ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 року Справа № 904/6613/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.

за участю представників:

позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)

відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2015

та на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015

у справі№ 904/6613/15 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

доПриватного підприємства "Арттранс"

простягнення 59 948,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк", банк) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Арттранс" (далі - ПП "Арттранс", підприємство) про стягнення 59948,03 грн., з яких: 41737,32 грн. становить заборгованість за кредитом, 10185,38 грн. - заборгованість за відсотками, 1902,97 грн. - заборгованість з комісії за користування кредитом та 6122,36 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2015 (суддя Забарющий М.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 (головуючий суддя Чимбар Л.В., судді Дмитренко Г.К., Кузнецова І.Л.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані приписами статей 207, 208, 1055 Цивільного кодексу України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено існування підписаного ним та ПП "Арттранс" кредитного договору, та отримання відповідачем саме кредитних коштів на його поточний рахунок, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк".

Не погодившись із прийнятими у справі рішенням та постановою, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилаючись на неправильне застосування судами І та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 626, 642 Цивільного кодексу України, статей 179, 181 Господарського кодексу України наголошує на тому, що укладення кредитного договору між банком та підприємством підтверджується заявою про відкриття карткового рахунку та заявою про встановлення кредитного ліміту. Зауважує на тому, що судами залишено поза увагою те, що відповідач неодноразово 12.12.2014 та 29.12.2014 сплачував кошти за користування кредитом, що свідчить про виконання відповідачем умов кредитного договору. Водночас неналежне виконання кредитного договору з боку відповідача надає банку право звернутися із відповідним позовом про стягнення суми основного боргу, відсотків за користування кредитними коштами, пені та інших платежів, передбачених умовами договору, і відповідно такі вимоги банку є законними та обґрунтованими.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, банк обґрунтував позовні вимоги укладеним між ним та відповідачем кредитним договором. Зокрема ПАТ КБ "Приватбанк" на підтвердження заявлених вимог посилався на ті обставини, що на підставі заяви ПП "Арттранс" про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг", яку підписано шляхом накладення електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банкінгу "Приват 24" 22.03.2012, було відкрито поточний рахунок в ПАТ КБ "Приватбанк". У цій заяві зазначено, що підприємство приєдналось до Умов і Тарифів позивача, і що ці Умови і Тарифи разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування.

Позивач також наголошував, що станом на 02.09.2014 відповідач отримав від банку кредитні кошти у сумі 57 118,89 грн., що підтверджується випискою з поточного рахунку відповідача, відкритого у ПАТ КБ "Приватбанк".

Під час розгляду справи судами було встановлено, що роздрукована позивачем заява від 22.03.2012 про приєднання до умов банку, яка ніби то вчинена від імені ПП "Арттранс", не підписана директором чи іншою особою, що мала б для цього відповідні повноваження. Не надано позивачем належних доказів підписання згаданої заяви електронно-цифровим підписом, як і жодних доказів перерахування на рахунок відповідача, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", кредитних коштів, про стягнення яких ним заявлено у позовній заяві.

За наведених обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком судів І та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За приписами статті 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. При цьому відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Як унормовано частиною 1 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до пункту 3.2.1.1. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) кредитний ліміт встановлюється на поточний рахунок клієнта та надається на фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку (система клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, смс-повідомлення тощо.) Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку.

Наведені положення Умов та правил надання банківських послуг визначають можливість та порядок встановлення кредитного ліміту саме на поточний рахунок особи, яка є клієнтом ПАТ КБ "Приватбанк". При цьому відкриттю поточного рахунку передує укладення відповідного договору шляхом його підписання або у формі заяви-приєднання до Умов. Така заява також має бути підписана повноважним представником юридичної особи - її директором або представником за довіреністю.

Разом з тим судами не було встановлено, а позивачем доведено що відповідач є клієнтом ПАТ КБ "Приватбанк" та має будь-який рахунок у цьому банку. Натомість обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" залучив до позовної заяви копію картки зі зразками підписів та відбитка печатки та заяву від 22.03.2012 б/н, підписану клієнтом, як вказано у згаданій заяві, шляхом накладення електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банк, які на його думку свідчать про укладення між ПП "Арттранс" та ПАТ КБ "Приватбанк" кредитного договору.

За приписами частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти зокрема правочини між юридичними особами.

Відповідно до положень статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони які підписані його стороною (сторонами).

При цьому правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Слід зауважити, що письмова згода сторін на підписання заяви про відкриття поточного рахунку зі встановленим кредитним лімітом шляхом використання електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банкінгу "Приват 24" в матеріалах справи відсутня.

Судами не встановлено обставин щодо обслуговування банком ліміту клієнта, тобто проведення його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку.

За умови недоведеності з боку позивача - Банку викладених у позові обставин щодо відкриття ПП "Арттранс" поточного рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк", встановлення на цей рахунок кредитного ліміту, проведення банком операцій, які б свідчили про кредитування поточного рахунку клієнта, суди дійшли правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами, пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором та заборгованості з комісії.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог з урахуванням того, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи заявника касаційної скарги про внесення відповідачем коштів на поточний рахунок та погашення заборгованості за кредитним договором, на підтвердження яких позивач посилається на наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості та виписка по рахунку №26000051809807, містять суперечливі дані стосовно дат та розмірів грошових коштів, внесених підприємством, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2015 у справі № 904/6613/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець