відсутності в договорі строку оплати товару встановлюється семиденний строк з дня отримання вимоги про його оплату, однак, відповідач такої вимоги від позивача не отримував, а останній не надав суду доказів її надсилання підприємству;

- господарський суд першої інстанції стягнув на користь позивача 287096,92грн. боргу, і в той же час - 3394,75грн. витрат з держмита, виходячи із заявленої позивачем при поданні позову суми 339475,66грн., хоча, згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України державне мито при частковому задоволенні позовних вимог стягується пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі звернув увагу, що його заборгованість перед позивачем становила 276455,70грн., як вказано в акті звірки розрахунків, проте, стверджує, що вказана сума виникла не по договору №128 від 01.03.2008р., виконання якого було предметом дослідження у даній справі.

Позивач у письмовому відзиві №26/06/09 від 26.06.2009р. на апеляційну скаргу (а.с.146-147) заперечив проти доводів відповідача, надавши пояснення в їх спростування.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням усіх обставин справи, просили його скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.  

Представник відповідача пояснив, що вартість отриманого відповідачем товару згідно видаткових накладних, які вказані у позовній заяві, оплачена у повному обсязі, про що свідчать додані до апеляційної скарги копії платіжних доручень. Відповідачем  не оплачений товар, який було поставлено в період листопад-грудень 2008р. за договором №139 від 09.09.2008р. на суму 276455,70грн.  

Представник позивача заперечила проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає рішення місцевого господарського суду  законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2009р. в господарський суд Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ергопак"  з позовом до Приватного підприємства "СБН-Дистрибуція" про стягнення 339475,66грн. боргу.

Обґрунтовуючи позов, товариство, зокрема, зазначило, що згідно усної домовленості з відповідачем від 08.10.2007р. періодично поставляло йому товар, а відповідач приймав його і оплачував у безготівковому порядку, однак, сторони вирішили письмово погодити умови продажу товару й 01.03.2008р. підписали договір купівлі-продажу за №128 (а.с.12-15), згідно з яким позивач зобов‘язався  передати у власність відповідача товар, визначений цим договором, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити вартість  товару в строк не пізніше ніж 45  календарних днів з моменту фактичної передачі товару.

Як стверджує позивач, станом на 09.02.2009р. заборгованість відповідача за товар, поставлений з 21.01.2009р. по 29.05.2009р. по видаткових накладних (а.с.19-70), становила 341523,54грн., у зв'язку з чим відповідачу було надіслано претензію №09/02/09 від 09.02.2009р. (а.с.17,18)з вимогою сплатити вартість поставленого товару, однак,  відповідач після відправлення претензії, 12.02.2009р. та 19.02.2009р. (а.с.71-72) сплатив всього 1800,00грн. та передав по накладній від 17.02.2009р. (а.с.73) товар на суму 247,88грн., всього на загальну суму 2047,88грн.

30.04.2009р. позивач подав заяву за №24/04/09 від 24.04.2009р. (а.с.86-87), в якій, посилаючись на те, що після пред'явлення позову відповідачем було сплачено ще 52378,74грн. (а.с.89-95), зменшив позовні вимоги та просив стягнути на його користь з відповідача 287096,92грн.

Відповідач у заяві від 28.05.2009р. (а.с.101) визнав борг перед позивачем в сумі 287096,92грн., однак, не погодився з тим, що вказана сума виникла на підставі договору купівлі-продажу №128 від 01.03.2008р.

Судовою колегією враховується наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як визначено ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 180 Господарського кодексу України та статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір вважається укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та  скріпленого печатками.  Допускається   укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання  замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи по видаткових накладних №РН-000488 від 31.01.2008р., №РН-000411 від 28.01.2008р., №РН-000363 від 25.01.2008р., №РН-000358 від 25.01.2008р., №РН-000330 від 23.01.2008р., №РН-000268 від 21.01.2008р.,             №РН-000980 від 29.02.2008р., №РН-000941 від 27.02.2008р., №РН-000878 від 22.02.2008р., №РН-000761 від 15.02.2008р., №РН-000737 від 13.02.2008р., №РН-000667 від 11.02.2008р., №РН-000665 від 11.02.2008р., №РН-000557 від 04.02.2008р.,              №РН-000556 від 04.02.2008р., №РН-000510 від 01.02.2008р., №РН-000504 від 01.02.2008р., №РН-001475 від 28.03.2008р., №РН-001417 від 27.03.2008р., №РН-001357 від 21.03.2008р., №РН-001235 від 14.03.2008р., №РН-001168 від 12.03.2008р.,              №РН-001125 від 07.03.2008р., №РН-001069 від 05.03.2008р., №РН-000990 від 03.03.2008р., №РН-001895 від 23.04.2008р., №РН-001752 від 11.04.2008р., №РН-001667 від 09.04.2008р., № РН-001611 від 07.04.2008р., №РН-001552 від 02.04.2008р.,                    №РН-001973 від 05.05.2008р., №РН-002024 від 07.05.2008р., №РН-002112 від 14.05.2008р., №РН-002254 від 23.05.2008р., №РН-002217 від 21.05.2008р., №РН-002157 від 19.05.2008р., №РН-002316 від 28.05.2008р., №РН-002312 від 29.05.2008р. (а.с.19-70) позивач передав відповідачеві товар на загальну суму 341523,54грн. з врахуванням ПДВ.

У зазначених накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печатками останніх у графі "згідно договору" вказано : "товари від 08.10.2007".

Оскільки в зазначених накладних відсутнє посилання на договір №128 від 01.03.2008р., згідно якого, як вказує позивач у позовній заяві, відбувалась передача відповідачеві товару, а міститься посилання на договір від 08.10.2007р., який відсутній у матеріалах справи, й представник позивача у своїх поясненнях в засіданні суду зазначила, що в накладних помилково вказано дату договору 08.10.2007р., колегія суддів вважає, що товар передавався ПП "СБН-Дистрибуція" на підставі усної домовленості.

Прийнявши від позивача товар на суму 341523,54грн., ПП "СБН-Дистрибуція" взяло на себе зобов'язання щодо оплати цього товару.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.34 ГПК України, господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за поставлений йому позивачем товар розрахувався частково, на суму 54426,62грн., про що свідчать надані позивачем копії виписок з особового рахунку (а.с.71,72,91-94),й, повернувши позивачеві товар на суму 4626,62грн. згідно накладних на повернення №ВзН-00025 від 17.02.2008р.,                №ВзН-00054 від 06.04.2009р. (а.с.73,95).

Таким чином, борг відповідача перед позивачем на день прийняття оскарженого рішення становив 287096,92грн.

Всупереч правилу ст.33 Господарського процесуального кодексу України, яка покладає на сторони обов'язок доказування і подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, відповідач в суд першої інстанції доказів оплати товару на суму 287096,92грн. не надав, у зв'язку з чим місцевий господарський суд, оцінивши доводи сторін та подані ними докази в сукупності з аналізом норм чинного законодавства, що регулює відносини з купівлі-продажу та зобов'язальні відносини, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в сумі 287096,92грн.

Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції позбавив його можливості надати свої пояснення в обґрунтування заперечень проти позову, не заслуговують на увагу, оскільки з моменту отримання ухвали від 30.03.2009р. про порушення провадження у справі до прийняття 28.05.2009р. рішення у справі відповідач мав можливість надати суду будь-які письмові пояснення, а також відповідні докази на підтвердження своїх доводів щодо позовних вимог.

Однак, як свідчать матеріали справи, в судове засідання, призначене судом першої інстанції на 30.04.2009р., представник відповідача не з'явився з причини хвороби директора підприємства, у зв'язку з чим, а також у зв'язку з неподанням сторонами витребуваних судом згідно ухвали від 30.03.2009р. доказів, місцевий господарський суд відклав розгляд справи на 28.05.2009р.

Не зважаючи на отримання судових ухвал з вимогою подання доказів отримання товару  за договорами від 08.10.2007р. та 01.03.2008р., проведення розрахунків за товар, якщо такі мали місце, проведення взаємозвірки заборгованості, тощо, відповідач надіслав на адресу суду першої інстанції лише заяву, в якій визнав борг перед позивачем в сумі 287096,92грн., заперечивши, що він виник на підставі договору від 01.03.2008р., на який посилається позивач.

Однак, позивач факт передачі товару відповідачеві на суму 341523,54грн. підтвердив належними доказами, які відповідач не спростовує, й та обставина, що його передача відбулася не на підставі договору від 01.03.2008р., не звільняє відповідача від обов'язку оплатити вартість цього товару.

Відповідач до апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у даній справі, додав копії платіжних доручень, стверджуючи, що згідно цих платіжних документів сплачено вартість товару, отриманого в період з 21.01.2008р. по 29.05.2008р., в сумі 369000,00грн. (а.с.115-142).

Однак, колегія суддів, зважаючи на положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, не бере подані відповідачем платіжні доручення до уваги

Так, згідно з ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.  Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої  інстанції  з причин, що не залежали від нього.

Проте, відповідач належними доказами не довів поважності причин неподання таких доказів суду першої інстанції.

Доводи відповідача про те, що він не отримував від позивача вимоги про сплату боргу в порядку ст.530 ЦК України, а також про те, що позивачем не надано доказів надсилання такої вимоги, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Зокрема, позивач надав копію реєстру відправки відповідачу за адресою: м.Вінниця, вул.Першотравнена,152 претензії №09/02/09 від 09.02.2009р. (а.с.17,18).

Крім того, як зазначалося вище, згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стосовно тверджень відповідача про те, що судом першої інстанції неправильно розподілено судові витрати при прийнятті рішення про задоволення позову на суму 287096,42грн., слід зазначити, що в мотивувальній частині оскарженого рішення суд зазначив, що судові витрати покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України, тому судова колегія вважає, що в резолютивній частині помилково зазначено розмір держмита, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 3394,75грн., оскільки, згідно ст.49 ГПК України, стягненню підлягає 2870,96грн., тобто, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.89 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони або за своєю ініціативою виправити допущену в рішенні чи ухвалі описку чи арифметичну помилку, не зачіпаючи суті рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області у даній справі слід залишити без змін, а  апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

                                              

                                        

                                      ПОСТАНОВИВ:

1.  Рішення господарського суду Вінницької області від 28 травня 2009 року у справі №11/88-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "СБН-Дистрибуція", м.Вінниця - без задоволення.

2. Справу №11/88-09 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                 Гулова А.Г.

судді:

                                                                                           Пасічник С.С.  

                                                                                           Щепанська Г.А.  

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2,3 - сторонам

4 - в наряд