ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2016 р.                                                             Справа № 911/567/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. при секретарі судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом підприємства споживчої кооперації “Миронівський ринок” Київської регіональної спілки споживчої кооперації, Київська обл., м. Миронівка

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Київська обл., м. Миронівка

про усунення перешкод у користуванні майном

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №100 від 04.03.2016;

від відповідача

Позивач, підприємство споживчої кооперації “Миронівський ринок” Київської регіональної спілки споживчої кооперації звернувся до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном торгівельними місцями №41, загальною площею 11,25м.кв. та №53, загальною площею 6 м.кв. на промисловому ринку за адресою: м. Миронівка, вул. 40-річчя Перемоги, 25, шляхом знесення торгівельних кіосків (контейнерів).

В обґрунтування позову посилався на невиконання відповідачем обов’язку щодо звільнення торгівельних місць після закінчення строку дії договорів, коли як такий обов’язок виник внаслідок направлення на адресу відповідача повідомлення про відмову від продовження строку дії договорів на новий строк, направлених протягом місяця після закінчення строку дії договору.

04.04.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те що, відповідно до п.3.2. договору, якщо жодна сторона в термін одного місяця до закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвання, даний договір продовжується на той самий строк і на тих самих умовах, що були ним передбачені. Заперечення щодо продовження строку дії договору від позивача не надходило, відповідач вважає що договір є пролонгованим на новий строк.

06.04.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшли письмові пояснення №б/н від 05.04.2016, в яких зазначив, що договори №149, 150 між позивачем і відповідачем є неукладеними внаслідок недотримання сторонами положень ч. 2 ст. 640 ЦК України, та відповідно до ст. ст. 179, 181 ГК України та ст. ст.202, 205, 759 ЦК України, був укладений договір найму торговельного місця Миронівському ринку у спрощений спосіб.

Розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували.

Заслухавши пояснення відповідача та представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.01.2014 між підприємством споживчої кооперації «Миронівський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації (підприємство) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (підприємець) було укладено договір №149 про надання місця для торгівлі на «Миронівському ринку» Київської регіонспоживспілки (далі – договір 1).

Крім цього, 02.01.2014 між підприємством споживчої кооперації «Миронівський ринок» Київської регіональної спілки споживчої кооперації (підприємство) та фізичною особою-підприємець ОСОБА_1 (підприємець) було укладено договір №150 про надання місця для торгівлі на «Миронівському ринку» Київської регіонспоживспілки (далі – договір 2).

Відповідно до п. 1.1 договору 1 підприємство надає, а підприємець отримує торгове місце під №41, загальною площею 11,25 кв.м на промисловому ринку за адресою: м. Миронівка, вул. 40-річчя Перемоги, 25. На торговому місці розміщується металевий контейнер підприємця, який є його власністю.

Відповідно до п. 1.1 договору 2 підприємство надає, а підприємець отримує торгове місце під №53, загальною площею 6,00 кв.м на промисловому ринку за адресою: м. Миронівка, вул. 40-річчя Перемоги, 25. На торговому місці розміщується металевий контейнер підприємця, який є його власністю.

Згідно з п. 2.1. договорів 1, 2 торгове місце надається для здійснення роздрібної торгівлі. Торгове місце передається уповноваженим представником підприємства підприємцю за актом його приймання-передачі протягом 3-х днів з моменту укладання цього договору (п. 2.2. договорів 1, 2).

Відповідно до п. 3.1. договорів 1, 2 торгове місце передається на такий термін: із 01.01.2014 по 31.12.2014.

Плата за торгове місце за 1 кв.м торгівельної площі складає 46 (сорок шість) гривень 00 коп. на місяць (п. 4.1. договорів 1,2).

Згідно пункту 3.2. договорів 1, 2, визначено, якщо жодна сторона в термін одного місяця до закінчення дії даного договору не заявить про намір його розірвання, даний договір продовжується на той же самий строк і на тих самих умовах, що були ним передбачені.

Згідно п. 7.1. договорів 1,2 по закінченню терміну дії договору підприємець зобов’язаний протягом 5-ти днів повернути торгове місце підприємству або переукласти договір.

19.01.2016 позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення, яким позивач заперечив проти користування відповідачем вищевказаними торгівельними місяцями та пролонгації вищевказаних договорів на новий строк.

Після отримання зазначеного повідомлення відповідач продовжив користування торговим місцем, вимогу про звільнення не виконав.

Враховуючи невиконання відповідачем вимоги про звільнення торгового місця, позивач звернувся до суду з розглядуваною позовною заявою до відповідача про усунення перешкод у користуванні торгівельними місцями №41, загальною площею 11,25м.кв. та №53, загальною площею 6 м.кв. на промисловому ринку за адресою: м. Миронівка, вул. 40-річчя Перемоги, 25, шляхом знесення торгівельних кіосків (контейнерів).

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. При цьому, згідно ст. 284 Господарського кодексу України, строк оренди є істотною умовою договору оренди. Згідно ч.2 ст.291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди передбачені також ст.764 Цивільного кодексу України, та нормою частини четвертої ст. 284 Господарського кодексу України.

У відповідності до зазначених норм, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту вказаних правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом місяця після закінчення строку договору.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 19.01.2016 ним були направлені повідомлення №33, 34 від 16.01.2016 про припинення договорів 1, 2 про надання місця для торгівлі на «Миронівському ринку» Київської регіонспоживспілки та зобов’язання звільнити торгівельне місце, зв’язку з чим позивач стверджує, що договори припинилися на підставі ст. 764 ЦК України.

Водночас, відповідно до п. 3.2 договорів 1, 2 про надання місця для торгівлі, якщо жодна сторона в термін одного місяця до закінчення дії даного договору не заявить про намір розірвання, даний договір продовжується на той же самий строк і на тих самих умовах, що були ним передбачені.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, судом вбачається законним, виправданим та можливим визначення сторонами в договорі умов, що прямо не суперечать актам законодавства але є необхідними для належного, зрозумілого для сторін, врегулювання їх взаємних прав та обов’язків, що цілком відповідає вимогам розумності та справедливості. Це, зокрема, стосується повноважень сторін на визначення порядку продовження строку дії договору.

Пунктом 3.1. договорів 1, 2 встановлено, що торгове місце передається терміном з 01.01.2014 по 31.12.2014.

В позові позивачем зазначено, що строк дії договорів на 2015 рік було продовжено за мовчазною згодою сторін, тобто жодна із сторін не висловила заперечень проти продовження строку дії договору та, відповідно, строк дії договорів спливав 31.12.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи станом на 31.12.2015 року жодних повідомлень про припинення договорів оренди, їх зміну, позивачем на адресу відповідача не надсилалося, що, з огляду на приписи п. 3.2. договорів оренди, дає суду підстави дійти висновку про те, що з 01.01.2016 року строк дії договору продовжився до 31.12.2016.

Посилання позивача на положення ст. 764 Цивільного кодексу України є безпідставним оскільки, положення зазначеної норми та порядок повідомлення про припинення договору застосовуються до випадків продовження користування майном після закінчення строку дії договору.

Встановивши, що такої події, як користування орендованим майном після закінчення строку дії договору, у зв’язку із продовженням строку дії договорів до 31.12.2016 року, в розглядуваній справі не настало, положення ст. 764 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин застосовуватися не повинні.

Таким чином, з 01.01.2016 року відповідач мав підставно вважати договори оренди такими, що діють до 31.12.2016 року, а тому повідомлення позивача №33, 34 від 16.01.2016 про припинення договорів 1, 2 про надання місця для торгівлі на «Миронівському ринку», що були направлені відповідачу 19.01.2016 не мають жодних юридичних наслідків, для визначення строку дії договору на 2016 рік, адже ці повідомлення були направлені вже після настання факту продовження строку дії вищевказаних договорів.

З огляду на викладене, враховуючи висновки суду що договори 149, 150 від 02.01.2014 були автоматично пролонговані на той же самий строк (до 31.12.2016) і на тих самих умовах, що були ними передбачені, для відповідача не настала подія, що зобов’язує його звільнити орендоване майно з підстав, передбачених ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову.

В письмових поясненнях від 05.04.2016 року позивач зазначив, що сторонами не було дотримано п. 2.2. договору про складання акту приймання-передачі, на підставі чого позивач робить висновок, що розглядувані договори № 149, 150 від 02.01.2014 є неукладеними, а тому слід вважати, що між сторонами укладено договір оренди у спрощений спосіб та позивач вправі вимагати звільнення торгівельних місць у будь-який час.

В обґрунтування зазначеної позиції посилається на приписи ст. 640 Цивільного кодексу України.

Надаючи цим доводам позивача належну юридичну оцінку суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно п. 2.2. договорів 1,2 торгове місце передається уповноваженим представникам підприємства підприємцю за актом його приймання-передачі протягом 3-х днів з моменту укладення цього договору.

Позивач в письмових поясненнях посилається на той факт, що сторонами акт приймання передачі не складався.

Водночас, відповідач факту передачі майна у користування згідно договорів 1,2, прийняття його у користування та здійснення користування ним впродовж строку дії договорів 1,2 не заперечував.

Цивільне законодавство не передбачає обов’язкового складання акту приймання-передачі майна за договором оренди з метою підтвердження факту передачі майна у користування (окрім нерухомого майна) та враховуючи, що жодна із сторін самого факту передачі майна у користування не спростовує, відповідач, починаючи з січня 2014 року проводить оплату за користування місцями, у суду відсутні підстави вважати договори 1,2 неукладеними.

З огляду на це доводи позивача про те, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб судом відхиляються, адже наявні матеріали справи засвідчують факт укладання договорів 1,2, їх реалізації та виконання впродовж більше ніж 2 років, отже зазначені договори є такими, що породжують цивільні права та обов’язки, визначені його умовами, а тому доводи позивача в цій частині висновків суду про відмову в задоволенні позову не спростовують.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову у розмірі 1 378,00 грн. відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 06.04.2016. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.04.2016.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Р.М. Колесник